Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 04.11.2016
БАБУСЯ ╤ ПЕСИК

П╕зня ос╕нь плакала холодним дощем, або це вже була й рання зима. Б╕ля дверей м╕ського продуктового магазину сид╕в, з╕щулившись, песик. Р╕к, не б╕льше йому. Схожий на спан╕╓ля, але не породистий, як кажуть, «сум╕ш».  Вже протягом м╕сяця його можна побачити тут. Чи заблукав, чи господар╕ полишили б╕долаху напризволяще… Якщо полишили, то, очевидно, наказали сид╕ти б╕ля дверей магазину ╕ чекати. Сам╕ ж нав╕ть не заходили у прим╕щення. А в╕н терпляче чекав…
Минали дн╕…
Покупц╕, бачачи бездомного пса, лаялися г╕рше в╕д собаки, дехто м╕г  дати ╕ стусана ногою. А в╕н дов╕рливо ус╕м дивився в  оч╕. Безперечно, зголодн╕лий…
Час в╕д часу щось смачненьке п╕дкидала йому прибиральниця. Але в магазин не пускала, нав╕ть, щоб хоч трохи той з╕гр╕вся. Песик ╕ не прагнув заходити, наче прочитав вив╕ску: «Вх╕д у магазин з╕ собаками заборонено!».
…Виходить з магазину старенька згорблена бабуся, схожа на ту п╕зню ос╕нь, що плаче холодним дощем.
- Що ж ти сидиш, лайдаку?.. Ск╕льки раз╕в вже тебе бачу, - промовила до песика. (Лайдак – б╕дна бездомна людина, безхатченко).
Той дивився на не╖, в╕дчуваючи н╕жн╕сть ╕ ласку в словах бабус╕, крутив-верт╕в куцим хвостиком.
- Зголодн╕в? - продовжу╓ стара. – Покинули тебе, вигнали?..
Песик опустив голову. Мабуть, соромно стало за сво╖х колишн╕х господар╕в.
Бабуся к╕стлявими пальцями в╕дламала шматок ковбаси, найдешевшо╖ (бо х╕ба можна придбати щось добротне на м╕зерну пенс╕ю?) ╕ кинула б╕долас╕.  Той спочатку запитально, а пот╕м вдячно подивився на чуйну людину.
- ╥ж, ╖ж, лайдаку, - припрошу╓ бабуся.
Коли зголодн╕лий «лайдак» проковтнув ковбаску, смачно облизався, бабуся запропонувала:
- Б╕долахо, ход╕мо до мене, удвох буде весел╕ше.  Тим паче, що живу в окрем╕й хатин╕, маю невеличке подв╕р’ячко, тож будеш сторожем.
Песик  слухняно почалапав за бабусею…
Не раз бачу бабусю ╕ песика у м╕ст╕ – то парком гуляють, то бабуся заходить в магазин, а той терпляче чека╓ б╕ля дверей ╕ не бо╖ться, що його знову покинуть напризволяще… А ось кличка Лайдак так ╕ залишилась за ним. Хоча Лайдак лайдаком себе вже не вважа╓.

Образок з дитинства
ЯРИК
З кожним роком дорослого життя у пам’ят╕ людини все част╕ше ╕ част╕ше зринають картинки з дитинства.
…У розпач╕ вимикаю телев╕зор. Це ж треба, так посп╕шав з╕ школи, аби не прогавити улюблену телепередачу «У св╕т╕ тварин», а тут чую: «Собаки – дальтон╕ки, все бачать у чорно-б╕лому кольор╕, повед╕нка продиктована ╕нстинктами, не тямущ╕, бо не усв╕домлюють, що в╕н, Бровко, зветься Бровком…»
- Не в╕рю! – подумки говорю. – А як же м╕й Ярик? В╕н також нетямущий?.. Не в╕рю!
Виходжу на подв╕р’я ╕ кличу:
- Ярику!
- Гав-гав! – чую у в╕дпов╕дь рад╕сний гавк╕т, ╕ в╕н уже тут як тут, б╕ля мене, крутить–вертить хвостом.
- Ти ж бо зна╓ш, що ти – Ярик? – запитую пса, прис╕вши на лавчину.
- Знаю! Знаю! – дов╕рливо дивиться в оч╕ Ярик ╕ кладе голову на кол╕на, тулиться до мене.
- Але ж по телев╕зору казали…
- Не в╕р! Не в╕р! – п╕дказу╓ внутр╕шн╕й голос, а, може, це в╕д Ярика чую…
- А яко╖ маст╕ наша киця Пантера? – запитую.
- А яко╖ ╖й ще бути? Як ╕ вс╕ пантери – чорно╖…
- А якого кольору п╕вник?
- Б╕лого.
- А небо?
- С╕ре.
- Ти т╕льки т╕ кольори розр╕зня╓ш?
- Н╕, це сьогодн╕ небо с╕ре, а так – голубе.
- А травичка на луз╕, де ми любимо з тобою ганяти м’яча?
- Зелена…
- А як╕ бувають слова?
- Тепл╕, коли ти гра╓шся з╕ мною, ╕ холодн╕, коли ти робиш уроки ╕ кажеш: «Не заважай!».
- А чому ти сторонишся мене, коли я одягаю б╕лий гольф, а коли зелений – то ластишся, бо в╕н такий, як травичка на луз╕?..
- Ти що, забув, Тарасе? Тож нагадаю: коли ти вперше одягнув б╕лий гольф, я зненацька штовхнув тебе у калюжу, ╕ б╕лий гольф в╕дразу став чорним. Тво╖ батьки запроторили мене у буду, а тебе хот╕ли поставити у кутик, але ти вже дорослий, щоб у кутику стояти… Ох, тод╕ обом нам було непереливки… Тому остер╕гаюся б╕лого гольфа.
- Ярику, ти все розум╕╓ш, ти не нетямущий? – гублюся у добор╕ сл╕в.
- Сприймай мене таким, яким хочеш бачити, ╕ тод╕ я таким буду, буду для тебе. Я ж тв╕й друг! – пода╓ лапку Ярик.

Тарас ЛЕХМАН,
журнал╕ст
м. Червоноград

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17582

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков