Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 04.11.2016
КОКТЕЙЛЬ ╤З В╤РИ З ПРИСМАКОМ ОДЧАЮ…

Клуб поез╕╖

«Св╕тличний» читач вже добре знайомий з неймов╕рно талановитою укра╖нською поетесою Оленою ╤ськовою-Миклащук. ╥╖ в╕рш╕ – пронизливо-пекуч╕, як скалки тих м╕н та снаряд╕в, що й сьогодн╕ щедро посипають нашу землю на Сход╕. Та якби ж лише одну землю… Читаючи ╖х, важко позбутися в╕дчуття, що авторка на власн╕ оч╕ бачила все те – стояла по к╕сточки в грязюц╕ в тих холодних, пропахлих смертю окопах, затискала фонтануюч╕ кров’ю рани товариш╕в, проводжала в останню путь побратим╕в…
А проте ж ╖╖ в╕рш╕ сповнен╕ не лише неймов╕рно╖ напруги, болю, часом, в╕дчаю, але й св╕тлих почутт╕в, в╕рност╕, кохання, а ще – несхибно╖ в╕ри в перемогу.
Лауреатка загальноукра╖нських та м╕жнародних л╕тературних конкурс╕в, прем╕╖ ╕мен╕ Володимира Була╓нка (2016 р.), за час, що минув, Олена ╤ськова-Миклащук стала авторкою вже двох поетичних книг. ╤ якщо в перш╕й зб╕рц╕ «Рветься душа у небо» переважали л╕ричн╕ настро╖, то назва друго╖ «Небо в окопах» говорить сама за себе.
А на минулому тижн╕ пан╕ Олена при╓дналася до Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, з чим ми ╖╖ щиро в╕та╓мо!

Олена ╤СЬКОВА-МИКЛАЩУК

СВ╤ТЛО НА ДН╤ БЛ╤НДАЖА
Так хочеться св╕тла на дн╕ бл╕ндажа,
Тепла тво╖х рук ╕ розмови з тобою.
До в╕чност╕ тут вже розмита межа
Життями отих, хто не вийшов ╕з бою.
Палю цигарки. Безперервно. Пробач.
Хоч вогник в ноч╕ — це для снайпера щастя.
Розплавлена «градом» четверта доба,
Очистила душу вогненним причастям.
Ще так не молився. Ще так не хот╕в
Я жити. До тебе. А ╕нше все тл╕нне.
Бо оч╕ у смерт╕ холодно-пуст╕.
Я бачив ╖х, р╕дна, проходячи м╕нне…
Я бачив тебе. Не у сн╕ — наяву.
Ти ангельським сяйвом св╕тила дорогу,
Щоб я не упав в спопел╕лу траву —
Ти йшла ╕ молилася пристрасно Богу.
Без тебе не жив би на в╕стр╕ ножа —
Вогнем м╕номет╕в скосило б додолу…
Виблиску╓ св╕тлом на дн╕ бл╕ндажа
Над╕я живим
повернутись додому.

ЗАПАХ БУЗКУ
Небо розбилося вщент, н╕би склянка.
Сипались друзки кривавим дощем.
Хтось благав Бога: «Дожити б до ранку!»
Хтось в ейфор╕╖ вигукував: «Ще!»
…Зранку см╕ялись сам╕ над собою,
Як антрацит розгр╕бали, мов пух.
Т╕льки Василь не вернувся ╕з бою.
Ваня — без н╕г, а Петрович — оглух.
Плакали.
Вили.
Скрип╕ли зубами.
Коля в╕дб╕г, залишивши чеку…
Не вберегли.
Подзвонити б до мами…
Слався окопами запах бузку.

СТОМЛЕНИМ В╤ЙНОЮ
"Так часто стала звучать фраза "Люди устали от войны"... Дорогие люди, отдохните. Мы не устали и защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать. И не нужно париться о пацанах, которые здесь! Вы ведь не просили Вас защищать. Вы вообще не понимаете, за кого мы здесь воюем. Но это не важно. Вы ведь устали. Отдыхайте"
02.12.2015 Олекс╕й Болдар╓в («Малюк»)

Ви кажете, що стомлен╕ в╕йною.
А де вона? Ви бачили ╖╖?!!!
Як╕ у не╖ оч╕ п╕сля бою?
Афектно-ейфор╕йн╕
Чи сумн╕?
Вам важко в б╕лосн╕жних покривалах
Дивитись в телев╕зор╕ про смерть.
А ви колись сво╖х брат╕в ховали?
Щодня.
Нав╕к.
Лет╕ли шкереберть
В╕д хвиль ударних?
Била кров джерельцем?
Чи в╕дчували, люди, ви хоч раз
Як небо сипле не дощем, а перцем —
А ти сто╖ш, бо в тебе ╓ наказ.
Було вам важко в╕дкупити сина?
Проте тепер спок╕йний у вас сон.
А в мене р╕к н╕ мама, н╕ дружина
На крок не в╕дступають в╕д ╕кон.
Ви — потомились…
Що ж, ховайтесь в т╕н╕.
Бо хоч в╕йна, то чил╕, то полин —
Стерплю усе, щоб в мирн╕й Укра╖н╕
Зростав
ще ненароджений
м╕й син.

P.S. «Малюк» загинув 9 грудня 2015 р.

БЛ╤НДАЖ
Суботнього ранку копали бл╕даж.
См╕ялись прог╕ркло:
"Велика могила..."
Земля застогнала - здригнувся св╕т аж!-
Коли ╖х
живцем
п╕д собою
накрила...

ТВОРЦ╤ БЕЗМЕЖЖЯ
Твоя кров
переплавилась в венах на нафту.
Дай лиш ╕скру —
╕ вибух накри╓ ус╕х.
Обережно ступа╓ш —
як зв╕р — по ландшафту,
де осколки й розтяжки
притрушу╓ сн╕г.
На чоботях болото
зам╕шане кров’ю,
дв╕ гранати в кишен╕,
одна у руц╕…
П╕сля келиха смерт╕ —
все сприйма╓ться грою.
Ти ╕ ДаШКа
сьогодн╕
безмежжя творц╕...

НЕБО В ОКОПАХ
А небо теж хова╓ться в окопи,
Тремтить в╕д страху загнаним зайчам:
Коли на нього бризкають окропом —
Ц╕лу╓ небо руки копачам.
╤ налива╓ ╖м по кварт╕ чаю,
Байдуже, що без цукру,
Мов полин:
Коктейль ╕з в╕ри з присмаком одчаю,
Коли п╕д Градом стиснеш Ф-1…
А за спиною посив╕ле небо
Лежить в болот╕
Мокре
Дол╕лиць.
Йому би сонця пригорщу хто-небудь
Прин╕с тихцем…
Та переб╕р дзв╕ниць
Його покличе знову на роботу:
Приймати нових ангел╕в увись.
Зави╓ш вовком.
Б╕ль здереш ╕з плоттю.
Поплеще небо по плечу:
«Держись!»

***
Б╕йц╕ не плачуть:
як би не бол╕ло —
Стискають зуби,
аж тр╕щить емаль.
Бо все, що напекло ╕ перетл╕ло,
Характер загартову╓ на сталь.

Б╕йц╕ не плачуть
г╕рко
над т╕лами
А проводжають
постр╕лами в н╕ч,
Шлють в небеса
осколки-телеграми,
Виттям зривають
м╕сяць уповн╕.

Б╕йц╕ не плачуть
в спеку ╕ в морози.
Як смерть по них
приходить нав╕ть в сни.
Чому ж ╖х душать
так п╕дступно сльози,
Коли вони вертаються з в╕йни?

Б╕йц╕ ж не плачуть?!!

╤ЛОВАЙСЬКА САМОТА
Застелю я вкотре пост╕ль самотою,
Та в ╖дке безсоння загорнусь, як в шаль:
Н╕ живим,
Н╕ мертвим
Ти не вийшов з бою…
Десь блука╓ зникла без в╕ст╕ душа.
╤ловайський серпень
Капав з неба воском,
Фарбував колосся
Кров’яним дощем.
Нев╕дом╕сть щедро поср╕блила коси,
Поселила в дом╕ невимовний щем.
Не вдова…
Не ж╕нка…
Не коханка…
В╕дьма!
Загнана вовчиця,
Хрипла в╕д виття.
Ноч╕ з самотою.
Дн╕, немов у ф╕льмах, —
Осторонь дивлюся на сво╓ життя.
Син вже не пита╓.
Син уже не плаче.
В╕н уже дорослий.
Завтра першачок.
Т╕льки погляд в нього
Став прог╕рклий, наче
Б╕ль вв╕гнав у нього сотн╕ голочок.
…Знову серпень сипле яблука й снаряди.
╤з собою поруч знов кладу я б╕ль.
Що нам т╕╖ смерч╕, урагани, гради? —
Я у смерть не в╕рю,
В╕рю лиш тоб╕!

***
Пережите в АТО ти витягу╓ш, наче осколки.
Без наркозу.
Ножем.
З кровотечею зболених сл╕в.
П’╓ш подв╕йне снод╕йне.
Хоч зна╓ш: ц╕ л╕ки без толку.
В ╕ловайськ╕м котл╕ спок╕й тв╕й
Назавжди спопел╕в.

***
Люди з очима, що бачили в╕чн╕сть впритул,
В мирному неб╕ шукають м╕ж з╕р безп╕лотник:
Важко вертатися ╖м у людську су╓ту,
Ледь не попавши до енно-Небесно╖ сотн╕.

Люди, що свисту бояться, ╕ тиш╕, мов гр╕м,
Спати не можуть, бо поруч нема автомата.
Може, заго╖ться все це ╕з часом, окр╕м
Д╕р у душ╕ без Василька, Романа ╕ Гната.

Людям, в яких тече кров зам╕сть звичних нам сл╕з,
Пам'ятний б╕ль: ╤ловайськ, Красногор╕вка, Щастя….

Сколю╓ душу байдуж╕сть на р╕дн╕й земл╕
Людям, що спили до крапл╕ вогненне причастя.

***
Не в╕дболить в╕йна для тих,
кого нема,
Котр╕ сидять по л╕ву руку Бога,
╤ просять в нього, щоб прийшла весна
╤ проросла священна перемога
╤з кров╕ ╖х.
В╕йна не одпече:
Осколки м╕цно вр╕зались у т╕ло.
╤ побратим,
п╕дставивши плече,
Не витягнув…
А поле болем б╕ле…
Не в╕дростуть обрубки рук ╕ н╕г,
╥х не зам╕нять дорог╕ протези —
Хто п╕вжиття
згубив на ц╕й в╕йн╕,
Не слуха╓ новин брехлив╕ тези…
╤ не зам╕нять матер╕ син╕в
Мемор╕али, тесан╕ з кам╕ння.
Вони холодн╕,
як прожит╕ дн╕
В самотност╕. Обрубане кор╕ння
Малих д╕тей.
За що держатись ╖м?
За Батьк╕вщину?
А вона ╖х зна╓?
Байдуж╕сть влади зг╕рше вс╕х бо╖в,
Та це до часу — все в житт╕ мина╓.
Лише в╕йна для нас не в╕дболить…

ГР╤Х
Вона ╕нод╕ ходить у гост╕,
На горня полиново╖ кави.
Обнад╕ю╓ вистиглу пост╕ль,
Що прийде не самотньо.
Лукавить!
Буде знову блукати по м╕сту,
Каблуками по зорях в калюжах.
Вона й пляшка. Обо╓ без зм╕сту.
Роз╕б’ються. А раптом?
Байдуже!
Лиш би в н╕ч не стулити пов╕ки!
Зап╕знитись у д╕м на годину!
Усе важча╓ гр╕х цей ╕з в╕ком:
Ненароджену вбила
Дитину!

* * *
Я говорила з тишею ╕ Богом
На гран╕, де к╕нча╓ться св╕дом╕сть.
Змивали г╕рк╕ сльози на п╕длогу
Ус╕ гр╕хи, що лиш мен╕ в╕дом╕.
╤ су╓та лишалась за порогом,
Душ╕ подарувавши невагом╕сть.
Спинився час у марев╕ безсоння.
В╕дплакали ╕ мовчки згасли св╕ч╕.
╤, падаючи в мороку бездоння,
Молитви з уст зривалися одв╕чн╕.
С╕в ангел пром╕нцем на п╕дв╕коння
Новий св╕танок заглядав у в╕ч╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17595

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков