Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК ТРЕБА СТАВИТИ ПАМ’ЯТНИКИ…
Прочитала у наш╕й «Св╕тличц╕» про встановлення пам'ятника Симону Петлюр╕ в В╕нниц╕....


З ГОЛОВИ НА НОГИ
«Люди, як╕ обирають корумпованих пол╕тик╕в, самозванц╕в, злод╕╖в та зрадник╕в, не ╓ ╖х...


РОЗ╤РВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ СТОСУНК╤В ╤ ВИВАЖЕН╤СТЬ Д╤Й ВЛАДИ
Чи не про нашу мудру владу кажуть: «С╕м л╕т минуло, як музика грала, а в╕н ще й тепер...


ЩО ПОВ'ЯЗУ╢ ЗАКРИТТЯ МИКОЛА╥ВСЬКОГО СУДНОБУД╤ВНОГО ЗАВОДУ ╤ ТЕРАКТИ, ЯК╤ СТАЮТЬ ВСЕ ЧАСТ╤ШИМИ
Така вже була влада. А що ж нин╕шня, революц╕йна? Чого в╕дда╓ перевагу жебранню збро╖ в...


МОВН╤ ПРИСТРАСТ╤, АБО У СВ╤Т╤ ПОВАЖАЮТЬ СИЛЬНИХ
Не вщухають бурхлив╕ дискус╕╖ навколо ст. 7 Закону «Про осв╕ту», прийнятого Верховною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 04.11.2016
УКРА╥НА: ЗАТЯЖНЕ ПРОЩАННЯ З ╤МПЕР╤╢Ю, АБО СЛОВО ДО МОСКОВОМОВНИХ БРАТ╤В МО╥Х

Як би не принизливо було про те говорити, але ма╓мо визнати: пунктик психолог╕чно╖ прив’язки до неухильно, але надто пов╕льно конаючо╖ ╕мпер╕╖ в головах великого числа громадян, ╓ реальн╕стю сьогодн╕шньо╖ Укра╖ни. Пунктик той – хтось з псевдопатр╕отичних (не виносити см╕ття з хати), хтось з ╕нших мотив╕в – не бажа╓ визнавати. Не варто й казати, що таке ставлення консерву╓ його.
З огляду на те, що одним з «╕нших» мотив╕в того пунктика ╓ його усп╕шна експлуатац╕я ц╕лою згра╓ю привладних пол╕тичних паразит╕в – вчора комун╕стами, сьогодн╕ – все тою ж незнищенною про╕мперською колоною, р╕зношерстними попул╕стами в╕д опозиц╕╖ до уряду ╕ президента включно, зважаючи на те, що б╕льш╕сть перес╕чних укра╖нц╕в ╕ дос╕ плутають його з ностальг╕╓ю за молодими роками, нав╕ть не усв╕домлюючи, що насправд╕ в╕н ╓ одн╕╓ю з найголовн╕ших причин наших сьогодн╕шн╕х проблем, пропоную мо╓му читачев╕ пом╕ркувати на темат того, наск╕льки небезпечною ╓ психолог╕я раба ╕ у що вона вилива╓ться.
Що проблема ╓ насправд╕ надто серйозною, аби легковажити нею, св╕дчить класичний приклад з╕ Старого Запов╕ту. Мойсей, якому Бог звел╕в вивести ╕уде╖в з ╓гипетського полону, мусив ц╕лих сорок рок╕в водити сво╖х родак╕в С╕найською пустелею, аби привести в Землю Об╕товану не закорен╕лих раб╕в, а в╕льних людей. Сорок рок╕в! Це при тому, що весь той С╕найський п╕востр╕в можна об╕йти по периметру за р╕к, роблячи в середньому три к╕лометри на день. Проте ж, як зна╓мо, нав╕ть та метода не забезпечила повного усп╕ху.
В формат╕ коротко╖ газетно╖ статт╕ навряд чи можливий детальний анал╕з того, як так сталося, що укра╖нська нац╕я, яка упродовж стол╕ть була уособленням волелюбност╕, самоврядност╕, демократ╕╖, чия конституц╕я давн╕ша за американську, п╕сля трьох стол╕ть перебування на задв╕рках Московсько╖ ╕мпер╕╖ (у вс╕х ╖╖ ╕постасях), деградувала аж наст╕льки, що й сьогодн╕, в XXI стор╕чч╕, все н╕як не виплута╓ться з ╖╖ тенет. Все ж, аби в╕дкинути певн╕ стереотипи, приживлен╕ у сусп╕льну св╕дом╕сть, зазначимо, що упродовж перебування в склад╕ Московсько╖ ╕мпер╕╖ укра╖нська нац╕я була п╕ддана ц╕леспрямованому переформатуванню.
Найперше, Москов╕я вже за Петра привласнила соб╕ наше давн╓ ╕м’я, п╕д яким св╕т знав нас довг╕ в╕ки. Нагадаю: ще на початку XVII стор╕ччя в документах Реч╕ Посполито╖ ми ╓ Руссю, наш╕ княз╕ – руськими князями, а кра╖ну з центром в Москв╕ весь св╕т зна╓ як Московське царство. Попри дуже непрост╕, якщо не сказати б╕льше, стосунки з Варшавою, попри перманентн╕ повстання ╕ кривав╕ в╕йни, н╕кому в Польщ╕ не спало на думку поцупити наше ╕м’я. Були горд╕ сво╖м. Щоправда, невситим╕ апетити польських магнат╕в та в╕дсутн╕сть у нас власно╖ сильно╖ централ╕зовано╖ держави призвели до того, що руськ╕ земл╕ починають все част╕ше називати укра╖нними землями Велико╖ Польщ╕. Ось так русич╕ мало-помалу ставали укра╖нцями.
На жаль, утворивши козацьку державу, Богдан Хмельницький не був наст╕льки далекоглядним, аби утвердити ╖╖, як правонаступницю Рус╕, а спроба гетьмана ╤вана Виговського при╓днатися до Реч╕ Посполито╖ в якост╕ третьо╖ р╕вноправно╖ держави, Великого княз╕вства Руського, не мала усп╕ху через незгоду в сусп╕льств╕: надто св╕жою була недобра пам’ять про кривди, яких зазнали, перебуваючи п╕д владою Польщ╕.
Тим часом, Москов╕я молодого амб╕тного Петра, який поклав вивести ╖╖ в ряд потужних ╓вропейських держав, критично потребувала приховання свого темного, а часто й жаского ординського минулого. Сп╕лка, укладена Хмельницьким з Москов╕╓ю, зв╕сно, не давала жодного права, аби перебирати чуже ╕м’я, але ж право так часто п╕дбира╓ крихти з╕ столу сили…
Бездержавна кра╖на, потрапивши в тенета ╕мпер╕╖, як правило, приречена на втрату сво╓╖ ╕дентичност╕. Ма╓мо безл╕ч приклад╕в тому, зокрема, ╕ в ╢вроп╕. Назвавшись Рос╕╓ю (Russia), Москов╕я робила все, аби стерти будь-як╕ згадки про ╕стинне походження русич╕в-укра╖нц╕в, чи то пак, як ╖х в╕дтод╕ називали – малорос╕в. Для ╖х обезличення застосовувався весь можливий ╕нструментар╕й. Найперше, було зроблено все, аби приручити укра╖нську шляхту. Переважна частина ╖╖, аби не втратити св╕й статус, сво╖ статки, п╕шла на службу царев╕. Той, хто не посп╕шив з тим, був приречений на опалу, зубож╕ння, як м╕н╕мум, на неусп╕х. В╕дверто непок╕рн╕ при тому безжально нищилися. Доля гетьмана ╤вана Мазепи та тих його товариш╕в в╕йськових, по яких залишилося страх╕тливе кладовище п╕д Лебедином, ╓ красномовним ╕ далеко не ╓диним св╕дченням того.
Тож не дивно, що за умов, коли ласкаве телятко двох маток ссе, а брикливому в╕др╕зають голову, верх╕вка укра╖нського сусп╕льства швидко омосковлювалася. «Приручення» шляхти означало позбавлення нац╕╖ проводир╕в, ╖╖ дезор╕╓нтац╕ю. ╤ то було лише одним з елемент╕в ╖╖ переформатування.
Ще одним диявольським ╕нструментом московських цар╕в, а в подальшому комун╕стичних вожд╕в, було переселення п╕двладних ╖м народ╕в. Виселення у приазовськ╕ степи п╕сля завоювання Криму кримських християн, вит╕снення з п╕вострова у тому ж час╕ кримських татар, як╕ були змушен╕ масово перебиратися до Туреччини, переселення В╕йська Запорозького з обжитого Низу на небезпечну тод╕ Кубань ╓ лише найв╕дом╕шими з под╕бних акц╕й. Вже за комун╕ст╕в, всього с╕мдесят два роки тому, в брутальний спос╕б, за л╕чен╕ дн╕ вивезли з батьк╕вщини кримц╕в, чеченц╕в, ╕нгуш╕в. Проте найжорсток╕шим р╕зновидом цього ╕нструменту переформатування нац╕╖ були штучн╕ голодомори. Тут виселення в╕дбувалося одразу на той св╕т. Пустка ╕ страх – от що залишалося п╕сля його застосування. А «зв╕льнен╕» таким варварським способом терени заселялися лояльним до ╕мперсько╖ влади населенням – зазвичай вих╕дцями з центральних рег╕он╕в Москов╕╖, або як те було у XVIII стор╕чч╕ з землями В╕йська Запорозького – колон╕стами з ╕нших кра╖в: н╕мцями, шведами, сербами, греками…
Проте найголовн╕шим ╕нструментом переформатування нац╕╖ була ╕ залиша╓ться мова. Цей ╕нструмент було найтяжче застосувати, але завдяки його особливостям, зокрема, щонайт╕сн╕шим зв'язкам з культурою, а в╕дтак ╕ з внутр╕шн╕м св╕том як окремо╖ людини, так ╕ з╕ св╕тосприйняттям ц╕ло╖ нац╕╖, його ефективн╕сть ╓ н╕ з чим не пор╕вняною. Пустивши кор╕ння, мова утворю╓ сприятливе для себе середовище, яке в подальшому в╕дтворю╓ться, множиться ╕ захища╓ себе.
Ц╕лком зрозум╕ло, що Московська ╕мпер╕я насаджувала на теренах Укра╖ни-Рус╕ свою мову, чинячи вс╕ляк╕ перешкоди мов╕ укра╖нськ╕й. Не дивно, що укра╖нськ╕ школи, в тому числ╕ й один з найдавн╕ших навчальних заклад╕в ╢вропи, Братська школа, на стол╕ття старша за Московську Академ╕ю, занепадали. А були ж ╕ прям╕ заборони: валу╓вський циркуляр, емський указ, було «розстр╕ляне в╕дродження» – скажений спротив вже комун╕стично╖ ╕мпер╕╖ несм╕лим спробам на╖вних укра╖нських комун╕ст╕в в╕дродити укра╖нську мову, була експанс╕я московсько╖ мови час╕в в╕рного лен╕нця Володимира Щербицького.
На жаль, формальне в╕дновлення укра╖нсько╖ державност╕ в 1991 роц╕ не спинило процес московизац╕╖ Краю, не стало ренесансом укра╖нсько╖ мови. Засилений всередину укра╖нського орган╕зму Чужий за три стор╕ччя не просто вигриз в ньому житт╓вий прост╕р для себе – н╕, в╕н ╕ сьогодн╕, на двадцять п’ятому роц╕ Незалежност╕, продовжу╓ усп╕шно поглинати укра╖нську Укра╖ну.
Переселен╕ колись московити, ╖х численн╕ нащадки ц╕лком природно користувалися р╕дною мовою, не маючи, як представники дом╕нуючо╖ нац╕╖-поневолювача, жодно╖ потреби сп╕лкуватися мовою поневолених. Навпаки, поневолен╕, аби мати шанс на усп╕х, переходили на ╖х мову. Але ж мова, як ми згадували – то не просто зас╕б сп╕лкування, а й культура народу-нос╕я, а в╕дтак ╕ само╕дентиф╕кац╕я, часто на п╕дсв╕домому р╕вн╕. Тож сформоване за три стол╕ття московомовне середовище не те що м╕цно утриму╓ сьогодн╕ сво╖ позиц╕╖ в Укра╖н╕ – воно, мов ракова пухлина, ╕ дал╕ поширю╓ сво╖ метастази.
Якою ж була мовна пол╕тика незалежно╖ н╕бито Укра╖ни, що таке стало можливим? Якщо в╕д компарт╕йного ╕деолога чи червоного директора в президентському кр╕сл╕ не варто було чекати радикальних мовних реформ, то на медоточивого «патр╕ота» В╕ктора Ющенка покладалися велик╕ над╕╖. На жаль, позитивн╕ зм╕ни, як╕, попри скептичн╕ оч╕кування, все ж були внесен╕ за президентства Леон╕да Даниловича Кучми, за нездарного президентства В╕ктора Ющенка були зн╕вельован╕. Так, отримавши в лютому 2005 року призначення на секретаря РНБО, кум президента Петро Олекс╕йович Порошенко вн╕с пропозиц╕╖, як╕ зводилися до зупинення процесу закриття московських шк╕л, в╕дновлення груп у вищих навчальних закладах з московською мовою навчання, а також створення телев╕з╕йного каналу ╕ рад╕останц╕й для московомовних громадян Укра╖ни. Невдовз╕ п╕сля того державний секретар Укра╖ни З╕нченко спрямував голов╕ тод╕шнього уряду пан╕ Юл╕╖ Тимошенко проект указу «Про захист прав громадян на використання рос╕йсько╖ мови та мов ╕нших нац╕ональностей в Укра╖н╕». Той указ передбачав затвердження перел╕ку населених пункт╕в, де у робот╕ орган╕в влади допускалося, поряд з державною, застосуваня московсько╖ або ╕ншо╖ мови нац╕ональних меншин Укра╖ни. Там же висувалася вимога до державних службовц╕в зазначених рег╕он╕в щодо обов’язкового волод╕ння кр╕м державно╖ мови мовою московською, чи мовою ╕ншо╖ нац╕ональност╕, яка компактно мешкала на ╖х теренах.
На загал, попри численн╕ ╕н╕ц╕ативи помаранчевого президента, б╕льш╕сть з них так ╕ не була вт╕лена в життя, включно з останн╕м його указом «Про концепц╕ю державно╖ мовно╖ пол╕тики».
Не варто й говорити, що каденц╕я президента Януковича була часом наступу на укра╖нську мову. Чого вартою була д╕яльн╕сть одного лишень м╕н╕стра осв╕ти пана Табачника! Московська в╕дновила сво╖ ненадовго втрачен╕ позиц╕╖ в закладах загально╖ осв╕ти та в вишах, стала фактично державною мовою Сходу та П╕вдня Укра╖ни, включно, зрозум╕ло ж, ╕з Кримом, де вона весь час залишалася дом╕нуючою.
– Але ж, певно, з приходом революц╕йно╖ постмайданно╖ влади ╓вро╕нтегратор╕в все зм╕нилось? – скажете ви.
Гай-гай, м╕й читачу…
В березн╕ 2014-го автор вже писав, що попри всю любов до укра╖нсько╖ мови, голосування щодо скасування закону «Про засади державно╖ мовно╖ пол╕тики» авторства п.п. Кивалова та Колесниченка могло б ╕ зачекати – на корабл╕, що потрапив у шторм, не час фарбувати борти. У час╕ загарбання Криму, вся увага, вс╕ зусилля влади, парламентар╕в зокрема, мали б бути зосереджен╕ на орган╕зац╕╖ належного спротиву агресору. Проте ж, нав╕ть усп╕шно проголосований нажаханою привидом розплати за сво╖ злочини проти Майдану Верховною Радою, закон той так ╕ не був п╕дписаний новоявленим сп╕кером парламенту, геро╓м здач╕ Криму паном Турчиновим.
Дал╕ – б╕льше. Вже в кв╕тн╕ 2014 року у сп╕льн╕й заяв╕ голови ВР Укра╖ни пана Олександра Турчинова та прем’╓р-м╕н╕стра Укра╖ни Арсен╕я Яценюка велося про надання спец╕ального статусу московськ╕й мов╕. Тод╕ ж цими достойниками було запропоновано закр╕пити статус московсько╖ мови як оф╕ц╕йно╖ в нов╕й редакц╕╖ Конституц╕╖ Укра╖ни.
Посл╕довний курс на знищення укра╖нсько╖ мови ще в╕д час╕в свого перебування на посад╕ секретаря РНБО проводить ╕ нин╕шн╕й президент Петро Порошенко. Попри патр╕отичну риторику щодо укра╖нсько╖, як ╓дино╖ державно╖ мови, на д╕л╕ Петро Олекс╕йович ще в жовтн╕ 2014 року вн╕с до парламенту законопроект зм╕н до Конституц╕╖, в якому в╕н пропону╓ закр╕пити за московською мовою в Укра╖н╕ спец╕альний статус. Чи св╕домий в╕н того, що те означа╓ подальше розповзання Укра╖ною московсько╖ мови, а в╕дтак, звуження житт╓вого простору мови укра╖нсько╖? Певно, що так.
Ось ╕ще приклад того, як наша влада обстою╓ ╕нтереси кор╕нно╖ нац╕╖. В жовтн╕ вже цього року М╕н╕стерство осв╕ти внесло до парламенту проект закону «Про осв╕ту», в якому вт╕лен╕, зда╓ться, вс╕ явн╕ ╕ пота╓мн╕ мр╕╖ колишнього оч╕льника цього притулку палких шанувальник╕в московсько╖ мови пана Табачника. Так, статтею 7 цього закону гаранту╓ться право на навчання мовою нац╕ональних меншин, що за наших умов буде законною п╕дставою для подальшо╖ московизац╕╖ не лише системи осв╕ти, але й ц╕лого сусп╕льства. Нагадаю, що ╓вропейська практика забезпечення прав нац╕ональних меншин на осв╕ту р╕дною мовою передбача╓ викладання в початкових класах навчальних заклад╕в з вивченням мови нац╕ональних меншин половини предмет╕в мовою нац╕онально╖ меншини, половину мовою державною. В середн╕х класах число навчальних предмет╕в, як╕ викладають мовою нац╕онально╖ меншини, зменшу╓ться на користь мови державно╖. В старших класах, а також у вишах вс╕ предмети викладаються виключно мовою державною. Ця практика, до слова, ╓ чинною ╕ в Москов╕╖.
Закон цей шостого жовтня цього року було ухвалено в першому читанн╕. Аби не допустити остаточного ухвалення його в такому антиукра╖нському вигляд╕, громадськ╕сть подала з╕н╕ц╕йован╕ письменницею Ларисою Н╕цой правки до нього. На жаль, з десятка депутат╕в Верховно╖ Ради, яким автор ц╕╓╖ статт╕ роз╕слав зазначен╕ правки, ╖х вн╕с лише один з них – пан Дмитро Добродомов. http://nkontrol.org.ua/nardepi-napolyagayut-shhob-u-shkolakh-vikladali-derzhavnoyu-movoyu/. Ма╓мо робити висновки щодо в╕дпов╕дност╕ справ гарним словам, на як╕ наша влада ╓ такою щедрою.
Насправд╕, нам треба добре усв╕домлювати, що, переймаючись мовними правами нац╕ональних меншин, ╖х палк╕ захисники мають на уваз╕, найперше, збереження позиц╕й ╕ подальше просування в Укра╖н╕ мови московсько╖. Весь же цин╕зм ситуац╕╖ поляга╓ в тому, що разом з московитами за походженням п╕д поняття московомовно╖ нац╕онально╖ меншини п╕дводиться величезний пласт отого переформатованого зманкуртизованого автохтонного населення, про яке згадував попередньо. ╤ робить те н╕хто ╕нший, як «наша» влада. Висновки лежать на поверхн╕, чи не так?
Мен╕ можуть заперечити, мовляв, автор явно належить до стурбовано╖ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, яка т╕льки й плачеться, що за упосл╕джену укра╖нську мову. А ╓ ж, мовляв, кра╖ни, де ╕ дв╕, ╕ нав╕ть три державн╕ мови. Так, ╓. В Австр╕╖, скаж╕мо, кр╕м оф╕ц╕йно╖ н╕мецько╖ ╓ ще й три рег╕ональн╕ – угорська, словенська, хорватська. В Швейцар╕╖ ╖х нав╕ть чотири. Але вс╕ т╕ мови ╓ мовами кор╕нних народ╕в, як╕ з д╕да-прад╕да мешкали на тих землях. Так само ╕ мовна карта сьогодн╕шньо╖ Канади, на яку так часто люблять посилатися, ╓ н╕чим ╕ншим, як в╕дображенням ╕сторичних реал╕й, а саме, колон╕зац╕ю ╖╖ територ╕╖ Британ╕╓ю та Франц╕╓ю. Зовс╕м ╕нше в Укра╖н╕.
Чи можу я вважати кор╕нним народом заселених на паланки примусово виселеного перед тим В╕йська Запорозького московит╕в, серб╕в, н╕мц╕в, грек╕в? Очевидно ж, що н╕, оск╕льки все те населення ма╓ в св╕тах свою ╕сторичну батьк╕вщину. Чи повернеться в кого язик назвати кор╕нними мешканцями московит╕в, заселених на землях виморених голодоморами укра╖нц╕в? На це здатний лише той, хто й сьогодн╕ спов╕ду╓ ╕деали ╕мпер╕╖, п╕дсв╕домо ╓ ╖╖ ╕дейним рабом.
 – Але ж ╓ московомовн╕ укра╖нц╕, як╕ щиро вважають себе патр╕отами Укра╖ни, – скаже м╕й читач. – ╤ то не на словах. Ск╕льки ╖х сьогодн╕ сто╖ть в окопах, прикриваючи Укра╖ну в╕д ворога!
╢ й так╕. На щастя, ╖х немало. Ще одним кроком до усв╕домлення себе укра╖нцем для них ма╓ стати усв╕домлення того очевидного факту, що московизац╕я тих чи ╕нших рег╕он╕в рано чи п╕зно провоку╓ прих╕д в них безпардонного, войовничого «русского мира». Так сталося в мо╓му Криму. Так сталося на Донеччин╕ та Луганщин╕. Величезних зусиль довелося докласти, аби того не сталося на Харк╕вщин╕, Херсонщин╕, Одещин╕, Микола╖вщин╕…
Ман╕пулювання правами ефемерного «народу Криму», гра, в тому числ╕, на утисках (!) московсько╖ мови в Криму, привели до анекс╕╖ п╕вострова, до реальних утиск╕в справжнього кор╕нного народу Криму – кримських татар ╕ не лише ╖х. Вростання через московську мову в «русский мир» привело, зрештою, до в╕йни на Донбас╕, до тисяч жертв, десятк╕в тисяч знедолених, ╕ к╕нця тому поки що не видно.
Д╕йсно, укра╖нська ╕нтел╕генц╕я стурбована, адже ясно бачить причинно-насл╕дковий зв’язок м╕ж ╕мперськими амб╕ц╕ями сьогодн╕шньо╖ пут╕нсько╖ Москов╕╖ ╕ агресивною пол╕тикою, яку вона веде, ставлячи за н╕що м╕ждержавн╕, м╕жнародн╕ договори, державний суверен╕тет та м╕жнародно визнан╕ кордони. Московизац╕я ум╕в, найперше, засобами московсько╖ мови, як бачимо, ╓ найд╕╓в╕шою збро╓ю того наступу – збро╓ю, яка дозволя╓ агресору захоплювати наш╕ територ╕╖ в окремих випадках практично без спротиву.
В╕йськова агрес╕я, зв╕сно, ╓ крайн╕м виявом експанс╕╖, яка ╕ншими засобами – економ╕чними, дипломатичними, пропагандистськими, корупц╕йно-п╕дкилимними – трива╓ вс╕ двадцять п’ять рок╕в нашо╖ формально╖ незалежност╕. Експанс╕я ж мови трива╓ вже б╕льше трьох стол╕ть.
Насл╕дки всього того перед нашими очима: зруйнована економ╕ка, занедбана культура. З економ╕кою все зрозум╕ло – жоден хазя╖н, перебуваючи в здоровому глузд╕, не нищитеме свого дому. Так може чинити лише той, хто не сприйма╓ цей д╕м сво╖м. Дозволю соб╕ ще раз нагадати тут про т╕сний зв’язок м╕ж мовою ╕ самоусв╕домленням, само╕дентиф╕кац╕╓ю. Ким же усв╕домлюють себе наш╕ манкурти? В╕дпов╕дь проста, м╕й читачу. Для цього варто лишень пригадати, куди вони направляють сво╖ стопи, коли почина╓ пахнути смаженим…
З культурою складн╕ше, хоча ру╖ни тут ще страшн╕ш╕, ан╕ж в економ╕ц╕. Найперше, культура н╕як не може процв╕тати в час╕, коли економ╕ка нап╕вмертва. Ледь живот╕юч╕ театри, музе╖, мертв╕ к╕ностуд╕╖, хриплячий в петл╕ св╕т укра╖нсько╖ музики, роз╕п’яте книговидавництво – чи можна те все зам╕нити виставками ляльок-мотанок, з ус╕╓ю повагою до того мистецтва, чи к╕лькома шароварними заходами в Пирогово з його московомовним сайтом? http://pirogovo.org.ua/
– Чекайте, чекайте, – скажуть мен╕. – А як же Слава Вакарчук, як же П╕ккард╕йська терц╕я? А Юр╕й Андрухович, а Оксана Забужко?
Зв╕сно, перел╕к ╕мен можна продовжити. На щастя, Укра╖на не зб╕дн╕ла талантами. Ма╓мо ╕ талановитих к╕норежисер╕в, як╕, щоправда, не мають змоги вт╕лити сво╖ замисли в життя, ма╓мо чудових композитор╕в, сп╕вак╕в, яких не можемо почути - ╕ не лише через засилля московсько╖ попси в рад╕о- та телееф╕рах, ╕ не т╕льки через дороговизну послуг профес╕йних студ╕й звукозапису. Не дуже помилюсь, якщо скажу, що на кожного з дюжини розкручених, друкованих письменник╕в, як╕ так-сяк можуть ╕снувати на гонорари в╕д сво╖х твор╕в, ╓ з десяток не менш талановитих письменник╕в, поет╕в, як╕ не можуть жити за рахунок свого таланту, сво╓╖ письменницько╖ прац╕, бо ж видають сво╖ твори м╕зерними тиражами, як правило, залежать в╕д ласки спонсор╕в чи ще б╕льш р╕дк╕сних меценат╕в. ╤ справа тут нав╕ть не в особливостях книговидавництва, яке так ╕ не спромоглося перерости совков╕сть, чи в неналагоджен╕й систем╕ книгорозповсюдження. Кор╕нь б╕ди в т╕м, що об╕браний до нитки люд не може дозволити соб╕ н╕ живо╖ музики, н╕ гарно╖ книжки. Переполовинення мистецького ринку Укра╖ни московомовним продуктом за таких обставин ╓ майже вироком.
Суджу про те не з теор╕╖. На початку жовтня був запрошений паном Олександром Печорою, поетом, видавцем поетично╖ зб╕рки «Мислити ╕ жити Укра╖нно» на зустр╕ч автор╕в до ╤рпеня. Було дуже при╓мно зустр╕тися з колегами по перу, з друзями, котрих знав вже к╕лька рок╕в, як чудових поет╕в. Св╕т поез╕╖, п╕сн╕ зачаровував (прегарн╕ п╕сн╕ на слова наших поет╕в, в тому числ╕ композитора В╕ктора Охр╕менка, були виконан╕ народною артисткою Укра╖ни Оленою Б╕локонь та Анатол╕╓м Куценком). А проте ж, г╕рк╕ думки, як важк╕ ос╕нн╕ хмари, мимовол╕ затьмарювали те маленьке свято. Чи багато мо╖х сп╕вв╕тчизник╕в зможуть хоч коли-небудь прочитати ╖х справд╕ чудов╕ поез╕╖ – тонк╕, прониклив╕, щемлив╕? А вони сам╕ – чи знайдуть свого вдячного читача? Адже ще незабутн╕й Роберт Лу╖с Ст╕венсон говорив про неможлив╕сть хоч якось довго писати ╕ не чути в╕дгуку в╕д читача. Профес╕йне письменство ма╓ св╕й матер╕альний б╕к. Друковане слово ма╓, принаймн╕, утримувати письменника. Чи можуть твори сьогодн╕шн╕х укра╖нських автор╕в – хай не утримувати – служити, принаймн╕, стимулом для ╖х творчих злет╕в? В╕дпов╕дь на це питання знайшов в книгарн╕ «╢», де хот╕в виставити на продаж свою книжку «Павло Михнович Бут, лицар зраджено╖ вол╕». Книготорговц╕в не ц╕кавила книга. ╥╖ нав╕ть не попросили показати. Книгарня не працю╓ з авторами, пояснили мен╕. Працю╓мо з видавництвами. Ну, чим не СРСР?
Джорджев╕ МкЛендону, товаришу, з яким «шл╕фували» сво╖ книжки ще на Authonomy from H&C, тим часом, под╕бних вимог в його Лас Вегас╕ н╕хто не ставить. Навпаки, щаслив╕, що в╕н обрав саме ╖х книгарню (м╕г же обрати й ╕ншу :), особливо, коли заходить на автограф-сес╕╖. Напередодн╕ не л╕нуються робити йому рекламу.
Чи скоро тотал╕тарно-╕мперське мислення вив╕триться з гол╕в тих мо╖х сп╕вв╕тчизник╕в, хто назива╓ться владою, чи просто над╕лений правом вир╕шувати якусь др╕бню? Чи скоро народ д╕йде думки, що найц╕нн╕ше в нашому житт╕ нав╕ть не грош╕, яких сьогодн╕ не вистача╓ аж так, що б╕льш╕сть не ма╓ чим сплатити за ком╕рне, а час – час нашого життя, який мина╓ безповоротно ╕ який так бездарно марнують наш╕ н╕кчемн╕, злод╕йкуват╕ урядовц╕? Чи скоро зробить належн╕ висновки?
Душа моя плаче на думку про те, ск╕льки талант╕в загублено за цей час, ск╕льки не реал╕зовано творчих злет╕в, не зроблено наукових в╕дкритт╕в…
Який стосунок все те ма╓ до мови? Дуже прямий, читачу. Результатом прогресу будь-якого народу, м╕рилом його усп╕ху ╓ культура. Це ╓дине, що в╕н лиша╓ по соб╕ в ╕стор╕╖. Не можна при тому нав╕ть уявити культуру без л╕тератури, без письменства. Слово ╓ базою, основою сучасно╖ культури. Але чи можна уявити, скаж╕мо, культуру Франц╕╖ на баз╕ ╕тал╕йсько╖ чи ╕спансько╖ мови? Н╕, кажете? То яке ж слово ми залишимо св╕ту? Зв╕сно, можна залишити слово московське, чи там англ╕йське. Але ма╓мо бути св╕домими того, що воно ув╕йде до надбання зовс╕м не укра╖нсько╖, а московсько╖ чи англо-саксонсько╖ культури. Тож м╕ркуймо, московомовн╕ мо╖ землячки. Позбуваймося ╕мперсько╖ трухи в наших головах. Наше майбутн╓ в наших руках. Пам'ятаймо, лишень, що сорока рок╕в на блукання нашими с╕наями вже не ма╓мо.

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17610

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков