Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ФАРС НА БОЛОТАХ»: п╕сля 17 березня пут╕н ма╓ стати «так званим президентом»
Як╕ ще зм╕сти та смисли можна знайти в беззм╕стовних рос╕йських «виборах»...


ПОСЛАННЯ ПУТ╤НА ПАРЛАМЕНТУ ТА ПОХОРОН НАВАЛЬНОГО
Як вони характеризують стан кремл╕вського режиму…


ЗАЛУЖНИЙ ПРОКОМЕНТУВАВ ДРУГУ Р╤ЧНИЦЮ НАПАДУ РФ НА УКРА╥НУ
Генерал подякував ус╕м, хто у ц╕ хвилини на пол╕ бою боронить нашу державу…


НА КИ╥ВЩИН╤ В╤ДКРИЛИ МЕМОР╤АЛ «ХРЕСТ ГЕРО╥В»
М╕сцем встановлення мемор╕алу не випадково обрано Вишгород, адже саме на його пагорбах було...


П╤ДТРИМУВАТИМЕМО УКРА╥НУ, ЧОГО Б ЦЕ НЕ КОШТУВАЛО. МИ НЕ МОЖЕМО ДОЗВОЛИТИ РОС╤╥ ВИГРАТИ ЦЮ В╤ЙНУ
П╕я Каума, президентка Парламентсько╖ асамбле╖ ОБС╢…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2004 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 20.02.2004
про припинення видання газети "Сільські вісті"
Василь СІРЕНКО, доктор юридичних наук, професор, народний депутат України.

Рішення Шевченківського місцевого суду м. Києва про припинення видання газети "Сільські вісті" викликає здивування, неприйнятність і багато правових питань

Рішення Шевченківського місцевого суду м. Києва про припинення видання газети "Сільські вісті" стало сенсацією. Засоби масової інформації широко користуються коментарями політологів, політтехнологів, соціологів, журналістів, але чомусь не юристів.
Майже всі, в один голос, говорять про розпалювання газетою національної та релігійної ворожнечі між українським та єврейським народами, факт якої своїм рішенням установив суд, але чомусь ніхто не звертає уваги на те, що судовий розгляд справи тільки почався і як він закінчиться ще не відомо.Є тільки перше судове рішення місцевого суду, а попереду ще може бути і апеляція, і касація, і повторний розгляд та інші. Тож крапку в цій справі ставити рано, а щодо вже прийнятого рішення, то воно оприлюднене, і юридична громадськість має право його аналізувати і коментувати з юридичної точки зору. На самому початку коментарю необхідно ознайомити читачів з позицією Пленуму Верховного Суду України щодо вимог до кожного судового рішення.
Пленум постановив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин... Обґрунтуванням вважається рішення, в якому повно відображено обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлення обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини.
Пленум підкреслив, що мають місце факти постановлення судами рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обґрунтованість, не містять переконливої відповіді по суті заявлених вимог або неповно їх вирішують.
Прикро, але судове рішення щодо газети "Сільські вісті" дуже вже схоже на факти, на які вказує Пленум Верховного Суду України.
Перше питання, яке постає в процесі ознайомлення з рішенням суду, - це про особу позивача. Хто такий Міжнародний антифашистський комітет? Це офіційно зареєстрована в Україні організація чи це вільне об'єднання людей, які вважають самі себе антифашистами? Із рішення суду не видно, чи це належний позивач, інтереси якого порушені, чи це просто любитель судового розгляду, судових процесів, якому спало на думку задовольнити своє почуття справедливості.
Де і яким органом офіційно зареєстрований цей Міжнародний антифашистський комітет, яким документом засвідчується його правовий статус?
У чиїх інтересах конкретно подано позов: в інтересах фізичних чи юридичних осіб? А якщо в інтересах громадян, то яких конкретно? Може, народу? Де відповідні доручення?Із формулювання позову: "Про припинення порушень Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" не видно предмету цивільного спору.
Отже, суд мав дослідити, чи належним позивачем є Міжнародний антифашистський комітет. Якщо позивач є неналежним (офіційно визнаною організацією), не виступає від імені конкретних суб'єктів права і не відомо, в чиїх інтересах він подав позов, справа в суді не може розглядатися.
Друге питання, яке, на мою думку, не дослідив суд, - це питання про порушення Закону України "Про інформацію" (ст. 46) та Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (ст. 3). У цих законах ідеться про те, що друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі. Але дія цих законів не розповсюджується на боротьбу політичних ідеологій. Із матеріалів суду не видно, чи вивчив і чи встановив суд, що в статтях професора
В. Яременка "Міф про український антисемітизм" та "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" ідеться про релігійну, расову або національну ворожнечу одного народу з іншим, чи про боротьбу з політичною ідеологією, яка уособлює в собі саме расистські, націоналістичні та релігійні твердження, що загрожують політичним, економічним, релігійним, національним, соціальним та іншим інтересам окремих громадян, їх об'єднанням, держави в цілому. В статтях професора В. Яременка чітко вказано адресат спрямованості його критики - сіонізм. Не іудаїзм, не євреї, як народ, не семітизм як расова приналежність, а сіонізм як політична організація і політична ідеологія.Зокрема, в статті "Міф про український антисемітизм" прямо сказано: "Держава Україна підтримує і надалі мусить підтримувати розвиток самобутньої єврейської культури, освіти, преси, підтримувати культурологічні громадські організації євреїв, як і кожної нацменшини на теренах держави. Але держава і громадськість мусять реґламентувати масове проникнення особливо небезпечного сіоністського елементу в органи верховної влади, у фінансову сферу держави і в засоби масової інформації".
У статті "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" професор В. Яременко прямо вказує: "Йдеться не про євреїв взагалі, а про тих далеко не поодиноких носіїв і репрезентантів міжнародного сіонізму, які, країна за країною, захоплюють усі важелі державного управління, щоб домогтися світового панування".
Стаття закінчується закликом: "Отже, пильнуймо: проти України сіонізм". На сьогодні сіонізм - це визнана у всьому світі, загальновідома політична ідеологія.
У цій політичній ідеології дуже тісно переплелися політичні ідеї, цілі, методи, програмні установки з релігійними, національними і расовими елементами. А тому, на перший погляд, людям, мало обізнаним з історією і сутністю сіонізму, часто здається, що критика сіонізму як політичної ідеології є критикою релігійної чи національної сутності євреїв. Сіоністи таку критику завжди оголошують антисемітизмом, приховуючи у такий спосіб свою політичну сутність.
30-та сесія Генеральної Асамблеї ООН (листопад 1975 р.) кваліфікувала сіонізм як форму расизму і расової дискримінації. Пізніше цю резолюцію ООН скасувала. Наполягання позивачів на тому, що в статтях професора В. Яременка є місце для розпалювання національної чи релігійної ворожнечі, не має підстав. Ідеться про критику сіонізму як політичної ідеології, а це до законів України про інформацію і пресу не має жодного стосунку. Якби в статтях професора В. Яременка мова йшла про заклики до повалення конституційного ладу чи порушення територіальної цілісності України, чи пропаганди війни, насильства, жорстокості, тоді політична ідеологія потрапила б під дію цих законів. А критика сіонізму як політичної ідеології не може розглядатись як розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі. Не треба плутати політичну ідеологію, хоч би в які одежі вона не наряджалася, з релігійною чи національною. Це цілком різні сфери суспільного життя. Критика політичних доктрин не підпадає під дію тих законів, на які посилаються позивачі і рішення Шевченківського суду м. Києва. Суд також не відповів на запитання, як відрізнити критику релігії і націоналізму від розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі. Немає в судовому рішенні і чітко визначеного поняття, що таке "розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі". А якщо немає критеріїв, то як можна судити, визначатися з законністю і справедливістю.
У суді не досліджено і в рішенні чомусь не відображено факт про те, що в статтях професора В. Яременка постійно наголошується на необхідності діалогу і дружби між євреями, як національною меншиною, і українцями як титульною нацією.
Так, у статті "Міф про український антисемітизм" говориться: "... українська інтелігенція однозначно проти антисемітизму, за співробітництво з єврейськими громадськими організаціями, за відродження єврейської культури, але не за рахунок української". Що тут нового? Всі політичні організації в Україні підконтрольні правовому і державному регулюванню.
Хіба для сіоністів має бути виняток? У статті "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" професор В. Яременко пише: "Хай поодинокі, але лунали з українського боку заклики: давайте сядемо за круглий стіл і поміркуємо разом, як нам жити". "Мені імпонує, що єврей за будь-яких обставин залишається євреєм без огляду на те, якою мовою він говорить, в якій державі живе, і, навіть, якому богові молиться".
"Ми приречені вже історією жити поруч і взаємно шукати прийнятних форм співжиття і діалогу двох культур". "Ми закликаємо до наукового вивчення складних питань українсько-єврейських відносин"... Де тут розпалювання національної чи релігійної ворожнечі? Заклик до діалогу, заклик до чесного відкритого співжиття рефреном проходить через статті професора В. Яременка, але суд чомусь не звернув на це жодної уваги і не дав потрібної оцінки. Із змісту судового рішення складається враження, що суддя знайомилася тільки з матеріалами позивачів, а матеріали відповідачів не брала до уваги.
Виходячи з рішення, суд приділив увагу дослідженню достовірності конкретних фактів і положень, викладених у статтях професора В. Яременка. Але ці дослідження суду, з огляду на його рішення, не базуються на документах, на експертних оцінках, на офіційних заявах чи висновках державних органів. В основному суддя повірила свідченням свідка Йонто Хайншума, "який є рабином, викладачем Всеукраїнської єврейської духовної академії". Безперечно, треба поважати священиків усіх конфесій, але в суді вони не намісники Бога, а звичайні свідки, і їх свідчення треба перевіряти експертизами науковців і державних органів.Наприклад, свідчення Йонто Хайншума про те, що Хабад "є ні в якому разі не воєнізованим угрупованням, а є релігійна течія"... цілком задовольнило суддю, хоча при цьому не було висновку з боку Служби безпеки України та Генеральної прокуратури.
Нема сумніву, що за кожним пунктом звинувачень, які викладені в позовній заяві, мають бути висновки експертиз, державних органів, офіційних релігійних організацій, науковців. Тому, мені здається, рішення
суду з конкретних звинувачень потребує нового розгляду або повернення позову без розгляду, зважаючи на те, чи є належним чи неналежним позивач, що критика політичної ідеології не підпадає під дію Законів України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та "Про інформацію".Як на мене, суд не дав належної оцінки і тому факту, що статті професора В. Яременка були надруковані в газеті "Сільські вісті" в порядку реклами, про що свідчить гарантійний лист, банківські платіжки. В рішенні суду сказано: "В даному випадку суд не встановив, що статті В. Яременка, які є предметом спору, надруковані в газеті на засадах реклами. Для такого висновку не встановлено ніяких підстав". А як же бути з гарантійним листом і платіжками? Хіба це не підстави для висновку, що статті надруковані на засадах реклами?
Рішення суду викликає ще дуже багато запитань з підстав і матеріального, і процесуального права. Я особисто вважаю, що рішення суду не побудовано на глибокому вивченні фактичних обставин справи, не знайдено зв'язок між фактичними обставинами справи і відповідним законодавством, не дано правової оцінки учасникам процесу і конкретним документам, які мають місце у справі.
Суд не підтвердив чи не спростував жодного положення справи, посилаючись на офіційні експертні оцінки, чи висновки державних органів, чи наукових організацій та вчених. А тому рішення суду не переконує в його законності, об'єктивності і справедливості.
Це рішення може стати не лише сенсацією в політичному житті України, а й засобом загострення тих політичних проблем, які притаманні сучасній ринковій Україні. Мені здається, якщо таке рішення суду набере чинності, то настане доба інквізиції, в якій політичні дискусії підмінятимуть судовими процесами про розпалювання національної і релігійної ворожнечі. Це неприпустимо. Адже, якщо виходити з рішення суду, то треба заборонити друкувати і вилучити надруковані твори багатьох митців України, зокрема, такі твори Т. Шевченка як "Тарасова ніч", "Швачка", "Гайдамаки", "У Вільні, городі преславнім", "Сон", "Лілея", "Розрита могила", "Сова", "Неофіти", "І виріс я на чужині", "Відьма" та інші.
Є підстави думати, що цього не станеться. Судовий процес і судовий розгляд ще не закінчився, і сподіватимемося, що суд виявить принциповість і неупередженість і прийме рішення, яке відповідає засадам правосуддя, фактичним обставинам справи і законодавству України.

("Голос України" за 17.02 2004).


Заява Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних
меншин і міжнаціональних відносин у зв'язку з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва про припинення випуску газети "Сільські вісті"

28 січня цього року Шевченківський суд м. Києва за позовом однієї громадської організації ухвалив рішення про припинення виходу газети "Сільські вісті" з приводу її публікацій, що, начебто, "розпалюють міжнаціональну ворожнечу".
Насторожує поспішність у винесенні такого рішення. По суті, вперше в юридичній практиці України суд заборонив наймасовішу, популярну, справді народну, до того ж україномовну газету без необхідних у таких ситуаціях чинників, а саме: аргументованої компетентної мотивації, експертного аналізу джерельної бази, без врахування дискусійного характеру опублікованих статей, попередження та інших запобіжних заходів.
Суть проблеми - у принципово іншій площині. Зацікавлені політичні кола в Україні скористалися ситуацією, щоб під вищезазначеним приводом прикрити активну опозиційну газету.
У країні стає нормою, що каральні санкції вступають у дію, коли провладні політичні сили, переслідуючи свій кон'юнктурний інтерес, хочуть подолати свого суперника - опозицію. Так сталося і цього разу. І зроблено це напередодні чергових президентських виборів!
Водночас рішення Шевченківського суду слід кваліфікувати і як спробу цензури, коли без належної перевірки наукових публікацій звинувачення переведено у політичну сферу. Не випадково це викликало бурхливу реакцію у засобах масової інформації, зверненнях громадян і організацій, відомих політиків, науковців, діячів культури та мистецтва, інших представників інтелігенції. Рішення суду про закриття газети "Сільські вісті" є прямим порушенням конституційних прав на свободу слова і отримання інформації. У цьому разі постраждали інтереси мільйонів читачів.
Комітет занепокоєний ситуацією, що склалася після оголошення судового рішення. Ухвала суду і кампанія, зчинена навколо неї відомими політичними колами, не сприяють зміцненню міжнаціонального миру і злагоди. В Україні та за її межами формується враження, нібито в нашій державі процвітає антисемітизм, що не відповідає дійсності.
Комітет закликає всю громадськість України утриматись від дій, які можуть зашкодити стабільності у нашому поліетнічному суспільстві.
З огляду на ситуацію, що склалася, рішення Шевченківського районного суду від 28 січня 2004 р. має бути переглянуто.
Схвалено на засіданні комітету 10 лютого 2004 року.
("Голос України" за 17.02 2004).


ДНІ ЄВРЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

В Україні ропочалися Дні єврейської культури, присвячені 145-річчю від дня народження видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема. Ця подія святкується раз на п'ять років і в Україні відзначатиметься вже втретє.
Планується, що Дні єврейської культури триватимуть в Україні до 18 квітня. Головні заходи - вечори, виставки, концерти - проходитимуть не лише у Києві, але й на батьківщині письменника - у селі Вороньків поблизу Переяслава-Хмельницького, а також у кожному місті, де проживає єврейська громада.
Фінансову та організаційну підтримку святу надають Міністерство культури і мистецтв України, Державний комітет України у справах національностей та міграції, Міжнародна громадська організація "Центр "Джойнт", єврейська агенція "Сохнут - Україна" та єврейська конфедерація України.
(Укрінформ).

Торік в Ізраїль емігрували 300 кримчан
У 2003 році Ізраїль прийняв 300 нових репатріантів з числа кримчан. Про це повідомив генеральний директор департаменту країн СНД і Балтії Всесвітнього єврейського агентства "Сохнут" Амос Лахат на зустрічі в Сімферополі зі співробітниками Кримського представництва агентства "Сохнут - Україна".
А. Лахат повідомив, що усього в минулому році Ізраїль прийняв 25 тисяч нових репатріантів. З країн СНД на історичну батьківщину приїхало 12 тисяч чоловік, у тому числі з Росії й України - по 4 тисячі. На думку А. Лахата, це порівняно невелика кількість, і Ізраїлю варто направляти більше коштів на допомогу репатріантам і забезпечення їхньої безпеки. "Часи прямої абсорбції минули", - заявив він і додав, що "треба більше допомагати людям".
У ході зустрічі А. Лахат розповів про завдання Всесвітнього єврейського агентства "Сохнут" на сучасному етапі. Говорячи про політику "Сохнута" на території України й інших країн колишнього Союзу, А. Лахат заявив: "Ми не умовляємо людей їхати в Ізраїль. Люди тут розумні, їм потрібно дати інформацію, допомогу, напрямок". На думку представника "Сохнута", найголовніше сьогодні - це пояснити людям, що ж насправді відбувається в Ізраїлі, розповісти їм про реальні переваги життя в цій країні.
"Контекст-медіа".

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2004 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1763

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков