Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК ТРЕБА СТАВИТИ ПАМ’ЯТНИКИ…
Прочитала у наш╕й «Св╕тличц╕» про встановлення пам'ятника Симону Петлюр╕ в В╕нниц╕....


З ГОЛОВИ НА НОГИ
«Люди, як╕ обирають корумпованих пол╕тик╕в, самозванц╕в, злод╕╖в та зрадник╕в, не ╓ ╖х...


РОЗ╤РВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ СТОСУНК╤В ╤ ВИВАЖЕН╤СТЬ Д╤Й ВЛАДИ
Чи не про нашу мудру владу кажуть: «С╕м л╕т минуло, як музика грала, а в╕н ще й тепер...


ЩО ПОВ'ЯЗУ╢ ЗАКРИТТЯ МИКОЛА╥ВСЬКОГО СУДНОБУД╤ВНОГО ЗАВОДУ ╤ ТЕРАКТИ, ЯК╤ СТАЮТЬ ВСЕ ЧАСТ╤ШИМИ
Така вже була влада. А що ж нин╕шня, революц╕йна? Чого в╕дда╓ перевагу жебранню збро╖ в...


МОВН╤ ПРИСТРАСТ╤, АБО У СВ╤Т╤ ПОВАЖАЮТЬ СИЛЬНИХ
Не вщухають бурхлив╕ дискус╕╖ навколо ст. 7 Закону «Про осв╕ту», прийнятого Верховною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 18.11.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 18.11.2016
ОКРЕМ╤ ВИПАДКИ СПРОТИВУ…

«…В╕дсутн╕сть укра╖нсько╖ присутност╕ в Криму… призвела до того, що Крим так легко був анексований ╕ Крим не виявив жодного опору, а навпаки – ╕ про це треба говорити в╕дверто – полинув у об╕йми Рос╕╖, вважаючи себе ╕дентичн╕стю рос╕йською, за винятком окремих випадк╕в спротиву».
М. Слабошпицький, Укра╖нське Рад╕о, «Ексл╕брис», 13.11.2016

Ця цитата з останньо╖ рад╕опередач╕ «Ексл╕брис», присвячено╖ В╕тал╕ю Дончику, як на мене, ╓ ще одним яскравим св╕дченням того, що нав╕ть сьогодн╕, нав╕ть у середовищ╕ укра╖нських ╕нтелектуал╕в нема ясного розум╕ння причин втрати Криму, втрати сх╕дних територ╕й. А що вже казати про загал! Але ж, не проанал╕зувавши, не зрозум╕вши причин нашо╖ б╕ди, ми й дал╕ шкандиба╓мо слизькою стежкою, ризикуючи втратити тепер уже ц╕лу кра╖ну. Аби того не сталося, автор пропону╓ читачев╕ пом╕ркувати над його баченням причин наших втрат, над тим, яким чином можна запоб╕гти подальшому зсуванню у пр╕рву.
Якщо шановний пан Михайло ма╓ на уваз╕, що укра╖нська культурна присутн╕сть в Криму була майже непом╕тною, що мовна пол╕тика держави Укра╖на на п╕востров╕ була такою, що й згадувати шкода, то в╕н безумовно ма╓ рац╕ю. Один тижневик, к╕лька годин телееф╕ру та с╕м шк╕л на весь Крим – ось апогей «укра╖н╕зац╕╖» п╕вострова, який спричинив, до слова, чимало вереску ╕ гвалту з боку певних к╕л московомовно╖ «меншини»! Але чи було те головною причиною того, що Крим, як пише пан Михайло, «полинув в об╕йми Рос╕╖, вважаючи себе ╕дентичн╕стю рос╕йською»? Як на мене, то н╕. Справжня причина лежить дещо в ╕нш╕й площин╕.
Найперше, попри поз╕рну «в╕дсутн╕сть присутност╕», про яку мовив пан Слабошпицький, маючи на уваз╕, найпевн╕ше, сприйняття на р╕вн╕ мови, Крим, насправд╕, був досить т╕сно ╕нтегрованим в укра╖нське економ╕чне поле. Також, попри формальну автоном╕зац╕ю, на п╕востров╕ д╕яли укра╖нськ╕ закони, як╕ превалювали над законами автоном╕╖. А що вже казати про людськ╕ зв’язки, про укра╖нського туриста, спираючись на якого Крим п╕днявся на ноги! Причиною ж малопом╕тност╕ Укра╖ни в Криму, власне, як ╕ на Донбас╕, як ╕ на велик╕й частин╕ ╖╖ материково╖ територ╕╖, було те, що нав╕ть зм╕нивши в 1991 роц╕ вив╕ску, в ментальност╕ влади, чиновництва, а в╕дтак ╕ досить значно╖ частини населення вона, Укра╖на, так ╕ не спромоглася р╕шуче в╕дд╕литися в╕д учорашньо╖ метропол╕╖, ╕ дал╕ багато в чому лишалася частиною есересеру.
Чи треба в цьому сенс╕ нагадувати, до якого двору перш за все посп╕шали направити сво╖ стопи щойнообран╕ укра╖нськ╕ президенти? Чи треба розпов╕дати, для чи╖х спецслужб не було заборон у доступ╕ до найсокровенн╕ших державних та╓мниць? Чи треба розкривати «та╓мницю», громадяни яко╖ ╕ноземно╖ держави напряму керували укра╖нським в╕йськом, укра╖нською службою безпеки, зводячи ╖х н╕нащо?
Власне, в т╕м не було н╕чого загадкового, якщо зважити на те, що в Укра╖н╕, так само, як ╕ в Москов╕╖, в╕дбувалися под╕бн╕ процеси. Як в одн╕й, так ╕ в ╕нш╕й кра╖н╕ конгломерат вчорашн╕х комун╕ст╕в, бандит╕в та шахра╖в вс╕х мастей утворив глибоко структурован╕ маф╕озн╕ системи. Укра╖нську владну маф╕ю, яка завдяки сво╖м кореням почувалася структурою наднац╕ональною, наближеною до Кремля, жодним чином, зрозум╕ло ж, не ц╕кавили питання розвитку укра╖нсько╖ науки, культури чи мови. Та що там мова, що там культура, коли неукра╖нська укра╖нська влада ледь не з перших дн╕в Незалежност╕ взялася нищити основу-основ будь-яко╖ держави – ╖╖ економ╕ку! На в╕дм╕ну в╕д то╖ ж ╕тал╕йсько╖ чи американсько╖ маф╕╖, яка принаймн╕ частково респектизувалася, вростаючи в м╕сцев╕ б╕знесов╕, ф╕нансов╕, владн╕ ел╕ти, наш╕й маф╕╖ вростати не було куди. Вона була альфою ╕ омегою, тож вростала сама в себе. До чого те привело, в╕дчува╓мо на власн╕й шкур╕. Але поверн╕мося до Криму.
Терм╕н «в╕дсутн╕сть укра╖нсько╖ присутност╕» дещо туманний, але якщо хтось вважа╓, що сепаратистським настроям на п╕востров╕ можна було запоб╕гти одними лише маршами у вишиванках, розв╕шуванням жовто-блакитних прапорц╕в чи нав╕ть поширенням укра╖нського слова, то з глибокою скорботою змушений констатувати, що така думка ╓ глибоко помилковою. Хибн╕сть ╖╖ поляга╓, найперше, в ╕гноруванн╕ економ╕чного фактора, а також того факту, що, на в╕дм╕ну в╕д материково╖ Укра╖ни, де б╕льш╕сть складають етн╕чн╕ укра╖нц╕, кримське сусп╕льство упродовж в╕к╕в було – власне, й дос╕ залиша╓ться – мультинац╕ональним. В╕дтак, якщо в╕дцентров╕ тенденц╕╖ не ╓ дивиною на материков╕й Укра╖н╕, то в мультинац╕ональному Криму, з його москово-етн╕чною б╕льш╕стю, яка завше ор╕╓нтувалась на Москву, а н╕як не на Ки╖в, вони були просто неминучими в умовах деструктивно╖ пол╕тики пограбування власно╖ держави, до яко╖ вдалася укра╖нська привладна маф╕я.
Згадаймо, як все було. Коли одного зимового дня кримчани постали перед вибором: намагатися реан╕мувати велику палату №6, де вони народилися й жили, чи стати громадянами незалежно╖ Укра╖ни, яка на той час, за статистикою ООН, входила до тридцятки найрозвинут╕ших кра╖н св╕ту ╕ мала, без переб╕льшення, багатооб╕цяюч╕ перспективи, вони, хоч ╕ з невеликою перевагою, все ж впевнено проголосували за ╖╖, Укра╖ни, незалежн╕сть. Точн╕ше, за сво╖ багатооб╕цяюч╕ перспективи. Пишучи, що в тому не було жодного патр╕отизму, жодних високих матер╕й – н╕чого, окр╕м прагматичного розрахунку, автор аж н╕як не хоче принизити сво╖х земляк╕в. Навряд чи можна було оч╕кувати в╕д багатонац╕онально╖ сп╕льноти, яка, мешкаючи в Криму, сприймала себе б╕льше сов╓цькими, ан╕ж укра╖нськими громадянами, яко╖сь особливо палко╖ любов╕ до щойнопостало╖ незалежно╖ Укра╖ни, тим паче, що в св╕домост╕ багатьох вона м╕цно пов’язувалася з щедро зас╕юваними, культивованими Кремлем фоб╕ями.
П╕сля того ж, як св╕тл╕ над╕╖ п╕шли прахом, настро╖ митт╓во зм╕нилися. ╤ не дивно: мова, культура, уявлення про ╕сторичну патр╕ю в цьому Вав╕лон╕ були р╕зними, а належн╕сть до новоявлено╖ незалежно╖ Укра╖ни сприймалась п╕сля такого розчарування чимось суто формальним.
Сепаратистського путчу упродовж першого десятил╕ття Незалежност╕ вдалося уникнути завдяки ряду чинник╕в. Найважлив╕шим з них, на думку автора, було повернення до Криму кримських татар. Незважаючи на в╕дносно невелике ╖х число, ╖х досв╕д – як жах╕ть депортац╕╖, так ╕ протистояння тотал╕тарному режимов╕ Москви – ╖х дивовижна згуртован╕сть, ╖х ч╕тка позиц╕я сприйняття Криму частиною незалежно╖ Укра╖ни значно пригальмували ╕нсп╕рован╕ Москвою сепаратистськ╕ тенденц╕╖ на п╕востров╕. Також тому немало сприяли ╕ природн╕ особливост╕ самого рег╕ону, як╕ за вельми л╕берального ф╕скального законодавства Укра╖ни давали можлив╕сть людям п╕дпри╓мливим, трудолюбивим (а ╖х в Криму н╕коли не бракувало) виживати за рахунок його рекреац╕йно-туристичного потенц╕алу.
В╕дновити втрачену дов╕ру дуже важко. Нав╕ть коли минуло чимало часу. Нав╕ть коли ти став усп╕шним, ╕ обманут╕ над╕╖ вже не печуть так боляче, як перше. Нав╕ть до того, кого вважа╓ш р╕дним. Коли ж несправедлив╕сть вчинена чужим дядьком, коли в╕н ╕ дал╕ поводиться нечесно, виника╓ ц╕лком природний спротив його вол╕. Принаймн╕, бажання не мати з ним жодних справ. Зерна розчарування дають г╕рк╕ сходи...
Отож, я наголошую на тому, що розчарування значного числа кримчан нездарною пол╕тикою клептократично╖ укра╖нсько╖ влади, змарнован╕ роки, змарнован╕ над╕╖ на заможне життя були головним фактором, який дав поштовх посиленню сепаратистських тенденц╕й в Криму. ╤ невдоволення те не було обд╕лене увагою Кремля. Упродовж вс╕х рок╕в Незалежност╕ його спецслужби, його пол╕тики активно культивували, п╕дтримували ╕ лел╕яли сепаратистськ╕ настро╖ серед кримчан. Маркови, затул╕ни, лужкови – це ╖х зусиллями, за потурання укра╖нсько╖ влади, в Криму була виплекана потужна п’ята колона Москов╕╖. То була коп╕тка, системна робота. ╤ вона в критичний момент дала сво╖ результати.
А проте ж за розумно╖ державницько╖ пол╕тики Ки╓ва всього того можна було б уникнути ╕ жодн╕ п╕дступи не мали б шанс╕в на усп╕х. Всього ж лише й треба було, що розвивати кра╖ну, п╕клуватись про ╖╖ усп╕шн╕сть, обороноздатн╕сть, конкурентоздатн╕сть у св╕т╕, який не сто╖ть на м╕сц╕, не на словах, а на д╕л╕ докладатися до зростання добробуту сво╖х громадян, зшивати кра╖ну мовою, об’╓днувати достатком, заможн╕стю, реал╕зованими мр╕ями.
Чи зроблено висновки? Кожен може в╕дпов╕сти на це питання самост╕йно. Але коли влада, декларуючи м╕льйони й м╕льярди у власних кишенях, визна╓, що в╕с╕мдесят в╕дсотк╕в громадян не здатн╕ нав╕ть сплатити за ком╕рне, коли ╖╖ забюрократизован╕, корумпован╕ м╕н╕стерства, марнуючи, а то й розкрадаючи грош╕ платник╕в податк╕в, не здатн╕ на те, що роблять волонтери, коли президент пода╓ до парламенту законопроект зм╕н до Конституц╕╖, де мов╕ кра╖ни-агресора нада╓ться особливий статус, а М╕н╕стерство осв╕ти, не чекаючи того, вже протягу╓ закон про двомовн╕сть осв╕ти, то це присуд.
В╕дтак, х╕ба б не мало це навчити нас вимогливост╕ до влади, ум╕нню робити висновки не за облудними словесами, а за вчинками? Ми ж зам╕сть того часто бездумно повторю╓мо нав’язуван╕ нею дивн╕, ╕нод╕ далек╕ в╕д невинност╕, кл╕ше.
Ось ╕ пан Михайло заклика╓ нас в╕дверто говорити про те, що «…Крим не виявив жодного опору…, полинув у об╕йми Рос╕╖, вважаючи себе ╕дентичн╕стю рос╕йською…» Не нова теза. ╤ дуже популярна в тих колах наших владц╕в, як╕, не виконавши припис╕в Конституц╕╖ Укра╖ни, закону Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни» (що ╓, зазначимо, крим╕нальним злочином), зрадили, полишили на поталу ворогов╕ кримське в╕йсько, флот – власне, весь двохм╕льйонний Крим.
«…Крим не виявив жодного опору…» А чи не чув пан Михайло таких ╕мен, як Афанась╓в, Ковальський, Кольченко, С╓нцов, Щекун? Х╕ба, сидячи в тепл╕ перед телев╕зором, не бачив м╕тинг п╕д ВР АР Крим, скликаний Меджл╕сом 26 лютого 2014 року, в намаганн╕ запоб╕гти державному перевороту? Х╕ба не зна╓ в╕н, що багато його учасник╕в були в подальшому заарештован╕, а трьох – Ахтема Чийгоза, Ал╕ Асанова та Мустафу Дегерменджи ув’язнено та п╕ддано судилищу, яке трива╓ й дос╕? Х╕ба не бачив у прямому еф╕р╕, як командири в╕йськових частин, розташованих у Криму, три тижн╕ благали свого командувача дати в╕йськам наказ? Хоч якийсь. Х╕ба не бачив в╕н десятки тисяч людей, як╕ вже в захопленому Криму, ризикуючи, в тому числ╕, й сво╖ми життями, виходили на демонстрац╕╖ протесту проти «референдуму» п╕д кримськотатарськими та укра╖нськими прапорами, як благали ж╕нки: «Не полишай нас, Укра╖но!» Чи зна╓ в╕н, що в Криму, який, за його словами, «полинув в Рос╕ю», сьогодн╕ пер╕одично проводяться брутальн╕ обшуки, в тому числ╕, в мечетях, що за гратами знаходяться 18 кримських татар та, принаймн╕, шестеро укра╖нц╕в, «призначених» диверсантами, що 15 кримських татар зникли безв╕сти, а четверо вбит╕, що на п╕дписц╕ про неви╖зд сидить Микола Семена? То це окрем╕ випадки спротиву? А де ж була держава? Де була укра╖нська влада?
«…Полинув у об╕йми Рос╕╖, вважаючи себе ╕дентичн╕стю рос╕йською…» В╕д тих сл╕в аж наче кисел╕вським духом засмерд╕ло! Н╕, пане Михайле, ваш заклик до в╕двертого визнання зради кримчанами Укра╖ни не ма╓ н╕чого сп╕льного з ╕стиною. Адже, окр╕м великого числа розчарованих недолугою пол╕тикою Ки╓ва кримчан, як╕ в╕дхитнулися в╕д Укра╖ни та, знаджен╕ об╕цянками райського життя, прихилилися до Москви, в Криму залиша╓ться немало тих, хто н╕коли не п╕ддавався на т╕ спокуси, ╕ хоч не ходив на протести, щиро жалку╓ за тим, що сталося. Серед них тисяч╕ таких, як╕ в╕дмовилися в╕д московського громадянства, розум╕ючи при тому, що не отримають н╕ легально╖ роботи, н╕ нав╕ть медично╖ допомоги, тих, хто, на в╕дм╕ну в╕д нашого президента, закрив сво╖ маленьк╕ б╕знеси, аби не сплачувати податк╕в до скарбниц╕ агресора. А ╓ ж ще 40 000 мо╖х земляк╕в, як╕ ви╖хали з Криму.
Пропаганда Кремля працю╓. ╤ найстрашн╕ше те, що наша влада багато в чому п╕д╕гру╓ ╖й. П╕д╕гру╓ недолугою економ╕чною, ф╕нансовою, провальною ╕нформац╕йною, антикорупц╕йною пол╕тикою, слабкою дипломатичною роботою. Як же за тако╖ пол╕тики св╕тов╕ зрозум╕ти, що в╕дбува╓ться з Укра╖ною насправд╕, коли ошукан╕ нав╕ть укра╖нськ╕ ╕нтелектуали!
На жаль, ми ╓ св╕дками того, що недолуга наша влада, по сут╕, н╕чого не робить задля перемоги у в╕йн╕, нав’язан╕й нам Москов╕╓ю, не ма╓ план╕в повернення окупованих рег╕он╕в Донеччини, Луганщини, анексованого Криму, не задуму╓ться над тим, що ре╕нтеграц╕я буде можливою лише в оновлену Укра╖ну. Так вигляда╓, що вся ╖╖ сконцентрован╕сть лише на утриманн╕ б╕ля «поток╕в». Чи довго так може тривати? Адже пол╕тика, унасл╕док яко╖ втрачено Крим, Донбас, продовжу╓ться, ╕ загроза нависа╓ тепер вже над вс╕╓ю Укра╖ною. Тож чи не пора, врешт╕, назвати реч╕ сво╖ми ╕менами, засудити зрадник╕в, вичистити авг╕╓в╕ стайн╕ корупц╕╖ ╕ взятися до в╕дбудови кра╖ни?
Здавалося б, очевидн╕ реч╕, але ж – н╕. Нав╕ть сьогодн╕, п╕сля вс╕х урок╕в, отриманих в╕д життя, особливо за три останн╕ роки, ми зам╕сть того, щоб вибудувати врешт╕-решт м╕цн╕ п╕двалини демократично╖ держави, ╕ дал╕ намага╓мось тулити картковий будиночок жад╕бност╕ ╕ облуди на п╕ску байдужост╕. ╤ пов╕яв в╕тер, ╕ п╕днялися хвил╕, ╕ розв╕ян╕, змит╕ з лиця земл╕ були спод╕вання марнов╕рних та лукавих...
Н╕хто наче й не ма╓ сумн╕в╕в щодо потреби в╕дродження власно╖ економ╕ки, залучення зовн╕шн╕х, але найперше внутр╕шн╕х ╕нвестиц╕й, створення якнайсприятлив╕ших умов для розвитку в╕тчизняного п╕дпри╓мництва, застосування нов╕тн╕х виробництв ╕ технолог╕й – всього комплексу заход╕в, як╕ виведуть нас ╕з ру╖ни, дозволять наздогнати кра╖ни, як╕ п╕шли далеко вперед, в╕дчути себе, врешт╕, не жебраками, як╕ т╕льки й здатн╕, що простягати руку, а р╕вними серед р╕вних. А проте ж х╕ба щось робимо для того?
Х╕ба ╓ розум╕ння того, що з владою закорен╕лих клептократ╕в ╕ зрадник╕в, як╕, без бою здавши Крим, назавтра визнали його в╕льною економ╕чною зоною, повели торг╕влю з окупац╕йним режимом, як╕ в час╕ агрес╕╖ продовжують обкрадати власну кра╖ну, не ма╓мо жодних над╕й виграти протистояння, повернути втрачен╕ територ╕╖?
– Кажете, ╓ таке розум╕ння? Тод╕, може, ми вже виписали нове виборче законодавство, яке обстоювало б ╕нтереси нац╕╖, а не купки захланних глита╖в, яке забезпечувало б наше реальне право на владу, як те задекларовано в Конституц╕╖? Може змусили ╕снуючу Верховну Раду ухвалити його? Може ми зум╕ли наполягти на зм╕н╕ вже давно нелег╕тимних член╕в ЦВК? Н╕? Але ж це найперш╕ кроки, за допомогою яких можна в╕дносно мирним шляхом усунути маф╕ю в╕д влади, в╕дродити кра╖ну, забезпечити г╕дне життя соб╕ й сво╖м нащадкам.
Автор не ╓ законознавцем, як ╕ б╕льш╕сть його читач╕в. Але чи потр╕бн╕ як╕сь спец╕альн╕ знання, аби усв╕домити ту очевидну ╕стину, що лише за умови належного ╕ пост╕йного контролю за сво╖ми обранцями у влад╕ вс╕х р╕вн╕в – в╕д м╕сцево╖ до Верховно╖ Ради, ма╓мо шанс перемогти маф╕ю? Прописаний д╕╓вий закон про ╕мп╕чмент президента, закон про в╕дкликання депутата будь-якого р╕вня, включно з депутатом ВР, мали б стати ефективними важелями впливу на законодавчу владу, змусили б ╖╖, а в╕дтак ╕ владу виконавчу, судову на д╕л╕ працювати на нац╕ю.
На жаль, моя нац╕я нав╕ть сьогодн╕, в ситуац╕╖ смертельно╖ небезпеки, що нависла над Кра╓м, в ситуац╕╖ розв’язано╖ проти не╖ в╕йни ╕ вже захоплених територ╕й (що було б просто неможливим, якби ми не дали десятил╕ттями руйнувати свою кра╖ну, п╕дточувати ╖╖ сили), не дозр╕ла до усв╕домлення виключно╖ важливост╕ нев╕дступного контролю за сво╓ю владою. Ми й дал╕ чека╓мо в╕д не╖ не так реформ, не так подолання всеосяжно╖ корупц╕╖, як широких п╕льг, низьких тариф╕в, контрактно╖ арм╕╖, п╕двищень наших н╕кчемних пенс╕й та зарплат – хоч би й за рахунок придавленого до земл╕ малого б╕знесу чи загнання в боргову яму наступних покол╕нь укра╖нц╕в.
Ма╓мо затямити нарешт╕: нема╓ простих р╕шень непростих проблем. Н╕хто, окр╕м нас самих – н╕ наш╕ медоточив╕ глита╖-ол╕гархи, н╕ профес╕йн╕ борц╕ за народне щастя, н╕ Зах╕д, н╕ Сх╕д – не зац╕кавлен╕ в нашому процв╕танн╕ так, як зац╕кавлен╕ в тому ми сам╕. Не плекаймо ж примарних спод╕вань, що корупц╕йний дракон лусне в╕д пере╖дання чи пожере сам себе. Не над╕ймося лукаво, що хтось вибуду╓ за нас нашу щасливу долю. Ма╓мо сам╕ братися до нашого дракона. Ма╓мо сам╕ мурувати свою долю на м╕цному фундамент╕ порядност╕, г╕дност╕, в╕дпов╕дальност╕, порозум╕ння ╕ вза╓модопомоги. ╤ братися до того треба нев╕дкладно.

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 18.11.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17651

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков