Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 18.11.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 18.11.2016
╤ВАН НИЗОВИЙ. В╤РШ╤

ЗАМ╤СТЬ ПЕРЕДМОВИ
Агов, земляче,припини на мить
Длубання в злих коментар╕в полов╕,
Прийми у серце це ц╕люще слово
╤вана-земляка. Мо' защемить,
Прийде до тями нап╕вмертва г╕дн╕сть
╤ серце озоветься, запече…
А там, дивись ╕ ти сво╓ плече
П╕дставиш занехаян╕й В╕тчизн╕,
Бо ж Низовий, тепер вже ╕ з небес,
Поправши в╕чну безгом╕нн╕сть смерт╕,
Вола╓, будить г╕дн╕сть нап╕вмертву
╤ молиться, аби народ воскрес.
Валентин Бут

╤ВАН НИЗОВИЙ
В╤РШ╤

(Доб╕рка укладена пан╕ Лесею Низовою)

* * *
Я дос╕ не знав,
Що свобода голодна ╕ гола,
╤ кошту╓ дешево так,
Що н╕хто й не ц╕ну╓ ╖╖.
Кручуся-верчуся
В сильц╕ нерозривного кола,
Душа моя квола,
Замовкли у н╕й солов’╖.
А як же сп╕вали!
Будили нев╕льну кра╖ну –
Мою Укра╖ну,
Що спала предовг╕ в╕ки,
А нин╕ – що з нею?
Хто п╕сню ╖╖ солов’╖ну
Зробив безголосою
╤ за як╕ ср╕бняки?
Шукаю-питаю,
Якого ж я роду-народу…
Др╕бн╕╓ життя,
Порожн╕шають дн╕в колоски.
О, де ви зарили
Ту справжню – неложну – свободу,
Мо╖ запорозьк╕,
Мо╖ низов╕ козаки?
1993

* * *
Само╖ди ми ╕ самовбивц╕.
Хто зробив нас такими й коли?
А були ж ми колись – укра╖нц╕,
Запорожц╕ колись ми були!

Наша нац╕я гарно╖ вроди,
Наша п╕сня повсюди звучить...
Що ж ми нин╕ не ма╓мо згоди,
Хто в╕д матер╕ нас в╕длучив?

Наша слава на ╕нш╕ не схожа,
╤ неслава також не така –
Що ворожка чужа наворожить,
З тим ╕ згодн╕ нащадки С╕рка.

Кривор╕зько-донецьких республ╕к,
Новорос╕й комусь подавай –
Укра╖на ж не ламаний бублик,
Не покраяний геть коровай!

В нас Пилявц╕ були й Жовт╕ Води,
А не т╕льки полтавська ганьба –
Переяславськ╕ чорн╕ угоди
З укра╖нця зробили раба.

Хто заго╖ть кривавицю-рану,
Що загрожу╓ смертним к╕нцем?!
В╕друбайте правицю Богдану –
В╕н спасиб╕ вам скаже за це!
1993

ХТО ПРАВИТЬ НАМИ...
П╕ддосл╕дними стали ми ╕знов –
Довол╕ наросло, бач, матер'ялу:
Отру╓ну й загнилу нашу кров
╤знову з нас виц╕джують помалу

На той святий, запльований в╕втар,
Що мат╕р'ю-Вкра╖ною зоветься,
Й червонопикий супер-яничар
Над лихом брата кровного см╕╓ться.

Чорнобиль... Етноцид... Голодомор...
Та╓мний п╕дступ ╕ в╕дверта зрада,
╤ недолугий, недоладний хор:
Верховна Рада – ненародна влада...

Н╕, я не плачу, хоч давно пора
Забитися в розпачлив╕м риданн╕,
Щоб сльози щир╕ ╕, дай Бог, останн╕
По горловин╕ сивого Дн╕пра

Скотились в море чорно╖ печал╕.
Н╕, я не плачу,
Бо закам'ян╕в,
Мов знак питальний, м╕й стол╕тн╕й гн╕в
На незнищенн╕й в╕ков╕й скрижал╕.

Я все ще в╕рю! В╕рую ще я
В прийдешню славу п╕сн╕-Укра╖ни,
В ╖╖ обдаровання солов'╖не
Й во╕стину божественне ╕м'я!

Але ж болить душа – не в╕дболить,
Вона ж бо не ╕з каменя й металу:
Чи здатн╕ Укра╖ну в╕дродить
Т╕, хто в найтяжчу для Вкра╖ни мить
╥╖ не раз лишали на поталу?!
1993

* * *
Ми кров чужу дарма не проливали,
Не ╖ли хл╕ба ╕з чужих пол╕в,
Св╕й край в╕д аз╕атсько╖ навали,
В╕д ц╕сар╕в, цар╕в ╕ корол╕в
Ми боронили.

Вч╕мося ж любити
Незганьблену ╕стор╕ю свою,
Яку в нас п╕дло вкрали московити,
Не здатн╕ нас осилити в бою.

Пожовкл╕ та нетл╕нн╕ наш╕ кост╕
Розкидала недоля по св╕тах,
А в нашому краю
Незван╕ гост╕,
Зложивши кост╕, перетл╕ли в прах.

Все прахом стане, що на нас повстане
Оружно – наш чорнозем збагатить.
Наш гордий злет,
В╕дродження останн╓
Не зупинити й кров'ю не залить!
1993

* * *
Не здолать московиту прамат╕рню Русь-Укра╖ну
Н╕ мечем, н╕ вогнем – ╖╖ кров калиново-терпка
В╕д аорти Дн╕пра та й по кожн╕й по жилц╕ московськ╕й
Розлилась ╕ тече, ╕ пече, мов жаска кропива!
Проросла многохресно по суздалях ╕ магаданах
Наша кров-кропива –
Незчисленне вкра╖нство нав╕к
Обжило не лише цвинтар╕, табори ╕ в’язниц╕,
А й усе, що сво╖м називають «брати»-москал╕.
1994

* * *
«Жити стало важко, але ц╕каво», –
говорить м╕й добрий знайомець
Б. В. Пастух

╤ жити – не жити. ╤ вмерти – не вмерти…
Тож справд╕ ц╕каво: що – пот╕м, ╕ дал╕…
Я д’гор╕ кручу безнад╕йно ╕ вперто,
В зусилл╕ останн╕м ╜валтую педал╕ –
Сучасний С╕з╕ф. Мен╕ важко до зриву,
До вибуху серця ╕ виплеску кров╕:
Чи ж зможу побачити в╕льну й щасливу
Кра╖ну г╕рко╖ мо╓╖ любов╕?!
Ой, пане Богдане, ще й важче нам стане
З такими гетьманами та кошовими,
Ой, важко – аж лопне терп╕ння останн╓,
Аж ми, нежив╕, та й постанем живими!
Й веселе життя по велик╕й ру╖н╕
На вс╕х перехрестях, п╕д кожним розп’яттям
Плачем засм╕╓ться по вс╕й Укра╖н╕
╤ см╕хом заплаче в щаслив╕м сум’ятт╕.
1994

* * *
Нев╕домо, яко╖ раси, –
Чвертьхохли й нап╕вмоскал╕, –
Р╕зновидом чумно╖ зарази
Розповсюдились по земл╕.
Це ж бо т╕, що плюють в колодязь,
На чужому опившись добр╕,
Безв╕дмовн╕ «шостаки в колодах»
При нечесн╕й московськ╕й гр╕.
Ск╕льки ╖х – яничар╕в духу,
Зб╕льшовичених назавжди,
Що вготовили нам розруху
╤ в╕дьмацький шабаш б╕ди?!
Чи зум╕╓мо ╖х здолати?
Бо, не дай Бог, здолають нас,
То не будемо б╕льше знати
Ми н╕яких нац╕й ╕ рас.
…Вс╕ дороги сьогодн╕ ковзьк╕ –
Не впади ж, моя доле, в журб╕,
Щоб Круглови ╕ Жириновськ╕
Не топталися по тоб╕!
1994

ПРОЛОГ ДО МОЛИТВИ
За мене – без мене – ╕де боротьба
В парламент╕ нап╕вдержави:
З народу-раба творять нап╕враба,
З неслави п╕дносять
(О нап╕вдоба!)
До нап╕внеслави.
Не спи, нап╕вматере, –
Нап╕вдитя
Доспиться до нап╕влюдини…
Йдемо з небуття у нап╕внебуття,
На плаху ж кладем повноц╕нне життя –
╢дине… ╓дине…
1995

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Не ганьбись, Рос╕╓, схаменися,
Та на храми православн╕ помолись.
Ми ж не просто ╕з тобою роз╕йшлися –
Проти тебе ми повстали,
Мов колись.
Вузьколоб╕ тво╖ речники-мес╕╖
Не туди тебе ведуть,
Ой, не туди…
Дзв╕н ударить –
Буде подзв╕н по Рос╕╖,
По Рос╕╖, спадко╓миц╕ Орди!
1995

СПРОБА ПЕРЕДБАЧЕННЯ
Якщо судилося пройти
Через тортур пекельн╕ муки,
То я пройду,
Нехай кати
Пов╕дбивають соб╕ руки
Об непоступлив╕сть мою,
Нехай об╕б’ють соб╕ ноги –
У цьому «доблесн╕м бою»
╥м не здобути перемоги!
Я неслухняним був рабом
╤ непок╕рним…
До свободи
Прийшов з розправленим горбом,
Як ╕ годиться в╕д природи
Нащадку славних козак╕в
З прав╕чним духом укра╖нця.
М╕й страх – породження в╕к╕в –
Уже н╕чого не бо╖ться!
Нехай готуються кати
До нев╕дкладно╖ роботи,
А я – готовий,
Донести
Св╕й хрест
Зум╕ю
До Голготи.
╤ хай тод╕ росте трава
Над оскверненним – чистим – прахом,
Душа ж л╕татиме,
Жива,
У п╕днебесс╕
В╕льним
Птахом!
1995

* * *
В╕домо, що згори все видно краще.
Та хто сьогодн╕ дивиться з гори
Державно╖
 на наше,
 непутяще,
Життя так зване?!
Боже, сотвори
Таку святу й нечувану молитву,
Щоб захистила скривджений народ
╤ припинила прокляту гонитву
На нього р╕зних виродк╕в-заброд!
О Боже, возвелич малу людину,
╥╖ ментальн╕сть рабську в╕дбери –
Хай береже Вкра╖ну
╤ калину
Все вище п╕дн╕ма╓ догори!
1995

* * *
╥х на св╕т╕ зовс╕м небагато,
Дивак╕в – п╕шло на перев╕д
Те дивацтво,
Те щоденне свято,
Що народ в╕дводило в╕д б╕д
Немалих,
Топило л╕д знев╕ри
╤ в минуле стерегло мости…
Диваки щезають!
Бузув╕ри
Йдуть на зм╕ну –
Душ╕ нам трясти,
Витрясати з них усе, що ма╓
Ц╕ну незбагненну й не просту,
Добру вдачу,
Вдатного Мамая,
Серединку мудру, золоту…
См╕╓мося р╕дко над собою,
Р╕дко – а годилось би щодня.
Плачемо та-кен-ною сльозою,
Г╕ркосолонющою,
Без дна!
Плачемо,
Бо ж платимо немало
За н╕кчемний ╕мпортний розмай,
Бо ж Мамая нашого
Зухвало
З Укра╖ни вижива Мамай
Косоокий ╕ вилицюватий –
Справжн╕й «╕нтернац╕онал╕ст»…
…Може, в╕рш м╕й дещо р╕зкуватий,
Так зате ж правдивий в ньому зм╕ст!
1995

* * *
х╕ба що я помру для Укра╖ни
вона ж не вмре н╕коли
╕ не стане
могильником для власного народу
╕ перегно╓м для чужих ╕мпер╕й
нема такого плуга
щоб розкраяв
чорноземл╕ широк╕ й в╕льн╕ груди
╕ вирвав серце – пам'ять предков╕чну
скрипить в╕тряк
тополя шелестить
1995

* * *
досить вам жерти – жертвуйте
на церкви ╕ демократичн╕ газети
на публ╕чн╕ будинки
й громадськ╕ клозети
на старц╕в ╕ мерц╕в
на п’яниць ╕ курц╕в
на «отц╕в нац╕╖» –
розкручуйте колесо приватизац╕╖!
будуйте дач╕
людськ╕ ╕ свиняч╕
заводьте ферми
для виробництва ел╕тно╖ сперми
що хочте роб╕ть
хоч лобами ст╕ну
не дожирайте лишень Укра╖ну!
1995

* * *
Г╕дн╕ подиву ╕ зневаги,
╤ прокляття на вс╕ часи
Т╕, що мають за вище благо
Шмат московсько╖ ковбаси.
╥х все менше ста╓ в народ╕,
Хто на ситу Москву кива.
А Москва, по сво╖й природ╕,
В╕д народ╕в жратву хова.
…В Гуляйпол╕ п╕д в╕чним дубом
В╕чний батько Махно лежить
╤ сп╕ва:
«Любо, братц╕, любо,
Любо, братчики, в╕льно жить!»
1995

* * *
Вив╕трю╓ться дух
Великого Тараса
В св╕домост╕ мо╖х
Нер╕дних земляк╕в.
Якийсь конгломерат!
Витворю╓ться раса
Знедолених украй
╤ злих москалюк╕в.
Вони так╕ мал╕,
Так╕ м╕кроскоп╕чн╕
На страдницькому тл╕
Чернечо╖ гори
Й т╕╓╖ –
Найтраг╕чн╕шо╖ –
С╕ч╕,
Що й дос╕ ще
Негаснуче
Горить!
Ненавиджу-люблю
Неповноц╕нну расу,
Оцей конгломерат –
Вогню б сюди, вогню!
В могильному степу,
В окраден╕м Донбас╕
На злих чужих в╕трах
Травинкою бриню…
1995

* * *
Вс╕ незалежн╕ обережн╕:
Тут – соколом,
А тут – вужем,
У них можливост╕ безмежн╕!
А ми себе не бережем,
Лиш репету╓мо: «Свобода!»,
Хоч за плечима в нас – тюрма.
╢ на свободу т╕льки мода,
Свободи ж справжньо╖ нема.
Нас кайданить сл╕па покора
Та одурманюють слова,
╤ гр╕зний окрик прокурора
З нас ейфор╕ю вибива.
Якби ж то мудро береглися
╤ готувались до бо╖в,
По наших спинах не товклися б
Чуж╕ ╕ св╕йськ╕ шахра╖
Та холу╖ чужих ╕ св╕йських!
А ми – не мудр╕. Ми одв╕к
Чуже поповню╓мо в╕йсько,
Що продуку╓ нам кал╕к
Та яничар╕в-мамелюк╕в,
Та ще недоноск╕в-пан╕в…
А нам же треба Кармалюк╕в,
А нам же треба Богун╕в!
1995

* * *
Дончаки,
Хрестами обцяцькован╕,
При шабельках ╕ при канчуках.
Кон╕ ╖х зненавистю п╕дкован╕,
В╕тер в головах ╕ в бунчуках.
Де ж ми ╖х пригостимо-прим╕стимо
З ╖хньою ворож╕стю до нас
╤ з комун╕стично-шов╕н╕стським
Впертим заз╕ханням на Донбас?
Добр╕ ми, терпляч╕ ми й ледач╕ ми,
Хоч ╕ запорожцями звемось,
З недругами лютими пиячимо,
Вор╕женьк╕в геть не бо╖мось.
Живемо, з╜валтован╕ й обпльован╕,
На сво╖й сплюндрован╕й земл╕,
Зрадництвом нав╕чно затаврован╕,
В прис╕нках у п’яних москал╕в!
1995

* * *
До вс╕х,
Що сьогодн╕ Вкра╖ну паплюжать,
Звертаюсь:
Не треба плювати в криницю,
З яко╖ п’╓те!
А в Рос╕╖ не тужать
За вами,
Не кличуть в гостинну св╕тлицю,
Не ждуть н╕ в столиц╕,
Н╕ в дальн╕й станиц╕,
Де голодно, холодно ╕ безнад╕йно…
Не плюйте в криницю!
На наш╕й пшениц╕
Пас╕ться,
Жируйте,
Жив╕ть доброд╕йно!
╤накше – не можна.
Загибель – ╕накше
Для вс╕х,
Що хапаються в лют╕
За зброю.
Сам Бог не розсудить,
Де ваше, де наше,
А де вже – царев╕,
А де вже – герою?!
Пас╕ться, отари,
Розв╕ються хмари.
Постануть кордони
Й зм╕цн╕ють закони.
Раб╕в лиш нових не плод╕ть,
Яничари,
Для «старшобрат╕в»,
Для чужо╖ корони!
1995

* * *
Що д╕╓ться в наш╕й держав╕
Вже котрий нем╕ряний р╕к:
Вс╕ тягнуть – ╕ л╕в╕, ╕ прав╕ –
П╕д себе, в неправильний б╕к?!
А де ж золота середина,
Де ж те, що належиться нам:
Свобода, земля, Укра╖на,
Добробут – у спадок синам?!
1995

* * *
Краю м╕й окрадений!
То крах
На в╕трах рида╓,
Аки см╕х,
╤ цв╕те засл╕плюючий страх,
Б╕лий,
Мов античний антисн╕г.
Де вже там ширяти в небесах
Чи лошам гасати по трав╕ –
З вуса й не сльоза уже звиса,
Мов колись.
А крапелька кров╕!
1995

КОЛИСЬ У НАС…
Лист в╕д майбутн╕х наших
нащадк╕в – до нас

Колись у нас була земля
Найкраща на земл╕:
Текли меди по н╕й,
З╕лля
Буяли в ряст╕,
╤ г╕лля
Горнулось до земл╕.

Колись у нас була вода,
Смачн╕ша в╕д води
Живо╖, –
Пружно-молода,
Козацьку чайку розгойда
Й п╕дн╕ме ╕з води!

Колись-то слава в нас була
╤ лицар╕ були,
Та слава в безв╕ст╕ втекла,
Лягла на лицар╕в хула –
Неначе й не були...

Ми виривалися не раз
З т╕╓╖ мли-хули,
╤ в╕д Карпат аж по Кавказ
Дзвен╕в наш голос,
╤ Тарас
Щоразу нас хвалив!
Ми знову скинули ярмо,
Й налигача – нема....
Нема!.. А ми усе йдемо
Тим шляхом проклятим,
Немов
Не можем без ярма!..

А ми – до мачухи-Москви...
Таж н╕, не ми, а ви,
«Раби, п╕дн╕жки, грязь Москви»,
З-п╕д ки╖всько╖ булави
Повзете до Москви!

Вас розплодилось на земл╕,
Мов гад╕в у багн╕:
На все сво╓ нещадно зл╕,
Нап╕вхохли, чвертьмоскал╕,
Перевертн╕ страшн╕!

Таж будьте проклят╕, д╕ди,
╤ ваш «ментал╕тет»
За те,
Що – виблядки орди –
╤ нас ви тягнете туди,
В той смор╕дний клозет!
1995

* * *
Одначе, не треба позиц╕й здавать!

В туман╕ хова╓ться тьма ворог╕в.
Нема╓ п╕дмоги. Не видно бог╕в.
Голодн╕ гармати – а чим годувать?
П╕дмочено й порох – душа не горить.
Знев╕ра чадить – блиск очей ви╖да.
Живо╖ б води, але кров – не вода,
Щоб лити задарма… Та що говорить!
Одначе, позиц╕й не треба здавать,
Бо хто ж тод╕ ляже к╕стьми на пут╕
Тьматьмущ╕й орд╕? Хто знамена свят╕
На сил╕ здобудеться знов п╕дн╕мать?

Смертельне затишшя. Н╕мують сич╕.
Згаса╓ багаття – трава догора.
Лиш ген, п╕д курганом, де вовча нора,
Ще кл╕пають дв╕ зеленяст╕ св╕ч╕.
Куди наступати? ╤з ким воювать?
Довкола – н╕кого з вогнем у душ╕,
Не дишуть приморен╕ товариш╕…

Одначе, не треба позиц╕й здавать!
1996

* * *
О вельми ╕ вельми сите,
Бундючно-пихате панство,
На цвинтарях епохи
Й чорнобильних пустирях
Нелегко вам, видно, пасти
Голодн╕ отари-пастви,
Не маючи в серц╕ Бога,
А в голов╕ – царя?..
1996

* * *
Занехаявши р╕дну мову
╤ зневаживши власний р╕д,
╤нш╕й мов╕,
Чужому слову
Не навчилися ви,
Як сл╕д, –
Пр╕сну суржикову полову
Перемелю╓ ваш язик...
Кричите ж про двомовн╕сть
Знову
Так,
Що крик переходить в рик.

Лиш у свята ╕ще
До чарки
Наш мугичите ви
Мотив,
Яничари ╕ яничарки,
Блудн╕ сестри й кати-брати.
1997


* * *
ми не були кочовиками –
жили ос╕дло на земл╕
колиска наша над в╕ками
гойдалась (люленьки-люл╕!)
╕ще задовго до потопу
╕ до нашестя ста племен
з╕ тьми аз╕йсько╖ в ╢вропу
гойдав нас в╕чний Бористен
п╕д знаком в╕чного Сварога
Русь напувала чиста Рось
пра╕сторична путь-дорога
текла кр╕зь плетиво колось
помимо дикого прасв╕ту
в античний св╕т…
…╕з тих ще п╕р
було нас наче того цв╕ту –
розмаю!
добрий погов╕р
╕шов про русич╕в повсюди…
х╕ба ж ми нин╕ не так╕
на щедрозем╕ щир╕ люди?! –
питаю з болем земляк╕в
колишн╕ ор╕╖ та скити
мовчать – зац╕пило немов
чи мож нав╕ки московити
ор╕йську отру╖ли кров?
чи мож п╕дн╕мемося знову
озиминою на земл╕?
– ой люл╕-люл╕! – колискову
сп╕ва╓ Мати – ой люл╕…
– ой боже сонячний Свароже! –
шепочуть-моляться л╕си
й поля ╕ гори –
в╕тер множить
розносить в╕щ╕ голоси
в╕д Сяну синього до Дону
до тихого в╕длуння йде
глухого в╕чевого дзвону:
гуде-гуде-гуде-гуде…
1997

* * *
Не люб╕ть Укра╖ну лише на словах,
Не складайте присяги лишень паперов╕
╥й на в╕рн╕сть –
Без вас вона в╕чно жива
╤ м╕цн╕╓ в╕д вашо╖ в╕д нелюбов╕!
Не паплюжте ╖╖ поривання святе
Мати власн╕ пут╕ ╕ над╕йн╕ причали –
Укра╖на стократ вам в╕ддячить за те,
Що ╖╖ не любивши,
Ви просто мовчали.
1998

* * *
Може, й справд╕,
була прихильною,
Мов тополя, до мене доля:
Хоч не був я н╕коли
Людиною сильною,
Та кор╕нням тримавсь
Укра╖нського поля.
1998

* * *
П╕длий п╕дступ – над╕йна зброя:
╤ зручна, ╕ влучна вона,
Побива╓ нав╕ть героя,
Що одв╕ку страху не зна.

Лицем╕рство, хвальба – набо╖
Безв╕дмовн╕, коли стр╕ля
Хтось наближений
╤ з близько╖
Прямов╕дстан╕ –
Поц╕ля
Прямо в серце!

До влади лас╕,
Авантюрники вс╕х пор╕д
Розплодилися в наш╕м час╕,
Проникаючи над ╕ п╕д;
Зазвичай пот╕снили слабих,
А сильн╕шого – п╕д ук╕с! –
До чужо╖ доб╕гши слави,
Доп’ялись до керма держави,
Користаючись надлукавим
Словопокручем «компром╕с».

Наша ж правда – дитина квола,
Хвороблива ╕ заслаба
Самотужки ╕з цього кола –
Без правдивого Чорновола –
Вийти геть, на сво╖ хл╕ба,
На дороги сво╖ ╓дин╕,
Обнад╕йлив╕, бо прям╕,
Бо доступн╕ прост╕й людин╕,
Що при роздум╕ й при ум╕...

Нами ж править чужа сваволя,
П╕дгодовувана з Кремля!
В╕дняли у нас клапоть поля –
╤ зчуж╕ла для нас земля;
Нашу волю живцем зарили –
╤ зогнила вона в земл╕;
Сплюндрували д╕д╕в могили –
В яничарах онуки зл╕...

Тем╕ ц╕й – н╕ к╕нця, н╕ краю:
Дуже г╕рко, а буде й зг╕рш –
Вже сьогодн╕ я сил не маю,
Щоб творити мажорний в╕рш;
А м╕нору – заллятись можна
Хоч гор╕лкою, хоч сл╕зьми:
П╕длий п╕дступ, хвальба безбожна
Самочинствують над людьми!
1998

* * *
Епоха зрад великих ╕ малих,
Переосмислень ╕ переоц╕нок…
Стр╕пнувся в неб╕ жайв╕р –
╤ притих…
Зазелен╕в –
╤ не розвивсь барв╕нок…
1999

* * *
Напередодн╕ все, напередодн╕...

А день тр╕умфу –
Де в╕н, дивень-день?
Й сьогодн╕ не збулися мр╕╖ жодн╕ –
Н╕ натяку на усп╕х,
Н╕телень...
Т╕ ж будн╕ безпробудн╕,
Та ж рутина.
Не рута – лиш отрута
╤ сльота.
А я такий на╖вний,
Мов дитина,
Дарма, що з немовляти –
Сирота.

Напередодн╕ все...
Антинародн╕
Народовладц╕ плюс пров╕дники
З безодн╕ одн╕╓╖
До безодн╕
Друго╖...
Схамен╕мось, козаки,
Та виборсаймось хутко
З шаровар╕в,
Пошитих на замовлення отих
Нап╕всво╖х щербицьких-яничар╕в –
Для осм╕яння звича╖в святих!

Напередодн╕ вже, напередодн╕,
Ан╕ зупинки вже, н╕ вороття:
Прип╕т╕ ми,
Придатн╕ ми
╤ згодн╕
Покласти на олтар сво╖ життя –
Для Укра╖ни!
2000

* * *
Запам’ятав до нових в╕ник╕в,
Коли широкий св╕т сп╕знав:
Усе, що поза Укра╖ною, –
Для мене т╕льки чужина!
Любивши подорожувати,
Н╕коли я не забував
Той край ╕ той л╕сок,
Де мати
Лежить в могил╕ пом╕ж трав.
╤ хоч було мен╕ сутужно
╤ тужно, без полегш╕ сл╕з,
Та в╕дчував я небайдуж╕сть
Стареньких цвинтарних бер╕з
До горя тихого;
Бузкова
Мене вт╕шала голуб╕нь
╤ ковзалась нап╕вказкова
Ставковим плесом хмарки т╕нь;
╤ в очерет╕ шелест╕ли
Мабуть, русалки водян╕;
╤ все,
Роками набол╕ле,
Повол╕ го╖лось в мен╕…
2001

* * *
Шевченко дивиться з-п╕д лоба,
Як я, старий ╕ кволий т╕лом
Онук ╕ правнук хл╕бороба,
Давлюсь окрайцем зачерств╕лим.

Бринить сльоза в його з╕ницях...
Я ж на поетов╕ докори
Кажу, що з нашо╖ комори
Пшеницю з’╖ла чужаниця,
Своя, домашня, ще чуж╕ша
За чужину з чужого поля,
╤ нас оплаку╓ тополя
З його, з Тарасового в╕рша...

Гризу, доламуючи зуби,
Свою б╕ду, й не маю ради
На тих, що наш народ до згуби
Ведуть, д╕рвавшися до влади.
2001

* * *
За булаву хапаються, за владу
Нев╕гласи – бо ж сов╕ст╕ чортма –
Пройдисв╕ти ╖х п╕дпирають ззаду,
Щоб ╕ самим поближче до керма
╤ до корита… Ой, не буде ладу
В держав╕, де забуто сорома,
Де затишно кожн╕с╕нькому гаду
Плодитись взагал╕ ╕ зокрема!
2001

УКРА╥Н╤
Окрали вкотре вже тебе,
Встосоте зрадили…
А небо
Так само горнеться до тебе,
Таке ж господньо-голубе
╤ благов╕сне,
А хмарки,
Мов б╕л╕ янголи,
Над нами
Пливуть так само
╤ так само
Кр╕зь терни св╕тять нам з╕рки…

Тебе окрадуть знов ╕ знов,
╤ ще не раз тебе осудять
На ц╕лий св╕т,
╤, врешт╕, збудять
Тебе, окрадену, ╕ кров
Злама╓ гребл╕ ╕ мости
В розгул╕ мстиво╖ любов╕…

Як╕ густ╕ кущ╕ тернов╕,
А треба ж ╖х перебрести!
2001

* * *
Сльозами радост╕ та горя
Був переповнений Дн╕про,
А ще в╕н часто н╕с до моря
Пролиту кров…
Щум╕в ╕ про
Козацьку славу чи ганебу
Продажн╕х гетьман╕в,
╤ про
В стол╕ттях визр╕лу потребу
Знов лити кров…
Не на добро
В Дн╕про вливалися притоки
А в них – струмки ╕ руча╖
Отрутою текли,
Допоки
В гаях замовкли солов’╖,
Хрущ╕ на вишнях,
В житн╕м пол╕
╤ жайвори, й перепели –
Гнил╕ багновища свавол╕
Всю Укра╖ну залили,
Втопили твердь материкову
╤ материнську – в болотах,
Заматюкали нашу мову,
Живцем розп’яли на плотах
╤ живоплотах…
Кастрували
Чорнозем нац╕╖!
Орда –
Повзе…
Могили повт╕кали…
Дн╕пра нема – гнила вода…
Вода – б╕да, вода – отрута…
Гай-гай, в гаях зави╓ В╕й!..
О м’ята-рута – нем╕ч люта…
Н╕м╕╓ край, давно не м╕й.
Дн╕про не м╕й…
Та м╕й неспок╕й
Не спить – пала╓ голова:
«Реве та стогне Дн╕пр широкий,
Сердитий в╕тер завива…»
2001

* * *
П╕гмеям не п╕д силу на кол╕на
Поставити великий м╕й народ!
Сн╕ги розтануть,
Зацв╕те калина
Над синню вод –
╤ гом╕нка ра╖на
Зазелен╕╓ знов п╕сля негод!
2001

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 18.11.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17655

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков