Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК ТРЕБА СТАВИТИ ПАМ’ЯТНИКИ…
Прочитала у наш╕й «Св╕тличц╕» про встановлення пам'ятника Симону Петлюр╕ в В╕нниц╕....


З ГОЛОВИ НА НОГИ
«Люди, як╕ обирають корумпованих пол╕тик╕в, самозванц╕в, злод╕╖в та зрадник╕в, не ╓ ╖х...


РОЗ╤РВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ СТОСУНК╤В ╤ ВИВАЖЕН╤СТЬ Д╤Й ВЛАДИ
Чи не про нашу мудру владу кажуть: «С╕м л╕т минуло, як музика грала, а в╕н ще й тепер...


ЩО ПОВ'ЯЗУ╢ ЗАКРИТТЯ МИКОЛА╥ВСЬКОГО СУДНОБУД╤ВНОГО ЗАВОДУ ╤ ТЕРАКТИ, ЯК╤ СТАЮТЬ ВСЕ ЧАСТ╤ШИМИ
Така вже була влада. А що ж нин╕шня, революц╕йна? Чого в╕дда╓ перевагу жебранню збро╖ в...


МОВН╤ ПРИСТРАСТ╤, АБО У СВ╤Т╤ ПОВАЖАЮТЬ СИЛЬНИХ
Не вщухають бурхлив╕ дискус╕╖ навколо ст. 7 Закону «Про осв╕ту», прийнятого Верховною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 25.11.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 25.11.2016
ЗАГНАТИ В РЕЗЕРВАЦ╤Ю

Для окупант╕в укра╖нський народ був завше туб╕льцями, як╕ повинн╕ на них працювати. Окупац╕я завжди пахне зрадою саме тих туб╕льц╕в, яким легше розлучитися з життям, н╕ж з╕ сво╖ми статками. Вони найперш╕ намагаються пристосуватися до окупац╕йно╖ влади. Прикладом ╓ повед╕нка козацько╖ старшини п╕сля остаточного зруйнування Запор╕зько╖ С╕ч╕. Вони мусили ╖здити до Москов╕╖ ╕ давати хабар╕ при двор╕, щоб зберегти бодай як╕сь прив╕ле╖. Вони намагались жити подв╕йним життям ╕ уся ╖хня пошта перев╕рялась. Син╕в вони посилали вчитись до ╢вропи, щоб позбутись г╕ркоти приниження, але так чи ╕нак ус╕ скотились на дно малорос╕йства, залишивши соб╕ для ностальг╕╖ бутафорну Укра╖ну з п╕снями ╕ варениками.
Таке саме в╕дбувалось ╕ за Австр╕╖. Шляхта мусила п╕дтверджувати сво╖ прив╕ле╖ за груб╕ грош (востанн╓ – у 1850 роц╕), але не вс╕ ╖х мали. Особливо та укра╖нська шляхта, що вперто трималась мови ╕ в╕ри предк╕в. Колись шляхтич╕ Винницьк╕ по сут╕ правили мо╖м селом Урожем, ╖м належав замок, але за Австр╕╖ селом уже волод╕ли сполон╕зован╕ шляхтич╕ Комарницьк╕, як╕ зневажали хлоп╕в ╕ цурались ╖хньо╖ мови. Тих, хто не йшов на сп╕впрацю з окупантом, загнали на марг╕нес або в резервац╕ю кр╕пацтва.
Саме вони живились тихою ненавистю, яка рано чи п╕зно мусила вибухнути визвольною в╕йною. Ел╕та тим часом вироджувалась, ╕ легко здобута незалежн╕сть 1991 року показала, що пол╕тичний чи мистецький бомонд однаково готовий лизати руки колишн╕м окупантам як московським, так польським, австр╕йським чи угорським. Нав╕ть п╕сля Майдану Г╕дност╕ ╕ криваво╖ б╕йн╕. Не безкорисливо, ясна р╕ч. Вт╕м, чимало з нов╕тн╕х культуртрегер╕в були завербован╕ КДБ чи ФСБ п╕д час навчання у Москв╕ шляхом шантажу чи банально з обоп╕льною згодою, тому це й не дивно.
Колись з мене на телебаченн╕ намагались витягнути заран╕ заготовлену в╕дпов╕дь на питання, що може об’╓днати укра╖нц╕в. Вони хот╕ли, щоб я в╕дпов╕ла: МОВА. То було ще до в╕йни, за р╕к до не╖. Але я не сказала цього. Бо для мене т╕, хто укра╖нц╕, розмовляють укра╖нською мовою, ╕ в них нема╓ потреби об’╓днуватись довкола мови, вона ╓ у них в плот╕ ╕ кров╕. ╥х може об’╓днати лише соборна держава, яка передбача╓ ╓дину державну мову, що пануватиме у вс╕х сферах життя без жодних квот ╕ ЗМ╤ недержавними мовами, ╕ стане ╓диною мовою вс╕х ланок осв╕ти. Т╕льки така держава здатна вижити ╕ вистояти, а ╖╖ громадяни не ховатимуться по гаражах в╕д пов╕сток з в╕йськкомату, ╕ не по╖дуть заробляти в кра╖ну-агресора.
Жодна кра╖на в св╕т╕ не в╕ддасть н╕кому нав╕ть метра власно╖ територ╕╖, як╕ б л╕беральн╕ ц╕нност╕ вона не декларувала, бо тод╕ вона втратить повагу ╕нших держав. ╢ дв╕ реч╕, як╕ визначають суть держави: територ╕я ╕ мова. ╤ фактично вс╕ пострадянськ╕ республ╕ки, окр╕м Укра╖ни та Б╕лорус╕, це усв╕домили. Лише ц╕ дв╕ не мають дов╕ри в м╕жнародн╕й пол╕тиц╕ ╕ авторитету. Якби не було Галичини ╕ Покуття, ми давно б мали у себе Б╕лорусь: територ╕ю, населену людьми, як╕ мають ментальн╕сть б╕лорус╕в, але втратили мову ╕ ╕сторичну пам’ять. ╤ блазня-диктатора.
Тому обидва наш╕ народи, хоча й мають шанс для в╕дродження, потенц╕йно загрожен╕ для окупац╕╖. Вона вис╕тиме над ними як Дамокл╕в меч. У нас нема╓ влади, яка була б укра╖нською, це постколон╕альна влада нащадк╕в козацьких старшин, як╕ п╕ддались окупац╕╖, бо боялись ╕ не дов╕ряли власному народу. Наша наукова ╕ творча ел╕та пан╕чно бо╖ться, щоб ╖╖ не звинуватили в нац╕онал╕зм╕ (фашизм╕), бо це начебто вчорашн╕й день. Але без вчорашнього дня не бува╓ завтрашнього. Якби вся ел╕та стала нац╕онально св╕домою, боялись би ╖╖. А отже й поважали за принципов╕сть.
У багатьох з нас розвинувся синдром резервац╕╖. Ми почува╓мо себе комфортно на корабл╕, який захопили п╕рати, що час в╕д часу напиваються, ╕ корабель тод╕ в╕ддано на волю стих╕й. Нам подарували життя зам╕сть свободи. П╕рати н╕коли не скажуть, куди нас везуть насправд╕. ╤ уяв╕ть соб╕, що к╕лька ╖хн╕х заручник╕в, поки той корабель кида╓ з боку на б╕к, тихцем вчаться ним керувати, ╕ одного дня викидають сво╖х мучител╕в за борт. Вони можуть перер╕зати вс╕х окупант╕в, але коли не навчаться керувати кораблем, ╖х захоплять ╕нш╕ п╕рати. Цей образ корабля без стерничого належить ╤вану Мазеп╕.
Тому в Укра╖н╕ мусить початися доба Просв╕тництва, а не доба Ру╖ни. Власне, тепер╕шня влада найб╕льше бо╖ться осв╕чених ╕ незалежних людей, а не плаг╕атор╕в з професорськими званнями чи громадян св╕ту. Вона намага╓ться знищити морально ╕ нав╕ть ф╕зично те, що не можна купити за грош╕: талант, знання, шляхетн╕сть. Загнати все це у резервац╕ю, щоб воно вимерло без доступу св╕жого пов╕тря. Бо т╕, хто ви╖хав ╕ робить кар’╓ру в ╕нших кра╖нах, вони теж у резервац╕╖. ╥м не дозволять застосувати сво╖ знання на Батьк╕вщин╕, як би вони цього не прагнули.
╤нод╕ такою резервац╕╓ю вида╓ться мен╕ моя Галичина. Хоч б╕дна, але своя, ╕ не хочеться м╕няти ╖╖ на ╕ншу таку саму б╕дну, але зрусиф╕ковану частину Укра╖ни. Мовний дискомфорт завда╓ болю не тому, що комусь некультурному ╕ неосв╕ченому «какая разн╕ца», а тому що найменш╕ громадяни Укра╖ни мають ус╕ шанси зак╕нчити сво╓ життя у т╕й сам╕й резервац╕╖, що ╕ ╖хн╕ батьки, гнучи спину за коп╕йки на ол╕гарх╕в та латифундист╕в.

Галина Пагутяк,
укра╖нська письменниця, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖ з л╕тератури
http://zik.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 25.11.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17678

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков