Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 25.11.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 25.11.2016
«НА Р╤ВН╤ СЕРЦЯ»

Як правило, ж╕нки з роками втрачають свою колишню вроду, та ╕ н╕що так не вабить, як св╕же личко, на якому, немов намальован╕, - сяюч╕, в╕дкрит╕ для нових вражень оченята. Про це думаю, розглядаючи дитяч╕ ╕ молод╕жн╕ фотограф╕╖ Валентини Наст╕но╖, розм╕щен╕ у нещодавно видан╕й нею книз╕ спогад╕в «На р╕вн╕ серця».
╤ думаю тому, що Валя р╕шуче випада╓ з цього правила: ╕ сьогодн╕ вона вигляда╓ не менш привабливо, як на тих фото, - глибокий погляд виразних очей, молоде ╕ водночас одухотворене житт╓вим досв╕дом обличчя, яке, здавалося б, бережно омина╓ час з╕ сво╖ми негативними впливами, бо ж╕нка незрозум╕лим чином вм╕╓ з ним дружити.
Як саме? В╕дпов╕дь на це запитання шукаю, читаючи книгу, про яку захот╕лося написати, т╕льки-но вона потрапила мен╕ до рук, бо маю слабк╕сть до як╕сних висококультурних видань, що за час╕в мо╓╖ видавничо╖ д╕яльност╕ було нормою, а тепер стало р╕дк╕стю. Не здивувалася, що книга ма╓ ╕ свого досв╕дченого редактора, яким став доктор ф╕лолог╕чних наук В╕ктор Гуменюк, а це для тепер╕шн╕х автор╕в, котр╕ побоюються за обмеження сво╓╖ свободи, що фактично ╓ свободою демонструвати свою некомпетентн╕сть, теж не типово.
А пан Гуменюк написав ще й дуже доречну передмову. «Р╕дний д╕м, хатн╓ господарство, подв╕р'я, город, сад, р╕чка, криниця, луг, поле, л╕с, школа, базальтовий кар'╓р, - ус╕ ц╕ та ╕нш╕ сфери с╕льського життя укладаються авторкою в принадну барвисту моза╖ку» - приблизно такою його фразою можна охарактеризувати основний смисл того, на що в╕дведено близько п╕втори сотн╕ стор╕нок тексту. Якщо, звичайно, не ставити перед собою надзавдань, пов'язаних з тим психолог╕чним аспектом, що дозволя╓ говорити ╕ про витоки майбутньо╖ дол╕ людини, ╕ нав╕ть про ╖╖ зовн╕шн╕сть.
Хочу чи не хочу (бо при чому тут я?), але проводжу паралель пом╕ж сво╖м ╕ Валиним житт╓вим шляхом, бо ми обидв╕ – с╕льськ╕ д╕ти приблизно одного пер╕оду, що виростали за тих час╕в, коли для побудови кар'╓ри (тод╕ це називалося пошуком свого покликання) не потр╕бно було н╕ грошей, н╕ зв’язк╕в, н╕ полювання на ол╕гарх╕в, а «маршрут» до хорошо╖ осв╕ти не лежав, як бува╓ тепер, через гаманець чи ще щось непристойне.
Я навчалася у престижному московському ВНЗ, Валя - в не менш престижному ки╖вському «виш╕». А сила й наснага ╖╖, як тепер розум╕ю з книги, в любов╕ до життя, що здатне в╕дпов╕дати вза╓мн╕стю, та до р╕дно╖ земл╕, центром яко╖ було колись ╖╖ село, тож ╕ розпов╕да╓ журнал╕стка про нього, неначе це один ╕з наймальовнич╕ших св╕тових курорт╕в; а ще – у ╖╖ оптим╕стичному св╕тобаченн╕.
Саме тому Валине дитинство ╕ сповнене щасливих хвилин. Почитаймо, як вона опису╓ хоча б св╕й пох╕д по чорниц╕: «Непотолочен╕ м╕сця просто рясн╕ють в╕д соковитих син╕х бусинок». «Яг╕дки немов сам╕ просяться в руки: «В╕зьми мене!» А ск╕льки нав╕ть не абзац╕в, а стор╕нок присвячено описанню кв╕т╕в! ╤ хоч насправд╕ пора цв╕т╕ння, тим б╕льше сад╕в, така обмежена, справля╓ться враження, що в р╕дному Валиному Берестовц╕ (на Р╕вненщин╕) травень трива╓, як м╕н╕мум, п╕вроку! Як ╕ я, Валя дуже любить бузок ╕ опису╓ його так, н╕бито цього ос╕ннього дня я насолоджуюсь його цв╕т╕нням.
Вт╕м, холоди ╕ сн╕г для авторки книги теж не прив╕д для депрес╕╖, навпаки, все це виклика╓ один суц╕льний позитив: «Яка це була краса! Св╕т немов застиг на мороз╕. Навкруги все б╕ле-б╕ле: дерева, вкрита льодом р╕чка, будинки…» А сама Валя, щаслива, мчить на лижах, ╕ мороз, що щипа╓ обличчя, лише дода╓ ситуац╕╖ п╕кантност╕ ╕ веселощ╕в.
А ще с╕чень на ╖╖ р╕дн╕й Р╕вненщин╕ – це ц╕ла сер╕я зимових урочистостей, казкових театрал╕зованих д╕йств, як╕ описуються так ретельно, що просяться до п╕дручника народознавства. Зда╓ться, ╕ насправд╕ в цьому сел╕ було не життя, а суц╕льне свято. Нав╕ть школа, ота дитяча «каторга», для маленько╖ в╕дм╕нниц╕ була бажаною ╕ ц╕кавою, а найб╕льша пов'язана з нею трагед╕я - це коли д╕вчинка переплутала портфел╕, св╕й ╕ однокласника. ╤ це у той час, як 12-р╕чн╕й школярц╕ доводилося ще й працювати, по-справжньому, по-дорослому, на пол╕ ╕ в город╕, особливо коли батько тривалий час л╕кувався у тубдиспансер╕. Няньчилася Валя ╕ з молодшенькою сестричкою, ось т╕льки не знала, що це ╖╖ трудова повинн╕сть, тому ╕ сприймала все за розвагу.
Валине село теж не було в╕д горя заговореним, к╕лька раз╕в воно гор╕ло, згор╕ла в хат╕ ╕ бабуся ще не народжено╖ д╕вчинки – Ярина, живцем спалена фашистами. Не завжди жила родина ╕ в достатку, але запам'яталися не проблеми, а те, як щороку до Великодня батьки дарували Вал╕ по новому платтячку та черевички.
Отаке воно, щастя, не завжди приходить ззовн╕, воно може жити десь всередин╕ ╕ спрямовувати сво╖ чар╕вн╕ пром╕нчики на все навкруги, перетворюючи с╕р╕ с╕льськ╕ будн╕ на справжн╕й дивосв╕т.
Певний час разом з Валентиною Васил╕вною ми працювали в газет╕ «Кримська св╕тлиця». Щоправда, вона – за сум╕сництвом, основним ╖╖ робочим м╕сцем був ╤нформац╕йно-культурний центр. Але вже тод╕ я знала про сво╓р╕дне Валине обдарування – писати ц╕каво про те, про що, на мою думку, ╕ взагал╕ писати не варто, бо краще один раз побачити, н╕ж багато раз╕в читати описання чи╖хось картин, музики, танц╕в, того, що просто не може ╕снувати без багатостороннього контакту з людськими в╕дчуттями. Як описати, наприклад, картину Айвазовського «Хвиля», що на п╕вст╕ни, як переказати музику, в╕д яко╖ танцю╓ все всередин╕? Зовс╕м ╕нша справа, якщо ма╓ш ц╕кавий фактаж, ╕нтригуючий сюжет, якщо в пол╕ зору ман╕як чи корупц╕онер на кшталт пана Улюка╓ва…
Не думала, що буду коли-небудь читати описання виставок чи творчих вечор╕в, а проб╕гши два абзаци Валиного матер╕алу, дочитувала до к╕нця. Бо – вм╕╓, якщо треба, детал╕зуватиме, як ╕ в книз╕, описуватиме як╕сь др╕бнички, складаючи з них велике панно, ц╕л╕сну картину, уважно ╕ терпляче, немов вишива╓, чому навчилася ще в дитинств╕. У ж╕нки взагал╕ якийсь незвичний хист до мистецтвознавства, як ╕ до ум╕ння бути щасливою. Не випадково ж вона завершу╓ свою книгу винесеними на обкладинку в╕ршованими рядками: «Я в суцв╕ттях бузку в╕дшукаю П'ять пелюсток н╕жних у бутон╕. ╤ пов╕рю в удачу без краю, Як д╕вча. Щастя, ти – на долон╕».
Воно й д╕йсно - на долон╕ у Валентини Наст╕но╖. А ось щодо в╕рш╕в, розд╕лом яких завершу╓ться книга, тут, на м╕й погляд, не все так добре, як хот╕лося б. Не вистача╓ техн╕ки в╕ршування, внутр╕шнього психолог╕зму, зрештою, просто – болю, отого болю, в╕д якого хвор╕ють, передчасно стар╕ють, рано помирають, з яким Вал╕ взагал╕ не по дороз╕.
Нехай в╕рш╕ пишуть не т╕, хто може, або вважа╓, що може, а т╕, хто не може не писати ╕ чи╓ асоц╕ативне мислення не дуже п╕дходить для прозових текст╕в. Пригадую з╕рку 80-х рок╕в Н╕ку Турб╕ну, д╕дуся яко╖, письменника Анатол╕я Н╕канорк╕на, добре знала по видавництву. Це вони разом з бабусею «зробили» Н╕ку, яка пот╕м к╕лька раз╕в стрибала з в╕кна, востанн╓ – назавжди, не доживши ╕ до 30 рок╕в. Не пригадаю жодно╖ поетеси, яка б дожила до похилого в╕ку. Можливо, нею б стала фронтовичка Юл╕я Друн╕на, якаю колись захоплювалась, та, пройшовши в╕йну, не витримала «мирних» дев'яностих, розвернувши на себе свою зброю.
А Валин справжн╕й талановитий в╕рш – це оц╕ летюч╕ стор╕нки, присвячен╕ селу у вже далекому дитинств╕, народжен╕ з любов╕.

Тамара СОЛОВЕЙ

На фото: Валентина Наст╕на ╕ вдячн╕ читач╕ з ╖╖ книгою

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 25.11.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17685

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков