"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема "Душі криниця"
#43 за 02.12.2016
ТИ СТАВАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ
У сьогодн╕шн╕й поетичн╕й стор╕нц╕ «КС» представля╓ Наталю Святокум. Це особлива постать в наш╕й сучасн╕й поез╕╖ - ╕ ось чому. На в╕дм╕ну в╕д поет╕в ╕ поеток, з якими ми дотепер знайомили «св╕тличного» читача, Наталя Святокум народилася у родин╕ репресованих укра╖нц╕в далеко в╕д Укра╖ни. Це сталося 10 лютого 1982 року в м╕ст╕ ╢рмак, в далекому Казахстан╕. С╕м’я повернулася в Укра╖ну лише в 1992 роц╕ ╕ оселилася на К╕ровоградщин╕, де й мешка╓ нин╕. За фахом Наталя Святокум ╓ орган╕затором, режисером театрал╕зованих видовищ, народних свят ╕ обряд╕в. З початком рос╕йсько╖ агрес╕╖ вона розпочала активну журнал╕стську д╕яльн╕сть, а з 2015 року очолила прес-службу обласно╖ орган╕зац╕╖ ПП ВО «Свобода». Пан╕ Наталя зам╕жня, вихову╓ двох доньок. З 1996 року друкувалася в пер╕одичних виданнях в╕д районного до всеукра╖нського р╕вня. В 2012 роц╕ в ╤вано-Франк╕вську вийшла ╖╖ зб╕рка поез╕й «Поки серце горить». На жаль, в╕йна ╕ внутр╕шн╕ проблеми в держав╕ в╕дсунули роботу над виданням ╕нших твор╕в на другий план. А проте до друку вже готов╕ п’ять тематичних поетичних зб╕рок та доб╕рка публ╕цистичних розв╕док, як╕ лише чекають свого часу. Спод╕ваймось, що час той не за горами!
БУТАФОРСЬК╤ НОЖ╤ Бутафорськ╕ нож╕ в╕дшл╕фован╕ надто, Б╕льше схож╕ на справжн╕, вр╕заються в грим. Цим ножам би т╕ла напоказ розтинати, Щоб додати ваги до акторсько╖ гри. Декорац╕╖ в вигляд╕ зламаних сход╕в У як╕сь нев╕дом╕ й донин╕ св╕ти В╕дпов╕дно скриплять з планом зрадника в згод╕. ...То на сцен╕ не ти? – Бо тоб╕ не з╕йти! Глядач╕ у рукавах приховують усм╕х. З-за кул╕с чути свист безд╕яльних перук. Та акторам давно наплювати на усп╕х: Не убити. Не вмерти. Не зранити рук. Ця прем’╓ра ц╕лком адекватна для б╕дних. …Та, на Бога, у зал╕ пузат╕ й чуж╕! То не ти, з╕знавайся, м╕ж квил╕нь безпл╕дних Для сво╖х нагострив бутафорськ╕ нож╕?! Нев╕домо чому зараз диха╓ в спину Страх за м╕сце п╕д сонцем… То ти – конкурент? Ти назавтра й мен╕ п╕дпиля╓ш драбину, Щоб убити п╕дступно у слушний момент?!
╢ ХРЕСТИ БЕЗ МОГИЛ У борн╕ з в╕тряками нема╓ гучних перемог. ╢ хрести без могил ╕ довершена пустка вдавання. Для тако╖ в╕йни не властивий задушливий смог. Там нема╓ н╕ крил, н╕ методи для ╖х в╕дтинання.
У в╕йн╕ показн╕й не бува╓ геро╖в таких, що не зрадять сво╖х – бо й сво╖ там н╕кому не треба. ╤ життя у так╕й боротьб╕ забирають у тих, що розпродують ╖х, не чекаючи кул╕ м╕ж ребер.
Там засл╕плю╓ скло, що назвалося вмить кришталем. Б’ються ╕доли вщент - ╕ адепти вже ╖х не оплачуть. У борн╕ з в╕тряками достатньо вагомих проблем. Т╕льки жодний момент у в╕йн╕ ц╕й н╕чого не значить.
ПРО ДЖАЗ «Та ж нема╓ сенсу в тому, як ти таму╓ш б╕ль у рваних ранах! Чи в╕йна - турбота не моя? Зна╓ш, ╖м життя у винних ваннах, ╖м свята, тусовки, фести, джаз! Ти скажи, х╕ба на св╕т╕ т╕сно ╕ не можна заховати вас?!!» Мовиш просто: «Можна, сестро, зв╕сно».
Та тод╕, коли у мереж╕ голос тв╕й затихне, буде сором доп╕кати: ти ж у бл╕ндаж╕ мр╕яв заховатись в ст╕нах дому – та тримавсь, бо був такий наказ, ╕ упав, бо куля не минула.
…Торочила щось про мир ╕ джаз – в╕н мовчав, щоб стогону не чула.
*** Посм╕хнешся нещиро й зле на мо╖ пророцтва, Та поглянеш, немов хвороби ус╕х час╕в У ╓дин╕й мен╕ з╕бралися без св╕доцтва ╤ полюють на спок╕й тв╕й достеменно вс╕. Я не знаю, що саме стало м╕ж нами нин╕: В╕ра в тебе безм╕рна? Виклик? Над╕я? Чи… Чи таки здогадався, що у житт╓в╕м плин╕ Я така, як ╕ вс╕, – та жити нема╓ чим? Ти лише не кажи, не треба – кепкуй до скону, Зневажай ╕ тримайся осторонь, т╕льки не… Не примушуй мене тримати оц╕ кордони ╤ пов╕рити в те, що завтра ще й ти минеш.
ТВ╤Й АНГЕЛ Я ламк╕ша в╕д скла Ще з учора ╕ надто хвора. Мала б впитися горем – хтось ╕ його в╕дняв! Все чекала на злам, Проклинала ╕ доли й гори, ╤ термометр знов брехав, що життя – брехня.
Я збувалась всього, Що давала свята над╕я, Уявляла термометр, що розлет╕всь у ртуть. Та наснивсь пол╕гон, Що тв╕й ангел над ним б╕л╕╓ – ╤ тв╕й шеп╕т: сестричко… Часто ряту╓ лють!
…Я р╕шуче торкну Низку клав╕ш – на б╕л╕м чорне. Я спалю жовту ковдру, виллю в╕двар з в╕кна. Знов подякую сну, ╤ тоб╕ – бо життям огорнеш. Надто зла я на себе. Друже, допоки ж нам?
*** Так, лишу п╕сля себе все, як лишають люди: Купки рим, що до того часу багато втратять, Афоризми, чуж╕ й н╕як╕, як мудр╕сть Будди, Бо ╖╖ не збагнуть н╕коли звитяжн╕ браття. ╤ ходитиме час по колу, ╕ будуть ревно Проклинати вчорашн╕ друз╕ вчорашн╕х друз╕в. А колись все мо╓ народиться знов, напевно. Т╕льки з авторством ╕ншим ╕ на ╕накш╕м круз╕. Та чи варто лишати щось ╕ комусь надал╕, Буде вибором знов не того, хто вже в╕дходить - В цьому св╕т╕, як брила с╕р╕м, як будн╕ стал╕м, Випадають одн╕ й т╕ сам╕ на все нагоди.
ТИ СТАВАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ В плутанин╕ рел╕г╕й, ╕дей, суперечок, вогн╕в почуватися звично - то значить н╕чого не чути. Брак тлумачень реалу трима╓ тебе на кон╕, що йому до с╕дла не сягнуть н╕ ╕уди н╕ брути. У прожован╕й тиш╕ буденного сховку бував ти геро╓м доби: брязкав збро╓ю, ворога нищив; боязкий в плутанин╕ рел╕г╕й, ╕дей та заграв, ти ставав переможцем у межах звичайно╖ н╕ш╕. У буденност╕ ти був тиран ╕ н╕хто ╕з близьких визирати за в╕кна не мав н╕ найменшо╖ змоги. Плутанина життя викрива╓ митт╓во таких, ╕ тому ти найближчих позбавив ╕ св╕ту, ╕ Бога. Т╕льки щось не зрослося – у сут╕нках ти обмал╕в не в очах чи╖х-небудь, що ╖м суперечиш зугару, - ти маленьким ставав сам для себе у зародках сл╕в, про минуч╕сть життя, про життя, що минуло ╕ даром.
ТИ Ти диву╓шся правд╕ та ноткам густо╖ злоби?, Переконаний: мова любов╕ ╓ т╕льки натхненна. Зводиш мури м╕ж нами двома й споживацтвом юрби, Та н╕як не збагнеш, що ви вс╕ нев╕дд╕льн╕ в╕д мене. Не кажи, що цей св╕т не залежить в╕д нас як таких. Не тримай мене осторонь – вже не зупиниш прокльону. Сталось те, що в мен╕ як ╓диний ти раптом затих, ╤ лишилися ви – «хати скраю» адепти до скону.
ЯК ОЧ╤-В-ОЧ╤ Заброди, найманц╕... на пробу - н╕ те, н╕ се: м╕ж них одн╕ недоспотворен╕ в худобу, але у власний в╕рять н╕мб. Наступн╕ захмел╕лим ло╓м на рани плещуть позитив. ╢ ╕ «геро╖»: звуть до бою, не знавши бою у житт╕. ...Отак, бува╓, вийдеш в люди ╕ хоч ховайся, хоч кричи: з них кожне ма╓ власну буду, ошийник, гавк╕т ╕ харч╕. Але, як оч╕-в-оч╕, – проб╕! – Хапай, мерщ╕й б╕жи-неси ╖м шмат гнило╖ ковбаси. За те, що у людськ╕й подоб╕.
СПОСТЕРЕЖНИЦЬКЕ Вона кричала: "Життя не витреш!" Вона занадто багато терла, Аби щоразу лишати титри ╤ жити тим, що давно померле. Вона мовчала, коли зненацька Чолом впиралась у брилу болю. Знання про Всесв╕т черпала хвацько. Щораз ковтала три пуди сол╕. Аби запити ту с╕ль при╓мним, Себе вбивала ╕ пряла тексти. А люди поруч жили. В╕д'╓мно. ╤ тим штовхали ╖╖ в протести, ╤ тим ╖╖ спонукали жити, Або й прикинутись ще живою. Вона кричала: "Ми будем квити! Лише здолаю страх╕в суво╖!" Вона вставала: убита майже, Але дедал╕ багатша зл╕стю. ╤ т╕льки в╕ра у р╕дний край ще, Хоч зр╕дка, та надсилала в╕ст╕. ╥╖ зневага була жив╕ша, ╥╖ зневага ростила сили, Поки жили ще в╕д'╓мно ╕нш╕. Поки вс╕ ╕нш╕ покор╕ вчились, Вона вставала ╕ йшла. ╢дина У всьому св╕т╕, як темна брила. ╤ шлях нагадував ╖й ряднину, Яка в пожеж╕ чомусь вц╕л╕ла. Вона лишала людей ╕ зв╕р╕в Топити правду в нуз╕ медов╕й. Вона лишала позаду, в мир╕, Ус╕х, кому додавала кров╕, - Бо т╕, хто вдячн╕сть повинн╕ мати, Взялися дружно л╕пити мури. Вона лишень вибачала ката ╤ знов ╕шла в╕д людських обурень. А пот╕м зникла, ╕ т╕льки обр╕й Лишав примару, для когось зриму. ╥й так ╕ треба, на св╕т недобр╕й: Згор╕ти якось у клаптик диму.
А НАРОД БЕТЕЕРИТЬСЯ Цин╕чн╕ бандери... бандити в м╕л╕тарн╕й форм╕ з╕ збро╓ю в руках грабували укра╖нц╕в (Петро Порошенко)
Що, однотур╕вц╕, псевдо-бандер╕вц╕: Вс╕х полила, як ╕з мр╕й, карамель? Нац╕я пнеться, народ - БеТееРиться, Диха╓ згарищем р╕дних земель, М╕нами банди не м╕ниться, - впертище! - Вол╕ бажа╓, свободи - ╕ край! - ...Можуть, гаранте, ╕ сотн╕ померти ще, В к╕гтях московських озбро╓них зграй! Хто з нас цин╕чний, царьку шоколаданний? Не для твого, багат╕й, язика, Слово "бандер╕вець". Владу Не надано Т╕льки для того, щоб гр╕лась рука.
╤НТЕРВ’Ю Хмикнув ледь чутно, ховаючи думку скупу. В╕дпов╕дь – ч╕тко, по сут╕: про нев╕дворотне. – Ск╕льки раз╕в ти бува╓ш таким на добу? – Тихим? – Щоразу. Як в б╕й ╕де мотоп╕хотна. – Рота? – Та н╕, батальйон це насправд╕. А р╕д… Так – щоб в╕дчути для себе: в ╓дин╕й родин╕. – Страшно? – См╕шна! Перепрошую… Нерви. На сп╕д Острах ст╕ка╓. Бо сам вже жаха╓ться й т╕н╕. – Статус дають територ╕ям… Може, мине? – Посестро, зовс╕м не треба ╖м воля ╕ статус. Зна╓ш, якби запитали отих, на посту… Чи мене… Тут пол╕гон би зробити! Нема з ким …тягатись! Ой, перепрошую знов. Але ти зрозум╕й: Все то казки, що про мир теревенять! Далеб╕, Миру не може вже бути. Та господи ж м╕й! Ск╕льки брат╕в полягло, щоб ожити на неб╕! – Вибач мен╕, – шепочу й зупиняю слова. …╤ пом╕чаю, що оч╕ сух╕, мов байдуже. – Ск╕льки уже опитала, ридаючи, вас… Вибач за все. Повертайся здоровим, м╕й друже…
ЛЯЛЬКИ ВУДУ ╢ ст╕льки болю в цих обох життях, Аби почати щось нове з малого! - ...Х╕ба ж це стрижень? - Так, ╕ржавий цвях,- Аж соромно, бува, ╕з ним - до Бога. ╢ так багато чорних пожадань, Ненавист╕, обурення, облуди! ...А ми удвох впилися причитань, Мов пха╓мо голки у ляльку вуду. Навколо св╕т скривавився з нудьги Скажених пс╕в, що влади пережерли, - Але отак, щоб нищити з жаги Й брехати серцю, що воно - померле?! ... Такий надав Господь мен╕ талан, Немила доля - та непереможна. ╤ сором, сором нищить, як тиран... Я вибачуся й вийду нишком. Можна?
В. ГОЛОМУ. ПЕРСОНАЛЬНО В╕чна пам`ять другу ╕ побратиму.
Про що ти мовчиш, солдате? Про степ, небуття, розлуки? Под╕╖? Над╕╖? Дати? Дитину, що тягне руки, От зараз, у цю хвилину, До кв╕т╕в, що вкрили тата? Напевно, за цю дитину ╤ вмер, мовчазний солдате... Про що ти мовчиш до мами, Веселий ще вчора, брате? ...Та й мама мовчить те саме. Герой ти тепер, солдате.
НЕ ЗВ╤РЯЙ НАШ╤ СНИ ТУМАНАМ… Не зв╕ряй наш╕ сни туманам… мовчи… забудь… ╤ ретельно з╕три мо╖х непрощань провину. Я молитиму вс╕х святих про безпечну путь, З р╕зношерстих джерел читаючи зл╕ новини… ╤ байдуж╕ слова про акти чужих сваволь Огортатиму вперто в звичне «все буде добре». …Вже ранковий туман розс╕явся м╕ж тополь ╤ заплакали в╕ти сонн╕, як струни домбри.
МОЯ УКРА╥НА ВЧОРА… Моя Укра╖на вчора – достиглий лан. Твоя Укра╖на вчора – г╕рськ╕ джерела. А в╕н ╕з Донбасу. В тому його талан. У нас були р╕зн╕ мови, шляхи ╕ села. В мо╖й Укра╖н╕ вчора цв╕ли сади. Твоя заливалась чистим ранковим сп╕вом. А в╕н споглядав, як д╕м обернувся в дим. ╤ жив у бою, як вдома, - якимось дивом. ╤ те, чим пишалась я, що в тоб╕ жило, ╤ те, чим його наповнена стала чаша, Таки об’╓днало в гор╕. Таки змогло. ╤ ми зрозум╕ли, що Укра╖на – наша! Вона аж багряна кров’ю сво╖х син╕в – З пор╕заним, як пир╕г, л╕таками - небом. Вона почалась в мен╕ ╕з мо╖х лан╕в. А виживе – ╕ йому, ╕ мен╕, й для тебе.
ВАМ ЩЕ МАЛО Не в╕ддати свободи сво╓╖ ╕ бути в невол╕. Не лишитися осторонь, повз дальн╓ горе йдучи. Що ж, мо╖ укра╖нц╕, ви вм╕╓те вибрати рол╕. Що ж, мо╖ земляки, визначайтесь, пишатися чим: Генералом, якому щоденно все мало ╕ мало; Депутатом, що харчу в корито п╕дкине коли; Журнал╕стом, що слово його вже далеко не жало? Вам ще сльози ╕ кров, певно, панцир╕в не пропекли. Вам ще мало б╕ди. Т╕льки зараз, ображен╕ словом, Ви зберете отруту й направите знов не туди. ╤, якщо вже кажу, - я до того св╕домо готова. Вам ще мало б╕ди. Для звитяги ще мало б╕ди.
КОЛИ Ж╤НКА ПЛАЧЕ Хто сказав, що сльоза ж╕ноча То безсилля слабко╖ ж╕нки? Сльози ж╕нки завжди пророч╕, Як притисне життя до ст╕нки! Хто сказав, що воюють дуж╕, А ж╕ноцтво лякають рани? Хай були би з╕ сл╕з калюж╕ – Кожна мат╕р на захист стане Того св╕ту, де пахне м’ята, Де шепочуть у злаках ниви! ...Просто зброя ╖╖ – чекати, ╤ спл╕тати волосся сиве, ╤ молитись за долю сина, ╤ ховати дитя... терпляче... Зброя ж╕нки завжди безц╕нна, Нав╕ть в час, коли ж╕нка плаче.
НА ТВО╥Й НЕЗАЛЕЖНОСТ╤… На тво╖й Незалежност╕ – к╕птява р╕зних епох, Згустки кров╕ та сльози, Молитви, молитви, молитви… От з╕бралася з духом, нарешт╕, - сто╖ш на обох, Попри рани й погрози, На тл╕ вир╕шально╖ битви…
╤ стоять поруч тебе Небесн╕ Геро╖-орли, ╤ кремл╕вська мара Знову прагне тебе роз╕п’яти. На тво╖й Незалежност╕ вписано дати, коли Чорна смерть ╕ жура Наступали Свобод╕ на п’яти…
На тво╖й Незалежност╕ карбом застигли слова, Що ╖х мати шепоче, Ховаючи мужнього сина, - Та в╕домо синам, що Господн╕ бувають дива. Син╓ небо пророчить: Ти розкв╕тнеш, моя Укра╖но!
ЛИШИТИСЬ МОВОЮ Кривава путь була не т╕льки ╖й – Дорога болю тут була в╕ками. За смертю – смерть. За бо╓м - знову б╕й. Вона була ср╕бляником ╕ крамом, Вона мовчала тугою могил, В розпуц╕ молитовна н╕мотою… За перегином – знову перегин. По перемоз╕ – до чужих усто╖в. Але зд╕ймала шаблю – без жалю! Коли карала – то р╕шуче, жваво! За те ╖╖, нескорену, й люблю – Жертовну ╕ гарячу, н╕би лава. -------------------------------- Кривава путь була не т╕льки ╖й: Все укра╖нство йшло усл╕д стернею. ╤, зранена, вона тримала стр╕й Аби лишитись Мовою тво╓ю.
НУ ЩО, СОВКИ, ДОГРАЛИСЯ? Ну що, совки? Догралися у "парт╕╖" та л╓н╕ни? Прийшла до вас москальщина – з╕ збро╓ю у пелен╕. ╤ – диво! – пригадалося, Що «Укра╖на» звалася Землиця, що й вам ненькою була! ╤ Укра╖нець витер п╕т з чола... Махали триколорами, свого "мес╕ю" славили – Чому ж тепер злякалися, побачивши ту наволоч?! …За вас, чумою вражен╕, Йде Укра╖нець зважено, З╕ збро╓ю священною в руках... Та щоб були ви проклят╕ в в╕ках! Кричали, а ╕де╓ю, напевне, шлунки правили, Що так начхали, зрадники, на принципи ╕ правила! Але отой, що в б╕й п╕шов, Стягнув лише м╕цн╕ше шов, Щоби зневага серця не пекла. ╤ у бою за вас життя поклав.
ДО В╤ДОМА (окупанту) Можна знайти п╕д ногами ╜рунту. ╢ нав╕ть виб╕р /альтернатива/ винних: в╕д того «п╕ндоса» Ст╕ва – ╕ аж до вс╕х, що складають «хунту». Можна палити усе, що можна, – Просто, аби не спиняти руху, – вперт╕стю схожим, бува, на муху: з них ╕ в╕д гною шал╕╓ кожна.
Хай, безголовий, ти нав╕ть в тогу впнешся в зомбован╕й власн╕й лют╕, щоб в╕дригнути ╕де╖ дут╕, – труп не смерд╕тиме менш в╕д того.
ДЕСЬ ДАЛЕКО ГРИМИТЬ десь далеко гримить т╕льки тут блискавиц╕ прихован╕ десь боронять нам край ╕ зникають у пащах н╕чних радикально до смерт╕ за волю за нас налаштован╕ т╕льки тут вс╕м плювати на кров на погибель на них. в’яжуть ши╖ кругом м╕крофонам багряною стр╕чкою т╕льки тут ц╕лим хором сп╕вають на рад╕сть катам т╕льки тут йдуть години розм╕рено в╕льно за звичкою бо гримить ╕ кровить ще не тут а в далекому там та коли загримить в цьому тут будуть дещо здивован╕ не готов╕ до бою з к╕стками в╕д ката в зубах десь далеко не сплять барикадно до вол╕ згуртован╕ бо вже знають ╕ тут буде боляче по черепах.
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17708
|