Версiя для друку Обговорити в форумi

Що я знаю про Голодомор з "перших" вуст. Знаю, що в батька моєї бабусі була родина – шестеро братів, усі вони вмерли під час Голодомору, це село Буда-Варовичі Поліського району на Півночі, під самим білоруським кордоном. Коли бабуся повернулася, навіть хати не було – її розтягла савецька власть.
Тоді, до речі, згадали, де той кордон з Білоруссю проходить – бо всі лісові шляхи поперекривали загони радянських карателів з ГПУ. Бабуся врятувалася тим, що її матір з ще двома дітьми з третьої спроби сіла на потяг до Мордовії. З товарного потягу дітей, жінок стягували доблесні радянські карателі, і, що запам'ятав, іноді пускали тих, хто просився російською мовою. Одне дитя – сетра моєї бабусі – вмерло в потязі, і прабабуся руками рила могилу. У Мордовії, куди вони доїхали, ніякого голоду не було, навіть натяку, а було повно хліба, без здобних булок, але усім вистачало.
У Центральний Україні був узагалі жах. Знайомі бабуськи в один голос казали, що війна порівняно з Голодомором – дрібниця, мовляв, впало не впало, вбило не вбило, а це всезагальний суцільний жах для всіх – і дітей, і старих, і жінок.
Якимось дивом в архівах зберігся лист районного лікаря з мого міста на Черкащині нагору партії від березня 1933 р., він там пише, що на той момент вмерла чверть населення, ще більше розбіглося. У селах був кошмар.
Лікаря, зрозуміло, репресували. Серед тих, хто розбігся, був і мій дідусь, батько якого рано все зрозумів і поїхав з родиною так далеко, поки їхав поїзд, –  до Мурманська. Там теж жили по тих часах досить ситно – було все.
Про Голодомор у моєму дитинстві говорили пошепки на вухо, бо ще й через 50 років той, хто сказав про "голодовку 33-го", зразу міг збирати речі в тюрму.
Треба сказати, що коли в містечках помирало відсотків 10 населення, у селах все було значно гірше. Одне село мого району (повстанське, вільнокозацьке у 1920-х роках) вимерло до єдиної людини, але у когось вистачило сили повісити чорний прапор замість червоного на сільраді. Не знаю, може це робили навмисне, я чув про такі чорні прапори в різних регіонах. Потім його заселили мешканці сусідніх сіл. Про інше село казали як про людоїдське, з ними не дуже хотіли одружуватися і через 50 років.
Усе це, нагадаю, трапилося в 20-му столітті.
Хоча літописи за тисячоліття нашої історії пишуть про голодні роки без жодних за всю історію згадок про голодні смерті – "а за міру пшениці давали по три гроші", ая-яй як дорого.
То вони "смаженого вовка не бачили", як казав мій дідусь.

P.S. Та країна, яка схиляється перед Сталіним навкарачки, фактично робить явку з повинною.

Олександр Палій

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема ""Білі плями" історії"