Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 16.12.2016
ПОЕТИЧНА «СВ╤ТЛИЦЯ»

В сьогодн╕шньому числ╕ «Св╕тлички» - в╕рш╕ поетеси з Пол╕сся Ганни Верес-Демиденко. Черн╕г╕вщина. Чар╕вний куточок Укра╖ни, образно званий «Другою Швейцар╕╓ю». Тут, за к╕лька к╕лометр╕в в╕д Тростянецького дендропарку, створеного ще гетьманом Скоропадським, в маленькому степовому сел╕ Верескуни, названому на честь його засновника, 25 с╕чня 1951 року в с╕м'╖ колгоспник╕в Ходака Петра Григоровича та Феодос╕╖ ╤ван╕вни народилася наша поетеса. Ось що вона пише про себе:
“В с╕м'╖ завжди панував культ книги. На все життя запам'яталося, як довгими ос╕нн╕ми та зимовими вечорами ми вчотирьох (мама, тато, брат ╕ я) на тепл╕й печ╕ читали по черз╕ книги. Це були не т╕льки казки, а й «Роб╕нзон Крузо» Д. Дефо, «Шхуна Колумб» М. Трубла╖н╕ та ╕нш╕.
П╕сля зак╕нчення Верескун╕всько╖ восьмир╕чки навчалася в Лохвицькому, а пот╕м у Кременчуцькому педучилищ╕. Згодом було навчання у Полтавському пед╕нститут╕ на ф╕лолог╕чному факультет╕, робота в Андр╕╖вськ╕й, Писар╕вськ╕й, Малоперещепинськ╕й школах. Стиль с╕льського життя, с╕м’я, вимагали повно╖ в╕ддач╕ сил ╕ здоров'я, ╕нод╕ здавалося, що ╕ доба занадто коротка, щоб виконати нам╕чене. Як учитель рос╕йсько╖ мови та заруб╕жно╖ л╕тератури вела сво╖ творч╕ пошуки, д╕лилась досв╕дом з колегами району та област╕, тому й здобула вищу педагог╕чну категор╕ю, звання «Учитель-методист».
Поез╕╓ю захоплювалася з дванадцяти рок╕в, часто використовувала сво╓ вм╕ння у шк╕льних творах, ╕нод╕ друкувалась, зокрема, в «Полтавському в╕снику», «Полтавськ╕й думц╕», «Червоному Прапор╕», «Св╕тлиц╕».
На сьогодн╕ у творчому доробку маю 4 поетичн╕ зб╕рки: «Калинова соп╕лка», «Три сонця», «Геро╖ не вмирають», «Вони умирали дв╕ч╕».
Нам хот╕лося лише додати до цього, що сьогодн╕шня доб╕рочка в╕рш╕в для «КС» ╓ св╕дченням неп╕дробного, щирого патр╕отизму Ганни Верес, ╖╖ непохитно╖ в╕ри в те, що Укра╖на висто╖ть в цьому лихол╕тт╕, переживе вс╕ напаст╕, здобуде соб╕ г╕дну гордо╖ нац╕╖ долю.

Ганна ВЕРЕС-ДЕМИДЕНКО

ЗРОБИ СВ╤Й ВИБ╤Р
У кожного ╕з нас своя ╓ Укра╖на:
Для когось – мати, р╕дна ╕ свята,
Де особлива п╕сня солов’╖на,
Де роду слава власного зл╕та.
Де соняхом цв╕ло тво╓ дитинство,
╤ запов╕дн╕ слалися стежки,
Де упивався запахом любистку,
╤ долю стерегли твою з╕рки.

А ╓ й так╕, для кого Укра╖на –
Це територ╕я, порожн╕й в серц╕ звук.
Заради вигоди такий усе покине,
Терп╕ти не захоче зайвих мук.
Про ц╕ позиц╕╖ почуй, громадянине,
У час в╕йни, важких випробувань,
Чим ╓ для тебе наша Укра╖на,
Зроби св╕й виб╕р ╕ не забувай!
      
ЩОБ СЛОВО СОЛДАТОМ СТАЛО
Кр╕зь ситечко серця в╕йну пропускаю,
Щоб вилити на папер╕
Доч╕рню любов до Вкра╖нського краю
У звичн╕й мен╕ манер╕:
Щоб слово солдатом воюючим стало
За мир на земл╕ праотч╕й,
У спротив до ворога щоб виростало,
Ус╕м в╕дкривало оч╕.

Удосталь ми горя уже напилися,
Ми нац╕я в╕льна, горда,
Тож кожен соб╕ у душ╕ поклянися,
╢диним щоб стать народом.
Щоб зах╕д ╕ сх╕д врешт╕-решт обнялися
╤ з Кримом в ╓дине ц╕ле,
Полеглих геро╖в щоб мр╕╖ збулися,
╤ люди цьому рад╕ли.

Х╤БА СХОВАТИСЬ МОЖНА В╤Д В╤ЙНИ?
Часто зустр╕чала людей, котр╕ старалися в╕дгородитися в╕д под╕й на Майдан╕, Донбас╕, вимикаючи телев╕зор, щоб зайвий раз не хвилюватися. Не розум╕ю таку громадянську позиц╕ю укра╖нц╕в.
 
Х╕ба сховатись можна в╕д в╕йни,
Коли п╕дступний ворог землю топче,
Коли д╕тей вбивають без вини,
Коли сльоза турбу╓ серце й оч╕?
Х╕ба можливо спок╕й зберегти
Тод╕, коли земля, умившись кров’ю,
Тебе пита╓: «А що робиш ти?
╤ чи ти зна╓ш почуття любов╕?»

А як спок╕йно спати уноч╕.
Коли сини вогонь грудьми стр╕чають,
Коли схрестились шпаги… ╕ меч╕
Тво╓ майбутн╓ г╕дно захищають?
В╕йна ж хвилю╓ не лише Донбас –
Приц╕льно кожне серце вона ранить,
Й зда╓ться, н╕би зупинився час…
Коли ж позбудемось рос╕йського тирана?..

НЕ СПИТЬ УКРА╥НА…
Не спить Укра╖на. Три роки не спить.
Майдан, тепер Сх╕д пала╓.
Кладуть сво╖ голови в╕рн╕ сини,
В╕д раш╕вських пут зв╕льняють.

В тривоз╕ застиг-почорн╕в листопад,
Смертями й дощем ляка╓.
Та дух в╕льний наш уже не закопать,
До вол╕ в╕н шлях плека╓.

╤ капа з очей материнська сльоза,
Сир╕тку-внуча купа╓,
В могилу за сином ╕ сила сповза…
Чом, доленько, ти скупа ╓?

Три роки, зда╓ться, короткий ╓ час,
Та сл╕з ╕ кров╕ вже море.
Вкра╖нськими будуть ╕ Крим, ╕ Донбас,
╤ владу бандитську зборем!

ВОНИ ПИСАЛИ КНИГУ ПРО В╤ЙНУ
(К╕боргам присвячую)
Вони писали книгу про в╕йну,
В двобо╖ зло де стр╕лося з любов’ю.
Цього н╕коли людям не збагнуть,
Котр╕ торгують г╕дн╕стю ╕ кров’ю.
Вони писали книгу про в╕йну
Життями, долями ╕ змученим кал╕цтвом,
Не пробачали ворогу вину
За смерть, ру╖ни ╕ д╕тей сир╕тства.

Вони писали книгу про в╕йну –
З-п╕д терм╕нал╕в дивн╕ л╕тописц╕,
Земл╕ стояла доля на кону,
Тож на брехню н╕хто з них не купився.
Вони писали книгу про в╕йну –
╥х перемога починалась зв╕дси…
Вдягались передчасно в сивину
Й низали подвиги на ╕сторичне в╕стря.

Вони писали книгу, де в кров╕
╤ стор╕нки тонули, й буква кожна,
Над головою де снаряд рев╕в,
╤ де, здавалось, вижити не можна…
Вс╕ дв╕ст╕ сорок дв╕ вони доби
Стояли п╕д вогнем в╕йни гарячим,
На шлях свято╖ вийшли боротьби,
╤ витримку з них кожен мав волячу.

╤ вистояли хлопц╕ до к╕нця,
З-п╕д веж см╕ялись в оч╕ чорн╕й смерт╕…
Прочитана чи ж буде книга ця
В ╕стор╕╖ шален╕й круговерт╕?
Вони… писали книгу… про в╕йну…

ЗАХИСНИКАМ АЕРОПОРТУ
Ми ╓ захисники аеропорту,
╤ доля Укра╖ни в нас в руках,
«Укропи», «правосеки»-патр╕оти –
Нав╕ть ця назва ворога ляка.
Ми не за грош╕ й не за нагороди –
За р╕дну хату вийшли воювать,
За волю укра╖нського народу,
Щоб на земл╕ праотч╕й раювать.

Ми «к╕борги», ╕ з нас цього довол╕,
Так «сепари» прозвали недарма,
По лезу наш╕ рухалися дол╕,
Навколо ж – ворог, непроста зима.
Тут – хмари куль ╕ м╕ни, ╕ снаряди
В пов╕тря рикошетили й бетон.
По нас гатили гаубиц╕ й «гради»,
Осколки ст╕ни тяли, мов картон.

Бетон дивився, с╕рий ╕ холодний,
Немов живий, в╕д вибух╕в здригавсь,
А ми стояли в темряв╕, голодн╕,
Та кинути н╕хто не намагавсь.
Ми «к╕борги», а значить, особлив╕,
Не роботи – жив╕ ми пацани,
Вмирали ╕ були вже тим щаслив╕,
Що Укра╖ни в╕льно╖ сини.

╤ ЗНОВ СТО ДВАДЦЯТ╤ Б'ЮТЬ
╤ знов сто двадцят╕ б'ють по наших,
Аж стогне все в╕д вибух╕в, виття…
Плю╓ на М╕нське перемир'я раша,
╤ в в╕чн╕сть знов летить чи╓сь життя.

Загрався св╕т з Рос╕╓ю… Чи ж варто
Вже трет╕й р╕к порядност╕ чекать,
╤ слухати, ╕ руку подавати
Особ╕ ╕з радянського ЧК?

Нема╓ й бути в н╕й н╕як не може
Того, чим волод╕╓ демократ.
Та правда й розум, в╕рю, переможуть,
╤ Перемоги буде в нас парад!

ЧОЛО У РАНН╤Й СИВИН╤
Чоло ╖╖ у ранн╕й сивин╕,
П╕д оч╕ – зморшки, мов печать недол╕:
Синок ╖╖ загинув у в╕йн╕,
Прибув недавно мертвий в╕н додому.
╢диний був в╕н у матус╕ син,
Може, тому й душ╕ у н╕м не чула,
Любов ця добавляла ╖й краси.
Чому ж ╖╖ молитви не почули
Н╕ вороги, н╕ Бож╕ небеса?
Чому ж на в╕к, ще юний, не зважали?
╤ капа╓ з очей ╖╖ сльоза,
Адже його живого вона ждала.

Т╕кають дн╕, б╕жить життя удаль,
Та б╕ль матус╕ й трохи не вщуха╓,
Душа ╖╖ ╕ молиться, й рида…
Криниця горя в н╕й не висиха╓.
Св╕й день вона з молитви почина:
«Нехай ус╕ здоров╕ будуть д╕ти.
Н╕де й н╕коли не гримить в╕йна
Й не плачуть матер╕ за д╕тьми в св╕т╕…»

ГЕРОЙ – ЦЕ ТОЙ…
Весна ледь доторкнулася до в╕т,
Коли в╕йна на Сход╕ запалала,
В бентез╕ мати-Укра╖на й св╕т,
Адже сини там голови поклали.
Усюди б╕ль ╕ стог╕н матер╕в,
Вдовине серце в траур╕ отерпло:
Живим коханий в танков╕ згор╕в,
Долаючи дорогу зла ╕ смерт╕.

╤ землю нашу обняла печаль,
У кожний заглядаючи куточок,
Й палахкот╕ла, й плакала св╕ча,
Коли «двохсотим» повертавсь синочок.
Т╕катимуть ще довго з хати сни,
Де зан╕м╕в портрет у стр╕чц╕ чорн╕й,
Й чекатиме родина знов весни
╤з болем, що в╕йна принесла вчора.

Я теж ╖╖ чекаю ╕ молюсь,
Щоби в╕йну спинив таки Всевишн╕й,
Героям вкотре низько поклонюсь –
Н╕коли не бува╓ ╖х, колишн╕х.
Герой – це той, який кара╓ зло,
Для багатьох в╕н ╓ незрозум╕лим:
Не терпить в╕н улесливих розмов,
╤ смерт╕ в оч╕ дивиться в╕н см╕ло.

ЧОРНЕ СОНЦЕ
То не ворон чорний кряче
╤ не в╕тер завива –
За синочком мати плаче,
Й молода кричить вдова…

Почорн╕ло раптом сонце
Вже для неньки назавжди,
Не постука син в в╕конце,
Не звучатиме: «Зажди!»

Зажурилась Укра╖на,
Розлилась кругом печаль,
Д╕ти ж у Донбас╕ гинуть,
Мертвих важко ╖й стр╕чать.

Чорне сонце теж у ранах –
Дн╕ чорн╕ш╕ в╕д ночей.
В чорну стр╕чку прапор вбраний,
Серце, зранене, пече:

«В╕н же син ╓ Укра╖ни,
Землю р╕дну захищав,
Оч╕, мов вогонь, гор╕ли,
Й розривалася душа,

Коли бачив, як стражда╓
Люд в╕д збоченц╕в Кремля…»
Сонце чорне спогляда╓,
Сина як прийма земля…

ЗЕМЛЯ ╤ МОВА
Земля ╕ мова – два одв╕чн╕ коди –
Це не висок╕ пафосн╕ слова:
Без них нема майбутнього в народу,
╤ нац╕я без них не ╓ жива!
Земля ╕ мова – не слова красив╕ –
Це в╕льн╕ ╓ п╕двалини ╕дей:
Саме вони тебе таким зростили,
╤ стануть кодом для тво╖х д╕тей!

НАРОДЕ М╤Й…
Народе м╕й, катований, та в╕льний,
Ти дол╕ ткав уперто полотно,
Життя тво╓ – сво╓ й чуже свав╕лля,
Та незалежн╕сть ма╓ш все одно.
Народе м╕й, шляхи тво╖ – то рани,
Стол╕ттями як╕ ти заживляв,
╤ пережив не одного тирана,
В╕д рабства душ╕ впевнено зв╕льняв.
Народе м╕й, тво╖ безсмертн╕ ц╕л╕:
Жить на сво╖й, на праведн╕й земл╕ –
╤ Укра╖ну матимеш ти ц╕лу,
╤ хл╕б святий, мов сонце, на стол╕!

***
Присвячую Олегу Сенцову, укра╖нському в’язню, несправедливо засудженому у Рос╕╖ на 20 рок╕в, котрий написав листа до укра╖нського народу, в якому заявив, що й зв╕дти буде боротися проти окупант╕в.

– Я цвяхом стану для труни тирана, –
Слова Сенцова сколихнули св╕т…
Таким новий ╓ Укра╖ни цв╕т:
В╕н ╕ в невол╕, мов на пол╕ бран╕.

– Нас не зламать н╕кому ╕ н╕коли,
Адже свобода – то понад усе,
В╕йна г╕рку науку нам несе,
Котру не вивчиш в мирний час у школ╕.

Хай каторга у двадцять л╕т – то рана,
Та без утрат нема╓ майбуття,
Хоча у мене лиш одне життя,
Я цвяхом стану для труни тирана!..
23.08.2016

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17789

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков