Версiя для друку Обговорити в форумi

Історик, етнограф, талановитий педагог Яків Павлович Новицький (1847 - 1925) належав до славної когорти дослідників минувшини запорізького краю. Серед багатого наукового доробку Я. Новицького цінним джерелом для вивчення його життєвого і творчого шляху є епістолярна спадщина вченого-історика, зокрема листи до академіка Дмитра Івановича Яворницького.
Оригінали 38 листів зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї. Поки що не вдалося достеменно дослідити, коли і за яких обставин відбулося знайомство Я. Новицького з Д. Яворницьким. Так, історик Марія Олійник-Шубравська висловила припущення, що воно відбулося "десь того ж 1883 року, відколи й починається листування". На той час Яків Новицький мав посаду секретаря Олек-сандрівської шкільної ради, водночас завідуючи книжковим складом, де і прослужив до 1896 року. Ще працюючи народним учителем у школах Катеринославської губернії, він захопився збиранням зразків фольклору і пам'яток матеріальної культури козацького краю. Колекція предметів побуту, виробів народних майстрів, археологічних знахідок згодом стала основою для відкритого у 1920-х роках Запорізького краєзнавчого музею.  
Новицький, який уже мав науковий досвід, з великою відповідальністю поставився до намагань молодого Яворницького на основі документальних свідчень дослідити історію Запорожжя. Напередодні чергової мандрівки Яворницького по вольностях запорозьких козаків він повідомляє, що заклопотаний пошуками землеміра, який зробив би плани усіх Січей.
Під час підготовки до публікації статей про свої поїздки на Запорожжя Яворницький звернувся до Новицького з проханням зробити деякі виправлення плану острова Хортиця. На це Новицький у своєму листі від 16 вересня 1883 року відповідає: "14 и 15 сентября был на о. Хортице с целью проверить и дополнить план, присланный Вами при книге. План этот я также возвращаю с некоторыми дополнениями, но прошу Вас не пускать его в ход, пока я сам не приеду в Харьков".
Знаючи про те, що Яворницький є великим збирачем та колекціонером знахідок старовини, Новицький радить йому поїхати в Кушугумівку.
Коли Яворницького почали переслідувати за прихильність до всього українського, за те, що він "вишукує всілякі засоби, щоб вкорінювати свої тенденції в юні серця молоді", моральну підтримку він знайшов у листах Новицького. Ці звинувачення сталися після повернення Яворницького з поїздок до колишньої Запорозької Січі, коли історик розпочав читання в Харкові публічних лекцій про запорозьке козацтво. "Будем крепиться, терпеть, игнорировать, - пише у листі від 2 листопада 1884 року Новицький. - Будем выносить все, чтобы выйти с бою победителями, и победителями не с разметаною силою, но здоровыми, закаленными".
Яворницький змушений був переїхати в Москву, а потім до Петербурга, і Новицький переймається турботами свого друга, радить не зважати на невдачі життя. 23 жовтня 1885 року він писав: "Ваша жизнь несколько похожа на мою, но что же делать. Прежде я возмущался, возмущался, скажу, не один год, а теперь плюнул на все, игнорирую всякими дрязгами и ставлю идеалы своих стремлений выше всего, живу ими. Делайте и Вы так. Что касается безденежья, то с этим, насколько возможно, миритесь. Возьмите Вы многих ученых светил, из чего они жизнь начали, научную деятельность - не из гроша ли. Лучшее для Вас утешение - будущность... Вооружитесь, дорогой, терпением, а это прекраснейшее лекарство, оно спасло и подвигнуло многих на Вашем месте".
Пишучи цього листа, Новицький мав на увазі утиски, яких сам зазнав від царату в 70-ті роки XIX століття. Влада повела жорстоку боротьбу з тими вчителями, які викладали українською мовою, прищеплювали любов до рідної землі, до її славного минулого. На квартирі у молодого вченого були вилучені примірники збірки М. Драгоманова "Малорусские народные предания и рассказы" і зшиток з фольклорно-етнографічними та літературними записами. Ця подія і стала причиною звільнення Якова Павловича Новицького з посади вчителя та його переїзду до Чернігова на службу в статистичне бюро. Лише після офіційного зняття "несправедливого звинувачення" Новицький повернувся в Олександрівськ.
Та всі ці перешкоди не заважали його науковій роботі, а, навпаки, зміцнили характер вченого в досягненні своєї мети. Новицький бере активну участь в дискусії про доцільність утворення Катеринославської ученої архівної комісії, готує до видання кілька значних наукових праць, серед яких "История г. Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770 - 1806 гг.", "С берегов Днепра. Путевые заметки и исследования", "Малорусские исторические песни, собранные в Екатеринославщине", "Малорусские народные предания, поверия и рассказы".
В одному з листів Яків Новицький ділиться своїми творчими задумами: "Я теперь отвожу душу над преданиями, записанными в разное время, в разных местах. Думаю начать ряд писем в "Днепр", в которых коснусь запорожской старины". І далі в наступному листі: "За слово о моем предприятии писать в "Днепр" - спасибо, но только прошу Вас читать с карандашом и побольше указывать, ругать, учить. На щиру руку - я это очень люблю".
Крім того, він знаходить час на проведення досліджень по розкопуванню могил. Знайдені речі, які мають історичну цінність, надсилає Яворницькому в Катеринослав. В одному з листів Новицький пише: "Для музея достав тры иконы 1782 року, риг и кистомаху тура, та ще де що". На одному з козацьких човнів, що був затоплений в Дніпрі, було знайдено дві гармати, про що одразу повідомив Яворницькому: "В виду предстоящего в Екатеринославе археологического съезда желательно было бы, чтобы пушки эти сделались достоянием местного музея имени Поля".
Більшовицька влада теж "гідно" віддячила Я. Новицькому за його жертовну працю на науковій ниві. В одному зі своїх останніх листів до Дмитра Яворницького він скаржився на своє життя: "Ты знаеш мій будинок, в котрім сам я жив; памьятаєш обгороженый двір і садок з пасікою. Тепер не те: з сімьєю в п'ять душ (невістка й онуки) мешкаїмось в трех невеличкіх кімнатах с чорного хо-
ду [...]. Мало цього - в помешканни столы, стільці, ліжко, вся одежа, посуда, годиннык и напослідок фотографічні аппарати (5) реквізовано".
В таких умовах довелося доживати свого віку самовідданому досліднику запорозького краю Якову Новицькому. Та тяжко йому і душа болить від того, що через байдужість влади потерпає музей, створений невтомними руками вченого: "Музей невеличкий и яка ему шана. За півтори років міняє другий будинок и четверте помешкання (кимнати) и гляды скоро вси речі будуть знівечені, розгублені, роспродані".
Все це врешті-решт і прискорило й без того дуже підточене здоров'я Якова Павловича Новицького. У травні 1925 року його не стало.

м. Пологи, Запорізької області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2002 > Тема "Українці мої..."