Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
АДЕЛЬ СТАН╤СЛАВСЬКА: Я ТА, ЩО ТРИМА╢ СВ╤Т
Сьогодн╕ господинею Поетично╖ Св╕тлиц╕ ╓ Адель Стан╕славська. Справжн╓ ╕м'я – Олександра...


«РИМОВАНИЙ ╤РП╤НЬ»
3 жовтня в столичному Будинку письменник╕в в╕дбулася презентац╕я зб╕рника поез╕╖ «Римований...


«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше...


ЗАХИСТИ, ПОКРОВО-МАТИ!
День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕ — велике християнське свято, яке щор╕чно в╕дзнача╓мо 14...


ТА╥НА СЛОВА
У золот╕ вереснев╕ дн╕ Червоноград ста╓ центром л╕тературного свята... П╕дбито п╕дсумки VIII...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 06.01.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 06.01.2017
…╤ У ДОЛ╤ В╤ДБИВАВСЯ УКРА╥НСЬКИЙ СВ╤Т

Якби у доб╕ було нав╕ть 25 годин, ус╕х справ все одно не переробити. День Над╕╖ Кибич насичений так, що не вистача╓ доби. Школа гудить, наче вулик: уроки, контрольн╕, галаслив╕ перерви. ╤ скр╕зь треба встигнути, усьому дати лад, навчити, п╕дказати, розрадити. Та не лише шк╕льними клопотами живе буковинка, вижниччанка Над╕я Кибич. ╥╖ покликанням стало Слово, без якого не уявля╓ свого життя. Пише поез╕ю, прозу, к╕носценар╕╖, п’╓си. А на житт╓в╕й стежин╕, наче на рушнику дол╕, де помережан╕ червон╕ й чорн╕ нитки.

Родинн╕ витоки
«Походжу з нац╕онально св╕домо╖ родини, - розпов╕да╓ Над╕я Олекс╕╖вна. – М╕й д╕д, ╤сопчук Григор╕й, був у «Просв╕т╕», першим мав рад╕о у р╕дному сел╕ Чорногузах. Колишн╕й в╕йськовий любив порядок у всьому. Багато працював, був заможним, мав готель, магазин, ╖дальню, де харчувалися в╕йськов╕ австро-угорсько╖ арм╕╖». Ота ╖дальня неодноразово рятувала д╕дове життя, нав╕ть н╕мц╕ не зачепили. Коли ж прийшли рос╕йськ╕ «асвабадители», тод╕ господарц╕ д╕да Григор╕я прийшов к╕нець. Не пошкодували н╕чого – спалили готель, магазин, ╖дальню. У 1947 роц╕ майже всю родину як «пол╕тичну неблагонад╕йну» репресували, залишивши бабусю з 10 д╕тьми. Врятувалися лише т╕, що встигли сховатися в чужих хатах, «розчинитися» пом╕ж людей. Люди, як╕ зазнали репрес╕й, повсякчас потерпали. Вчилися «езопов╕й» мов╕, коли кожне невчасно сказане слово могло обернутися новою б╕дою. Притому ризикували не лише сам╕ потерп╕л╕, а й ус╕ р╕дн╕ та знайом╕. «Про репресованих н╕де не можна було говорити, - згаду╓ пан╕ Над╕я. – ╤ якщо питали за «л╕сових», ми в╕дпов╕дали трьома словами «не бачила, не чула, не знала». Хоча насправд╕ д╕ти знали й чули про все, п╕дм╕чали кожну др╕бницю. Над╕я була найстаршою у с╕м’╖, тож мала в╕дпов╕дати не лише за себе, а й пильнувати молодших д╕тей. Пригаду╓, що д╕тей виховували у пошан╕ до батьк╕в, привчали до порядку та дисципл╕ни. Батьк╕вське слово було законом, а вимоги до д╕тей – в╕д найстаршого до найменшого – були почасти надто суворими. Батько був зв’язковим УПА, мав псевдо «Цимбал╕ст». Життя п╕д пост╕йним ризиком, побо╖ в НКВС – мусив пройти кр╕зь все. Нелегким було життя ╕ матер╕ Над╕╖. Опанувавши кольорову фотограф╕ю, вона пост╕йно дихала отруйними розчинами. Хоча п’ятеро з восьми д╕тей також навчилися фотосправ╕, але жоден з них фотографом не став.
Проте життя продовжувалося. У реальност╕ треба було бути сильною, витривалою, але… Було ще ╕нше життя - наповнене красою р╕дного слова, ╕ без красного письменства юна Над╕йка не уявляла себе. «Слово полюбила через чар╕вний св╕т казки, де зло було покарано, - з╕зна╓ться Над╕я Кибич. – Та в нашому тод╕шньому житт╕ було б╕льше зла, ан╕ж добра. Ан╕ нормального одягу, ан╕ взуття, ан╕ пальтечка ми не мали. Доношувала мамин╕ реч╕». Два паралельн╕ св╕ти, як╕, здавалося, н╕коли не перетнуться… Св╕т дитинства з╕ сво╖ми мр╕ями, чарами ╕ фантаз╕ями. Мала Над╕йка перечитала ус╕ казки, як╕ лише змогла д╕стати. Слово рятувало в╕д самоти ╕ знев╕ри, вселяло в╕ру в юне серце. ╤ залишалася над╕я на кращ╕ часи - зрештою, колись ма╓ пощастити д╕вчинц╕, яка так в╕рить в дива! «Школа була для мене м╕сцем в╕дпочинку, - пригаду╓ пан╕ Над╕я. – Слухай, читай, пиши, малюй, сп╕вай – це просто рай». Та недаремно кажуть, що райськ╕ яблучка ще треба заслужити, ╕ вони даються не кожному. Школу доводилося часто пропускати. Як старша донька у с╕м’╖, Над╕йка змушена була залишатися вдома, аби доглядати молодших братик╕в. Мати щоденно важко працювала – треба було дбати про велику родину. За пропуски вчител╕ могли покарати, поставити «дв╕йку» за повед╕нку. «Та вчилася я завжди добре, уроки завжди виконувала завдяки сестр╕ Марус╕, з якою ми вчилися в одному клас╕, - пан╕ Над╕я у спогадах поверта╓ться у далеке дитинство. – Коли вчилася у шостому клас╕, за першого в╕рша отримала «дв╕йку», бо вчителька не пов╕рила, що я сама його склала. Все випитувала, зв╕дки його списала». Ск╕льки дитячих доль зламано на св╕танку життя, коли необережне слово дорослого п╕дтяли ╖хн╕ творч╕ крила! У дитинств╕ випробовують сво╖ сили юн╕ таланти, а пот╕м поступового згасають. Як багато важить щире слово, дружня п╕дтримка дорослих. На жаль, багатьом юним талантам не пощастило зустр╕тися з такими мудрими наставниками; вт╕м, самоосв╕та – то велика р╕ч, яка допомага╓ тим, хто не знев╕рився у власних силах.
Юна Над╕я була спраглою до навчання, читала поез╕ю ╤. Франка, Т. Шевченка. Тод╕ ╖╖ вабила й захоплювала зм╕стовна, високодуховна поез╕я, проте ус╕х тонкощ╕в тод╕ не розум╕ла. Франкове «якби ти знав, як много важить слово», як з╕зна╓ться Над╕я Олекс╕╖вна, зрозум╕ла у тридцятил╕тньому в╕ц╕. «Полюбивши чар╕вний св╕т слова, я зрозум╕ла, що письменники – то володар╕ сл╕в. ╤ в╕д них це багатство н╕кому не в╕д╕брати», - розм╕ркову╓ пан╕ Над╕я. Юнка наполегливо працювала над власним удосконаленням. Захоплено читала словники, наче пригодницьк╕ романи. Хот╕ла на власному досв╕д╕ пересв╕дчитися у справедливост╕ сл╕в вчительки, яка казала, що «слова живуть у словниках, як люди у хатках, т╕льки треба вм╕ти ╖х викликати». Нехай т╕ словники були в╕дцензурованими, «вичищеними» у тогочасному комун╕стичному дус╕, проте ╕нших не було. Пост╕йна робота над власним словниковим запасом, захоплення поез╕╓ю ╤вана Франка, Тараса Шевченка – все це невдовз╕ принесло вагом╕ результати. Над╕я Кибич зауважила, що ╖╖ словниковий запас збагатився, а лексика стала образною.

Спочатку було слово
«Читаючи книги, я уявляла соб╕ под╕╖, як╕ в них описан╕, ╕ н╕би бачила ╖х перед собою, не могла лише з ними сп╕лкуватися, - так образно змальову╓ пан╕ Над╕я св╕й стан. – У мене була така сила уяви, н╕би к╕но дивилася». Книжка стала для юнки вт╕ленням найпота╓мн╕шо╖ мр╕╖, в╕ри у кращ╕ часи. Наче найдорожчу людину, притуляла до грудей книжечку. Й хоча була ще зовс╕м юною, розум╕ла, що слово – то справжн╕й Божий дар, яким не можна зневажати, ставитися несерйозно або з погордою. У думках Над╕йка просила Божого благословення, аби доля була прихильною до не╖, обдарувавши цим незр╕внянним даром. «Спочатку в╕дкрився мен╕ св╕т поез╕╖, - з╕зна╓ться пан╕ Надя. – ╤ це добре, бо в╕н – найтяжчий. Завжди полонив мене незр╕внянний св╕т Франково╖ поез╕╖». З теплотою у серц╕ пригаду╓, як у товариств╕ таких самих поет╕в-початк╕вц╕в пощастило побувати у музе╖ видатного ген╕я укра╖нського слова, у Кривор╕вн╕. ╤ ось настав у житт╕ Над╕йки особливий день. До 9-А класу Вижницько╖ загальноосв╕тньо╖ школи ╕м. Ю. Федьковича зав╕тав незвичайний юнак. Д╕вчата переш╕птувалися м╕ж собою, поглядаючи на надзвичайно вродливого, зеленоокого юнака. Под╕╖ такого далекого 1967 року й дос╕ перед очима Над╕╖ Олекс╕╖вни. Тим гарним юнаком з при╓мним тембром голосу був Назар╕й Яремчук, тод╕шн╕й школяр. Минуть роки, ╕ ╕м’я буковинського соловейка стане в╕домим далеко за межами р╕дного краю. А тод╕ Назарко, як ╕ його однокласники, був зовс╕м юним. Тод╕, у далекому вересн╕ 1967 року, Над╕я присвятила Назаров╕ в╕рш. Зв╕сно, вона н╕кому його не показала, але й дос╕ пам’ята╓ кожний рядочок. Сучасники говорили про Назар╕я як про артиста, з якого почалася естрадна п╕сня у Вижниц╕. «В н╕чному споко╖ – неспок╕й. Бентежн╕ гами в серц╕ стукотять. Час не для нього, спок╕й не для нього. П╕сн╕ Черемошу ╕з г╕р дзв╕нких летять», - написав Назар╕й Яремчук у далекому 1973 роц╕, визначивши св╕й житт╓вий шлях. Таке коротке, таке яскраве життя п╕д знаком музики. Творч╕сть покликала за собою Назар╕я ще у юнацьк╕ роки. А для сво╖х ровесник╕в митець назавжди залишився юним романтиком, закоханим у життя ╕ п╕сню. Пан╕ Над╕я назавжди зберегла у сво╓му серц╕ цей образ.
А тим часом юна Над╕я мр╕яла про власний житт╓вий шлях. Хот╕ла бути журнал╕стом, юристом, п╕зн╕ше – к╕норежисером. Та слова матер╕ стали визначальними. А час – справд╕ швидкокрилий й прудкий. Треба було дбати про сво╓ подальше навчання. Отримавши п’ять рубл╕в на дорогу (квиток на потяг коштував 63 коп╕йки), д╕вчина вирушила до Черн╕вц╕в. Екзамени Над╕я склала усп╕шно ╕ стала студенткою укра╖нського в╕дд╕лення ф╕лолог╕чного факультету Черн╕вецького ун╕верситету. Студентськ╕ роки стали не лише школою п╕знання, а й добрим житт╓вим гартом. Вчилася Надя дуже добре, сумл╕нно складала екзамени, одержувала стипенд╕ю. А вл╕тку, як б╕льш╕сть студент╕в, працювала у будзагон╕. Серед тогочасного студентства практика поширена – заробляли на прожиття самост╕йно. Щоправда, з╕зна╓ться Над╕я Кибич, творч╕сть в╕д╕йшла на задн╕й план, адже весь час забирала б╕бл╕отека. Сучасним студентам з безперешкодним доступом до ╤нтернету цього вже не зрозум╕ти, як колись готувалися до сем╕нарських занять ╖хн╕ батьки. То було справжн╓ випробовування на м╕цн╕сть: у читальному зал╕, обклавшись п╕дручниками, студенти списували стоси конспект╕в. Ут╕м, було чимало зайвих предмет╕в, так званих «псевдонаук», як╕, за словами Над╕╖ Кибич, викликали спротив у ╖╖ бунтарськ╕й душ╕. Шкодувала лише про одне: ск╕льки часу можна було б присвятити вивченню справд╕ корисних предмет╕в. З╕зна╓ться: тривалий час ╖╖ творч╕сть не пом╕чали, ╕гнорували, удавали, н╕бито то все пусте. Твори письменниц╕ аж н╕як не вкладалися у заготовлений трафарет тод╕шньо╖ комун╕стично╖ ╕деолог╕╖. Сво╖ погляди пан╕ Над╕я висловлювала, знала й викривала факти з життя можновладц╕в. Насл╕дки не забарилися. Перев╕рена людина попередила Над╕ю Олекс╕╖вну про те, що треба негайно ви╖хати з буковинського краю.

Наш укра╖нський Крим
Так склалася доля, що буковинка опиня╓ться у рос╕йськомовн╕й кримськ╕й школ╕. У Яркополенецьк╕й школ╕ К╕ровського району працювала вчителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Попри тотальну русиф╕кац╕ю ╕ зверхн╓ ставлення до укра╖нсько╖ мови, у школ╕ Над╕ю Кибич поважали. Колеги оц╕нили ╖╖ профес╕онал╕зм, ум╕ння почути сп╕врозмовника ╕ повагу до людей. ╤ все ж таки тогочасний спос╕б мислення давався взнаки: за оч╕ вчительку називали «Бандерою» ╕ дивувалися, нав╕що на вих╕дних та вчаща╓ до церкви.
Минули роки, Укра╖на здобула незалежн╕сть, але мислення у переважно╖ б╕льшост╕ колишн╕х колег пан╕ Над╕ лишилося на тому ж самому р╕вн╕. Та сама лексика нав╕шування ярлик╕в та небажання примусити себе д╕знатися правду про укра╖нську ╕стор╕ю. Перебуваючи у полон╕ ╕мперського мислення, т╕ «землячки» теревенять заяложен╕ гасла ╕ про «Крим – наш», ╕ про «╕сторичну справедлив╕сть», завдяки як╕й буц╕мто Крим повернувся на «историческую родину». Хоча, насправд╕, саме Москва просила Укра╖ну прийняти Крим, ╕ в╕дбудована кримська земля завдяки укра╖нцям. Варто вивчати ╕сторичн╕ факти, аби зрозум╕ти правдиву картину. Першим д╕знався ╕ усв╕домив усю катастроф╕чн╕сть становища на п╕востров╕ Микита Хрущов, який у вересн╕ 1953 року у ранз╕ першого секретаря ЦК КПРС при╖хав на в╕дпочинок до Ялти. Як писав у спогадах його зять Олекс╕й Аджубей, найб╕льше всього Микиту Серг╕йовича вразили й засмутили натовпи переселенц╕в. Люди, д╕знавшись про при╖зд Хрущова, оточили щ╕льним к╕льцем. Переважна б╕льш╕сть переселенц╕в прибула з Рос╕╖, з Волги, з п╕вн╕чних рос╕йських областей. Обурен╕ люди, перебиваючи один одного, скаржилися Хрущову на нестерпн╕ умови життя. Хтось у в╕дча╖ вигукував: «Жити неможливо, картопля не росте, капуста в’яне”. На запитання Хрущова, мовляв, нав╕що взагал╕ сюди ╖хали, натовп видихнув: «Обманули». Коли почали розбиратися, стало зрозум╕ло, що вербувальники наоб╕цяли рос╕янам вс╕ляких благ ╕ кожному роботу до душ╕. Для прикладу, в Арзамаськ╕й област╕ Рос╕╖ вписали в ре╓стри переселенц╕в до Криму 250 родин, дв╕ третини член╕в яких виявилися роб╕тниками й службовцями, частина з яких взагал╕ не мала жодного стосунку до с╕льськогосподарського виробництва. Саме п╕сля таких зустр╕чей Хрущов ╕ Маленков полет╕ли до Ки╓ва. Хрущов вмовляв кер╕вник╕в УРСР допомогти Криму у в╕дродженн╕ народного господарства. При цьому в╕н весь час повторював (згадуючи, очевидно, сво╖ розмови з вих╕дцями з л╕сово╖ рос╕йсько╖ глибинки, котр╕ н╕коли в житт╕ не бачили виноградно╖ лози), що на п╕востров╕ потр╕бн╕ люди з п╕вдня, «хто любить садочки, кукурудзу, а не картоплю». Тож н╕яких подарунк╕в в╕д Хрущова не було. Натом╕сть, за словами правознавц╕в, «кримське питання чи не вперше в ╕стор╕╖ радянсько╖ держави стали розв’язувати у сувор╕й в╕дпов╕дност╕ з чинним законодавством за б╕льш менш демократично╖ процедури». 26 кв╕тня 1954 року на розд╕льних зас╕даннях Рада Союзу ╕ Рада Нац╕ональностей ухвалили Закон про передачу Кримсько╖ област╕ до складу УРСР. Оф╕ц╕йна влада на п╕востров╕ лише в╕тала цей акт. Так, перший секретар обкому парт╕╖ Д. Полянський, виступаючи 5 травня 1954 року, заявив: «Крим у склад╕ Укра╖нсько╖ республ╕ки буде розвиватися ще швидше й повнокровн╕ше».
Треба сказати, що в╕дразу п╕сля передач╕ Кримсько╖ област╕ до складу УРСР справа з вивченням укра╖нсько╖ мови почала пол╕пшуватися. Починаючи з 25 листопада 1954 року, укра╖нську мову та л╕тературу почали викладати в початкових класах шк╕л №№21, 24 та в початков╕й школ╕ №12 С╕мферополя. Як ╕нформувало М╕н╕стерство осв╕ти ЦК КПУ, «перший день викладання укра╖нсько╖ мови в школах пройшло задов╕льно. Д╕ти з великим ╕нтересом швидко ╕ правильно засвоювали вимову укра╖нських сл╕в ╕ речень». У допов╕д╕ на пленум╕ обкому парт╕╖ 27 с╕чня 1955 року, зокрема, в╕дзначалося, що п╕сля передач╕ област╕ до складу УРСР серед жител╕в Криму значно п╕двищився ╕нтерес до вивчення життя нашо╖ республ╕ки, ╖╖ економ╕ки, науки ╕ культури… Усе б╕льше зроста╓ ╕нтерес до укра╖нсько╖ культури ╕ мови. Особливо великий попит на так╕ книги, як «Кобзар» Т. Шевченка, твори ╤вана Франка, Ольги Кобилянсько╖…»
Укра╖нська мова поширювалася в осв╕т╕. У р╕шенн╕ бюро обкому парт╕╖ в╕д 16 серпня 1957 року «Про орган╕зац╕ю школи з укра╖нською мовою навчання в м. С╕мферопол╕», зокрема, зазначалося, що протягом останн╕х рок╕в до област╕ посилився пот╕к укра╖нц╕в-переселенц╕в, значна ╖х к╕льк╕сть прибула до обласного центру. Разом з ними прибуло, починаючи з 1953 року, 9457 д╕тей, б╕льш╕сть з яких до пере╖зду в Крим вчилися в укра╖нських школах ╕ виявляють бажання продовжувати навчання р╕дною мовою. Виходячи саме з цього, бюро обкому парт╕╖ та виконком обласно╖ ради депутат╕в трудящих вир╕шили орган╕зувати з 1 вересня 1957 року в м. С╕мферопол╕ середню школу-╕нтернат з укра╖нською мовою навчання для 280 учн╕в 5-10 клас╕в.
Та невдовз╕ ╕ цьому поклали край. Як кажуть, потр╕бно було знайти прив╕д, ╕ цей прив╕д невдовз╕ знайшовся. Поштовхом до згортання вивчення укра╖нсько╖ мови став лист к╕лькох батьк╕в, котр╕ звернулися до ЦК КПРС ╕ ЦК КПУ Укра╖ни з╕ скаргою на н╕бито примушування ╖хн╕х д╕тей вивчати укра╖нську мову. Цього було достатньо, щоб негайно з╕бралося бюро обкому парт╕╖ для розгляду питання «Про факти порушення принципу добров╕льност╕ у вивченн╕ укра╖нсько╖ мови в середн╕й школ╕ №15 м. С╕мферополя». Обком╕вськ╕ секретар╕, як╕ ще вчора закликали вивчати укра╖нську мову, н╕би за помахом чар╕вно╖ палички тепер говорили про ц╕лком протилежн╕ реч╕. Так, було заявлено, що «в окремих школах м. С╕мферополя мали м╕сце факти порушень статт╕ 9-╖ Закону «Про зм╕цнення зв’язку школи з життям ╕ про подальший розвиток системи народно╖ осв╕ти в Укра╖нськ╕й СРСР». Д╕сталося на гор╕хи не лише шк╕льному кер╕вництву; догану оголосили нав╕ть зав╕дувачу облвно. П╕сля такого зас╕дання бюро обкому ставлення до укра╖нсько╖ мови зм╕нилося. Мова вит╕снялася ус╕ма методами. Принцип «добров╕льност╕» перетворився на каральний меч для укра╖нсько╖ мови. П╕сля л╕кв╕дац╕╖ укра╖нсько╖ школи в Джанко╖ у 1970-71 навчальному роц╕ залишилася т╕льки одна така у С╕мферопол╕, в як╕й навчалося 412 учн╕в. Наступного року в н╕й уже не набирався перший клас, не планувався наб╕р у 9-10 класи. А коли не потр╕бна мова, зайвими виявляються вчител╕. ╤ хоча Над╕я Кибич працювала у Криму протягом 1982-95 рок╕в, проте н╕чого на п╕востров╕ не зм╕нилося. Укра╖нська мова опинилися на марг╕нес╕, вчител╕ були не потр╕бн╕.
Коли повернулася на р╕дну Буковину, йшов 1996-й р╕к… Безроб╕ття, економ╕чна криза, зубож╕ння – ц╕ сумн╕ реал╕╖ м╕цно тримали в сво╖х лабетах, не залишаючи бодай краплини над╕╖. Над╕я Олекс╕╖вна пригаду╓, як виживали в т╕ часи вчител╕, котр╕ по п╕вроку не одержували зарплати. Про тих, хто залишився в осв╕т╕, потр╕бно говорити з вдячн╕стю. Над╕я Кибич, вчитель укра╖нознавства Вижницько╖ ЗОШ I-III ст. ╕м. Ю. Федьковича – з когорти в╕дданих сво╖й справ╕ педагог╕в. Коли розпочинала викладати укра╖нознавство, зрозум╕ла, наск╕льки важливим ╓ цей предмет задля виховання патр╕отично╖ молод╕. Розум╕ла й те, що укра╖нознавство потребу╓ оновлення та наповнення новим зм╕стом.

Укра╖нознавство ╕ санскрит
Год╕ говорити про важлив╕сть широкого запровадження укра╖нознавства у навчальний процес. Це особливо актуально саме зараз, коли Укра╖на змага╓ться у двобо╖ з «русским миром». Укра╖нознавство завжди було антиподом ╕мперсько╖ доктрини; недаремно, починаючи з 20-х рок╕в XX ст., у загальноосв╕тн╕й школ╕ та вищих навчальних закладах пан╕вне м╕сце пос╕ли сусп╕льствознавство та кра╓знавство. На початку 30-х рок╕в сам терм╕н «укра╖нознавство» було скасовано. Нин╕, враховуючи сучасн╕ геопол╕тичн╕ реал╕╖, укра╖нц╕ як н╕коли потребують ч╕тко╖ в╕дпов╕д╕ на питання, яким зм╕стом ма╓ бути наповнена Укра╖нська держава. Держава, перш за все, самост╕йна та соборна, позбавлена ознак хуторянства та малорос╕йства. У 1917 роц╕ Дмитро Донцов писав у прац╕ «╤стор╕я розвитку укра╖нсько╖ державно╖ ╕де╖»: «Нин╕, коли сувора д╕йсн╕сть зруйнувала химерний образ довгочасного миру з Рос╕╓ю, коли ясно показалося, що лише через ослаблення Рос╕╖ можливо в╕дновити ╓вропейську р╕вновагу, укра╖нське питання знову д╕стало сво╓ значення». Чому укра╖нське питання виклика╓ такий шалений спротив в адепт╕в «русского мира»? В╕дпов╕дь очевидна: укра╖нське питання – це право Укра╖ни на ╕снування. Це взагал╕ можлив╕сть ╕снування Укра╖ни як держави, ╖╖ право на р╕дну мову, л╕тературу, культуру, в╕ру, ╕дентичн╕сть, нац╕ональн╕сть, соборн╕сть. Тож кожен вчитель, який виклада╓ укра╖нознавство, сто╖ть в оборон╕ держави, наповнюючи укра╖нський св╕т конкретними справами.
У вчителя укра╖нознавства сьогодн╕ особлива м╕с╕я. Над╕я Кибич ма╓ авторську програму «Укра╖нознавство кр╕зь призму санскриту», створила низку навчальних пос╕бник╕в (у сп╕вавторств╕). «Я вчу учн╕в правдиво╖ ╕стор╕╖, спираючись на санскрит – прамову праукра╖нц╕в. Слова ╓ св╕дками под╕й сиво╖ давнини, треба вм╕ти уважно ╖х вичитувати з наших писаних пам’яток, розташованих в ╕нших кра╖нах, - говорить Над╕я Олекс╕╖вна. – З набору сл╕в можна встановити, як жили люди, як╕ ц╕нност╕ спов╕дували, до чого прагнули». ╢вропейськ╕ вчен╕ ще наприк╕нц╕ XVIII стол╕ття в╕дкрили для себе санскрит – мову ор╕╖в-ар╕╖в, яку ц╕ люди принесли у II тисячол╕тт╕ до н.е. з Укра╖ни до ╤нд╕╖, мову давньо╕нд╕йських рел╕г╕йних текст╕в. Перед очима здивованих вчених постала пребагата мова. Сер У╖льям Джонс у зверненн╕ до Корол╕вського Аз╕атського товариства Бенгал╕╖ у 1786 роц╕ написав: «Санскритська мова, яка б не була ╖╖ давн╕сть, ма╓ дивовижну, подиву г╕дну структуру: вона досконал╕ша за грецьку, багатша в╕д латинсько╖, вишукан╕ша, н╕ж вони обидв╕, одначе така близька до них обох ╕ за д╕╓сл╕вними коренями, ╕ за граматичними формами, що це не може бути грою випадку…» Сер Джонс говорить про досконал╕сть, вишукан╕сть ╕ багатство мов, а це означа╓, що санскрит багатший за латину. Як розпов╕сти про так╕ «серйозн╕» в╕дкриття вчених школярам? Як заохотити вивчати ╕стор╕ю, мову свого народу? Вчитель Над╕я Кибич переконана, що з д╕тьми потр╕бно говорити, як з дорослими, без фальшування. Кожний ╖╖ урок може поповнити скарбничку творчого, патр╕отичного вчителя. Та й не лише для вчителя, а для кожного укра╖нця, який прагне п╕знати ╕стор╕ю боротьби за незалежн╕сть свого народу.
На уроц╕ «Справжн╕ геро╖ Укра╖ни. УПА - арм╕я–визволителька» вчитель ставить мету – знати правду про ОУН-УПА та пров╕дник╕в С. Бандеру, Р. Шухевича, ╢. Коновальця. «Геро╖чну стор╕нку в ╕стор╕ю укра╖нського нац╕онально-визвольного руху вписала Укра╖нська Повстанська Арм╕я кров’ю славетних сво╖х б╕йц╕в, - зверта╓ться пан╕ Над╕я до вихованц╕в. – Станьмо лицем до правди ╕ визнаймо це». Над╕я Олекс╕╖вна вчить д╕тей найголовн╕шому – про те, що боротьба за Незалежн╕сть – то не подарунок дол╕; не манна небесна. То, насамперед, виснажлива боротьба, що ╖╖ ведуть укра╖нц╕ на сво╖й земл╕ протягом стол╕ть. ╤ цю боротьбу продовжують сьогодн╕ на Сход╕ вояки АТО.
Найкраще виховання – то особистий приклад. Вчитель не шкоду╓ сил ╕ власного часу на сво╖х школярик╕в. Д╕ти ╓ частими гостями Вижницького ╕сторико-кра╓знавчого музею, створеного укра╖нською патр╕откою Михайлиною ╤ванюк. Над╕я Олекс╕╖вна бажа╓ сво╖м вихованцям, аби т╕ г╕дно продовжували справу укра╖нських геро╖в на сво╖й, Богом дан╕й, земл╕. Аби ╖м не довелося шукати зароб╕тк╕в на чужин╕, як то змушен╕ робити ╖хн╕ батьки. Сучасн╕ д╕ти – прагматики, ╕ ╖х не заколисати красивими словами ╕ патр╕отичною патетикою. Вони чутлив╕ до сл╕в неправди та облуди. ╤ надто швидко розп╕знають тих пол╕тикан╕в, в яких гарн╕ слова, та безчесними ╓ ╖хн╕ справи. Тому вчителям, як╕ працюють на укра╖нознавч╕й нив╕, сьогодн╕ непросто. Вони ╓ тими одинаками, як╕ тримають ╕ прихиляють укра╖нське небо до р╕дно╖ школи. Чи розум╕╓ сусп╕льство важлив╕сть ц╕╓╖ м╕с╕╖? Над╕я Кибич зна╓: швидких зм╕н год╕ оч╕кувати – дива не станеться. Про результати ╖╖ подвижницько╖ прац╕ судитимуть по тому, якими виростуть ╖╖ вихованц╕. ╤ чи збережуть укра╖нський св╕т завтра.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 06.01.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17901

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков