Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 13.01.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 13.01.2017
КРИМСЬКА ВОЛОШКА З Б╤ЛОРУСЬКОГО В╤НКА

«Ось ╕з ц╕╓╖ книжечки Данило Андр╕йович перекладав Богдановича. Прямо з ориг╕налу – та й нав╕що йому для б╕лорусько╖ мови словник? Там ╕ прим╕тки його на стор╕нках… Ц╕й книжц╕ вже рок╕в 30, це репринтне видання, а взагал╕ вийшла вона у св╕т б╕льше ста рок╕в тому. От до стор╕ччя Данило Андр╕йович ╕ вир╕шив перекласти й видати ╖╖ укра╖нською мовою. Це у 2013 роц╕ було. Ще встиг…»
Н╕на Микола╖вна Кононенко поклала поруч б╕лоруський «Вянок» Максима Богдановича ╕ укра╖нську «Волошку з «В╕нка». «Вянок» у нас ╓диний, то раритет, а от «Волошки…» ще трохи залишилося. В╕зьм╕ть на пам'ять, скаж╕ть вашим читачам, може, ще хтось захоче - це, фактично, остання прижитт╓ва книга Дан╕. Аг╕тували його видати власну книжку до юв╕лею, до 70-р╕ччя, подарунок такий зробити, але так ╕ не переконали: та нав╕що, каже, у мене майже все у «Св╕тлиц╕» надруковано…».
У «Кримськ╕й св╕тлиц╕» понад три роки тому вже публ╕кувалася доб╕рка перекладених Д. Кононенком в╕рш╕в з б╕лоруського «Вянка». Але не вс╕ переклади тод╕ ув╕йшли, тому заповню╓мо сьогодн╕ цю прогалину. А тих, хто д╕йсно хоче отримати кононенк╕вську «Волошку з «В╕нка» у подарунок, заклика╓мо звертатися на електронну пошту «КС» - kr_svit@meta.ua

В╤Д ПЕРЕКЛАДАЧА
В╕рш╕ б╕лоруського поета Максима Богдановича не раз приходили до читача укра╖нською мовою. Багато хороших ╕ р╕зних поет╕в, кожен по-сво╓му, намагалися ув╕йти в поетичний св╕т цього чудового творця б╕лорусько╖ поез╕╖, який, на жаль, дуже рано — в неповних 26 рок╕в п╕сля тяжко╖ хвороби в╕д╕йшов за в╕чну межу, залишивши сво╖м нащадкам одне-╓дине прижитт╓ве видання сво╖х в╕рш╕в — зб╕рку «Вянок». 
У 1981 роц╕ М╕нське видавництво «Мастацкая л╕тература» зд╕йснило факсим╕льне перевидання «Вянка», аби сучасний читач мав змогу начеб знов отримати «з друкарн╕ Мартина Кухти» ту саму скромну ╕ таку чудову книжку молодого поета, книжку, котра п╕сля виходу ╖╖ в св╕т 1913 року в╕дразу стала б╕лоруською класикою.
Тод╕ ж, на початку 80-х рок╕в минулого стол╕ття, хтось з мо╖х б╕лоруських друз╕в над╕слав мен╕ в дарунок це факсим╕льне перевидання «Вянка».
Не раз я перечитував книжку, щоразу припадаючи серцем до тако╖ чисто╖, зворушливо╖ ╕ дуже зрозум╕ло╖ мен╕ народноп╕сенно╖ мелодики в╕рш╕в Максима Богдановича, якого, кр╕м усього того, що я читав його ╕ про нього, вважав ще й певною м╕рою сво╖м земляком-кримчанином. Адже Максим Богданович трич╕ за сво╓ коротке життя побував у Криму. Уперше — в 1909 роц╕ його, в╕с╕мнадцятир╕чного хворого юнака, прив╕з батько ╕ влаштував на л╕кування в ялтинський панс╕он п╕д назвою «Кур╕нь», розташований неподал╕к в╕д «Б╕ло╖ дач╕» А. П. Чехова. Вдруге Максим Богданович л╕кувався в Старому Криму. Це був 1915 р╕к. Тод╕ ж в╕н в╕дв╕дав Феодос╕ю ╕ Коктебель ╕ згодом написав нарис «З л╕тн╕х вражень». ╤ востанн╓ тяжко хворий М. Богданович прибув до Ялти в лютому 1917 року. А через два м╕сяц╕, в к╕нц╕ травня, в╕н самотн╕й помирав на приватн╕й квартир╕, маючи б╕ля себе лиш цю свою ╓дину зб╕рочку поез╕й «Вянок» («В╕нок» укр.), про що й св╕дчать ось ц╕, написан╕ на аркуш╕, що лежав поруч, його останн╕ чотири в╕ршован╕ рядочки:
В краю ц╕м св╕тл╕м, де я помираю, 
В будинку б╕л╕м б╕ля синьо╖ бухти.
Я не самотн╕й, я книгу маю
З друкарн╕ пана Мартина Кухти.
Поховали поета на ялтинському кладовищ╕, де й понин╕ поко╖ться його прах…
Читаю-перечитую по к╕лька раз╕в зб╕рку «Вянок», а жаль ╕ туга крають мо╓ серце. Господи, як же дуже рано цей молодий ╕ талановитий б╕лоруський поет-патр╕от п╕шов у далек╕ засв╕ти! Ск╕льки б в╕н ще м╕г зробити для сво╓╖ л╕тератури, та й х╕ба лиш для сво╓╖?! Але й те, що в╕н встиг зробити у сво╖ неповн╕ двадцять ш╕сть, стало окрасою не лише б╕лорусько╖, а й св╕тово╖ л╕тератури. Максим Богданович б╕льше за все на св╕т╕ любив свою землю, свою р╕дну б╕лоруську мову, в╕рив, що його народ дочека╓ться «золотистого, св╕тлого дня». Максим Богданович любив в╕рш╕ нашого Тараса Шевченка, досл╕джував його творч╕сть. У його «Вянку» ╓ переклади з А. Кримського, М. Чернявського, Олександра Олеся…
╤ ми, укра╖нц╕, любимо й шану╓мо творч╕сть нашого сябра. Його слово дороге ╕ близьке кожному укра╖нському серцю.
Не раз перечитуючи в╕рш╕ Максима Богдановича ╕з його зб╕рки «Вянок», я поривався зробити переклади деяких з них укра╖нською мовою. Але, окр╕м поривань, чомусь н╕чого б╕льше не виходило. Мабуть, м╕ркував я соб╕, не дозр╕в ще до переклад╕в з Богдановича.
╤ ось напередодн╕ стол╕тнього юв╕лею в╕д виходу в св╕т першого видання «Вянка» мен╕ пощастило побувати на л╕тературно-мистецькому свят╕ б╕лорусько╖ громади Криму. Натхненний чар╕вною б╕лоруською мовою сябр╕в, неповторними п╕снями, мистецькими картинами ╕ художньою вишивкою, в╕ршами Максима Богдановича, я, повернувшись додому, д╕став з полички зб╕рку «Вянок» ╕ поринув (укотре!) в чудовий поетично-п╕сенний св╕т Максима Книжника. ╤ сам╕ собою вилилися на пап╕р переклади його в╕рш╕в мо╓ю укра╖нською мовою. Перекладаючи в╕рш╕ з Богдановичового «Вянка», я намагався по можливост╕ якомога ближче бути до ориг╕налу. Перекладав лиш т╕ в╕рш╕, як╕ й через сто рок╕в в╕д часу появи ╖х на св╕т хвилювали мою душу. Так ╕ з’явилося це вибране з «Вянка» М. Богдановича у мо╖х перекладах. Яким воно вийшло, судити вам, мо╖ читач╕. Але робив я цю роботу дуже щиро ╕ з ус╕╓ю душею. ╤ нехай це буде мо╓ю скромною лептою в стол╕тн╕й юв╕лей «Вянка»!

Данило КОНОНЕНКО
2013 р.

Максим БОГДАНОВИЧ

***
Нар╕д, б╕лоруський нар╕д!
Ти — темний, сл╕пий, н╕би кр╕т.
Тобою завжди гордували,
Тебе не пускали з ярма
╤ душу твою об╕крали, —
Вона нав╕ть мови нема.
Проснувся з лихо╖ б╕ди
Забитий, заляканий ти.
╤ крикнуть не в╕льний «Рятуйте!»,
А мусиш «Спасиб╕» кричать.
Почуйте ж його ви, почуйте,
Хто серцем не вм╕╓ мовчать!

КРАЮ М╤Й Р╤ДНИЙ,
ЯК ПРОКЛЯТИЙ БОГОМ...
Краю м╕й р╕дний,
як проклятий Богом —
Ск╕льки зазнав ти недол╕.
Хмари, болота…
Над зб╕жжям убогим
В╕тер гуля╓ на вол╕.
Поруч у селах убог╕ осел╕.
Жалем стискаються груди! —
С╕р╕ хатинки, бер╕зки, топол╕,
Люди похмур╕ усюди...
Ск╕льки звершили роб╕т ╖хн╕ руки,
Винесли дуж╕ спини;
Як╕ ╖х примусили
Витерп╕ть муки
Пущ╕, поля, низини.
Кинь т╕льки оком
до цього ось люду —
Стиснеться серце в╕д болю:
Ск╕льки побачиш ти горя усюди,
А сп╕вчуття - н╕ в╕д кого.
П╕сня оця, як вдовиного сина,
Янку, кохання згубило:
Там, де в зажур╕
схилилась калина, —
Б╕дного хлопця могила.
В тихих розмовах про щастя,
про згоду
Серце новин не почу╓.
Стиснуло горе подих в народу,
Горе повсюди пану╓.
Й широко так розлилося, як море,
Р╕дний наш край затопило...
Браття! Чи ми це здола╓мо горе?!
Браття! Чи стачить нам сили?!

***
Кинь в╕чний плач св╕й по сторонц╕!
Невже ж бо в н╕ч у темну ти
Не бачиш: дивиться ж он сонце
В люстерко — м╕сяць золотий?
Не згасло сонце! Сонце гляне,
В╕д сну пробудить вс╕х краян!
Я в╕рю, день такий настане, —
Одужа р╕дна сторона!
Я п╕д ╖╖ сумною маскою, —
П╕д сн╕гом, — бачу лик весни,
╤ в╕╓ в╕рш м╕й диво-казкою,
В╕н, н╕би сон з╕рок, ясний.

С. ПОЛУЯНУ
(Тр╕олет)
Ти був, як м╕сяць, одинокий:
Самотньо жив, самотньо вмер.
Хоч св╕т ╕ людний, ╕ широкий, — 
Ти був, як м╕сяць, одинокий.
Красу ╕ св╕тл╕сть в╕дтепер
Шукав – ╕, в самот╕ глибок╕й
Ти був, як м╕сяць, одинокий:
Самотньо жив, самотньо вмер.

Д╤Д
Так тепло ц╕лий день було,
Що д╕д – ╕ той ╕зл╕з ╕з печ╕, 
С╕в б╕ля р╕чки, де пекло, 
╤ гр╕в сво╖ стареч╕ плеч╕.
Син╕в ген б╕р, текла вода
╤ пахло кв╕тами, р╕ллею...
А д╕ду зовс╕м не шкода, 
Що скоро стане в╕н землею.

СПОГАД
«Це день, — колись писав Катул, — 
Я б╕лим каменем означу».
Рад╕ю я, коли побачу
Алею, де на липах гул.
Мен╕ зонтом щось на п╕ску
Кохан╕ рученьки писали.
Що – не скажу. Ви в╕дгадали,
Те слово вже на язику.

МОЯ ДУША
Моя душа, мов яструб дикий, 
Що рветься в небо аж до з╕р,
Вбира╓ в╕льних птах╕в крики, — 
Моя душа, мов яструб дикий,
Зачувши ╖х, стряхне великий
Св╕й сон, шугне до сн╕жних г╕р.
Моя душа, мов яструб дикий, 
Що рветься в небо аж до з╕р.

НАД МОГИЛОЮ
Коло шляху в чист╕м пол╕ 
Могила сто╖ть,
Кругом крутить хуртовина, 
Гуля╓, шумить.
На могил╕ одиноко
Калина росте;
╥╖ в╕тер обв╕ва╓, 
Зав╕рюха гне.
╤ довкруж т╕╖ могили
Сп╕ва╓-шумить
Про того, хто в чист╕м пол╕
Похований спить.

НАД ОЗЕРОМ
Сонце тихо скотилося з г╕рки;
М╕сяць б╕лий заплакано св╕тить,
Промовля╓ до кожно╖ з╕рки,
Тягне з озера ср╕бн╕╖ с╕т╕.
В них русалки заплутали коси, — 
Рвуть ╕ сплутують ср╕бн╕╖ нит╕.
Н╕ч ╕де по земл╕, с╕╓ роси,
╤ русалкам шепоче: «Засн╕те...»

* * *
Теплий веч╕р, тихий в╕тер,
 св╕жий ст╕г
Ви поклали мене спати на земл╕.
Не вста╓ стовпом пил св╕тлий
 вздовж дор╕г,
В неб╕ м╕сяця проглянув бл╕дий р╕г, 
В неб╕ тих╕ зор╕ розцв╕ли.
Тишею вчарований ц╕╓ю
Я не тямлю, де рука, де голова;
Бачу я, як злившися
 з природою душею
З╕роньки тремтять в╕д в╕тру
 над землею, 
Чую в тиш╕, як росте трава.

ВЗИМКУ
Здоров, дзв╕нкий, морозний веч╕р!
Здоров, м’який скрипучий сн╕г!
Затихли в╕тер ╕ хуртеча, 
Саней лиш чути в╕льний б╕г.
Берези, мов примари, б╕л╕
У синяв╕ н╕чн╕й стоять.
╤ в╕д морозу посив╕л╕
З╕рки у неб╕ мерехтять.
Б╕лявий м╕сяць понад полем
Прозоре св╕тло розпустив.
╤ ср╕бним саваном роздолля
Сн╕г╕в син╕ючих накрив.
Саньми криш╕ть ╖х, руште кон╕!
╤ бубонц╕в видзвонюй м╕дь!
Довкруж мигтять л╕си ╕ гони, 
У грудях кров мо╖х кипить!

БУРЯ
Томливо так по небу наплива╓ 
На нас чудовисько, огорнуте ╕млою.
Все стихло.
Та раптово над╕ мною
Огненний меч ╖╖, похмуру,
 розс╕ка╓.
Ударив влучно в╕н ╕ —
Громом прокотився, 
╤ блиска гр╕зний меч, 
Й удари не змовкають, 
╤ ручаями кров холодна 
вниз ст╕ка╓, 
А люди кажуть, 
Що це дощ пролився.

ЗАВ╤РЮХА
А в╕тер в бубон даху б’╓ 
╤ людям спати не да╓…
Гримить, гуркоче бурев╕й —
Справля гулянку Сн╕гов╕й.
А в╕тер в бубон даху б’╓
╤ людям спати не да╓…
Бурлить сн╕г╕в м╕цне вино
╤ б╕лим хлюпа╓ воно.
А в╕тер в бубон даху б’╓
╤ людям спати не да╓…
Гуля дворами дикий хм╕ль, —
Гуде сп’ян╕ла замет╕ль.
А в╕тер в бубон даху б’╓
╤ людям спати не да╓…

* * *
Холод в хат╕. Хвор╕ю. Скучаю.
На душ╕ — дум докучних тягар.
Заварити б гарячого чаю, 
Роз╕гр╕ти б хутч╕ш самовар.
Засп╕ва╓ в╕н тонко ╕ тихо, 
╤ зася╓ ураз вогоньком, —
╤ розв╕╓ться темне╓ лихо
Над мо╖м об╕гр╕тим кутком.

ПРИЙДЕ ВЕСНА
Холодно. В╕тер у пол╕ гуля╓, 
Зв╕ром реве, 
Сн╕гом кружля╓, нудьгу наганя╓, —
Кепсько тепер!
Серце говорить мен╕: не нудися!
Прийде весна!
╤ погука╓ земл╕: «Пробудися
З довгого сну!»
Вигляне сонце, зазелен╕╓
Трава на лугу, 
Прийде весна ╕, як в╕тром, розв╕╓
Горе-нудьгу!

* * *
Молод╕╖ роки, 
Молод╕ пожадання!
Н╕ страху, н╕ нудьги, 
Т╕льки щастя кохання, 
Пам’ята╓ш красу, 
Миле личко д╕воче, 
Золотаву косу
Та блакитн╕╖ оч╕.
Темний сад-виноград, 
Цв╕т вишневий б╕ленький, —
Слово, мовлене в лад
Найдорожч╕й, миленьк╕й.
Будь завжди молодим, 
Повний св╕тлими днями!
Прол╕тайте роки, 
Золотими вогнями!

* * *
У н╕ч холодну я
в широк╕м, темн╕м пол╕
Коло багаття л╕г
╕ стихнув у п╕всн╕.
Вогонь все слабшав…
врешт╕ й згас повол╕…
╤ враз зробилося
аж весело мен╕!..
Хай, с╕рий попеле, 
багаття все собою
За мить якусь ти зм╕г, 
мов ризою, укрить, —
Я знаю там вогонь
тремтить ще п╕д золою, 
Я знаю, там
червоний жар горить…
Хай череда годин
нудних, похмурих, с╕рих, 
Як поп╕л, клалася
на душу увесь час, 
Ховаючи вогонь гарячий в╕ри, —
Хай невидимий в╕н…
Та в╕н ╕ще ж не згас!

СЛУЦЬК╤ ТКАЛ╤
В╕д р╕дних нив, з сво╓╖ хати
У панський дв╕р задля краси
Вони, знедолен╕, узят╕
Ткать золотист╕ пояси.
Томливо тягнуться години
Й д╕воч╕ призабувши сни, 
На перський лад сво╖ тканини
Щоденно тчуть ╕ тчуть вони.
А за в╕кном — широке поле
╤ неба синя далина.
╤ думи линуть мимовол╕
Туди, де розцв╕ла весна.
Де все таке для серця миле, 
Де обр╕й грозами пропах.
Де р╕чечки ср╕бляст╕ хвил╕
Й волошки син╕ у житах.
Де в╕ков╕чний вишум бору
╤ р╕дна вьоска гом╕нка…
…╤ зам╕сть перського узору
Чомусь волошку тче рука…

* * *
Зр╕зають галузки топол╕
одну за одною…
Без скарги лягають на землю
вони, як солдати, 
Бо смерть ╖м потр╕бна, 
щоб дерево знову весною
Змогло би хутч╕ш розвиватись.
Коли наша мати-в╕тчизна, 
о, друз╕ мо╖ молод╕,
╤з лихом в борн╕
вже крапельки витратить сили, —
Чи стачить в нас духу
життя ╖й в╕ддати тод╕, 
Без скарги лягти у могили?

Переклад з б╕лорусько╖
Данила Кононенка

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 13.01.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17935

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков