Версiя для друку Обговорити в форумi

До 75-річчя Данила Кононенка

Воно минуло 1 січня 2017 року, душа ж самого Данила Андрійовича вже два роки витає серед зір вічності. Й ця обставина теж зумовила мінор заголовка до цих нотаток. Але винесені в заголовок слова взяті з останнього листа Данила Кононенка до автора цих рядків, листа, датованого 14 лютого 2014 року, коли в Сімферополі, в усьому Криму розгорталася російська окупація. Нижче я подаю весь текст листа, бо надто виразно в ньому виписано атмосферу, в якій жив талановитий український письменник, висловлено ніби аж стогін поетової душі.
Перед публікацією листа зауважу ще принаймні на одному аспекті. Не зупинятимусь на перелікові тих творчих досягнень, добрих, патріотичних справ, які здійснив Данило Кононенко в українському письменстві як поет, перекладач, видавець, журналіст. Про це можна прочитати в довідниках чи енциклопедіях. Більше варто було б мовити про заслуги Данила Андрійовича в питанні, сказати б, «українізації» цілком зросійщеного Криму. Він був одним із небагатьох людей, які «донкіхотствували» за практичної бездіяльності в цьому ключовому питанні державної влади України. Керована ним Кримська письменницька організація та редагована ним і його наступниками «Кримська світлиця» були невеликими, але помітними форпостами українства серед «чорного моря» російської та проросійської пропаганди.
Скажу трохи більше про щиру прихильність і відданість Данила Кононенка не тільки Україні, а й рідним йому Черкащині й Кам’янщині. У мене назбиралась чимала папка різних публікацій митця в рідній для нього «районці» «Трудова слава», як і публікацій на її шпальтах про Данила Кононенка. Та любов і прихильність між митцем і його рідним краєм були взаємними. Поет усіляко підтримував молоді таланти, охоче публікував у «Кримській світлиці» твори письменників із різних куточків України, та особливо охоче - з Черкащини. Практично в кожному з десяти листів Данила Кононенка, мені адресованих, він закликає надсилати твори, дослідження, рецензії, відгукується на творчі новинки знайомих йому краян, просить передати їм вітання… «Люблю тебе, Черкаський рідний краю…», «Везу онука й сина в Чигирин…» - то не тільки рядки конкретних віршів, то духовний лейтмотив буття й сумління Данила Кононенка, його, якщо хочете, філософія й історіографія.
Поет-громадянин Данило Кононенко теж був бійцем українського гуманітарного фронту, й поліг він у цьому протистоянні як боєць, не бажаючи схилятись перед ворогом-окупантом.
Далі - останній лист Данила Кононенка до автора цих рядків і, певно, один із останніх узагалі…
«Дорогий друже-земляче Володимире Трохимовичу!
Ну ось, здається, я уже адміністративно, не за своєю волею, а навпаки, супроти волі, опинився за межами рідної України… Сумно аж до сліз, печаль огортає душу, прикро за те, що так незугарно керують наші політики… Але уже тут, мабуть, нічого не вдієш. Я й досі жив, як на нашій не своїй землі, а зараз – то вже точно, як одірвана галузка від українського роду. І хоч адміністративно це, певно ж, буде так, бо за день – референдум, не нами вигаданий і створений, але ж душею я в рідній Україні, на рідній Черкащині, у моєму батьківському краю. Звісно, я лишуся ж тут, бо не залишу дітей, внуків… Та й де я матиму житло? То ж, певно, у цій кам’янистій землі буде мій і останній спочинок… І усі ці події спонукають мене до таких невеселих розмов.
Надсилаю Вам, дорогий Володимире Трохимовичу, кілька примірників
«Кримської світлиці», яка, певно ж, також скінчить тут свій останній шлях до читача, бо ненависть тут до усього нашого – зашкалює… Може, при нагоді, десь залишите в бібліотеці, може, дасте по примірнику Васі Захарченку… А більше уже ніби й не лишилося у мене близьких друзів на рідній землі…
Чи зустрінемось – не знаю. Планував приїхати на Шевченківські свята на Черкащину, вклонитися батькові Тарасу і рідній землі, але як воно тепер буде – не знаю…
Ви – ще єдина ниточка, яка зв’язує мене з Черкасами, Черкащиною… Ні рідного радіо, ні телевізії – тут уже нема. Не чути рідної мови, і серце крається..
Обіймаю Вас щиро, по-братньому…
Ваш Данило Кононенко. Вітайте мого давнього друга Васю Захарченка.
Крим
14.02.2014 р.
м. Сімферополь
Як виявилось, дуже скоро самопророцтво Данила Андрійовича справдилось, він відійшов у вічність і ліг у ту «кам’янисту землю» Криму… Та світла, вдячна пам’ять про поета-патріота і його талановите слово живе й житиме. В Україні запроваджено літературний конкурс його імені для підтримки юних талантів, у рідній Кононенковій Ребедайлівці та не менш рідній Кам’янці встановлені на його честь меморіальні дошки, проводяться літературні вечори. Тож твердо віриться, що слово й образ Данила Кононенка житимуть, не зітруться й не забудуться.

Володимир Поліщук
доктор філології, професор,
член НСПУ
***
Земляк Данила Кононенка, відомий вчений-філолог, письменник, краєзнавець Володимир Трохимович Поліщук погодився увійти до складу журі Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми – діти твої, Україно!», щоб підтримати його і сприяти активному пошуку й відкриттю молодих творчих українських талантів, чим впродовж багатьох років опікувався наш Д. А. Кононенко. А ще Володимир Трохимович цим своїм дописом, який, на жаль, не встиг потрапити до щойно видрукованої книги спогадів про Д. Кононенка, подає приклад колегам-письменникам, а «Кримська світлиця» закликає до продовження зібрання матеріалів про Данила Кононенка для другого, доповненого видання цієї книги. Про це ж просить і родина Д. Кононенка: «Будемо щиро вдячні усім читачам, землякам, знайомим, шанувальникам творчості Д. А. Кононенка, представникам письменницького цеху, хто, можливо, у наш час розірваних комунікацій раніше не знав про видання цієї книги, але захоче доповнити її своїми спогадами про Данила Андрійовича, котрий своєю творчістю й усім своїм життям прагнув надихнути, окрилити, згуртувати людей довкола високих духовних цінностей, стверджуваних ним у Слові».
Пишіть нам:
kr_svit@meta.ua
irinadanilovna@mail.ru

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 13.01.2017 > Тема "Українці мої..."