Версiя для друку Обговорити в форумi

Вчителько моя…

…І хоча в юності перед нами відкриваються тисячі доріг, щось підказує кожному з нас зупинитися на одній-єдиній стежині. Це сьогодні Тетяна Вікторівна Мартиник – шановний педагог, вчитель географії та біології Львівської середньої спеціалізованої школи №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів.
 
Перешкоди і перші перемоги

А тоді, у дитинстві, коли відкривалися тисячі шляхів–доріг, могла стати ким завгодно! Тетянчина мама бачила доню економістом, а численні знайомі пророчили: бути їй дизайнером. Але доля вперто підказувала зовсім інше призначення. Тетяна зростала у родині військовослужбовців, а це означало, що на тебе чекають постійні роз’їзди–переїзди. «Моя перша школа – то північ Комі АРСР, - пригадує Тетяна Вікторівна. – Потім була школа у селищі Білореченському Іркутської області – там вчилася з 5 по 8 класи. А завершувала навчання у м. Кірові – колишній В’ятці». Там Тетяна вступила до Кіровського педагогічного інституту. Бо, зізнається, у дитинстві її вчили такі вчителі, яких хотілося наслідувати і брати приклад.
Утім, то лише розповідати про пережите легко, але на життєвому шляху бувало по-всякому. «За конкурсом я не пройшла до ВНЗ, - пригадує вчителька. – Мене «завалили» на творі. Та я не відступила, подала на апеляцію». І хоча граматичних помилок у творі не виявилося, «знайшли» синтаксичні огріхи. Здавалося, із мрією можна було попрощатися раз і назавжди. Та юнка виявила характер, недаремно у дитинстві серйозно займалася гімнастикою. Спортивний гарт знадобився, коли йшлося про омріяне навчання. Керівництво вишу взяло Тетяну на випробувальний термін, а це означало… «А це означало, що мені дозволили вчитися, і це була перемога, - згадує Тетяна Вікторівна. – Першу сесію склала на «відмінно», була активним учасником студентського життя, виступала у танцювальному колективі». Тож про випробувальний термін настав час забути, адже у студентському середовищі Тетяна була своєю. Однокурсники обрали дівчину старостою, і вона навіть не уявляла, як це можна пасти задніх, адже студентське життя неповторне! Влітку, як і більшість тогочасних студентів, вирушала до будівельного загону. Дорога вабила студентів, які охоче влаштовувалися працювати провідниками у поїздах. У сучасних студентів – інші пріоритети, а для покоління Тетяни Мартиник це були звичні речі. «Разом з групою ми об’їздили Урал, Прибалтику, Кольський півострів, Архангельську область, - пригадує Тетяна Мартиник. – За гарне навчання мене залишили працювати на кафедрі викладачем, я навчала студентів-заочників». І знову поїздки, адже зі студентами довелося побувати на Одещині, в Кілії та Ізмаїлі. Стаж роботи у вищій школі пані Тетяни дорівнював семи рокам. А потім – переїзд до Львова разом із сім’єю, і… пошуки роботи, що тривали протягом десяти років. Спроби дістати місце викладача у Львівському університеті ім. І. Франка успіхом не увінчалися; не знайшлося місця і в загальноосвітніх школах… Та, напевно, так мало статися, що Тетяна Вікторівна потрапила до спеціалізованої школи №5. І знову повторилася історія, як і в юності, коли студентку Тетяну взяли на випробувальний термін, а невдовзі вона сама викладала. І знову все повторилося. Тетяна Вікторівна починала працювати у школі на групі продовженого дня, потім педагогом-організатором, а вже сьогодні…

Успішний педагог

Нині пані Тетяна – вчитель першої категорії, викладає географію та біологію. Вже в перший рік роботи у школі Тетяна Вікторівна, як кращий педагог-організатор, була нагороджена мером А. Садовим. А нині ім’я Тетяни Мартиник названо серед педагогів-переможців Програми «Успішний педагог». Вже другий рік поспіль Львівська міськрада втілює у життя програму «Успішний педагог» з метою підтримки успішних та талановитих педагогів міста. Тетяна Мартиник є автором інноваційної методики «Організація проектної діяльності учнів на уроках географії, біології, економіки, природознавства та в позаурочний час». Педагог вважає проектну діяльність ефективним методом, який стимулює практичну діяльність школярів та дає можливість формувати набір компетентностей – інформаційну, соціальну, комунікативну, творчу діяльність. Тетяна Вікторівна переконана, що сучасна школа має бути не відірвана від життя; натомість, усіляко допомагати учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві. Пані Тетяні не цікаво працювати за шаблонами та трафаретами. Творчий вчитель – це про неї, про Тетяну Вікторівну Мартиник. Вчитель проводить інтегровані уроки: географія-математика, економіка-математика, географія-математика-іноземні мови. Використовує у своїй роботі методику музейних уроків. Встигає не лише блискуче провести уроки, а й взяти участь у міських семінарах. Та хіба лише у міських? Тетяна Мартиник – учасник міжнародних проектів «Освіта для сталого розвитку в дії» 2014-2015 рр. (Швеція); «Освіта сталого розвитку та демократії для населення» 2014-2015 рр. (Естонія – Україна».
Утім, найбільшим своїм досягненням Тетяна Вікторівна вважає своїх талановитих учнів. Щороку її вихованці вступають на географічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. «Найкоштовнішою перлинкою» вважає свою ученицю Юлію Облогіну, випускницю 2015 року. Юля – переможниця усіх олімпіад, відмінниця. Педагог переконана, що зовсім скоро про дівчинку говоритимуть як про успішного науковця-географа. А взагалі, зізнається пані Тетяна, любить усіх своїх вихованців-бешкетників. «Сучасні діти непередбачувані, - розмірковує Тетяна Вікторівна. – Вони не такі, як ми. Вони розумні, прагнуть знати більше. Радітиму, якщо вдасться прищепити їм любов до рідного краю, до своєї країни. Не важливо, ким вони стануть, яку професію вони оберуть. Головне, щоб вони стали людьми з великої літери».
А що ж самі учні? Як відгукуються про свою вчительку? «Кожен її урок – це цікава подорож, - так характеризує улюбленого педагога учениця Ольга Лек. – Тетяна Вікторівна шукає ідеї для проведення своїх уроків в Інтернеті, художній літературі та різних наукових виданнях. Тому що це набагато цікавіше, ніж постійні зубріння параграфів. Нам сподобалася її пропозиція: робити плани-конспекти замість звичайних, проводити уроки-конференції, музейні уроки, захисти проектів. Багато однокласників відчули, що матеріал і справді краще запам’ятовується: цікаво, змістовно, ефективно». А ще діти називають пані Тетяну чудовим організатором. Ніхто не може з нею конкурувати, коли йдеться про організацію різноманітних акцій, екскурсій, майстер-класів, міні-конкурсів. Тетяна Вікторівна підтверджує, що любить постійно відкривати і пізнавати нові місця. Не уявляє свого життя без екскурсій, подорожей. Навіть у вихідні, коли всі воліють відпочити, Тетяна Вікторівна організовує дітей та їхніх батьків, аби вирушити в чергову подорож. Запитаймо: і коли все встигає? Просто у справжнього педагога, якщо він захоплений своєю справою, немає перерв. А учням Тетяни Вікторівни справді пощастило, бо мають в особі вчителя надійного друга, якому можна довірити свої таємниці. «Наша Тетяна Вікторівна завжди усміхнена, привітна та весела, - ділиться Ольга Лек. – Не боїться труднощів і надихає нас бути активними, застосовувати свої знання на практиці. А ще вчить нас приймати рішення і бути відповідальними за свої вчинки».

Славні традиції «Рідної школи»

Напевно, не є випадковим, що пані Тетяна викладає саме у школі №5 ім. Іллі та Іванни Кокорудзів, що має славну історію. З ініціативи Українського Педагогічного Товариства, завданням якого була освітньо-виховна робота серед молоді, у 1923 році організовано дівочі приватні гімназійні курси «Рідної школи», яку потім перетворено на дівочу українську гуманітарну приватну гімназію «Рідна школа». Протягом 10 років гімназія розташовувалась у непристосованих для навчання приміщеннях. 27 липня - 1 серпня 1934 року директор І. Винар перевів гімназію у нове приміщення по вулиці Моджеєвській, 9. То був щедрий дар фундаторів Іллі та Іванни Кокорудзів, які придбали земельну ділянку, збудували і передали дівочій гімназії добре обладнане шкільне приміщення. 8 вересня 1934 року гімназії надали ім’я Іллі та Іванни Кокорудзів. І хоча ім’я подружжя Кокорудзів тривалий час було в тіні, нині інформація про їхню меценатську діяльність одержала розголос.
Ілля Кокорудз (1859-1933) родом з Яворова, що на Львівщині. Закінчив Львівську академічну гімназію та філологічний факультет Львівського університету. Опісля працював україністом у Бродах, Станіславові та директором Академічної гімназії у Львові. Був членом багатьох українських товариств, довголітнім головою «Рідної школи». З дружиною Іванною були скромними у побуті, проте щедрими меценатами. За заощаджені гроші, окрім будинку гімназії, купили кам’яницю на вулиці Листопада,40, яку подарували товариству «Рідна школа». У збірнику «Рідна школа» вміщено спогади колишніх учнів – «рідношкільників». Саме вони через багато років із вдячністю промовляють: «Нехай знає світ довкола, що нас вчила «Рідна школа». Випускники зазначають, що у школах вихованців навчали кваліфіковані педагоги з глибоким почуттям національної свідомості. Це були жертовні люди, віддані справі, які ставили перед собою велику мету - дати дітям знання і виховати їх у патріотичному дусі.
Колишня «рідношкільниця» Стефанія Юсько у своїх спогадах так відгукувалася про педагогів: «Це були люди високої ерудиції та високої культури, українські патріоти. Були вимогливими, але оцінювали своїх учениць справедливо, не існувало протекцій. Відмінну і добру оцінку було нелегко заслужити». Наприкінці кожного навчального року відбувалося спортивне свято на площі «Сокола-Батька», у якому брали участь вихованці всіх навчальних закладів «Рідної школи». Свято, за спогадами сучасників, відбувалося у присутності великої кількості гостей та починалося з молитви і благословення Андрея Шептицького.
Професори ніколи не обмежувалися лекційними заняттями, присвячуючи вихованцям свій вільний час. У позашкільний час педагоги і вихованці вирушали у туристичні походи, організовували гурткову роботу. «Сумлінне ставлення викладачів до своїх обов’язків, гармонійне естетичне, релігійне, культурне, громадське виховання, національна спрямованість педагогічного процесу формували характери і особистості кожної з нас, - згадувала Стефанія Юсько. – Цьому значною мірою сприяв спортивний і патріотичний вишкіл у пластовому курені ім. О. Кобилянської та в підпільних гуртках ОУН, до яких належало багато гімназисток. У школі також активно працював спортивний гурток «Чорноморка», учасниці якого займалися вправами, гімнастикою, а взимку – санкуванням, ковзанами і лещетами». Гімназистки відвідували театри, концерти, літературний гурток. Колишня гімназистка Марія Крилошанська-Орач пригадувала, що вільного часу майже не було: «Перед Зеленими святами ми упорядковували могили Січових Стрільців. Готували концерти до дня Шевченка, Франка, 1 листопада, Крутів і Базару. Нас виховували свідомими українками, і ми займалися усім від щирого серця». «Рідношкільники» тепло згадують своїх педагогів, які готували учениць до життєвих випробувань. Гімназистки вміли працювати з деревом, склом, шити, вишивати, могли відремонтувати і розетку, і праску. Тобто, поєднували красиве й корисне. Звісно, таке насичене інтелектуально-мистецькими подіями життя не могло не впливати на загальний рівень «рідношкільниць». То був цвіт української патріотичної молоді, майбутні учасники національно-визвольних змагань. Марія Крилошанська-Орач у спогадах згадувала своїх товаришок, які загинули у сталінських катівнях. Рідну сестру пані Марії – колишню «рідношкільницю» - заарештували у 1947 році, а звільнили у 1955-му, після смерті «батька Сталіна». До того ж, тривалий час не дозволяли повернутися до Львова…
Час невблаганний: змінюються покоління, приходять нові наставники, та місія «Рідної школи» лишається незмінною. Славні традиції «рідношкільників» продовжують сучасні вчителі, і серед них - Тетяна Мартиник. Вона навчає з любов’ю, і діти це відчувають. А як може бути по-іншому? Адже у справжнього вчителя перерв не буває.

Наталія ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

На фото - Тетяна Вікторівна Мартиник

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 13.01.2017 > Тема "Українці мої..."