Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
АДЕЛЬ СТАН╤СЛАВСЬКА: Я ТА, ЩО ТРИМА╢ СВ╤Т
Сьогодн╕ господинею Поетично╖ Св╕тлиц╕ ╓ Адель Стан╕славська. Справжн╓ ╕м'я – Олександра...


«РИМОВАНИЙ ╤РП╤НЬ»
3 жовтня в столичному Будинку письменник╕в в╕дбулася презентац╕я зб╕рника поез╕╖ «Римований...


«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше...


ЗАХИСТИ, ПОКРОВО-МАТИ!
День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕ — велике християнське свято, яке щор╕чно в╕дзнача╓мо 14...


ТА╥НА СЛОВА
У золот╕ вереснев╕ дн╕ Червоноград ста╓ центром л╕тературного свята... П╕дбито п╕дсумки VIII...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 27.01.2017
«У РУКАХ ТВОРЦЯ МИ – ОЛ╤ВЦ╤, ЗАТОЧЕН╤ НА ПРАВДУ»

Сьогодн╕ «КС» ма╓ честь представити сво╓му читачев╕ доб╕рку поез╕й Михайла Жайворона, але, найперше, знайомимось ╕з самим автором. 
Жайворон Михайло Микитович народився першого вересня 1953 року у пол╕ському сел╕ Кочичине ╢м╕льчинського району Житомирсько╖ област╕. Поет ╕ публ╕цист, заслужений журнал╕ст Укра╖ни, в╕дм╕нник енергетики Укра╖ни, почесний професор Житомирського державного ╕нституту культури ╕ мистецтв Укра╖ни.
Сп╕взасновник ╕ голова правл╕ння Асоц╕ац╕╖ профес╕йних журнал╕ст╕в та реклам╕ст╕в Житомирщини. Учасник л╕кв╕дац╕╖ авар╕╖ на Чорнобильськ╕й АЕС.
Працював кореспондентом, в╕дпов╕дальним секретарем ╓м╕льчинсько╖ районно╖ газети «Народна трибуна», старшим редактором Житомирського обласного телерад╕оком╕тету. У 1990–2000 роках видавав обласну громадсько-пол╕тичну газету «Житомир», у 2005-2006-х – всеукра╖нський тижневик «Бессараб╕я д╕лова».
Майже п’ять рок╕в очолював прес-службу М╕н╕стерства палива та енергетики Укра╖ни. Був секретарем редколег╕╖ «В╕домостей М╕н╕стерства палива та енергетики Укра╖ни», членом урядово╖ м╕жв╕домчо╖ групи з орган╕зац╕╖ виконання Державно╖ програми ╕нформування громадськост╕ з питань ╓вропейсько╖ ╕нтеграц╕╖ Укра╖ни. Працював також пом╕чником та прес-секретарем, радником голови Житомирсько╖ обласно╖ державно╖ адм╕н╕страц╕╖ з питань свободи слова та ╕нформац╕╖.
З-п╕д пера Михайла Жайворона вийшли друком ╕сторично-документальн╕ пов╕ст╕ «Одне ╕з семи чудес», «Енергетична Мекка Укра╖ни», книга нарис╕в «Пора вибору», пос╕бник для студент╕в та асп╕рант╕в вищих навчальних заклад╕в «Влада слова», б╕знес-пос╕бники «Формула усп╕ху» та «По в╕р╕ буде вам», зб╕рка поез╕й «Все почина╓ться з Любов╕», книга перша роману “Бумеранг гр╕ха”.
Поез╕я Михайла Жайворона — глибока, ф╕лософська, ╓ водночас тонкою ╕ чутт╓вою. Його яскрав╕, жив╕ образи нев╕дпорно притягують до себе незаскн╕л╕ душ╕, захоплюючи ╖х неперес╕чним чаром доб╕рного слова, глибоким поглядом у суть цього життя, мудр╕стю, яке воно дару╓ зрячому серцю ╕ чист╕й душ╕ поета.

ПОЕЗ╤╥ МИХАЙЛА ЖАЙВОРОНА

***
На що чека╓м ╕ марну╓м час
Куди сво╖ паку╓мо вал╕зи
В думках одне, в житт╕ – суцв╕ття фраз,
╤ дивимося кр╕зь рожев╕ л╕нзи.

╤ слуха╓мо, й слуха╓мо лжу,
Хоч в╕римо у зовс╕м ╕нш╕ реч╕,
Виходимо за рамки, за межу,
Аби стрибнути слабшому на плеч╕.

Зшива╓м дрантя не ╕з тих тканин,
Доточу╓м, бува, з чого попало,
Лама╓м списи, наче дикуни,
Ще й скиглимо н╕ с╕ло, ан╕ впало.

Так ╕ живемо не життям сво╖м,
Немов як╕сь сомнамбули – не люди.
Коли зречемось врешт╕ ми страх╕в
Коли з очей спаде н╕ма облуда

Коли ж повстане ╕з невол╕ дух
Й “на пот╕м” перестанем в╕дкладати 
Не думаймо про час, його не ждуть,
Бо оте “пот╕м” може й не настати.

Допоки сонце й м╕сяць молодий,
В╕д перших дн╕в аж до само╖ тризни,
В╕д себе не втечемо н╕куди,
Як╕ б не пакували ми вал╕зи.
19.11.2015

***
Давно не та уже моя планета,
Язичницьк╕ боги п╕шли на хлам.
Але не зникла н╕куди вендета,
Не стало менше на ц╕м св╕т╕ зла.

Поб╕льшало в казн╕ добра ╕ злата,
Столиця кожна гонором гуде,
Айт╕шна, технократна ╕ крилата, –
Не стало б╕льше розуму в людей.

Все т╕ ж закони й без к╕нця дебати,
Все т╕ ж ╕нстинкти – що ╕ще нове?
╤ право тал╕она на в╕дплату
У в╕дча╖ ще дужче серце рве.

За шмат земл╕, чи за дзв╕нку монету,
За крихту правди про чи╖сь гр╕хи,
Готов╕ утопить, у порох стерти,
Або н╕коли не подать руки.

За око – око вийняти готов╕,
Стискають для удару кулаки.
Не менша╓ н╕ сл╕з проте, н╕ кров╕,
В овеч╕ шкури зодяглись вовки.

У власних храмах Господа катують.
Не укради, не вбий…
Поч╕м мораль?
Ще й моляться, ╕ поминають всу╓,
Неначе не прийде ╕ ╖х пора.

У сво╖х ближн╕х, недруг╕в ╕ друз╕в,
Останн╕ соки смокчуть, наче спрут.
Що в╕ддають, те й мають по заслуз╕,
Що с╕ють, те сам╕ завжди ╕ жнуть.

Все ближче час ужинку ╕ розплати,
Вже дал╕ н╕куди.
Горять мости.
Де чудод╕йн╕ л╕ки т╕ шукати
В╕д ненавист╕ ╕ в╕д сл╕поти?
20.11.2015

***
Стира╓ веч╕р обр╕й в чорноту,
Земля ╕з небом – на та╓мн╕м в╕че.
Вона скида╓ втому, як фату,
Й сорочку зодяга╓ чолов╕чу.

Позаду день розхристаний лишивсь,
╤ компл╕менти, зл╕плен╕ з╕ фальш╕,
Слова... слова... красив╕, без душ╕,
Усе послухать – забрести у хащ╕.

То н╕ до чого! Клопоти не т╕.
Бо мусить бути сильною, твердою.
Та хоче все ж побуть на самот╕,
Хоч ╕нколи в╕дчуть себе слабкою.

Й силку╓ться не згадувати б╕д,
Що пленталися сл╕дом, як примари,
Як босою по склу ступала в св╕т,
Як рвалася дзв╕нка струна г╕тари...

Вс╕х спогад╕в про пору золоту
Не витерти, мов мак╕яж з обличчя.
...Вона скида╓ втому, як фату,
Й сорочку зодяга╓ чолов╕чу.
23.11.2015

***
Ще н╕би вчора в╕н стояв на сцен╕,
Рукоплескала зала в повен р╕ст.
Здавались мит╕ слави неск╕нченн╕,
Коли кричали: "Bravo, p╕an╕st!".

А як звучала музика висока!
Лилась, перет╕кала у серця,
╤ очищала душ╕ в╕д порок╕в,
╤ в╕дчиняла браму до Творця.

Н╕коли не фальшивили акорди,
Бо що тут скажеш – справжн╕й в╕ртуоз!
Та схибив у житт╕, коли став гордим,
Коли возн╕сся, н╕би сам Христос.

Забув, либонь, про запов╕д╕ Бож╕,
Не вбий, не укради… А що ╕ще?
Й сп╕ткнувся десь, зробив комусь негоже…
Ще й дос╕ згадка про оте пече.

Н╕ сцени, ан╕ почестей минулих, -
Все кануло у Лету, в забуття.
Безхатченко, бездомний, безпритульний,
Останн╕й бомж… Нема╓ вороття.

На ринках, переходах ╕ вокзалах,
Неначе пес-вигнанець, бродить в╕н.
Все втратив, що колись було замало,
Окр╕м таланту посеред ру╖н.
28.11.2015

***
Св╕т парадокс╕в, виверт╕в, гримас,
Людей великих ╕ др╕бних на подив,
На вдих ╕ видих розпина╓ нас,
На м╕цн╕сть випробову╓ народи.

На день ╕ н╕ч роздвою╓ться св╕т,
П╕знали все, та н╕де правди д╕ти:
Сво╖м л╕там щораз ведемо л╕к
╤ тл╕╓мо – не вм╕╓мо гор╕ти.

П╕тн╕╓мо ╕ пнемося на трон,
Один поперед ╕ншого – хто вище.
Зчерств╕лих душ одв╕чний вав╕лон
Горбатиться ╕ хилиться все нижче.

Про блага балагани бла-бла-бла,
Та радост╕ в╕д того усе менше,
Все б╕льше чвар, ненавист╕ ╕ зла,
Сус╕д сус╕дов╕ розп'яття теше.

Любов на гр╕ш м╕ня╓мо бува,
Все р╕дше молимось, хоча ╕ гр╕шн╕,
╤ забува╓мо свят╕ Слова
Про милосердя ╕ добро до ближн╕х.

Вчимося виживати, а не жить,
Скорили космос, а себе – безсил╕.
Т╕нь Ка╖на давно на тих лежить,
Хто збайдуж╕в, коли його молили.

Св╕т парадокс╕в, виверт╕в, гримас,
Людей великих ╕ др╕бних на подив,
На вдих ╕ видих розпина╓ нас,
А м╕г би перехоплювати подих!
01.12.2015

***
О, Господи, навчи мене любити,
Коли вже ╕нш╕ втратили любов,
Коли н╕ вмерти не дають, н╕ жити,
Сотають жили ╕ глитають кров.

Дворушно незворушн╕, збайдуж╕л╕
Думки вповзають у щ╕лини душ.
╤ нерви на меж╕, немов пружини…
Таких, як я, вже тисяч╕ довкруж.

О, Господи, навчи свято╖ в╕ри,
Коли вже ╕нш╕ втратили ╖╖,
Бо злод╕╖ давно не знають м╕ри, –
Закон на боц╕ ╖хньому сто╖ть.

Не стало правди й г╕дност╕ Майдану –
Посеред дня поцупили д╕лки.
О, Господи, верни ╕з п'╓десталу
Небесн╕ сотн╕, тисяч╕, полки!

Альтернативи ╖м нема╓ б╕льше, –
Моя свята Вкра╖на на кону.
То ╕нш╕ кажуть, що на роздор╕жж╕,
Вона ж дорогу ма╓ лиш одну.

Вже досить ╖╖ славити й ганьбити,
Д╕лити й в╕дн╕мати без жалю.
Не вмерла ще? ╤ що ото за д╕ти,
Хоча до них: любила ╕ люблю!

О, Господи, навчи так╕й молитв╕,
Що п╕дведе знев╕рених з кол╕н,
╤ сил додасть перемогти у битв╕,
Вв╕йде у серце ╕ ударить в дзв╕н!
14.12.2015

***
За пройденим, прожитим, пережитим
У серц╕ не пече – нема жалю.
Що в╕дбол╕ло – в спогадання зшите,
Що буде ще – ╕ те перетерплю.

Я сам на сам, тепер╕шн╕й по сут╕,
Немов переглядаю той же ф╕льм.
Колись давно побачене й почуте
Уп╕знаю ╕з нап╕вслова в н╕м.

Зм╕нились кра╓види ╕ ландшафти,
В╕дцифрували в ме╜абайти св╕т,
Та в душах закипають т╕ ж азарти,
Не в'яне ╕з роками первоцв╕т.

Так само рвуть стосунки по живому,
Тримаються за нежив╕ зв'язки,
На слово в╕рять й забувають Слово,
Стають чужими друз╕ ╕ близьк╕.

На все в╕дмовки ╕ сво╖ причини, –
Зсередини лама╓ ребра б╕ль,
Та посм╕хаюсь, бо нема провини
Ан╕чи╓╖ в тому, далеб╕.

За пройденим, прожитим, пережитим
У серц╕ не пече – нема жалю.
Що в╕дбол╕ло – в спогадання зшите,
Що буде ще – ╕ те перетерплю.
18.12.2015

***
Якщо талант в╕д Бога у митця,
То й б╕лий св╕т в багатоцв╕тт╕ райдуг.
Але насправд╕ у руках Творця
Ми – ол╕вц╕, заточен╕ на правду.

У кожного – св╕й кол╕р ╕ душа,
Своя ц╕на добра ╕ милосердя.
╢ ол╕вц╕ не варт╕ ╕ гроша, –
Крихк╕ у них граф╕тов╕ осердя.

Трапляються тверд╕, немов гран╕т,
Так╕ не пишуть, а шкребуть по серцю.
М'як╕ також не подивують св╕т,
Бо тонкощ╕в не знають у мистецтв╕.

Стираються, ламаються одн╕,
В╕д монотону тупляться вже ╕нш╕.
Штрих до штриха окреслюються дн╕
З ус╕х в╕дт╕нк╕в, з голосу ╕ тиш╕.

╤ кожен з них на ватман╕ життя
Малю╓ долю, ╕ любов, ╕ зраду.
Над плином часу у руках Творця
Ми – ол╕вц╕, заточен╕ на правду.
27.01.2016

***
За ворог╕в я запалю св╕чу,
Сльозою восковою хай заплаче,
Й молитву вознесу ╕ все прощу,
То, може, й Бог мен╕ тод╕ пробачить.

Бо хто вони мен╕? Вони – чуж╕,
Не зрадять, не полишать до загину.
Якщо вже точать зуби ╕ нож╕,
То вряди-годи не ударять в спину.

Вони хоча б в╕дкрит╕ у бою,
Достойн╕ вороги завжди без масок, –
Разом на лез╕ перемог й поразок.

Лукавих друз╕в понад все боюсь.
Хоч менша╓ з роками ╖х щоразу,
Та б╕льше фальш╕ в них розп╕знаю...
01.03.2016

***
╤ хл╕б, ╕ с╕ль д╕лили ми навп╕л,
Пройшли вогонь ╕ воду, й м╕дн╕ труби,
Та хтось за ср╕бляки тебе купив
З╕грати роль ╤скар╕ота Юди. 

В тоб╕ талант╕в всяких – ц╕лий р╕й,
Акторський хист був пом╕ж ╕нших сущий.
Пандори скриньку крадькома в╕дкрив,
Мен╕ ж казав, що в╕дкрива╓ш душу.

В брехн╕ топив – ╕ потайки рад╕в,
╤ сп╕вчутливо заглядав у в╕ч╕.
Вгасала дружба в павутинн╕ дн╕в, –
Здавалося, найкраща у стор╕чч╕.

Усьому час.
Та╓мне – на вустах.
Зав╕са впала.
Роз╕йшлися люди...
Та певен я, що не було б Христа,
Якби не зрада ницого ╤уди.
02.03.2016

***
Не лицарськ╕ часи ступають, браття...
П╕д ноги – слово, праведн╕сть ╕ честь.
Зосталися, як спомин в╕д багаття,
Лиш ланцюгов╕ в╕дблиски сердець.

Знец╕нились давно т╕ атрибути,
Нема н╕ прец╕оз, н╕ хорогов,
Що означали: бути чи не бути,
Тримали св╕т щораз, немов остов.

Яка тепер ц╕на отим клейнодам,
Куди Хмельницький верне булаву?
Вилазять зм╕╖ збоку ╕ з╕ споду,
╤ жалять вкотре славу С╕чову.

В респект╕ знов регал╕╖ й в╕дзнаки,
В козацьк╕м в╕йську – генерали вс╕.
Волають “Будьмо, гей!” от╕ вояки, –
А б╕льше в них н╕чого й не прос╕ть!

За грош╕ все тепер – ╕ честь, ╕ слава,
Посади ╕ м╕сця в земн╕м раю.
Ту б╕жутер╕ю нал╕во ╕ направо,
Як лицарськ╕ досп╕хи продають.

Не буде в╕чно жевр╕ти багаття,
Нов╕ громи в серця м╕льйон╕в б'ють.
Вже лицарськ╕ часи повстали, браття, –
╤з попелищ╕в фен╕кси встають.
21.03.2016

***
Тчуть павутину липку покемони
По захаращених закутках душ.
Гра як наркотик, розлита в айфони, 
Зманю╓ Fata Morgana довкруж.

Скриньку пандори в╕дкрили актори,
Граються в рол╕ мисливц╕в ╕ жертв.
╤з потойб╕ччя вс╕ляк╕ потвори
Вже оживають в подоб╕ божеств.

Пнуться м╕ж люди примари й приблуди
╤з в╕ртуальних в реальн╕ св╕ти,
Сточують в╕ру й см╕ються ╕з Юди,
Топчуться в храмах по ликах святих.

Безцеремонно заходять до хати,
Л╕зуть у св╕дки ╕ палять св╕чки.
Ждуть покемон╕в нов╕ адресати.
С╕т╕ у душах плетуть павучки.
25.07.2016

***
Бог дав тоб╕ красу. ╤ в╕дпустив у св╕т,
Де вс╕х новохрещених сповивали.
Тв╕й стан гнучкий судили в╕зав╕,
А заздр╕ оч╕ душу розпинали.

Не вмерла, вознеслася на хрест╕,
З╕йшла ╕з роздор╕жжя, з перехрестя.
У правд╕ завше гол╕й ╕ свят╕й
Була ти ╕ ру╖на, ╕ фортеця.

Ус╕ тебе хот╕ли – не змогли.
Цнотливо-гр╕шне т╕ло стигло скигло.
М╕ж пагорб╕в грудей, як берег╕в,
На рифах перс╕в розбивались криги.

Тебе благословила синя вись,
Тому й богиня, незалежна й в╕льна.
Тож повсякчас кажу соб╕: «Борись!».
╤ я борюсь за тебе, непод╕льну.
24.08.2016

***
Нема╓ рабства? Зв╕дк╕ля ж раби,
Скарлючен╕ кол╕нопреклон╕нням,
Як знаки запитання ╕з юрби,
Н╕м╕ ╕ безсловесн╕, мов кам╕ння?

Раби завжди готов╕ впасти ниць
╤ розумом осл╕пнути в╕д глянсу.
Глуха душа до голосу дзв╕ниць,
На ╕нше вже не ма╓ нав╕ть шансу.

Гнучк╕ хребти ╕ ши╖ в су╓ти,
До сьомого кол╕на ╖хн╕ гени.
Ждуть манни дармово╖ з висоти
Й розм╕нюють свободу на «зелений».

Приречен╕ на безстроковий п╕ст,
Шукають пом╕ж ╕дол╕в святого.
Не випрямити спину в повен зр╕ст,
Не ставши на кол╕на перед Богом.
12.09.2016

***
Можна в╕чно дивитись у в╕ч╕ вогню,
Навст╕ж душу свою в╕дчинити,
На сльозу розтопити ╖╖, крижану,
А надм╕ру гарячу – спалити.

╤нш╕ вим╕ри тут кр╕зь судини течуть,
Наче в╕ск, час ╕ прост╕р згуса╓.
Хтось вил╕плю╓ з полум'я Богу св╕чу,
Хтось по правд╕ сво╖й воскреса╓.

Кожен бачить сво╓ у плом╕нн╕ дзеркал,
Одним св╕тить, а ╕ншим не гр╕╓.
Хтось виблиску╓, н╕би холодний кристал,
Хтось горить до к╕нця, а не тл╕╓.

╤скри шлях вистеляють з╕ркам ввисот╕
Й опадають на води ╕ суш╕.
Ми в╕ч-на-в╕ч з вогнем, мов свят╕ в простот╕,
Виверта╓м кишен╕ ╕ душ╕.
18.09.2016

***
Св╕ти течуть кр╕зь наш╕ голограми,
А ми лише розп╕зна╓мо св╕й,
Розгаду╓мо древн╕ п╕ктограми
Й волочимо свого життя сув╕й.

Течуть св╕ти через наскр╕зн╕ рани,
З джерелець розростаються в р╕ку.
З кам╕ння в╕ри в душах зводять храми,
Руйнують замки з глини ╕ п╕ску.

Течуть.., печуть солоним потом вроздр╕б,
╤ наливають в келихи снаги.
Та вимивають з душ увесь непотр╕б,
╤ намивають в╕чн╕ береги.

Пройдемось ними й ми колись босон╕ж,
П╕рнем у хвил╕ чисто╖ р╕ки, –
На б╕лому пергамент╕ осоння
Залишаться сл╕ди мандр╕вник╕в.
28.09.2016

***
То жовтий, то червоний, то багряний
Накрапу╓ ос╕нн╕й падолист
На шлях, запавутинений туманом,
Що десь на п╕вдороз╕ розчинивсь.

Поземка розгоря╓ться листвяна
Загравою, опалою згори,
Випалю╓ ╕з мрева порцеляну
Й розпису╓ в зухвал╕ кольори.

Блищать росинок вран╕шн╕ смарагди,
╤ ноч╕ уже хукають на скло,
Ковтають сни – казки Шахерезади, –
Де так недавно ще усе цв╕ло.

Зн╕ма╓ ос╕нь золоту корону,
Мов наречена у вс╕я крас╕,
╤ правда ╖╖ гола, безборонна
Свята, як хл╕б, й солона, наче с╕ль.
30.09.2016

***
З╕рвався час ╕з прив'яз╕, мов пес,
То, може, хоч наб╕га╓ться вволю.
Загусла мить в записнику адрес,
Неначе мед солодкий з г╕ркотою.

Хоч на руках уже не той Б╕г-бен,
По колу стр╕лки крутяться шалено,
Принишк в записнику вчорашн╕й день,
Схолов на згустки спогад╕в у венах.

В╕днести б той годинник у ломбард,
Та гр╕ш йому ц╕на для антиквара.
Finita la commedia чи старт?
Земля – лише опора для ╤кара.

Перегорта╓м стор╕нки словес,
Вс╕х по╕менно згаду╓м до болю.
З╕рвався час ╕з прив'яз╕, мов пес,
То й хай соб╕ щодуху мчить на волю!
04.10.2016

***
Пташину т╕нь в╕дпущено на волю
В передчутт╕ ос╕нн╕х холод╕в. 
По землях ╕ св╕тах шукають долю,
А душу залишають у гн╕зд╕.

Прочани мандр╕в в обширах м╕грац╕й,
╤ хрестоносц╕ ╕ншо╖ доби,
Не ждуть уже н╕ слави, н╕ сенсац╕й, –
Зачахли голоси ╖х «Возлюби!».

На власних крилах вкотре роз╕п'ят╕,
Летять прямцем через кордони дн╕в,
У нев╕дом╕сть сонячних ╕нфляц╕й
В╕д ╓рес╕, перевертн╕в ╕ сн╕в.

М╕грують дужч╕ – заслабким несила
Нести тягар ╕ неба, ╕ земл╕.
Зустр╕чний в╕тер дме у ╖х в╕трила,
Вони ж – вперед, натруджен╕ й мал╕.

П╕д омелою м╕сячною ╜алл╕в
Помоляться святим ус╕м ╓ством.
Пташина т╕нь, неначе лист опалий,
Прикри╓ потай кинуте гн╕здо.
12.10.2016

***
Повертайся, синок, повертайся живим...
Знаком хресним освячена хресна дорога.
Проведе аж до сходу тебе серафим, 
Там на себе лише покладайся ╕ Бога.

Т╕н╕ довго╖ спис терикон загострив
╤ встромив пом╕ж ребер в розхристан╕ груди.
На голгоф╕ в╕йни розпинають наш р╕д
Самозван╕ брати ╕ незван╕ ╕уди.

В неб╕ м╕сячна рана ╕ зоряна кров
Вздовж Чумацького шляху до краю ст╕ка╓.
Куртка д╕дова, наче покров з молитов,
Д╕д сам ангелом поруч крильми обн╕ма╓.

Залишай ворог╕в на щитах, м╕й синок,
Повертайся живим в отчий д╕м за остроги.
Хто до нас ╕з мечем...
На пороз╕ пророк
Вигляда╓ св╕танок ╕ хрестить дороги.
16.10.2016

***
Навст╕ж хв╕ртка в╕дчинена в ос╕нь
Об╕перлась на висохлий тин.
По один б╕к – заплакана просинь,
А по ╕нший – туман золотий.

Листя жовте, зелене, червоне
Семафорить кр╕зь вичахлу в╕ть.
По один б╕к – час л╕тн╕й холоне,
А по ╕нший – зимовий скрипить.

За порталом живих декорац╕й,
Де розходяться врозбр╕д шляхи,
Вже не буде н╕яких сенсац╕й,
╤ склюють ус╕ барви птахи.

Але тут, на меж╕ м╕ж св╕тами,
╤ще гр╕╓ ╕ св╕тить довк╕л.
Дн╕ на в╕тр╕ з╕щулено тануть,
Розриваючи душу навп╕л.

╤ виймають усю ╕з розхристя,
П╕дн╕мають, як полум'я, ввись.
По один б╕к – обпалене листя,
А по ╕нший – запалений хмиз.
18.10.2016

***
Усе в╕ддати можна у ремонт, –
Авто, годинник, одежину з плюшу...
Але найб╕льша марнота з марнот –
Полагодити зн╕вечену душу.

Замулена у глибин╕ глибин,
Вже не ф╕льтру╓ – каламутить воду,
╤ висиха╓ геть до порожнин,
Гуде, неначе комин у негоду.

По в╕нця саж╕ в тому димар╕,
Вона ускр╕зь – ╕ на руках, ╕ лицях.
У порожнечу плюнути не гр╕х
Й перехреститись. Бо х╕ба ж криниця?

Але чужа душа ╕ справд╕ мла –
Сл╕па чи зряча, добра чи злостива.
Бува╓ ╕зсередини гнила,
А ззовн╕, як сльоза сором'язлива.

Намарно ╖й кадити ф╕м╕ам,
Чи намагатись каменем жбурнути.
Залишим Богу богове, а нам
Не гр╕х у власн╕ душ╕ зазирнути.
21.10.2016

***
М╕ж нами часу н╕би й не було, –
Н╕ л╕т, н╕ зим, н╕ перевесел дол╕.
Все той же тембр у голос╕ «Алло!»,
Мембранний пульс моб╕лки у долон╕.

Н╕куди ми в╕д себе не втекли,
За видноколи йшли – ╕ все по колу,
Хл╕бину сонця нар╕зно пекли
З одного й того самого помолу.

Розстанули св╕чки прожитих дн╕в –
╤ ти перетворилась на ╕кону,
Яку в душ╕ щораз боготворив,
Неначе Рафаель свою Мадонну.

╤ раптом ти воскресла ╕з картин,
Що пензлик серця змалював колись ще.
Простий м╕й телефон став золотим
В╕д голосу твого посеред тиш╕.

╤ знову все весною розцв╕ло,
╤ ц╕лий св╕т враз вирвався з невол╕.
М╕ж нами часу н╕би й не було, –
Н╕ л╕т, н╕ зим, н╕ перевесел дол╕.
15.01.2017
м. Житомир

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18005

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков