Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2677)
З потоку життя (5748)
Душі криниця (3242)
Українці мої... (1420)
Резонанс (1428)
Урок української (984)
"Білі плями" історії (1618)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЮВ╤ЛЕЙНИЙ ВИПУСК АЛЬМАНАХУ
Члени Червоноградського л╕тературно-мистецького об'╓днання “Трет╕й горизонт”...


КРИМСЬК╤ ТАТАРИ ПОКАЗАЛИ, ЩО НЕ ЗАЛИШАТЬ ОДИН ОДНОГО БЕЗ П╤ДТРИМКИ
В акц╕╖ «Кримський марафон», яку ╕н╕ц╕ювали для п╕дтримки пол╕тичних в’язн╕в ╕...


СВЯТО ПАРТЕН╤Я: ДЕНЬ ПОМИНАННЯ ПОМЕРЛИХ
церковне свято Партен╕я не належить до визначних (великих), але у давн╕ш╕ часи було таки довол╕...


С╤ЛЬСЬКИЙ СМ╤ХОТВОРЕЦЬ
Повернутися до анал╕зу твор╕в у альманаху «Все, чим живу ╕ дорожу» мене спонукала...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» - Мирослава ТЕРЕЩЕНКО
Стор╕нки з майбутньо╖ книги переможц╕в Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу ╕мен╕ Данила...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 03.02.2017
РОСТЕ В СОКОЛИНОМУ ЯСЕН

(нарис)

Багато рок╕в тому я йшла з╕ школи додому звичним маршрутом. Був сонячний березневий день. Вже майже розтанули сн╕ги ╕ в деяких м╕сцях, здеб╕льшого на горбочках, невелик╕ д╕лянки земл╕ встигли добре п╕дсохнути. П╕сля довго╖ зими д╕твора рад╕ла тим клаптикам вулиць та степк╕в, що першими зв╕льнялися в╕д сн╕гу: збиралися на них ватагами, щоб погратися в «класи» або в «штандера».
До дня весняного р╕внодення залишався ще тиждень. В той день бабус╕, як завжди, напечуть обрядового печива-жайворонк╕в, в╕зьмуть за руки сво╖х онук╕в, стануть в коло на в╕дкритих сонцю узвишшях ╕ поведуть гуртом володар. Сп╕ватимуть «Подоляночку» та зазиватимуть птах╕в: «Жайворонки прилет╕те, весну-красну принес╕те!». Я рад╕ла згадц╕ про прийдешн╓ свято тепла ╕ продовжувала шлях с╕льською вулицею, вдихаючи пахощ╕ талого сн╕гу та волого╖ земл╕.
Та свято мало бути за тиждень, а нараз╕ був м╕й день народження. Вже покликала на гостину двоюр╕дних брат╕в та сестер, сус╕дських д╕тей, щоб п╕сля пригощань пир╕жками та узваром розпочати веснян╕ ╕грища. На нашому кутку б╕ля колодязя вже веселив оч╕ чималий степок з сухою минулор╕чною травою.
Б╕ля свого двору, закутавшись в картату плечову хустку, на мене чекала т╕тка З╕на, сестра чолов╕ка мамино╖ старшо╖ сестри.
- Галю, а зайди-но до хати – В╕тя на тебе чека╓…
Я чомусь н╕яково почувалася, коли сп╕лкувалася з В╕ктором сам-на-сам. В╕н був старшим мене рок╕в на ш╕стнадцять ╕ я, учениця початкового класу, червон╕ла перед ним, як перед вчителькою в школ╕. ╤ хоча позаоч╕ називала його В╕ктором, зверталася, як до старшого: В╕ктор Семенович. Його це забавляло, в╕н прив╕тно посм╕хався, а я вовтузилася на осл╕нчику б╕ля його л╕жка, коли час в╕д часу заходила п╕сля школи пров╕дати хворого родича. Крадькома поглядала на св╕тлину, на як╕й поряд з В╕ктором сид╕ла його красуня-дружина, начебто професорська донька з Ки╓ва. То було ╖х вес╕льне фото. На власн╕ оч╕ бачити ╖╖ не довелося, бо одружувалися вони в столиц╕, ще коли я була зовс╕м малою. А в село вона давно не нав╕дувалася.
З яко╖ нагоди чекав на мене В╕ктор, не мала уяви. Витерла добре чоб╕тки об купу тор╕шнього сухого картоплиння, розстеленого п╕д порогом, та ув╕йшла до хати. З бл╕дим неголеним обличчям В╕ктор нап╕всид╕в у л╕жку, обкладений великими б╕лими подушками. В руках тримав якийсь пакуночок з червоною стр╕чкою.
Прив╕тавшись, я опустила оч╕, бо здогадалася, що цей пакуночок призначався мен╕. Т╕тонька З╕на теж стояла поряд, але першою не прив╕тала – дала можлив╕сть зробити це хворому синов╕.
Залишатися надовго в хат╕ я не мала можливост╕, бо потр╕бно було допомогти матус╕ п╕дготуватися до прийому гостей, але й вт╕кати в╕дразу теж було б нечемно. Вислухавши прив╕тання з днем народження та прийнявши з рук В╕ктора подаруночок, вс╕лася на широкий осл╕нчик.
В╕ктор Семенович завжди ц╕кавився усп╕хами в школ╕, мо╖ми мр╕ями та побажаннями. До Нового року подарував книгу про ╤вана Кожедуба не просто так, знав, що з раннього дитинства мр╕яла стати льотчицею. ╤ хоча книга була не дитячою, зате густо оздоблена фотограф╕ями про життя героя, тож ╕нод╕ вечорами гортала ╖╖ стор╕нки. Наш╕ розмови зазвичай зводилися до розпитувань про новини в школ╕, про вчител╕в та друз╕в, бо я, сп╕вчуваючи його тод╕шньому стану, не знала, про що й запитати. Про дружину та маленького сина, що росте без батька, боялася нагадувати, хоча ╖х фотозображення завжди були присутн╕ми у велик╕й св╕тлиц╕, де стояло л╕жко В╕ктора. Набагато весел╕шими були походи в оселю т╕тки З╕ни вс╕м класом. Ц╕кав╕ розпов╕д╕ ╖╖ вченого сина про далеке минуле зачаровували, як казки…
В╕ктор зак╕нчив школу з золотою медаллю на р╕к чи два ран╕ше за сво╖х ровесник╕в. З першого разу вступив до Ки╖вського ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка, п╕сля усп╕шного зак╕нчення якого продовжив навчання в асп╕рантур╕. Ще студентом почав досл╕джувати виникнення, розвиток писемност╕ на планет╕, системи дешифрування письма, геральдичн╕ та п╕ктограф╕чн╕ зображення. Досл╕дженнями талановитого студента зац╕кавилися в╕тчизнян╕ та заруб╕жн╕ вчен╕. Вже тод╕ його називали яскравим досл╕дницьким обдаруванням. На третьому курс╕ В╕ктор Драчук виступив з допов╕ддю на Всесоюзн╕й науков╕й конференц╕╖ в Москв╕. З тих п╕р мало яке наукове видання обходилося без його досл╕джень та статей, а ун╕верситетське кер╕вництво дозволило хлопцев╕ навчатися за ╕ндив╕дуальним планом та нав╕ть зв╕льнило його в╕д в╕дв╕дування деяких лекц╕й. В╕ктор повн╕стю переключився на наукову працю.
Через к╕лька рок╕в вже в склад╕ викладач╕в в╕н по╖хав з групою студент╕в на зб╕р урожаю в колгосп на Херсонщину. Одного нед╕льного дня, коли студенти та ╖х виховател╕ в╕дпочивали, В╕ктор, оск╕льки був наймолодшим серед викладацького колективу, визвався сходити до м╕сцевого магазину за кавунами. Н╕хто й подумати не м╕г, що той пох╕д буде роковим в житт╕ молодого вченого. В одному з подв╕р’╖в т╕╓╖ нед╕л╕ гралося вес╕лля ╕ на шляху молодого чолов╕ка трапилася надто вже нетвереза компан╕я с╕льських парубк╕в. Оточивши В╕ктора в безлюдному м╕сц╕, почали наполягати, щоб той випив з ними самогону. Коли почули в╕дмову, вир╕шили провчити при╖жджого…
В╕ктор залишився живим, але позбавився слуху, зору, мови, можливост╕ рухатися. П╕сля довгого л╕кування в столиц╕ його, нерухомого, перевезла додому в село мати. Батько В╕ктора загинув на в╕йн╕. Щоб син не залишався на самот╕ з б╕дою, т╕тонька З╕на кожно╖ нед╕л╕ запрошувала до хати гостей – родич╕в, сус╕д╕в, вчител╕в, с╕льську молодь. В будн╕ його щодня в╕дв╕дували школяр╕. Все село в╕дгукнулося на трагед╕ю, яка сталася в родин╕. Дякуючи вол╕ до життя, наполегливост╕ В╕ктора, турбот╕ матер╕ та небайдужост╕ друз╕в, через к╕лька рок╕в недуга почала в╕дступати. З’явився слух, пот╕м мова. ╤ хоча з╕р був зовс╕м слабким, бо н╕яка в╕тчизняна оптика не допомагала, а т╕ло нерухомим, молодий вчений рвався до роботи. Старшокласники по черз╕ заходили п╕сля школи до В╕ктора ╕ п╕д диктовку записували його науков╕ роздуми.
На той час друз╕ д╕зналися, що н╕мецьк╕ вчен╕ розробляють оптичн╕ прилади, як╕, можливо, могли б допомогти В╕кторов╕. Наше Руде Село, що на Ки╖вщин╕, тод╕ територ╕ально п╕дпорядковувалося Тет╕╓ву, то ж звернулися оф╕ц╕йним листом Тет╕╖вського райкому комсомолу на прославлений завод «Карл Цейс», в якому розпов╕ли про долю молодого вченого та додали ╕стор╕ю його хвороби. Через м╕сяць з Н╕меччини прийшла посилка з оптичними окулярами для в╕дновлення зору. В╕кторов╕ вони п╕д╕йшли ╕деально – в╕н почав бачити, а значить самост╕йно читати та писати. Його радост╕ не було меж. А згодом в садиб╕ т╕тки З╕ни почала д╕яти «Школа п╕д яблунею» – з весни до осен╕ на л╕жку в саду В╕ктор проводив заняття з школярами з п╕дготовки ╖х до вступу в вищ╕ навчальн╕ заклади.
От лише ноги були чужими, не давали п╕днятися з л╕жка. П╕сля п’яти рок╕в нерухомост╕ В╕ктор в черговий раз кинув виклик хвороб╕. В колгоспн╕й майстерн╕ зробили йому прим╕тивн╕ ходунки на маленьких кол╕щатах ╕ з допомогою друз╕в в╕н почав вчитися ходити в тому нехитрому гром╕здкому пристро╖ по к╕мнат╕. ╤ таки навчився! А коли зм╕г стати на милиц╕, в╕дразу ж повернувся до Ки╓ва, до улюблено╖ справи. Про важку ╕ разом з тим ц╕каву долю В╕ктора Драчука в 60-70 роках минулого стол╕ття писали багато р╕зних видань, пор╕внюючи його з в╕домим л╕тературним геро╓м Павлом Корчаг╕ним. Ще довгий час В╕ктор Семенович проходив реаб╕л╕тац╕ю в одному з санатор╕╖в ╢впатор╕╖. Це м╕сто в Криму стало його другою дом╕вкою.
П╕сля зак╕нчення школи я ще к╕лька раз╕в зустр╕чалася з В╕ктором в Ки╓в╕, а пот╕м, перебуваючи за межами Укра╖ни, сл╕дкувала за його усп╕хами, знала про ц╕лий ряд досл╕дницьких роб╕т та науково-популярних видань. Особливу популярн╕сть принесла йому книга «Дорогами тисячол╕ть» з п╕слямовою академ╕ка Б. Рибакова, Лауреата Лен╕нсько╖ прем╕╖. Книга витримала 18 видань р╕зними мовами в кра╖н╕ та за кордоном. Й ╕нш╕ книги, що виходили тисячними тиражами, митт╓во перекочовували з полиць книжкових магазин╕в в приватн╕ б╕бл╕отеки любител╕в ╕стор╕╖ та кра╓знавства. В╕дом╕ видання В. Драчука: «Про що розпов╕да╓ геральдика», «Система знак╕в П╕вн╕чного Причорномор’я», «Крок в нев╕доме», «Керк╕н╕т╕да-╫езлев-╢впатор╕я» та ╕н. Дуже зрад╕ла, коли в сво╖й ярославськ╕й квартир╕ побачила його на екран╕ телев╕зора з московсько╖ студ╕╖ Миколи Сенкевича популярно╖ передач╕ «Клуб к╕номандр╕вник╕в». На той час В╕ктор Семенович вже мав звання доктора ╕сторичних наук та був в╕домим у св╕т╕ вченим. Працював у в╕дд╕л╕ Криму ╤нституту археолог╕╖ Академ╕╖ наук Укра╖ни, очолював експедиц╕ю з вивчення наскельних зображень в урочищ╕ Сари-Кая, ущелин╕ Таш-А╕ра та в багатьох кримських печерах. В в 1980-82 рр. орган╕зував роботу ╓впатор╕йського загону П╕вденно-кримсько╖ експедиц╕╖, яка досл╕джувала давню Керк╕н╕тиду.
В 1989 роц╕ в Азербайджан╕ я отримала сумну зв╕стку в╕д батька, з яко╖ д╕зналася, що В╕ктор Семенович загинув в ДТП у Ки╓в╕. Йшов йому тод╕ 53 р╕к. За св╕й короткий в╕к в╕н зробив багато наукових в╕дкритт╕в, залишив по соб╕ безл╕ч добрих справ, бо кр╕м науково╖ прац╕, як╕й в╕ддавав найб╕льше часу та сил, активно займався й громадською роботою, журнал╕стською та письменницькою д╕яльн╕стю. Родини б╕льше в╕н не мав, знаю, що син в╕д першого та ╓диного шлюбу мешка╓ зараз за кордоном.
В Криму я натрапила на сл╕д свого в╕домого земляка в електронному вар╕ант╕ туристично╖ газети «Терра-Таврика». Нарис називався «Виктор Драчук: Бороться и искать..». Зв’язалася з головним редактором Вячеславом Хачатуряном ╕ отримала в╕д нього в дар друкований прим╕рник багатостор╕нково╖ газети, яка випускалася в журнальному вар╕ант╕. Разом з к╕лькома книгами автора, що були в мо╖й б╕бл╕отец╕, вир╕шила передати його в с╕льську б╕бл╕отеку Рудого Села (нин╕ Володарського району) для куточка л╕тературного кра╓знавства. А недавно д╕зналася, що в 2013 роц╕ в сел╕ Соколиному Бахчисарайського району з ╕н╕ц╕ативи орган╕зац╕╖ «Туристичний актив Криму» на територ╕╖ туристичного комплексу «Ателика Орлиний пол╕т» було закладено Алею кримських кра╓знавц╕в на честь двадцяти в╕домих ╕сторик╕в, географ╕в, журнал╕ст╕в, як╕ зробили вагомий внесок в розвиток та досл╕дження Криму. Серед ╕мен Олега Домбровського, Аскольда Щепинського та ╕н. на почесному м╕сц╕ ╕м’я ╕ мого шановного земляка.
За три роки т╕ двадцять саджанц╕в ясен╕в, безумовно, п╕дросли. Пройде ще з десяток рок╕в ╕ крони дерев, що стали живими пам’ятниками людям, як╕ присвятили сво╓ життя Криму, будуть захищати в╕дпочивальник╕в-турист╕в в╕д палючого кримського сонця ╕ в загальному шум╕ ╖х листя звучатиме ╕ голос ясена, що символ╕чно носить ╕м’я В╕ктора Семеновича Драчука.

Галина ЛИТОВЧЕНКО
Бахчисарайський район

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18050

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков