Версiя для друку Обговорити в форумi

14 лютого було багатолюдно в одній із зал Кримської республіканської наукової бібліотеки ім. І. Франка. Прийшли соратники та однодумці Данила Андрійовича Кононенка – нашого видатного поета і перекладача, а також люди, які просто люблять його поезію, на презентацію книги спогадів про нього «Цю землю я любив…».
Виступаючих було багато, виступив і я, але промова моя була невелика, тому що біль від втрати цієї чудової людини ще й досі не вщух…
Книгу спогадів про Віру Сергіївну – мою маму, ми почали готувати з 2011 року, а влітку 2012 р. свої спогади про неї написав і Данило Кононенко. Гадаю, що зараз було б дуже доречно познайомити читачів газети з ними. Звичайно, ні він, коли віддавав мені цей матеріал, ні я, коли отримував його, навіть не могли подумати, що через 5 років вже син Віри Роїк напише спогади про Данила Кононенка…
Вадим РОЇК

***
Ім’я кримської вишивальниці українських рушників Віри Сергіївни Роїк знайоме мені з преси ще з кінця 60-х – початку 70-х років минулого, двадцятого століття: то вона писала про виставки художньої вишивки в Будинку народної творчості, де тоді працювала методистом образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, то в коротких інформаціях про такі ж виставки згадували і її ім’я.
Більше ім’я Віри Роїк стало на слуху вже в часи незалежності України. Особливо часто воно почало з’являтися на сторінках україномовної газети «Кримська світлиця». Журналісти-світличани стали цікавитися творчим доробком своєї землячки, народженої на Полтавщині, українкою за духом і чудовим майстром вишивки рушників. Адже, мабуть, тільки в Україні так свято шануються наші вишивані рушники і всі обряди та звичаї, пов’язані з ними: хлібом-сіллю на вишиваному рушнику зустрічали бажаних гостей, без рушників не відбувалися заручини та весілля, навіть труну з покійником опускали на цвинтарі в яму на рушниках...
Рушники та сорочки-вишиванки – то наші обереги, наші національні символи, наше таке до болю близьке і рідне, без чого ми не уявляємо свого життя, свою націю. Хто бачив, як матуся схилялася над білим полотном, аби вишити синові в дорогу рушничок на щастя і долю, хто народився в українській хаті і виростав з розмаїтими барвами рушників, якими були обрамлені на покуті у куточку образи святих, а також сімейні фотознімки на білій стіні сільської оселі, той ніколи не зрадить в собі дух українства, не пройде мимо виставлених на загальний огляд рушників, вишитих майстерною рукою. Газета українців Криму «Кримська світлиця» не раз розповідала на своїх сторінках про виставки вишиваних рушників славетної майстрині Віри Сергіївни Роїк.
Наприкінці квітня 2001 року, коли Кримське товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном «Україна-Світ» відзначало своє 30-річчя, тодішній відповідальний секретар правління товариства Василь Савенко організував виставку робіт на той час уже добре знаної і відомої далеко за межами України заслуженої майстрині української вишивки Віри Роїк. На ювілей товариства приїхало багато гостей не лише з різних куточків Криму, а й з-поза його меж. Усі були зачаровані виставкою, яка мала назву «Український рушничок». Тоді ж я познайомився і з самою майстринею та її чудовими роботами. Згадалися матусині рушники, які ненька вишивала у довгі зимові вечори.
Порозмовляли з Вірою Сергіївною, як кажуть, «на ходу», в не дуже затишній обстановці, бо людей було чимало і кожному хотілося хоч словом перемовитися з вишивальницею. І хоч наша зустріч була короткою, я встиг відчути велику, щедру душу цієї жінки, в якій жив наш мужній український дух, яка, живучи подовгу за межами України, не забула свою рідну мову, свою Полтавщину. Тоді ж на тій святковій конференції товариства «Україна-Світ» ми й сфотографувалися з Вірою Сергіївною: відповідальний секретар товариства Василь Савенко, заступник міністра культури АРК Леонід Білий, бандурист Олексій Нирко та автор цих рядків біля одного зі стендів виставки.
Та ближче ми зійшлися з Вірою Сергіївною після виставки її робіт на моїй батьківщині– у Кам’янському державному історико-культурному заповіднику та в музеї Богдана Хмельницького національного історико-культурного заповідника «Чигирин» влітку 2004 року. Пам’ятаю той день, коли переповнена від вражень на Черкащині Віра Сергіївна, повернувшись додому в Сімферополь, відразу ж зателефонувала мені і запропонувала зустрітися. Наступного дня вона, як і зазвичай, приїхала зі своїм сином Вадимом Михайловичем у редакцію «Кримської світлиці», де я працював редактором літератури і мистецтва. Пригадую, скільки було емоцій, скільки незабутніх вражень від Кам’янки, Чигирина, Канева, де відбувалися виставки «Українського рушничка», скільки теплих і щирих вітань від земляків привезла мені Віра Сергіївна! Багато розповідала, як її там, на Черкащині, сердечно зустрічали, якою цікавою стала виставка її вишивок для людей, котрі й самі люблять вишивати і не уявляють свого життя без цього улюбленого заняття.
На завершення нашої теплої зустрічі Вадим Михайлович сфотографував нас разом з Вірою Сергіївною. Провівши гостей, я під враженням почутого відразу ж написав статтю «Де творили Пушкін і Чайковський» – квітне «Український рушничок», котра була опублікована в «Кримський світлиці» 13 серпня 2004 року. А незабаром я підготував статтю про виставку в Чигирині, яка називалась: «На землі Хмельницького Богдана Віри Роїк квітне рушничок» («Кримська світлиця», 22 жовтня 2004 року). Тоді ж і народилися рядки вірша «Хрестиком гаптоване життя», який я присвятив Вірі Роїк.
А потім, після Черкащини, Віра Сергіївна продовжувала свій виставковий тур по містах України – Львів, Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці, Новоград-Волинський... І мені випала честь висвітлювати на сторінках «Кримської світлиці» ту подорож «Українського рушничка». Наші зустрічі та розмови з Вірою Сергіївною були частими: вона бувала в редакції газети, яка стала для неї рідною і близькою. Тут, в редакції, Віра Сергіївна не раз воліла святкувати разом з колективом та шанувальниками її творчості свій день народження, а в 2009 році, коли на останні дні квітня припадало свято Великодня, до «Кримської світлиці» на день народження Віри Сергіївни 25 квітня завітало чимало гостей – друзів і шанувальників майстрині української вишивки, Героя України – П. Вольвач, П. Власенко, вчителька української мови і літератури В. Коваленко, з ініціативи якої в Сімферопольській школі № 3 було створено народознавчу світлицю, з-поміж експонатів якої були й вишивані рушники Віри Роїк. Композитор А. Сидоров подарував присвячену іменинниці свою нову пісню.
Зустрічі в «Кримській світлиці» стали традиційними. Тут ми слухали хвилюючі розповіді Віри Сергіївни про її життя, в якому немало було і сумного, і радісного, усього того, що покладено в основу її біографічної книги «Мелодії на полотні», яку вона нам подарувала. Щиро і сердечно вітали Віру Сергіївну з присвоєнням їй високого звання «Герой України», випустили спеціальний чотиристорінковий кольоровий додаток до «Кримської світлиці», присвячений 95-річчю шанованої нами майстрині української вишивки.
Готувалися до її столітнього ювілею, але, на превеликий жаль, Віра Сергіївна трохи не дожила до цієї високої дати. Лишилася світла пам’ять про неї у її вишиваних рушниках, в її книзі «Мелодії на полотні», у книзі віршів-присвят та відгуків на її чудові роботи «Рядки, як візерунки рушникові», яка виходила у світ двома виданнями і яку я редагував та до якої писав передмову. Говорив я тепле слово про Віру Сергіївну та її творчість у створенні мальовничих українських рушників у фільмі, присвяченому їй, який знімав талановитий львівський режисер Василь Глинчак. Тішуся й радію з того, що знав і не раз спілкувався з цією жінкою, яка вишивала на рушниках свою долю, а, отже, й долю мого рідного народу.

Данило Кононенко,
поет, заслужений журналіст України,
заслужений діяч мистецтв АР Крим
м. Сімферополь

На фото: Віра Роїк і Данило Кононенко в редакції «Кримської світлиці», 2004 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2017 > Тема "Душі криниця"