Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗНАЄМО… ПАМ'ЯТАЄМО… НАСЛІДУЄМО???

«…Він простелив свободу сучасній Україні» (Папа Іван Павло II)
«Батьківщина – це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століть будували свою державу… Тільки в Батьківщині народ вповні заспокоює свої духовні й суспільні потреби та осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту» (Патріарх Йосип Сліпий)

Йосип Сліпий належить до когорти стовпів української культури XX століття, який залишив нащадкам безцінний духовний скарб як у релігійному, так і в національному вимірах. Біографія і спадщина Йосипа Сліпого стали предметом дослідження багатьох українських і зарубіжних вчених, зокрема української діаспори. Маємо документальний фільм про цього сподвижника Української Церкви і Української держави. Цей могутній, зростом під два метри чоловік вражає своїм потужним інтелектом, глибиною думки, науковими здобутками, відданістю українській землі, невгасимою любов’ю до рідного слова, до свого знедоленого народу. Усі ці чесноти він повною мірою використав для формування української національної еліти європейського зразка, яка стала фундаментом відродження незалежної демократичної України. Ніякі життєві випробування (зокрема 18 років перебування у радянських таборах Сибіру і Мордовії) не зламали його залізної волі до свободи, перемоги добра, утвердження світла й людської гідності. Його життєве кредо «Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок») стало магістральним на його дев'яностодвохлітній тернистій дорозі. Цей геніальний вислів Сенеки став центральним у єпископському гербі Патріарха. Він йому не зрадив жодного разу. Завдяки всеосяжному розуму, непохитній вірі, нескоримій волі Йосип Сліпий успішно поєднав у собі науковця-мислителя, теолога і патріота. Він достойно проніс естафету свого великого наставника Андрея Шептицького.
Універсалізм Йосипа Сліпого вражає. Він, зокрема: ректор Львівської духовної семінарії (з 1926 р.), організатор і незмінний голова Богословського наукового товариства (з 1926 р.), ректор Львівської Богословської академії ( з 1928), дійсний і почесний член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ, тодішньої Української Академії Наук), організатор і ректор Українського католицького університету у Римі (1963 р.) і його філій з усією інфраструктурою для навчання і культурно-наукової праці молоді у Вашингтоні, Філадельфії, Чикаго, Лондоні, організатор Українського Центру у Римі (по суті амбасади України у вільному демократичному світі), який відвідували видатні особистості, посли різних держав, високі церковні діячі, натхненник відновлення Українського Вільного Університету у Мюнхені з підготовки українських вчених і публікації фахової книжкової продукції, зокрема з історії України, член Тіберійської Академії у Римі, почесний доктор багатьох університетів Америки і Канади, автор тринадцяти томів наукових, науково-просвітницьких і богословських праць, організатор і учасник багатьох наукових конференцій, семінарів з актуальних питань українського суспільного й церковного життя. Увесь тривалий період еміграції (21 рік) Йосип Сліпий на волонтерських засадах виконував роль українського амбасадора в країнах поселення українців, піднімаючи в них дух патріотизму, віри в Україну, оберігаючи від асиміляції. Своєю послідовною боротьбою за права людини, безкомпромісністю щодо засудження тоталітарної системи, чесним роз’ясненням реального життя в Україні Патріарх зумів зламати хибний стереотип щодо сприйняття України та її історії.
Унікальним і безцінним для українського державотворення є концептуальний підхід Йосипа Сліпого до виховання української молоді в поєднанні віри, глибокого розуміння науки й любові до рідної землі, до її історії, традицій, мови. «Заповіт Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого» мав би стати повсякденною малою біблією для кожного українця, кожного, хто живе на цій багатостраждальній благодатній землі. Ось як визначав значення науки Йосип Сліпий у своєму «Заповіті» для нащадків: «Наука – це один із наріжних каменів-стовпів відродження та сили народу… Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та Народу… Наука – це їхнє дихання і життя!». Вказує у «Заповіті» Йосип Сліпий і на головну першопричину нашої поразки у державотворенні: «Брак почуття і розуміння єдности в основних питаннях життя Церкви і Народу – це наше нещастя, це наш споконвічний гріх!». Центральною темою саморозвитку і самоствердження нації Йосип Сліпий вважав освіту, виховання молоді на національних традиціях, але звернених в модерний європейський простір. Він особисто складав програми і курси навчання, зокрема, в Українському католицькому університеті у Римі. Завдяки енциклопедичним знанням Патріарх робив це фахово й успішно. Захоплює глибоке розуміння Патріарха виховання патріотичної молоді на зразках давньоукраїнських літописів княжої доби. У творах того періоду Блаженніший бачив зародок національної свідомості українців, славу і велич Київської Русі та її князів, фундамент могутньої держави. Київська Софія для Йосипа Сліпого була символом єднання віри та науки і стала прообразом Собору святої Софії Божої Премудрості у Римі, який споруджено його зусиллями. На церемонії архиєрейського посвячення Храму у 1969 році Йосип Сліпий наголошував на потребі зберегти історичну тяглість і оживити давню українську традицію, поклавши відповідальність за цю важливу справу на сучасних і грядущих поколіннях. Не випадково стіни цього величного духовного храму прикрашають мозаїчні лики творців красного письменства Київської Русі: Нестора Літописця, Ярослава Мудрого, митрополита Іларіона, Данила Паломника, Володимира Мономаха.
На літературознавчий аспект у діяльності цього велета української духовної культури XX століття вперше звернув увагу відомий літературознавець, дійсний іноземний член Національної академії наук України Леонід Рудницький. Детально дослідила цю мало вивчену грань творчості Патріарха у своїй двохтомній праці під загальною назвою «Патріярх Йосиф Сліпий і красне письменство» Ірина Іванкович. Йосип Сліпий досконало знав літературу періоду княжої доби, вважав її за найкращі взірці патріотизму, поваги до науки, знань, мудрості, тобто справжнім культурним продуктом, «творами людського духа». Саме у них він вбачав джерело національної свідомості українців, славу і велич Київської Русі. Глибоко знав Патріарх і новітню літературу, захоплювався її творцями, аналізував і цитував їхні твори у своїх численних виступах, проповідях, лекціях. До числа його улюблених письменників належали Маркіян Шашкевич, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко. Їхні твори були для Патріарха незмінним джерелом мудрості для виховання національно свідомої молоді. Часто у своїх працях він цитував цих титанів українського духа. Їх усіх об’єднувало безкомпромісне ставлення до втрати рідної мови, традиції, історії. Про вболівання Йосипа Сліпого за українську мову свідчить о. Рафаїл Турконяк, якому Патріарх доручив перекласти Святе письмо українською, щоб парафіяни мали можливість слухати Його материнською мовою.
Постать Йосипа Сліпого мала б стати джерелом натхнення, еталоном прямостояння, непідробного патріотизму і служіння своєму народові. Усі етапи свого тривалого життя – академічного, табірного, еміграційного – він максимально використав для єднання українців в один національний організм, підготовки високоосвіченої української еліти для будівництва майбутньої незалежної європейської України. Очільникам сьогоднішнього Міністерства освіти і науки варто було б взяти за основу доробок Патріарха як у вихованні свідомої молоді, так і у ставленні до української науки. Натомість це відомство заповзялося інтернаціоналізувати освіту, інтегрувати українську літературу й історію зі світовою, знищити, по суті, українську мову як єдину мову викладання, запровадивши фактично двомовну освіту. А в результаті – отримати покоління космополітів, без українського коріння, ідентичності й свідомості, яке, як перекотиполе, за певних труднощів легко, без докорів сумління, змінить громадянство.
Дивує, що жодна з державних інституцій не запропонувала оголосити 2017 рік роком Йосипа Сліпого в Україні з цілою низкою цікавих заходів як всеукраїнського, так і міждержавного значення. Що це: байдужість, незнання, чи свідоме ігнорування? Дуже сумно, що 125-річчя цього Трударя, Патріота, Духовного світоча, Будівничого української державності практично спущено на рівень громадськості. Для нинішньої влади це, здається, стає уже нормою. Приклад Йосипа Сліпого, на жаль, не одинокий. Варто згадати минулорічне сумнозвісне відзначення 100-річчя Івана Франка і 150-річчя першого президента України Михайла Грушевського. І війна на сході України тут ні до чого. Навпаки, при такому ставленні держави до гуманітарної сфери, до культурних скарбів нації і їхніх творців, ми приречені стати легкою здобиччю для будь-яких зайд, приречені на небуття. Прокидаймося українці! Озиваймося, українці! Наслідуймо і будьмо гідні своїх великих попередників!

Наталя Гумницька
Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 03.03.2017 > Тема "Українці мої..."