Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2577)
З потоку життя (5659)
Душі криниця (3186)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1414)
Урок української (981)
"Білі плями" історії (1611)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КРАЙ, ТАЛАНТАМИ БАГАТИЙ
Вперше за роки незалежност╕ в житт╕ Новомикола╖вського краю, що на Запор╕жж╕, в╕дбулася под╕я,...


«ВИ ДУМА╢ТЕ, ЩО МЕН╤ НЕ СТРАШНО...»
Св╕й творчий веч╕р-бенеф╕с, який в╕дбувся у Червоноградськ╕й м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ для д╕тей,...


АНДР╤╥ВСЬКА Н╤Ч
Андр╕й Первозванний, якого вшанову╓мо 13 грудня, був першим з апостол╕в, хто п╕шов сл╕дом за...


ОС╤НН╢ Л╤РИЧНЕ НАДБАННЯ ГАЛИНИ ЛИТОВЧЕНКО
Мокро ╕ сиро. Туманно. Такий листопад. Вбралися б╕сером висохл╕ зонтики кропу.


ЖИТТ╢ДАЙНЕ ДЖЕРЕЛО У СПАДОК
Виступи перед школярами – то завжди питання з багатьма нев╕домими. Як сприйматиме юнь тв╕й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 03.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 03.03.2017
ГАРЯЧИЙ СЕРПЕНЬ
Галина Литовченко

Опов╕дання

Жнива ск╕нчились. Залишен╕ c╕льськими механ╕заторами в пол╕ недоспан╕ ноч╕ були немарними. Урожай з╕брали на славу. Поруч з дорослими в т╕ напружен╕ дн╕ працювали ╕ школяр╕. Старшокласники на вантаж╕вках супроводжували зерно до колгоспного току та районного елеватора, Мишко з Васильком ╕ такими ж, як ╕ вони хлопчиками та д╕вчатками, працювали на току: п╕дм╕тали майданчик, п╕дгортали зерно. Коли на вагах появлявся черговий автомоб╕ль з╕ встромленими у зерно фанерними лопатами, хлопчики б╕гли до нього, щоб прив╕татися з╕ старшими хлопцями. Т╕ по-дорослому потискували руки п╕дл╕ткам та насп╕х перемовлялись к╕лькома словами. Хлоп’ятам було ц╕каво все, що знали доросл╕: ╕ ск╕льки центнер╕в з╕брано з кожного гектара, ╕ як╕ черги автомоб╕л╕в з зерном стоять б╕ля елеватора, ╕ чия бригада на цей раз вийшла в передов╕
- Будемо з хл╕бом цього року, – часто по-д╕ловому повторювали ╕ Михайлик, ╕ Василько.
На збори, що присвячувались зак╕нченню жнив, хл╕бороби вперше за к╕лька тижн╕в прийшли поголеними та п╕дстриженими, у св╕тлих святкових сорочках. Тут з╕брались ╕ д╕тлахи, котр╕ якимось чином були причетн╕ до свята урожаю. Св╕й виступ с╕льський голова розпочав з прив╕тання та сл╕в подяки до вс╕х труд╕вник╕в. Пот╕м п╕д жвавий гул залу розпочалось нагородження передовик╕в жнив ц╕нними подарунками. На сцену один за одним виходили зн╕яков╕л╕ дядьки та молодиц╕, весел╕ парубки та д╕вчата, щоб отримати з рук кер╕вника господарства подарунок: телев╕зор, рад╕оприймач, електробритву, наб╕р посуду чи ще щось под╕бне. Та найб╕льшою неспод╕ванкою для вс╕х присутн╕х було нагородження школяр╕в, як╕ працювали п╕д час жнив на току, по╖здкою до моря в Крим. В клуб╕ зд╕йнявся шквал оплеск╕в та рад╕сних голос╕в задоволених д╕тлах╕в.
Михайлик з Васильком не в╕рили сво╓му щастю. Те, про що вони т╕льки мр╕яли, через к╕лька дн╕в зд╕йсниться! Вони вперше в сво╓му житт╕ по╖дуть так далеко в╕д дому та ще й побачать Чорне море з б╕лими теплоходами, Кримськ╕ гори, про як╕ знають т╕льки з урок╕в географ╕╖. Старшим в ц╕й по╖здц╕ призначили Арсена Федоровича, учителя ╕стор╕╖ та географ╕╖. Кращого екскурсовода – не знайти. Це знали ╕ учн╕, ╕ ╖х батьки.
В день в╕д’╖зду село проснулося ран╕ше, н╕ж зазвичай. Св╕танок ще й не починав жевр╕ти, а до шк╕льного двору вже з╕йшлися школяр╕ у супровод╕ сво╖х батьк╕в, що несли вал╕зи та рюкзаки з необх╕дними речами.
Напередодн╕ в╕д’╖зду директор школи зв’язався по телефону з╕ сво╖ми колегами ╕з кримських шк╕л, з якими уладнав питання з розм╕щенням д╕тей. Коли новенький колгоспний автобус рушив з м╕сця, кр╕зь його в╕дчинен╕ в╕кна повисовувались дитяч╕ голови та десятки рук.
- До побачення!!! – котилося темними вулицями села.
Розчулен╕ матер╕ махали всл╕д сво╖м синам та донькам, даючи останн╕настанови. Але в загальному шум╕ голос╕в вже н╕хто н╕чого не чув.
П╕д веч╕р звичн╕ кра╓види почали зм╕нюватись. Степами покотились блискуч╕ хвил╕ сиво╖ ковили, серед яких яскравими вогнищами палахкот╕ли червон╕ маки. В неб╕ ширяли яструби, соколи, ширококрил╕ орли. Степ дзвен╕в, дзижчав, курликав, висп╕вував на вс╕ лади. Дерев н╕де не було видно, але в ц╕й пустельн╕й м╕сцевост╕ з глибоко порепаними солонцями було щось дивовижне та чаруюче. Сонце величезним помаранчем с╕дало на голу землю.
- Погляньте, погляньте, чайки над степом л╕тають! – в захват╕ закричав Михайлик, – зв╕дки вони тут, Арсене Федоровичу?
- Молодець, Михайлику, ти дуже спостережливий. Незабаром почнеться Сиваш, зв╕дти чайки ╕ зал╕тають у степи.
- Ми побачимо Сиваш, куди козаки за с╕ллю ╖здили?
- Авжеж. Ми обов’язково зупинимося б╕ля озера. Його ще гнилим морем називають.
Попереду по обидва боки в╕д дороги заблищала поверхня Сиваша. Чайки вже л╕тали великими зграями ╕ час в╕д часу котрась ╕з пташок стр╕мко падала у воду, вглед╕вши, певне, з висоти якусь рибину. Через к╕лька хвилин автобус зупинився на узб╕чч╕ ╕ д╕тлахи дружно випурхнули з його в╕дчинених дверей. ╤з води до берега, немов шеренги олов’яних солдатик╕в, прямували почорн╕л╕ в╕д часу та води дерев’ян╕ стовпчики.
- Це Сиваськ╕ солепромисли, – пояснив учитель.
- А що то на берез╕, немов ╕н╕й, поблиску╓? Невже справжня с╕ль? – почали здогадуватися д╕ти.
- Справжня, справжня, – п╕дтвердив Арсен Федорович, – ╖╖ з дна добувають солезбиральними машинами-комбайнами.
- То що, на Сиваш╕ теж жнива вже ск╕нчились? – запитав Василько.
Школяр╕ дружно засм╕ялися з дотепност╕ хлопчика.
- Бо ж щось комбайн╕в н╕де не видно, – додав Васько.
Пахло гнил╕стю, рибою, але вертатися до автобуса н╕кому не хот╕лося. Сонце с╕дало вже не на голу порепану землю а тихенько занурювалося в Сиваш. Здавалось: озеро ось-ось зашкварчить.
* * *
На подв╕р’╖ школи, де зупинилися на ноч╕влю, мандр╕вник╕в уже чекав сторож, старенький кримський татарин д╕дусь ╤сма╖л,– так в╕н в╕дрекомендувався д╕тям.
- А ви можете називати мене ╤сма╖лом Деляверовичем, якщо не важко, звичайно, – усм╕хаючись звернувся в╕н до вчителя. – ╤м’я для Ки╖вщини, я так розум╕ю, не дуже звичне.
- Чи давно в Криму мешка╓те? – поц╕кавився Арсен Федорович. - Дуже гарно укра╖нською мовою волод╕╓те.
- Тут ще мо╖ д╕ди-прад╕ди жили. А щодо знання мови, то в мо╓му дитинств╕ вс╕ м╕сцев╕ д╕тлахи знали к╕лька мов: укра╖нську, рос╕йську, кримськотатарську, грецьку, – перераховував д╕дусь, загинаючи пальц╕ на руц╕. – А деяк╕ ще й в╕рменську, болгарську... Народ╕в тут за всю ╕стор╕ю он ск╕льки з╕бралося. Це вже пот╕м почали вс╕ рос╕йською розмовляти. Бо начебто за правилами хорошого тону не подоба╓ в громадських м╕сцях ╕ншою, н╕ж загально прийнятою сп╕лкуватися. А мо╖ ровесники, незалежно в╕д нац╕ональност╕, вс╕ були, як-то кажуть, пол╕глотами.
- А кул╕ ковтали для чого? – на всяк випадок пошепки запитав Василько Михайлика.
- Ой, Васильку, не см╕ши мене… – засм╕явся хлопчик, – пол╕глоти – це люди, як╕ волод╕ють дек╕лькома мовами.
- Он воно що. А мен╕ почулося «пул╓глоти».
До гурту п╕д╕йшов чорнявий хлопчина, мабуть онук д╕да ╤сма╖ла.
- Марленчику, ану покажи д╕ткам, де можна умитися, – звернувся до нього д╕дусь. – Та й познайомся з хлопчиками, може потоваришу╓те, будете листуватися. Не забудь персиками пригостити, там в кошику лежать.
Сторож показав рукою у б╕к шк╕льного ганку.
Наступного ранку Марлен з д╕дусем ╤сма╖лом прощалися з новими друзями.
- На зворотному шляху обов’язково зав╕тайте, я чекатиму, – попросив сторож Арсена Федоровича.
* * *
Степи вже ск╕нчилися. З╕р веселили персиков╕ сади та неск╕нченн╕ р╕вн╕ ряди виноградник╕в. Стар╕ лози тяж╕ли рясними сонячними гронами. На обр╕╖ козацькою шапкою зд╕ймалася велетенська гора.
- То Чатир-Даг – Палат-гора, Шатро-гора… Так звучить ╖╖ назва в переклад╕ з тюрксько╖ мови. Наш маршрут проходить повз ту гору. Незабаром побачимо ╖╖ ближче, – розпов╕дав учитель.
Через к╕лька годин дорога п╕рнула в красиву долину м╕ж л╕систими горами. Густа зелень сад╕в, альтанки увит╕ виноградом, рясн╕ кв╕тники з якимись екзотичними рослинами, все було для Михайлика незвичним. Ще так мало бачили вони з Васильком у сво╓му житт╕. А ск╕льки таких красивих м╕сць ╓ в наш╕й Укра╖н╕! В одному двор╕ Михайлик углед╕в мальви з чорнобривцями. «Мабуть тут укра╖нська родина мешка╓. Бо н╕чим кв╕ти не в╕др╕зняються в╕д тих, що в нашому кв╕тнику ростуть» – в╕дзначив про себе Михайлик
- А що це за ракети стоять обаб╕ч дороги? – запитав хтось ╕з школяр╕в, пом╕тивши стр╕мк╕ м╕нарети, як╕ нац╕лились у небо сво╖ми гострими верх╕вками.
Учитель розпочав ц╕каву розпов╕дь з ╕стор╕╖ рел╕г╕й та культур багатонац╕онального Криму. Мишко уважно слухав, не забуваючи стежити за обрисами г╕р, як╕ з кожним к╕лометром шляху росли ввись. Уздовж дороги через всю долину текла вузька р╕чка. Верх╕в’я ╖╖ знаходилось десь високо в горах. Саме г╕рський пот╕к п╕дштовхував ╖╖ так бадьоро б╕гти по р╕внин╕.
- А ось ╕ Чатир-Даг, – неспод╕вано об╕рвав свою розпов╕дь учитель.
Дорога почала п╕д╕йматися вгору. Стр╕мк╕ скел╕, що широким амф╕театром зд╕ймалися праворуч, н╕чим не нагадували ту велетенську козацьку шапку. Назустр╕ч хутенько б╕гли тролейбуси та р╕знокольоров╕ авт╕вки. Автобусний двигун востанн╓ глибоко вдихнув ╕ машина вискочила на г╕рський перевал. Пот╕м, в╕дкривши друге дихання, розпочала затяжний спуск до моря.
* * *
За високою кованою огорожею, що стримувала в╕д втеч╕ за меж╕ затишного двору довг╕ пл╕т╕ темно-зеленого плюща, Михайлик побачив невеликий будиночок з просторою в╕дкритою терасою. Садиба розташувалась впритул до вузького тротуару, що спускався в╕д шк╕льного двору, де зупинилися на пост╕й школяр╕, до набережно╖ невеликого приморського м╕стечка. Напередодн╕, повертаючись з моря, Михайлик ╕ не пом╕тив, як з поля його зору зникла струнка русява д╕вчинка, що йшла тротуаром за дек╕лька крок╕в попереду гом╕нливо╖ юрби Михайликових друз╕в. Ще мить тому ╖╖ червоний в б╕л╕ горошини ситцевий сарафан маячив перед очима, а пот╕м неспод╕вано кудись зник. Немов кр╕зь асфальт провалилась. П╕сля сн╕данку, спускаючись до моря, Михайлик зупинився на тому м╕сц╕, де кудись д╕лася незнайомка, ╕ вглед╕в хв╕ртку, оповиту, як ╕ вся огорожа, густим плющем. Стежка в╕д хв╕ртки спускалася вниз до обсаджено╖ виноградними лозами тераси, тому будинок з вулиц╕ був зовс╕м не пом╕тний. Якби хлопчик не зупинився ╕ уважно не придивився кр╕зь листя плюща за огорожу, то так ╕ залишилася б не розгаданою вчорашня загадка. На д╕вчинку в╕н звернув увагу ще на пляж╕. Вона в╕др╕знялася в╕д ╖х с╕льських д╕вчат не т╕льки короткою зач╕скою та блакитним спортивним купальником. ╥╖ хода була легкою ╕ впевненою. Було видно, що знайомий ╖й тут кожен кам╕нь, що море для не╖ – звичне середовище. Вона впевнено стрибала з берегових скель та подовгу гойдалась, розкинувши руки, на зеленуватих хвилях.
Незважаючи на ранковий час, пляж не виглядав пустельним. При╖ждж╕ в╕дпочивальники намагалися як можна б╕льше п╕ймати п╕вденного сонячного пром╕ння, запастися здоров’ям до наступного л╕та. Д╕вчинка вже теж була на берез╕. Вона сид╕ла на великому гладенькому валун╕, тримаючи на кол╕нах аркуш картону, ╕ щось малювала ол╕вцем. Михайлик обережно п╕д╕йшов ззаду, щоб заглянути в аркуш, але не насм╕лився зупинитись, бо сл╕дом вже б╕г Васько ╕ п╕ймавши Михайлика за руку потягнув його до води. Солон╕ бризки полет╕ли на вс╕ боки. Навкруги дзвен╕в дитячий см╕х та вереск. Такого задоволення Михайлик ще н╕коли не отримував. Чудов╕ г╕рськ╕ пейзаж╕ притягували з╕р, безмежна морська широч╕нь кликала в далину.
Д╕вчинка на мить в╕двол╕клась в╕д малювання ╕ з ц╕кав╕стю спостер╕гала за метушнею у вод╕. Михайлик п╕ймав ╖╖ погляд ╕ ним оволод╕ло якесь нев╕доме йому тепле почуття. Вона посм╕хнулася ╕ знову схилилася над аркушем.
- На кого це ти так задивився? – не змовчав Василько.
В╕н з першого дня при╖зду пом╕тив як╕сь зм╕ни в повед╕нц╕ товариш.
- Та так... – не знайшов що сказати Михайлик.
В цей час недалеко в╕д берега пропливав невеликий рибальський баркас. На його корм╕ стояв засмаглий юнак, тримаючи в руц╕ рупор гучномовця. Коли баркас пор╕внявся з легкою буд╕влею прибережного кафе, юнак гукнув в рупор, звертаючись до когось на берез╕:
- Оле-сю!!! Помахай мен╕ хустинкою!
Зац╕кавлен╕ в╕дпочиваюч╕ поп╕дн╕мали голови та повернули ╖х в б╕к набережно╖. На терасу кафе виб╕гла д╕вчина в б╕лому фартушку ╕ рад╕сно помахала юнаков╕ б╕лою серветкою.
- Я люблю тебе, Оле-сю!!! – понеслось ╕з гучномовця.
Михайлик мимовол╕ подивився в б╕к каменя, на якому сид╕ла д╕вчинка в блакитному купальнику, ╕ зустр╕вшись знову з нею поглядами, в╕дчув, що н╕яков╕╓. В╕н швиденько в╕двернувся ╕ п╕рнув з головою в воду.
- Дорослий хлопець, а стримувати сво╖ почуття не вм╕╓, кричить на весь св╕т, – висловив свою думку Васько, шукаючи очима зниклого п╕д водою Михайлика.
У розн╕жених п╕д ранковим сонцем курортник╕в, як╕ стали св╕дками такого романтичного осв╕дчення, п╕днявся настр╕й. Щасливу Олесю позаоч╕ охрестили Асоль.
* * *
Дн╕ б╕гли швидко, як н╕коли. Михайлик п╕ймав себе на думц╕, що дома йому в╕дтепер не вистачатиме цих теплих ранкових бриз╕в, химерних г╕рських скель, пом╕рного стукот╕ння рибальських баркас╕в та незвично солонуватого присмаку на губах. В╕н звик до сп╕лкування (нехай лише поглядами) з русявою д╕вчинкою ╕ з задоволенням в╕дм╕тив про себе, що ╕ вона рад╕╓ ╖х щоденним зустр╕чам на берез╕ моря. ╤нод╕ уявляв себе на м╕сц╕ юнака з рибальського баркаса, бо на в╕дм╕ну в╕д Василька не вбачав в його повед╕нц╕ н╕чого дивного, такого, що може викликати осуд оточуючих. В╕н назавжди запам’ятав назву вулиц╕ ╕ номер будинку, де мешкала та д╕вчинка, але н╕як не м╕г наважитись познайомитися з нею.
В останн╕й день свого перебування в Криму Михайлик сид╕в на камен╕, де зазвичай д╕вчинка малювала сво╖ пейзаж╕, вдивлявся в навколишн╕ кра╓види ╕ намагався уявити, як╕ ╕з них залишилися на ╖╖ малюнках. В кишен╕ штан╕в в╕н намацав м╕дну монету, п╕дкинув ╖╖ на долон╕ ╕ загадав бажання. Пот╕м, примруживши око, запустив нею у хвилю. Хлопчик п╕дв╕вся з нагр╕того за день сонячними променями валуна ╕ попрямував до прим╕щення школи. На тротуар╕ б╕ля будинку, де мешкала д╕вчинка, замайор╕в знайомий сарафан. Схоже, вона на когось оч╕кувала. Михайлика д╕вчинка углед╕ла, коли той був уже за к╕лька крок╕в в╕д не╖. Щоки ╖╖ покрилися легеньким рум’янцем. Вона рвучко д╕стала з-за спини руку з аркушем картону.
- Це тоб╕... На згадку про море...
Малюнок, виконаний акварельними фарбами в пастельних тонах, в╕дображав морський кра╓вид з легким в╕трильником, який б╕г по хвилях наввипередки з╕ згра╓ю дельф╕н╕в. Михайлик в╕д╕рвав погляд в╕д малюнка, щоб подякувати д╕вчинц╕, але вона вже зникла за замаскованою плющем хв╕рткою. На зворотному боц╕ малюнка красивим кал╕граф╕чним почерком було виведене д╕воче ╕м’я.
2009-2012

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 03.03.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18199

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков