"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2017 > Тема "Душі криниця"
#10 за 10.03.2017
СОЛДАТСЬКИЙ «КОБЗАР» ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Перед 9-м березня зателефонувала Н╕на Микола╖вна, вдова Данила Кононенка. Сказала, що, нарешт╕, з╕бралась силами ╕ взялася впорядковувати арх╕в Данила Андр╕йовича (ран╕ше просто не могла, так бол╕сно було торкатися його речей). Вже давно просили з Черкащини, з Кам’янського музею, п╕д╕брати щось для експозиц╕╖ про славного ╖хнього земляка. В╕дклала к╕лька грамот, газет, книг, серед них – старенький потертий «Кобзар». Шевченкових «Кобзар╕в» у домашн╕й б╕бл╕отец╕ – напевне, не менше десятка: ╕ одно-, ╕ к╕лькатомн╕, й подарунков╕ – ╕люстрован╕, гарно, добротно видан╕, та ними сьогодн╕, зрозум╕ло, не здиву╓ш будь-яку б╕бл╕отеку чи музей. А от ця «бувала» книжечка ма╓ вигляд справд╕ музейний. «Я розгорнула ╖╖ – й об╕мл╕ла, – схвильовано казала у слухавку Н╕на Микола╖вна. – На обкладинц╕ рукою Данила зазначено – 1963-й р╕к! Це ж в╕н тод╕ саме служив у Криму, десь натрапив на отакий майже «кишеньковий» формат, щоб можна було всюди носити з собою. ╤ в╕н той «Кобзар» не просто читав – можна сказати, штуд╕ював, з пом╕тками на стор╕нках. Але найголовн╕ше – це в╕рш╕, як╕ Данило записав на початку книжки як еп╕граф, як посвяту чи настанову самому соб╕. От уяв╕ть соб╕: 21 р╕к хлопцев╕, арм╕я, служба, далекий Крим, ╕ серед того всього - «Кобзар» ╕ отак╕ слова:
Слово мо╓! Будь п╕снею нового часу, Неси на зор╕ до людей Серця мого засп╕в. Хочу я, щоб в тоб╕ пломен╕ло безсмертя Тараса, Його н╕жн╕сть велика ╕ пристрасний гн╕в. Щоб як в╕н, ти у бурях було непок╕рне, Щоб жило ╕ боролось во ╕м'я ясних ╕дей, Щоб ╕ в мене, як в нього, у грудях кип╕ла безм╕рна Любов до простих людей.
П╕дпис – Д. Кононенко. Ще чорнильною ручкою написано, в т╕ роки у нас кулькових ручок, напевне, ще й не було…» Невдовз╕ з фотоапаратом я вже переступав пор╕г квартири Кононенк╕в. Н╕на Микола╖вна показу╓ свою рел╕кв╕ю. «Я вже й не знаю, як ╖╖ в╕ддавати? Це ж ╕з тих ще наших юних рок╕в… Я цю книжечку гортаю, де його рукою писалося – ╕ н╕би в нашу молод╕сть повертаюся, у нього тут почерк нав╕ть ще такий юнацький. Може, п╕зн╕ше, а зараз не можу, хай побуде ще з╕ мною…» Я роблю фото Кононенкового солдатського «Кобзаря», гортаю стор╕нки, бачу ще один в╕рш молодого Кононенка – справжн╕й солдатський в╕рш:
Гарцю╓ в╕тер на баск╕м кон╕, Тремтять на кленах заходу багрянц╕. ╤ знов пох╕д, ╕ знов кр╕зь гом╕н дн╕в Несу «Кобзар» я у солдатськ╕м ранц╕. Десь б'ють громи, як залпи перемог, Бринять дроти, як п╕сня на будов╕. Я крок чеканю по мосту тривог, Я сили п'ю в Тарасовому слов╕.
А на стор╕нц╕ поруч – ще один запис його рукою:
«Поки живуть в св╕т╕ люди, Тебе не забудем» -
перегуку╓ться ╕з Шевченковим «На в╕чну пам'ять Котляревському»:
Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба ся╓, Тебе не забудуть!
Тобто, простий с╕льський хлопець, ще скований солдатською ун╕формою, але вже окрилений Божим поетичним даром, у сво╖ 20 з лишком рок╕в уже ч╕тко визначив для себе ╕ поетичн╕, ╕ громадянськ╕ пр╕оритети: яким ма╓ бути його Слово, зв╕дки питиме в╕н його силу, як ╕ за що цим Словом боротиметься. Ось чим став для юного Данила Кононенка цей його перший – солдатський «Кобзар». «Я звичайно ж передам його колись у музей, на батьк╕вщину Данила Андр╕йовича, - сказала Н╕на Микола╖вна. – Але хот╕ла б, щоб люди бачили в музе╖ не просто якусь давню – б╕льш як п╕встол╕тню потерту книжечку, а знали про те, що вона значила для Данила Кононенка, яка за цим сто╖ть ╕стор╕я. А я тепер перегортаю кожну його книжку, кожен аркушик – раптом ще десь записане його послання до нас…»
В╕ктор КАЧУЛА (На фото з домашнього арх╕ву – солдат Данило Кононенко, 1964 р., м. С╕мферополь) *** Читайте Кононенк╕вську «Кримську св╕тлицю» - ту, що не покинула Крим, кримських укра╖нц╕в ╕ могили сво╖х «св╕тличан»: http://svitlytsia.crimea.ua https://www.facebook.com/газета-Кримська-св╕тлиця-192473467490932/
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18256
|