Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 24.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 24.03.2017
ДАЛЕКЕ ╤ БЛИЗЬКЕ

В останньому березневому числ╕ «Кримська св╕тлиця» пропону╓ сво╖м читачам доб╕рку прекрасних, образних, романтичних, сповнених почутт╕в ╕ чут╓вост╕ в╕рш╕в чудово╖ поетеси Олени К╕с. Ось що вона пише про себе: «Кор╕нна льв╕в’янка, тут кор╕ння мо╖х предк╕в ╕ зв╕дси витоки мого духу ╕ натхнення. Навчалася в НАОМА, у столиц╕, ╕ зв╕дт╕ля моя любов до Укра╖ни, велико╖ ╕ непод╕льно╖. Мистецтво ╕ поез╕я крокують у мо╓му житт╕ поруч, вони як два шкельця в окулярах, коли так хочеться поглянути на св╕т закоханими очима. Отак живу ╕ пишу, як те життя п╕дказу╓. Друкувалася у багатьох поетичних зб╕рниках, л╕тературн╕й пер╕одиц╕, учасниця мистецьких фестивал╕в та поетичних зустр╕чей». Дуже коротко ╕ скромно. Але хай та скромн╕сть не вводить в оману. ╤стинна велич поета не в тому, що в╕н каже про себе, ╕ нав╕ть не в тому, що пишуть про нього критики, а в любов╕ до його слова читача – у ваш╕й любов╕, товариство. Як на мене, не полюбити в╕рш╕ сьогодн╕шньо╖ господин╕ поетично╖ стор╕нки «КС» просто неможливо. Насолоджуймось!

Олена К╤С

ДАЛЕКЕ ╤ БЛИЗЬКЕ
Десь у слоб╕дц╕ п╕д Савур-горою
Н╕м╕ла казка в╕д н╕чних др╕мот,
Нечутною, неквапною ходою
Вкрадався ранок зливою турбот.

Молився терен б╕лим хмаровинням,
Тужав╕в дуб з п╕тьми ╕ зойкав крук,
Вмивалась хата золотом пром╕ння,
Торкалось сонце до чола ╕ губ.

Ще не було печал╕, ан╕ втоми,
Червневий в╕тер бавився теплом,
Прудке д╕вча невиспане з учора
╤з в╕драми майнуло за село.

Там козаки стояли у байраку,
У ватр╕ вогник тихо догорав,
Серденько калатало в ритм╕ кроку,
Того не зна╓ той, хто не кохав.

А терен той, трояндовий душею,
Вливався в засв╕т млостю аромат,
А соловейко сл╕дом за зорею
Альтовим соло забрин╕в у лад.

Чекав ╖╖, тож обнялися рвучко –
Котились в╕дра травами в рос╕…
Як солов’╖ сп╕вали палко, гучно,
Як пахло з╕лля в спутан╕й кос╕…

Минувся р╕к ╕ щедра добра ос╕нь
Пишалася плодами нив, сад╕в,
Дитя до серця пригортала млосно,
Брин╕в тужливо колисковий сп╕в.

А в╕н десь там, за в╕йнами з ордою,
Забув той день ╕ вже ╖╖ забув,
Бо горбик ╕з землицею святою
Периною укрив.
Козак пов╕к заснув.

ЗА ФОЛЬКЛОРНИМИ МОТИВАМИ

(на мелод╕ю романсу)
 Сонячн╕ крапельки –
 Очка блискуч╕╖,
 Д╕вчино, серденько,
 Дай мен╕ рученьку.
 П╕д╕йми личенько
 Б╕ле, вродливе╓,
 Глянь же ласкаво,
 Ти ж моя милая.
 Погляд тв╕й н╕жний -
 Свята принада,
 Бр╕воньки-ласт╕вки,
 Як я ╖м радий.
 Усм╕х чар╕вний,
 Солодк╕ губоньки,
 Д╕вчино, любая,
 Ти ж моя згубонька.

╤╤
 Сидить Мар╕чка,
 Як красна ч╕чка
 Над пот╕чком.
 Впл╕та╓ руту
 В чорняву косу
 ╤з барв╕нком.
Де ти, ╤ванку,
Любку-обранку,
 Чому не йдеш?
 Забув Мар╕чку
 ╤ темн╕ н╕чки,
 Старост не шлеш.
 Пасу я в╕вц╕,
 Жену в кошари –
 Про тебе думаю.
 Складаю ватру,
 Беру тремб╕ту –
 Баную я. 
 Як прийде ос╕нь -
 Ляжуть покоси,
 З╕йду з верх╕в.
 Вже на вес╕лля,
 Мо╓ ти з╕лля,
 Приймеш сват╕в.
 ╤дуть музики –
 Дзвенять цимбали,
 А бас гуде,
 Голос тремб╕ти
 Розносить в╕тер
 ╥де княгиня
 ╤з сво╖м князем –
 Вес╕лля ╓.

 ╤╤╤
 Прича╖вся за скалами Довбуш,
 Такий молодий, як сонце,
 В╕н скарбу стороже гожого,
 В╕н д╕лить його укотре.
 За прал╕сом м╕сяць сходить,
 За прал╕сом горе хова╓ться,
 За хатою зрадник ходить,
 В хатиночц╕ серце кра╓ться.
 Не було любити любку,
 Не було ганьбити мужа,
 Вже дзвони голосять лунко,
Вже Дзв╕нка праща╓ душу.
 Вже гори зчорн╕ли горем,
 Вже плаче нар╤д ╕ маржина
 Отамане, батьку гордий,
 Нещасна сьогодн╕ днина.
 О, як то тужили тремб╕ти,
 О, як то лилися вина,
 За скелями скарб розбитий,
 За скелями трем полонини.
 Ватаги п╕шли л╕сами
 ╤ н╕кому б╕льше п╕мститись.

НАД МОРЕМ
В╕трило син╓ мл╕╓ ув╕ мл╕,
Др╕ма╓ золотом мр╕йливо м╕сяць,
Тихенько хлипа╓ блакиттю хвиля,
Чаклу╓ веч╕р морем у мен╕.

Гукають чайки зойком над бездонням,
Мережить стежка, по як╕й пройти
Змалечку хочу, байдуже плинним дням,
Чи у безсмертя заведе, чи в н╕куди.

Сплива╓ в╕тром В╕з кр╕зь мокр╕ коси.
Чуваю часу велич мовчки.

ЛИПНЕВИМ МЕДОМ
Липневим медом в╕й в╕трилом
вливався день рахманний клином
у мегапрост╕р хмар ╕ хвиль
кораблику а ск╕льки миль
ти плив до берега святого
до неприкаяного мого
де б╕лий вибол╕ло б╕ль

в солодких сут╕нках прощання
ти був мен╕ як з╕рка рання
а я стелила прост╕р з╕р
вчувалось в╕дчайдушне в╕р
в очах палючого бездоння
чи знали ми що ця ╕рон╕я
рефреном висп╕ваних мр╕й

тужливо ворожила муку
лягала тиша стиглим звуком
у царств╕ вибляклих над╕й
закарбувався образ тв╕й
розлогим берегом прозорим
де море й небо неозор╕
перебродили кров на хм╕ль

хто знав що в п╕днебесних зливах
бринять ще сльози лейтмотивом
сл╕д╕в двох т╕л в глевк╕м п╕ску
всотали риб крихку луску
упали ╕не╓м мовчання
бо л╕то те було останн╓
бо л╕то те було причалом
пора дощ╕в прийшла одча╓м
прийшла пора для нас
в╕дчалюй…
в╕дчалюй в дощ
в╕трильнику

ЯК ТО БУВА╢
Як то бува╓ як ос╕нь розводить руками край обр╕ю
як╕р тв╕й п╕днятий ╕ наго сплива╓ дощами
як╕р вкор╕нений там десь п╕д ребрами остругом
брате, настала пора маякнути на ╕нш╕ причали

як то бува╓ як сльози штормлять
 п╕д пов╕ками гейзером
яблука сп╕л╕ г╕рчать полинами ╕ градами
та й ту роздво╓ну парт╕ю виграти можуть
 лиш справжн╕ гросмайстери
н╕жн╕сть не втопиш вином, а пристрасть
 завжди вимага╓ заплати

б╕ль наш н╕мий у зен╕т╕ за межами простору
хвиля зализу╓ с╕ллю затовчен╕ рани
хто ж то зостанеться на б╕л╕м безлюдн╕м ц╕м остров╕
що п╕сля нас там кр╕м вереску чайок зостанеться…

впився остр╕г як фрегат на в╕дплив╕ до берега
к╕сткою в горл╕ що не ковтнеш ╕ не виплюнеш
парт╕я патова парт╕я з╕грана але не виграна
шахи не карти ╕ королеви н╕коли не краплен╕

СВ╤ТЛИН ВОСКРЕСЛА ПАМ’ЯТЬ
Вдивляюся в обличчя задавнених св╕тлин –
В ╖х оч╕, руки, стро╖ – що це?
Часоплин життя,
Тривал╕сть мит╕, тл╕н ╕ забуття…
А може пам’ять в╕чна тих терпких хвилин?
А може то лиш я, тод╕шня ╕ дов╕чна…
А може то одв╕чний м╕й народ?
А може то предв╕чн╕ Ми …

КАРПАТСЬКЕ ХИМЕРНЕ
Чи п╕зн╓ л╕то зн╕ме цю напругу
гарячим полуденним зойком,
чи з╕ св╕тлини хвацький бойко
по-змовницьки моргне мен╕ з-за пругу,

розв╕╓ ялинову сиву тугу,
в╕дк╕ль готичн╕ манять веж╕,
де на витоптинах ведмежих
зустр╕ну долю - файну волоцюгу.

Колись таки воно бува╓ варто, -
п╕демо нищечком у пар╕
гаряч╕, молод╕, зухвал╕
станцю╓м танго п╕д заграву ватри

╕ вереснево теплим зорепадом,
як ковдрою, укри╓м плеч╕,
н╕хто не спинить нашу втечу,
допоки ранок не озвучить радо

тишу в рапсод╕╖ карпатських г╕р:

╕ скажеш ти мен╕ пов╕р,
╕ я скажу тоб╕ пов╕р, -
колись зустр╕немось ще знову
╕ знов продовжимо розмову
в св╕тах, що ваблять позачассям,
бо зустр╕ч ця була дочасна,
бо зустр╕ч наша не у час╕,
а в гомон╕ г╕нких л╕с╕в,
у водоспадах ╕ потоках,
притишених травою кроках
╕ зморщечках нових м╕ж бр╕в.

Чи рання ос╕нь визр╕╓ в мовчанн╕,
чи пустить нас Чумацьким шляхом,
╕ дим в╕д ватри стане дахом
над цим задавненим прощанням…

ЧОМУ
Чому серце таке гаряче
(Як боляче носити у грудях розпечену п╕дкову)
чому не рубцюються рани
а все кровоточать, кровоточать … ячать…
стигматами кричать у морок ноч╕…
(вибухають маки у скронях
розливаються степом мороком б'ють литаври
водоспадом Ненаситця залпи мушкет╕в артилер╕й
мерехтять в очах стр╕ли меч╕в артер╕й
натягнута тятива обрива╓ться раптом тем╕нь прозр╕ння)
чому кожна нереал╕зована можлив╕сть
не переста╓ щем╕ти ритм╕чним стогоном одиноко╖ горлиц╕…
(вил╕куюся бромом вина забуду хто я
або вип'ю цикуту г╕рку солодку полуду отрути до дна до дна до дна)
чому воно таке пост╕йно переповнене ц╕лим св╕том:
╕ всепоглинаючою материнською любов'ю
╕ беззахисною дов╕рлив╕стю дитини
╕ в╕тц╕вським всерозум╕нням-всепрощенням
╕ в╕чноюною нерозсудлив╕стю ...
(╓вшан-земля полинова сп╕нена заволочена к╕нськими гривами
заржав╕л╕ дерева ╕ржавого сонця
спека-потопом апокал╕псису примари
минулого незд╕йсненого прийдешнього
пастка втеча куди?)
кипучий згусток болю б'╓ться
пульсу╓ в жилах окропом
╕ не да╓ застигнути ан╕ покаятися
чому цин╕чний розум не здатен
взяти його у крижан╕ окови
- була б щасливою.!?

СФЕРА ЛЮБОВ╤
(Сфера не ма╓ н╕ початку н╕ к╕нця,
по сут╕ це ╓ вт╕лена безконечн╕сть)
Спливають дн╕, минають ери
Час невблаганний до життя,
Лише любов╕ дивн╕ сфери
Долають пр╕рву небуття.
Тому усе, що ╓ живого,
Шука╓ захисту тих сфер.
╢ сенс один – одв╕чне Слово
Одна Любов дола╓ смерть.

М╤Й ДАЛЕКИЙ НЕВИДИМИЙ ОСТРОВЕ
(ус╕м героям Укра╖ни)
М╕й далекий невидимий острове,
Моя самосте гостро ос╕ння,
Я для тебе билинку у Господа
Пророщу, ту, що ра╓м вис╕ю╓,
Ту, що цв╕том чоло тво╓ зросить,
Ту, що вродить рясними ранетами,
Виростатимуть крила, мов сосни,
Прибуватиме сила м╕ж скелями.
М╕й далекий, м╕й зболений хлопчику
П╕д Бут╕вкою, П╕сками, Мар╕ком,
Я вслухаюсь у прост╕р до подиху –
Небо пада╓, небо пада╓…
Ти на чатах, я поклик тв╕й всотую,
Я руками затримаю небо
╤ стоятиму кар╕атидою,
╤ молитимусь гордо за тебе.
Проростатимуть маки до обр╕ю
На затоптаних ордами жнивах –
Батальйони небесними сотнями…
Ми разом, до останньо╖ битви!

ЗАБ╤ЛЬМИЛО СЛ╤ЗЬМИ
Заб╕льмило сл╕зьми
Око Праведне
зарясн╕ли дощ╕
повн╕ ладану
потомилися дн╕ –
ждуть очищення
як сп╕ткнувшись впаду –
стану вище я
догоряють слова
як л╕хтарики
що зл╕тали ╕з рук
наче хмароньки
п╕днялись до небес
╕ мандрують там
св╕т у Тоб╕ увесь –
в╕дбуду╓ Храм

Листочки
на спалах край неба

принишкли
обличчям униз

кр╕зь просинь
у п╕жмурках Феби

п╕всерпик
п╕в дол╕ притис

пригвинтив
м╕й сум в╕н до тебе

щ╕линку
лишив для над╕й

притихла
н╕чого не треба

лиш спогад
у сл╕д верем╕й

ЕЛЕГ╤Я
«а сонця св╕ч╕
дихають у н╕ч -
черниця кине
для початку
слово -
а я в розмову»
Тетяна М╕л╓вська

╤ зоряно ╕ тихо
╕ догорають
св╕ч╕ ноч╕
та не лихо –
луна╓ см╕х
дитини
у садочку
раптово
в тиш╕
так ╓дино…
роздмухав ранок
пахощ╕ калини
щасливий погляд
в небо –
радо
сонце
в душу зазирнуло
водоспадом
мр╕╖
у в╕концях
прозерки над╕╖
розгор╕лись
млостю
н╕жно
спалахнули
в╕╖
╕ так пов╕льно
медово-плинно
ласка╓ оч╕
л╕то
день блука╓
небом
зело
кв╕ти –
п╕дсоння Укра╖ни
мо╓╖
у пром╕нн╕ в╕ри
почуття Родини
у любов╕
звучать п╕сн╕
не всу╓ –
веч╕р син╕й
блаватно
шле прив╕ти
тихо
урочисто
солов'╖на
черниця-н╕ч
зронила Слово
росою
тихою водою
сплива╓
р╕дний В╕з
Чумацьким шляхом
знову
гойда╓ мову...

десь там св╕ти
св╕танок там
╕ днесь
╕ под╕лам
а нам –
до Бога.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 24.03.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18311

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков