Версiя для друку Обговорити в форумi

Сорок один рік тому, після закінчення Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого (курс професора Леоніда Артемовича Олійника), невелика група випускників із 5 чоловік (серед яких був і я) вирішили розпочати свою професійну акторську діяльність там, де починав наш викладач, Леонід Артемович, а саме - з Волинського музично-драматичного театру. Там я вперше і побачив на сцені актора Івана Бернацького, який у 1976 році вже був одним із провідних акторів Волинського театру.
Ми були молоді і амбітні випускники, які мріяли зробити "переворот" в театральному мистецтві, адже з нами мав бути і Наш режисер. Та життя внесло свої корективи, і режисера запросили ставити дипломну виставу до Риги, а ми через декілька місяців порозбігались по інших театрах України.
Та зустріч з Іваном Бернацьким уже відбулась, і цього, мабуть, виявилось достатньо. Можливо, саме таким був план у Всевишнього? Тоді я про це навіть не здогадувався.
І от в 2015 році, вже в окупованому Криму, через Фейсбук потрапляю на сторінку Івана Бернацького, який живе і працює в США, в Нью-Йорку. Так ми стали друзями в соціальній мережі через 39 років після першої зустрічі.
Прочитав сторінку Івана і дізнався, що після 10 років праці актором Волинського музично-драматичного театру в Луцьку були 18 років творчості у Львівському академічному національному театрі ім. Марії Заньковецької. Іваном зіграно в театрі і кіно України понад 100 ролей. Потім були США, своя театральна студія і, нарешті, свій театр.
Сьогодні народний артист України Іван Бернацький - відома людина серед художньої та громадської еліти Нью-Йорка. Він той, хто в далекій Америці розбудовує навколо себе український світ. Адже Івана там добре знають і як одного з колекціонерів, який має одну з найбільших колекцій української народної ноші - це жіночі і чоловічі народні костюми кінця 19 - початку 20 століття. В його колекції також є опинки, пояси, фартухи, намиста, вишиті рушники та сорочки - все те, що давно стало справжнім скарбом українського народу.
А ще Іван Бернацький продовжує запалювати своєю творчістю кожного, хто потрапляє в зачароване коло його театру. Український драматичний театр Івана Бернацького в Нью-Йорку створений «з нуля». Усі актори цього театру - вихованці театральної студії Івана Бернацького. Раніше такого в Америці не було. Іван перший, хто не піснею, не танцем, а українським Шевченковим словом підкорив не тільки україномовного, але й англомовного глядача.
І от цей дуже зайнятий чоловік, який є художнім керівником театру та студії, актором і педагогом, режисером-постановником і автором інсценувань, звернув увагу на те, що Олександр Польченко (з далеких 70-х) сьогодні, у 2017 році, вже третій місяць майже кожного дня закликає через Фейсбук співвітчизників підтримати Всеукраїнський літературний конкурс "Ми - діти твої, Україно!" імені кримського поета Данила Кононенка. І як видно по дописах, активності у підтримці дитячого літературного конкурсу співвітчизники проявляють мало. Стає очевидним, що нагородження переможців може бути перенесено на невизначений термін, а кількість призерів буде зменшена удвічі, а можливо і втричі.
Я написав 100 особистих листів друзям із ФБ (їх у мене більше ніж 500) відгукнулось лише пятеро, за що їм я дуже вдячний, але і після цього призовий фонд залишався заповненим менше ніж наполовину.
І от напередодні Міжнародного Дня театру, після мого чергового заклику підтримати конкурс з кримським корінням і слів: "Не стій в стороні, підтримай майбутнє України", через декілька годин я продивився сторінку і знайшов один єдиний коментар: "Звичайно, не буду в стороні і підтримаю Всеукраїнський літературний конкурс "Ми - діти твої, Україно!" ім. кримського поета Данила Кононенка", і підпис - Іван Бернацький.
Після прочитаного я зрозумів, що нагородження переможців літературного конкурсу відбудеться, як і планували - на Великодні свята, і до Києва приїде максимальна кількість юних талантів з усієї України. Тому що, за задумом Всевишнього, випадкових зустрічей в житті не буває!

Олександр Польченко
м. Київ

На фото: Іван Бернацький і його театр

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2017 > Тема "Душі криниця"