Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НА ВОЛИН╤ ЗНАЙШЛИ СТАРОВИННУ ╤КОНУ, ЯКУ РЕСТАВРУВАВ ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Про ╕кону розпов╕в шевченкознавець, письменник, зав╕дувач кафедри журнал╕стики Нац╕онального...


ДРУГА ХВИЛЯ “СОЛОК╤╥”
Жодне ╕нтернет-видання не зам╕нить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким...


«СИН ВЛАШТУВАВСЯ В РУМ╤*, А ДОЧКА В КРИМУ»
Старовинний казахський висл╕в в╕добража╓ геопол╕тичне мислення наших пращур╕в.


КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 31.03.2017
ПРАВО НА Р╤ДНУ МОВУ

Ще з шк╕льно╖ лави нам запам’яталися мудр╕ слова славетного нашого письменника Панаса Мирного: “Найб╕льше ╕ найдорожче добро в кожного народу — це його мова”. ╤ так само промовистий висл╕в видатного рос╕йського письменника Костянтина Паустовського: “Справжня любов до сво╓╖ кра╖ни неможлива без любов╕ до сво╓╖ мови. Людина, байдужа до сво╓╖ мови — дикун. Вона шк╕длива за сво╓ю суттю тому, що ╖╖ байдуж╕сть до мови поясню╓ться повним збайдуж╕нням до минулого, сьогодення ╕ майбутнього свого народу”. Отже, берегти й шанувати р╕дну мову, мову свого народу — це моральний обов’язок кожно╖ нормально╖ людини в сусп╕льств╕.
Тепер т╕льки треба з’ясувати, чи ми, укра╖нц╕, справд╕ окремий народ ╕ чи справд╕ ма╓мо свою власну укра╖нську мову ╕ право на не╖, що часто намагалися й намагаються зверхньо заперечити наш╕ самозван╕ “старш╕ брати”, маючи нас за сво╖х попихач╕в.
Як св╕дчать археологи й античн╕ ╕сторики, до V╤ стол╕ття слов’янськ╕ племена жили на землях м╕ж Карпатами ╕ Дн╕пром. Але коли сюди в середин╕ V╤ стол╕ття насунули з╕ сходу тюркомовн╕ коч╕вники-авари (у л╕топис╕ ╖х названо в╕дпов╕дно до укра╖нсько╖ вимови обрами), то частина слов’ян, рятуючись в╕д поневолення, подалася на п╕вденний зах╕д (тепер╕шн╕ серби, хорвати, словенц╕, македонц╕, болгари), частина — на зах╕д (тепер╕шн╕ чехи, словаки, поляки, лужичани). Наш╕ ж предки, споконв╕чн╕ хл╕бороби, залишилися на сво╖й земл╕: н╕куди не йшли ╕ н╕зв╕дки не приходили. Перетривавши авар╕в, вони й дал╕ зас╕вали поля, збирали врожай, доглядали садки б╕ля хат, народжували д╕тей ╕ плекали мову, яка д╕сталася ╖м як сп╕льнослов’янська спадщина: з ч╕ткою вимовою голосних (без акання ╕ редукц╕╖), з твердими приголосними перед е та и, з четвертою в╕дм╕ною ╕менник╕в (теля), з кличним в╕дм╕нком (мамо), з першою особою множини в наказовому способ╕ (будьмо), та ще й маючи з того часу понад 12 тисяч сл╕в, сп╕льних з п╕вденними й зах╕дними слов’янами. Ця вимова, ц╕ форми сл╕в ╕ слова й дотепер ╓ в╕дм╕тною ознакою нашо╖ мови, на в╕дм╕ну в╕д рос╕йсько╖, яку нам накидали й накидають як “старшобратню”.
Тут доречно навести спостереження видатного мовознавця ╤вана Ог╕╓нка: “Рос╕йськ╕ вчен╕ т╕льки з пол╕тичних м╕ркувань натягують укра╖нську мову до мови рос╕йсько╖. А тим часом глибше вивчення нашо╖ мови показу╓, що вона багатьма сво╖ми ознаками наближу╓ться скор╕ш до мови сербсько╖, а не рос╕йсько╖. ╤ це в╕домий факт, що укра╖нець, який не зна╓ рос╕йсько╖ мови, легше порозум╕╓ться з сербом, ан╕ж з рос╕янином”.
Як же формувалася наша сучасна мова? Л╕тературна французька мова творилася з окремих д╕алект╕в у великосв╕тських салонах Парижа, англ╕йська, вит╕сняючи французьку, утверджувалася в Лондон╕. Укра╖нськ╕ ж ч╕льн╕ м╕ста в часи формування нац╕ональних мов були захоплен╕ чужинцями: у Львов╕ панували поляки й н╕мц╕, у Ки╓в╕, Харков╕, Полтав╕ — рос╕йськ╕ колон╕затори. ╢диним чисто укра╖нським осереддям в Укра╖н╕ залишалася демократична Запор╕зька С╕ч, куди, починаючи з ХV стол╕ття ╕ аж до 1775 року, тисячами сходилися молод╕ завзят╕ люди з ус╕х укра╖нських земель боронити св╕й народ. Ось тут, у цьому горнил╕, з р╕зних укра╖нських д╕алект╕в ╕ творилася ╓дина усна надд╕алектна укра╖нська мова. ╥╖ зробили л╕тературною нащадки козацьких старшин ╤ван Котляревський ╕ Тарас Шевченко (його прад╕д Андр╕й був кошовим писарем у Запор╕зьк╕й С╕ч╕) та ц╕ла когорта подальших письменник╕в, коли ще й п╕дручник╕в та академ╕чних словник╕в укра╖нсько╖ мови не було ╕ в ун╕верситетах ╖╖ не вивчали. А яка ж вона багата, досконала й мальовнича у творах Тараса Шевченка, Пантелеймона Кул╕ша, Марка Вовчка, ╤вана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лес╕ Укра╖нки, Михайла Коцюбинського…
Отже, укра╖нська мова н╕ в кого не позичена ╕ н╕ким не дарована. Це витв╕р ╕ власн╕сть укра╖нського народу. Вона ╓днала укра╖нц╕в у часи монголо-татарського лихол╕ття, панування польських магнат╕в, шаленства московських пос╕пак. Нею створено сотн╕ тисяч п╕сень, багатющу, глибоко гуманну л╕тературу.
╤ укра╖нський народ таки ╓. На сво╓му ╕сторичному шляху становлення й розвитку як нац╕╖ в╕н мав власну Ки╖вську державу, Галицько-Волинське княз╕вство, Литовсько-Руське княз╕вство (до реч╕, державною мовою в цьому княз╕вств╕ була укра╖нська мова — гов╕рка укра╖нсько╖ волинсько╖ шляхти), Гетьманщину, Укра╖нську Народну Республ╕ку, дов╕в сво╓ ╕снування на референдум╕ 1 грудня 1991 року й п╕д час двох революц╕й — Помаранчево╖ 2004 року та Революц╕╖ г╕дност╕ 2013—2014 рок╕в.
На жаль, ╕сторичний шлях нашого народу й нашо╖ мови не завжди був легкий та простий. Коли Володимир Великий 988 року прийняв християнство, то не звел╕в богослужбов╕ книги перекласти на свою мову, як це вчинили ран╕ше в╕рмени й грузини, а взяв готов╕ переклади на тод╕шню болгарську, зроблен╕ Кирилом ╕ Мефод╕╓м. Цю давню мову неточно називають старослов’янською — насправд╕ ж це мова давн╕х болгар, староболгарська, тож у Ки╖вськ╕й Рус╕ нею писали л╕тописи, закони, вона лягла в основу сучасно╖ л╕тературно╖ рос╕йсько╖ мови. Народна ж мова наших предк╕в не стала тод╕ л╕тературною. Але цю несправедлив╕сть наш народ надолужив створенням к╕лькох сотень тисяч п╕сень. Це те саме, що в грек╕в “Од╕ссея”, чи в грузин╕в “Витязь у тигров╕й шкур╕” Шота Руставел╕, чи в ╕тал╕йц╕в “Божественна комед╕я” Ал╕г’╓р╕ Данте: народна п╕сня стала м╕цним фундаментом для формування сучасно╖ укра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови, починаючи в╕д ╤вана Котляревського й Тараса Шевченка.
Але укра╖нська мова виявилася небезпечною для колон╕затор╕в. Ще чорнило не висохло на Переяславськ╕й угод╕ 1654 року про в╕йськову допомогу Москов╕╖ Укра╖н╕, як московський цар Олекс╕й Михайлович в Андрус╕вському договор╕ з Польщею 1667 року про розпод╕л Укра╖ни м╕ж двома загарбниками вимагав в╕д польського короля стосовно укра╖нських книг, щоб “все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских книг никому с наших королевского величества подданных нигде не печатати под страхом смертной казни”. Отже, укра╖нськ╕ книги як злочинн╕ спалити, друкар╕в стратити. Так починалася боротьба з “укра╖нським буржуазним нац╕онал╕змом”.
Петро ╤ у жовтн╕ 1720 року видав указ, яким забороняв друкувати в Малорос╕╖ будь-як╕ книги, кр╕м церковних, але й т╕ треба було “для совершеннаго согласия с великороссийскими, с такими ж церковными книгами справлять, дабы никакой розни и особаго наречия во оных не было” — ╕шлося таки про нашу мову: “особо╓ наречи╓”. У грамот╕ з приводу в╕дкриття Харк╕вського колег╕уму 1731 року цариця Анна ╤ван╕вна вимагала “стараться, чтобы ... науки вводить на собственном Российском языке”. 1759 року Свят╕йший Синод видав указ про вилучення з╕ шк╕л укра╖нських буквар╕в: д╕ти не повинн╕ прилучатися до сво╓╖ мови. 1784 року викладання в Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖ переведено на рос╕йську мову, причому, як того вимагала Катерина ╤╤, з вимовою, яка вживалася у Великорос╕╖. 1784 року Ки╖вський митрополит, виконуючи розпорядження Свят╕йшого Синоду, наказу╓, щоб у вс╕х церквах служба Божа правилася “голосом, свойственным российскому наречию”. Отак рос╕йськ╕ владц╕ вчили укра╖нц╕в любити рос╕йську мову й “добров╕льно” зр╕катися сво╓╖.
“Мы, - хвалився 1807 року вчитель харк╕всько╖ г╕мназ╕╖ Т.Сел╕ванов, - застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски”. М╕н╕стр внутр╕шн╕х справ П.О.Валу╓в у та╓мному циркуляр╕ в╕д 8 липня 1863 року, яким заборонялося друкування книг укра╖нською мовою, як одну ╕з п╕дстав для тако╖ заборони наводить той факт, що “обучение во всех без изъятия училищах производится на общерусском языке и употребление в училищах малороссийского языка нигде не допущено”. У статут╕ про початков╕ школи, виданому 25 травня 1874 року, було записано: “В начальных народных школах обучение ведется на русском языке”. “Величезна б╕льш╕сть учител╕в соромить д╕тей ╖хньою укра╖нською мовою говорити”, - констатував Б.Гр╕нченко 1896 року. В╕д д╕тей вимагали нав╕ть удома розмовляти рос╕йською мовою. Ось зв╕дки “растут ноги” рос╕йсько╖ мови в укра╖нських школах та ун╕верситетах. ╤ дос╕ укра╖нськ╕ (чи вони укра╖нськ╕?) чиновники в╕д осв╕ти не спроможн╕ виправити цей злочин проти укра╖нського народу. Або не хочуть.
Укра╖нська мова виганялася не т╕льки з╕ школи, з книг, а й з побуту. Ось св╕дчення одного з наддн╕прянських укра╖нц╕в, яке було надруковане у льв╕вському часопис╕ “Слово” 186З року: “За укра╖нську мову не дадуть вам н╕коли служби та оддадуть п╕д надзор пол╕ц╕╖... Як сп╕ткне вас на улиц╕ оф╕цер, то заведе в пол╕ц╕ю, кажучи: “По-хахлацки не говори. Малороссии нет со времени царя Алексея Михайловича”. Ось так укра╖нський селянинин, при╖хавши до м╕ста, “добров╕льно” засвоював мову “братнього” народу.
Як т╕льки рос╕йськ╕ в╕йська у вересн╕ 1914 року вв╕йшли в Галичину, тут було закрито вс╕ укра╖нськ╕ видання, школи, розпущено культурн╕ й осв╕тн╕ орган╕зац╕╖, розгромлено товариство “Просв╕та”, знищено б╕бл╕отеку Наукового товариства ╕м. Т.Шевченка, заборонено вживати укра╖нську мову в адм╕н╕страц╕╖, суд╕, громадських орган╕зац╕ях. Ось якою страшенно небезпечною була укра╖нська мова для рос╕йських колон╕затор╕в! Такою вона залишилася й дотепер: у Криму, на окупованих частинах Лугансько╖ ╕ Донецько╖ областей укра╖нська мова фактично заборонена.
Революц╕йн╕ под╕╖ 1917-1918 рок╕в, що сприяли в╕дновленню укра╖нсько╖ державност╕, на якийсь час зв╕льнили укра╖нську мову в╕д московського шов╕н╕стичного тиску. Але це тривало недовго. “Видатний д╕яч Комун╕стично╖ парт╕╖ ╕ Радянсько╖ держави” (так зазначено в радянськ╕й енциклопед╕╖) М╕ха╕л Фрунзе на жовтневому 1923 року пленум╕ ЦК укра╖нських комун╕ст╕в прямо заявив: “На Укра╖н╕ ми т╕льки зовн╕шньо справилися з в╕дкритим рухом петлюр╕вщини… Не справимося доти, доки не вирвемо збро╖ петлюр╕вщини — укра╖нсько╖ мови”. ╤ в╕н казав правду.
Особливо планом╕рного характеру вит╕снення укра╖нсько╖ мови рос╕йською набува╓ в п╕сляво╓нний час. Непом╕рно в Укра╖н╕ зроста╓ в╕дсоток рос╕ян-колон╕затор╕в, як╕ й дос╕, живучи в Укра╖н╕, гидують укра╖нською мовою через ╕мперську зверхн╕сть. 10 червня 1983 року ЦК КПУ ╕ Рада М╕н╕стр╕в УРСР приймають постанову “Про орган╕зац╕ю виконання в республ╕ц╕ постанови ЦК КПРС ╕ Ради М╕н╕стр╕в СРСР “Про додатков╕ заходи по пол╕пшенню вивчення рос╕йсько╖ мови в загальноосв╕тн╕х школах та ╕нших навчальних закладах союзних республ╕к”. У н╕й рос╕йська мова в Укра╖н╕ ставиться в особливе, прив╕лейоване становище: “1. Добиватися, щоб в╕льне волод╕ння рос╕йською мовою стало нормою для молод╕, яка зак╕нчу╓ середн╕ навчальн╕ заклади, громадським обов'язком кожно╖ молодо╖ людини… 5. Зб╕льшити час на вивчення рос╕йсько╖ мови в загальноосв╕тн╕х та ╕нших середн╕х навчальних закладах з нерос╕йською мовою навчання; передати на ц╕ ц╕л╕ частково або повн╕стю години, що призначен╕ для вивчення ╕ноземно╖ мови; при вивченн╕ рос╕йсько╖ мови ╕ л╕тератури дозволити под╕л ус╕х клас╕в ╕ груп з к╕льк╕стю учн╕в б╕льш як 25 чолов╕к на дв╕ п╕дгрупи... вдосконалювати мережу загальноосв╕тн╕х шк╕л з рос╕йською мовою навчання”. Тобто зб╕льшувати ╖х к╕льк╕сть, що й робилося за рахунок укра╖нських д╕тей.
Тут названо т╕льки деяк╕ факти оф╕ц╕йного нищення укра╖нсько╖ мови в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ та в так званому Радянському Союз╕, насправд╕ ж ╖х ╕ перерахувати год╕. Це була така сама колон╕альна пол╕тика л╕нгвоциду (складова етноциду) щодо поневоленого народу, яку свого часу проводили Франц╕я в Алжир╕, Голланд╕я в ╤ндонез╕╖, Великобритан╕я в ╤нд╕╖, Япон╕я в Коре╖. У названих колон╕ях п╕сля здобуття ними незалежност╕ запанували нац╕ональн╕ мови.
╤ ось настало 24 серпня 1991 року: у тод╕шн╕й Верховн╕й Рад╕ Укра╖нсько╖ РСР прозвучав довгооч╕куваний “Акт проголошення незалежност╕ Укра╖ни”. Ще за два роки перед тим було прийнято Закон про мови, у якому було записано: “Укра╖нська РСР забезпечу╓ нац╕онально-культурне в╕дродження укра╖нського народу, його ╕сторично╖ св╕домост╕ ╕ традиц╕й, нац╕онально-етнограф╕чних особливостей, функц╕онування укра╖нсько╖ мови в ус╕х сферах сусп╕льного життя”. У незалежн╕й Укра╖н╕ — тим б╕льше.
Колон╕альний пер╕од в ╕стор╕╖ Укра╖ни зак╕нчився, але при влад╕ залишилися т╕ сам╕ пров╕дники колон╕ально╖ пол╕тики Рос╕╖, ╕ мовна пол╕тика залишилася майже та сама. Особливо на сход╕ ╕ п╕вдн╕ Укра╖ни.
Та ось 2004 року (на 13 роц╕ незалежност╕) з’явля╓ться висновок небайдужо╖ людини: “Зрос╕йщення укра╖нц╕в на Луганщин╕ трива╓ з б╕льшою завзят╕стю, н╕ж за радянських час╕в”. Х╕ба можна про таке мовчати? ╤ ще цього ж таки року: “Нехтування мовою титульно╖ нац╕╖, принаймн╕ оф╕ц╕йними й публ╕чними особами, демонстру╓ зневагу до представник╕в ц╕╓╖ нац╕╖”.
Небайдужа людина — Серг╕й Андр╕йович Мельничук — народився ╕ вчився в ц╕лком зрос╕йщеному м╕стечку Краснодон╕ на Луганщин╕. Ну говори соб╕, як ус╕ вже звикли за колон╕альних час╕в, заробляй у шахт╕ добр╕ грош╕, купуй ковбасу. Так н╕. Послухаймо самого Серг╕я Мельничука: “Якось п╕сля певних доленосних под╕й, як╕ д╕ють на людину, наче холодний душ, — я замислився: “Я — укра╖нець. Живу в Укра╖н╕, на ╕сторичн╕й земл╕ сво╖х пращур╕в. А укра╖нською р╕дною мовою, мовою мо╖х батьк╕в, по великому рахунку, нав╕ть два слова не можу зв’язати”. ╤ тому перед╕ мною постало питання: “А чи вартий я того, щоб називатися людиною?” П╕сля цих роздум╕в я принципово перейшов, у межах Укра╖ни, на укра╖нську мову сп╕лкування”.
╤ не т╕льки перейшов на укра╖нську мову сп╕лкування, а й, в╕рячи в силу закону, став на захист права р╕дно╖ мови, мови свого роду й народу — звернувся до судд╕в. А судд╕ — хто? Для них, колишн╕х колон╕альних чиновник╕в, людина, яка обстою╓ сво╓ природне нац╕ональне право на р╕дну мову, небезпечна. Тому вони й намагаються, за колишньою радянською традиц╕╓ю, в╕дправити таку людину на примусову судово-псих╕атричну експертизу. Проте посл╕довн╕сть ╕ чесн╕сть приносить хоч невелик╕, але перемоги: “Судов╕ зас╕дання зараз за мо╖ми скаргами ведуться виключно державною укра╖нською мовою. Хоча спочатку судд╕ принципово в╕дмовлялися вести судове зас╕дання укра╖нською мовою й нав╕ть дехто ╕з судд╕в оф╕ц╕йно приймав злочинне р╕шення про ведення судового зас╕дання рос╕йською мовою”. Це 2004 р╕к, а боротьбу за сво╓ право на р╕дну укра╖нську мову Серг╕й Мельничук почав ще 2002 року. В незалежн╕й Укра╖н╕!
Здавалося, центрами укра╖нсько╖ духовност╕ в Укра╖н╕ мали б бути ╖╖ вищ╕ навчальн╕ заклади, тут повинна б формуватися укра╖нська нац╕ональна ел╕та, без яко╖ ╕снування укра╖нсько╖ держави ста╓ проблематичним. 2005 року Серг╕й Мельничук вступа╓ до Сх╕дноукра╖нського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В.Даля вивчати журнал╕стику. Навчання журнал╕ст╕в — майбутнього сумл╕ння нац╕╖ ╕ охоронц╕в ╖╖ мови — ведеться тут рос╕йською мовою з ор╕╓нтац╕╓ю на рос╕йськ╕ ц╕нност╕. Але ж в Конституц╕╖ Укра╖ни в статт╕ 10 записано: “Держава забезпечу╓ всеб╕чний розвиток ╕ функц╕онування укра╖нсько╖ мови в ус╕х сферах сусп╕льного життя на вс╕й територ╕╖ Укра╖ни”. ╤ в статт╕ 11 додано: ”Держава сприя╓ консол╕дац╕╖ та розвитков╕ укра╖нсько╖ нац╕╖, ╖╖ ╕сторично╖ св╕домост╕, традиц╕й ╕ культури”.
Треба б було бути, за висловом К.Паустовського, дикуном, щоб не об╕зватися за конституц╕йне право свого народу на р╕дну мову, що й робить небайдужий Серг╕й Мельничук. А ось см╕ховинне фарисейське р╕шення суду: “Зобов’язати Сх╕дноукра╖нський нац╕ональний ун╕верситет ╕м. В.Даля зд╕йснювати навчання Мельничука Серг╕я Андр╕йовича у в╕дпов╕дност╕ до чинного законодавства — укра╖нською мовою”. Отже, а з ус╕х ╕нших готувати сепаратист╕в. Це ми й ма╓мо тепер на Донбас╕.
Запорукою невмирущост╕ стародавньо╖ укра╖нсько╖ нац╕╖ ╕ ╖╖ мови ╓ саме так╕ небайдуж╕ люди, як борець за право на р╕дну мову в Укра╖н╕ Серг╕й Мельничук. Р╕зноробочий, шахтар, студент, правозахисник, який бив на сполох ще тод╕, коли не лилася кров на укра╖нськ╕й земл╕, коли кл╕нча╓ви, зневажаючи нац╕ональн╕ закони, ще т╕льки нарощували сили, щоб встромити н╕ж у спину Укра╖ни. Н╕би й в╕д ╕мен╕ Серг╕я Мельничука сказав його старший побратим з Донеччини Олекса Тихий у сво╓му заключному судовому слов╕: “Я — укра╖нець. Не лише ╕ндив╕д, над╕лений певною подобою, ум╕нням ходити на двох к╕нц╕вках, даром членорозд╕льно╖ мови, даром творити ╕ споживати матер╕альн╕ блага… Я — громадянин св╕ту не як безбатченко-космопол╕т, а як укра╖нець. Я — кл╕тина в╕чно живого укра╖нського народу. Я для того, щоб жив м╕й народ, щоб п╕дносилась його культура, щоб голос мого народу г╕дно в╕в парт╕ю в багатоголосому хор╕ св╕тово╖ культури”.

╤ван Ющук,
професор, заслужений д╕яч науки й техн╕ки Укра╖ни,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18356

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков