"Кримська Свiтлиця" > #14 за 07.04.2017 > Тема "З потоку життя"
#14 за 07.04.2017
ФЕНОМЕН УКРА╥НИ
Перше з семи чудес феномену Укра╖ни
Одним з найочевидн╕ших планетарно-просторових чинник╕в, що впливають на етногенез, ╓ природне середовище, територ╕я, земля, на як╕й етнос форму╓ться. ╤ тут виявля╓ться, що терен становлення укра╖нського етносу, наша р╕дна укра╖нська земля - одна з найзагадков╕ших на планет╕. ╤ це - перше з семи чудес-загадок, про як╕ я згадувала в к╕нц╕ першо╖ частини цього досл╕дження: - попри в╕дсутн╕сть ф╕зичних рубеж╕в, як от остр╕вне положення, чи г╕рськ╕ пасма, - попри перебування на шляху “великого переселення народ╕в”, - попри сус╕дство тюркського осередку етнотворення ╕ в╕дпов╕дно - тюркського тиску, монгольсько╖, а пот╕м великорос╕йсько╖ навали, наш етногенез трива╓ в одних ╕ тих же межах. Ун╕кальна стаб╕льн╕сть етнотворення протягом десятк╕в тисячол╕ть! Анал╕з укра╖нських традиц╕й, способу життя, св╕тосприймання, мислення, народних свят, звича╖в, обряд╕в, казок, м╕ф╕в та народного мистецтва, з╕ставлений з даними археолог╕╖, ╕стор╕╖, антрополог╕╖, етнограф╕╖ та св╕тово╖ м╕фолог╕╖, св╕дчить, що багатотисячол╕тн╕й етногенез на терен╕ Укра╖ни охоплю╓ один ╕ той же сталий народ. Про це св╕дчить специф╕чна риса укра╖нсько╖ етнограф╕╖ - можлив╕сть реставрувати прадавн╕ м╕фи, по╓днуючи ╖х фрагменти, що збереглись у р╕зних рег╕онах Укра╖ни. Така сп╕льн╕сть м╕фолог╕чного мислення можлива лише за умов ╓дност╕ процес╕в етнотворення, сп╕льност╕ енерго╕нформац╕йно╖ основи сусп╕льного розвитку м╕сцево╖ людност╕ протягом багатьох тисячол╕ть. Я не буду тут анал╕зувати рос╕йський фольклор, щоб показати найр╕зноман╕тн╕ш╕ джерела його запозичення, щоб не в╕двол╕катись в╕д саме нашого, укра╖нського етнотворення. На в╕дм╕ну в╕д великорос╕йсько╖ формац╕╖, культурну ╕ етн╕чну ╓дн╕сть людност╕, що формувалась в укра╖нський народ, а згодом ╕ в нац╕ю, не порушили н╕ тюркськ╕, н╕ угорськ╕ впливи. Вони не зм╕нили н╕ ментальност╕, н╕ антрополог╕чного типу, н╕ складу кров╕ м╕сцевого населення. Зв╕сно, що п╕д тиском обставин осередок укра╖нського етногенезу переносився то в п╕вденну, то в п╕вн╕чну, то в зах╕дну чи сх╕дну частину укра╖нських земель. Однак територ╕я ╕ етн╕чний склад залишались незм╕нними. Це т╕ ж земл╕, на яких ╕ сьогодн╕ живе той же укра╖нський народ. Традиц╕йн╕ укра╖нськ╕ земл╕ дещо обширн╕ш╕, н╕ж територ╕я сучасно╖ укра╖нсько╖ держави. Поза ╖╖ межами лишились заселен╕ укра╖нцями (принаймн╕, д╕тьми укра╖нц╕в) земл╕ Кубан╕, Стародубського княз╕вства (частина так званого чорноземного центру Рос╕╖), Берестейщина (в Б╕лорус╕), Перемиськ╕ ╕ лемк╕вськ╕ земл╕ (у Польщ╕), Пряш╕вщина (у Словаччин╕), Мармарощина (у Румун╕╖), Подн╕стров’я (у Молдов╕), тощо. Територ╕я Укра╖ни описана ще Геродотом як Скит╕я, яка за даними грек╕в постала на м╕сцях б╕льш давньо╖ держави - К╕мер╕╖, але в тих же межах.. Назву попередниц╕ К╕мер╕╖ в ╕сторичних документах не заф╕ксовано, але археолог╕чн╕ шари св╕дчать про спадков╕сть територ╕╖. Та ж сама територ╕я вимальову╓ться ╕ при ф╕ксац╕╖ археолог╕чних знах╕док тризуба. Мапу (карту) поширення тризуба склав В. С╕чинський, ╕ ця мапа п╕дтверджу╓, що скупчення знах╕док тризуба точно окреслюють державн╕ меж╕ Укра╖ни стародавньо╖ доби. Ц╕ меж╕ сягали в╕д Передкавказзя ╕ Криму по Донець, верх╕в’я Десни ╕ Прип’ят╕ (на п╕вноч╕), в╕д верх╕в'я Дн╕стра по Бугу аж по Нарву (на заход╕). Ус╕ головн╕ р╕чки цих земель назван╕ на честь одн╕╓╖ ╕ т╕╓╖ ж богин╕ наших предк╕в, богин╕ води - Дани. У пер╕од розвитку Ки╖всько╖ Рус╕ ╖╖ територ╕я значно розширилась за рахунок при╓днання п╕вн╕чно-слов’янських (Новгород-Псков) та угро-ф╕нських земель (згодом Московщина). Однак при цьому етногенез укра╖нсько╖ нац╕╖ не вийшов за меж╕ сво╓╖ споконв╕чно╖ територ╕╖ ╕ н╕яко╖ сп╕льно╖ “народност╕ “ (як намагались довести ╕мперськ╕ ╕сторики) не утворилось. М╕ж ки╖вським П╕вднем ╕ новгородською П╕вн╕ччю (не кажучи вже про П╕вн╕чно-Сх╕дну Московщину) завжди лишались “сутт╓в╕ в╕дм╕нност╕” як у географ╕чних умовах, так ╕ в план╕ антрополог╕╖. Американський укра╖нознавець О. Дражньовський стверджу╓, що укра╖нц╕ ╕ рос╕яни належать до зовс╕м р╕зних антрополог╕чних тип╕в, про що св╕дчить ц╕ла низка ознак, зокрема, генна характеристика кров╕. Дражньовський посила╓ться на результати досл╕джень англ╕йського генетика А. Е. Муранта, який опубл╕кував мапу з характеристиками ген╕в ╕ антиген╕в кров╕ у р╕зних народ╕в св╕ту. За ц╕╓ю мапою укра╖нц╕ ╕ рос╕яни зовс╕м не ╓ “братами по кров╕”. ╤ ще одне. З╕ставляючи еколог╕чн╕ умови Новгородсько-Псковсько-Пошехонсько╖ П╕вноч╕ ╕ Ки╓во-Волино-Черн╕г╕вського П╕вдня протягом п’яти - шести тисячол╕ть радянський академ╕к Б. О. Рибаков п╕дводить до висновк╕в: землеробство на п╕вдн╕ виника╓ на три-чотири тисячол╕ття ран╕ше, н╕ж на п╕вноч╕. Так, орне землеробство виника╓ на п╕вдн╕ не п╕зн╕ше бронзового в╕ку... П╕вн╕ч в╕дста╓ в╕д п╕вдня приблизно на 2500 рок╕в. Ц╕ла низка публ╕кац╕й ╕ документ╕в п╕дтверджують розселення народу Рус╕-Укра╖ни на всьому ╖╖ географ╕чно-етн╕чному простор╕, на якому живе один народ, який розмовля╓ одн╕╓ю мовою, спов╕ду╓ одну в╕ру ╕ зветься руським народом. Ось перел╕к деяких таких документ╕в. - ╤тал╕йська географ╕чна мапа 1508 року, - альбом нац╕ональних убрань з рисунками Т╕ц╕ана, виданий в Венец╕╖ в 1548 роц╕, - праця кардинала Барон╕уса про походження руських, - монументальний дов╕дник загально╓вропейського значення “Держави, корол╕вства ╕ княз╕вства св╕ту”, виданий у Зах╕дн╕й ╢вроп╕ в 1615 роц╕, - дов╕дник “Картини ╢вропи”, в якому представлен╕ корол╕вства, республ╕ки ╕ княз╕вства, вийшов в Париж╕ в 1651 роц╕. - У нац╕ональн╕й б╕бл╕отец╕ в Париж╕ збер╕гаються мапи 1647 ╕ 1657 рок╕в, на яких територ╕я Укра╖ни займа╓ л╕вобережжя ╕ правобережжя Дн╕пра з Волинню, Пол╕ссям з Галичиною ╕ зветься “Укра╖на, або Земля козак╕в”. - Ця ж територ╕я з назвою “Укра╖на” (“Ukraina”) показана на глобус╕ Корнел╕уса (1660-1670 рр.) - 1650 р. в Амстердам╕ видана “Спец╕альна ╕ точна мапа Укра╖ни з ╖╖ во╓водствами”, яка, кр╕м згаданих вище територ╕й, включа╓ також нин╕шн╕ С╕чеславщину ╕ Херсонщину. У 17 стол╕тт╕ в ╓вропейських ун╕верситетах написано чимало дисертац╕й про Укра╖ну ╕ ╖╖ козацтво.Так, у дисертац╕ях Христофора Вайс╕уса (Прус╕я, 1677), Готфр╕да (Оксфорд, 1698) та ╕нших ф╕ксу╓ться, що руська нац╕я розм╕щу╓ться на Укра╖н╕ козацьк╕й, на П╕дляшш╕, в Галичин╕, на Под╕лл╕, Волин╕, Черн╕г╕вщин╕ ╕ “С╕верськ╕й Укра╖н╕”. За Г. Д. Бопланом Укра╖на (“Ukraina”) займа╓ всю територ╕ю “в╕д меж Москов╕╖ до границь Транс╕льван╕╖”. Ця територ╕я заселена етн╕чно ╓диним народом, ц╕лком окремим в╕д поляк╕в ╕ “московит╕в”. 1820 р. в Париж╕ надруковано ╕сторичне досл╕дження Г. де Кастельно, в якому зазначено, що “численна укра╖нська нац╕я простяга╓ться в╕д кордон╕в Орловщини до меж Угорщини ╕ займа╓, майже без жодно╖ м╕шанини, всю Полтавщину, Черн╕г╕вщину, Ки╖вщину, Под╕лля, Волинь, частину М╕нщини, б╕льшу частину Галичини - ╕ все це населення без жодно╖ р╕зниц╕ в звичаях ╕ норовах”. У середин╕ 19 стол╕ття у курс╕ лекц╕й для французько╖ ел╕ти в Колеж де Франс укра╖нц╕ визначались як “...тринадцятим╕льйонна нац╕я, що почина╓ться в╕д Кубан╕ ╕ к╕нча╓ться в Карпатах, в╕д Одеси й Криму до Галичини, через Буковину аж до п╕вн╕чно╖ Угорщини на ком╕тати Мармарот, Уж ╕ Берег... Межують вони з валахами й уграми ╕ ╓ справжн╕ми ╓вропейцями - в протилежн╕сть московцям, як╕ монгольського походження”. - 1868 року у Франц╕╖ було видано “Л╕нгв╕стичну й пол╕тичну мапу сучасно╖ Сх╕дно╖ ╢вропи”, на як╕й укра╖нц╕ розм╕щен╕ в╕д Курська до Чорного моря ╕ Угорщини. Царський уряд через сво╖х закордонних агент╕в скупив ╕ винищив майже весь тираж ц╕╓╖ мапи. - В к╕нц╕ 19 стол╕ття знаменитий географ Ел╕зе Реклю в сво╖й монументальн╕й географ╕╖ розм╕щу╓ Укра╖ну в╕д Дону й Кубан╕ до В╕сли, Сяну й Карпат. Цю територ╕ю по Реклю поселя╓ слов’янський народ - укра╖нц╕ - в╕дм╕нн╕ в╕д великорос╕в ╕ поляк╕в мовою, п╕снями ╕ нац╕ональними творами. Вс╕ ц╕ очевидн╕ факти не могли не пом╕чати радянськ╕ вчен╕. Однак говорити про них наважувались лише т╕, хто не був куплений чи заляканий ╕мперською владою. Про споконв╕чн╕сть проживання укра╖нського етносу на територ╕╖ в╕д Дону до Карпат ╕ в╕д Чорного моря до Б╕лоруського Пол╕сся писали вс╕ чесн╕ укра╖нськ╕ ╕ рос╕йськ╕ дореволюц╕йн╕ вчен╕, а п╕сля розпаду СРСР говорять ╕ колишн╕ радянськ╕ вчен╕, як, наприклад, академ╕к Б. О. Рибаков: “Я обстоюю позиц╕ю, що укра╖нц╕ живуть автохтонно, тобто споконв╕чно, на кор╕нн╕й слов’янськ╕й земл╕. При цьому спираюсь на трьох кит╕в ╕сторично╖ науки: Недерле, що створив “Слов’янську енциклопед╕ю”, академ╕ка Грекова ╕ ╕сторика держави ╕ права Юшкова”.
Алла Осадча м. Феодос╕я
(Продовження буде)
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 07.04.2017 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18392
|