Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 14.04.2017 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 14.04.2017
З ДУМКОЮ ПРО ПОЕТА

11 кв╕тня у рос╕йському П╓р╓д╓лк╕но в╕дбулося прощання з поетом ╢вгеном ╢втушенком. Прощалася з ним ╕ я – у себе вдома, ╕ безл╕ч мен╕ под╕бних, бо таких, як в╕н, що був окрасою славетно╖ когорти поет╕в-шестидесятник╕в, власне, останн╕м ╕з не╖, на пострадянському простор╕ вже не лишилося. М╕ж ╕ншим, поет ╕ сам минул╕ понад 25 рок╕в пров╕в в Америц╕.
Чим не влаштовувала його правонаступниця СРСР, можна лише здогадуватися – конкретно╖ в╕дпов╕д╕ на це запитання не знайшла в жодному ╕з його ╕нтерв'ю, як╕ були розшукан╕ до под╕╖ журнал╕стами в редакц╕йних арх╕вах. Припускаю, що причиною стало ставлення тут до нац╕ональних меншин, котре далеко не сп╕впадало з тим, як це декларувалося, у всякому раз╕, поет згадував про це, щоправда, посилаючись лише на «окремих ос╕б». А бол╕сною нац╕ональна тема була для ╢вгена ще змалечку, бо мав батька-н╕мця, якого нав╕ть дехто з╕ шк╕льних вчител╕в ототожнював з фашистами, боляче ранячи цим хлопчика, який ╕ сам ще десятир╕чним на колгоспних полях працював на Перемогу. Так ╕ став юнак ╢втушенком, перейшовши на мамине пр╕звище, а р╕дною мовою його матус╕ була укра╖нська. Взагал╕ серед нащадк╕в поета не бракувало представник╕в р╕зних етнос╕в: ╕ б╕лорус╕в, ╕ поляк╕в, ╕ литовц╕в…
Та ран╕ше це мало кого ц╕кавило, бо все вим╕рялося масштабами таланту, для розвитку якого в СРСР все ж створювалися умови. А чи стали б властителями людських душ сьогодн╕ в Рос╕╖ Вознесенський, Ахмадул╕на, Тарковський, Соколов, Ваншенк╕н та ╕ сам ╢втушенко, чи в╕дточили б свою майстерн╕сть, чи знайшли б шлях до читач╕в?
За радянських час╕в книга була одним ╕з найважлив╕ших виховних ╕нструмент╕в, ╕ не треба зводити ╖╖ функц╕╖ до нав'язування нею любов╕ до компарт╕╖ та радянсько╖ влади. Справжню книгу й тепер багато хто, як ╕ до останнього часу сам ╢втушенко, вважа╓ п╕дручником життя. ╤ розважальна функц╕я знаходиться тут лише десь на передостанньому м╕сц╕. Про роль книги, зокрема, такими фразами згадував Олександр Пушк╕н: «Чувства добрые я лирой пробуджал, «в свой жестокий век прославил я свободу и милость к падшим призывал». Цитую саме його не тому, що сказав краще за ╕нших, а тому, що хто ж тод╕ авторитет для Рос╕╖, якщо не цей поет! Не зайве згадати ╕ про функц╕ю п╕знавальну, про виховання естетичного смаку, зрештою, нав╕ть про допомогу в удосконаленн╕ грамотност╕, бо людина, що багато чита╓, збагачу╓ св╕й словниковий запас, навча╓ться правильно будувати речення ╕ використовувати розд╕лов╕ знаки.
Хочу висловитися нав╕ть на користь того, що ран╕ше обурювало, маю на уваз╕ отой неодм╕нний оптим╕зм, коли нав╕ть смуток мав бути якимось особливим – св╕тлим. Де ж тод╕ правда життя, як розм╕рковувалося, невже в Радянськ╕й кра╖н╕ люди не хвор╕ють, не страждають, не помирають, не накладають на себе руки? Колись я нав╕ть публ╕чно зчепилася ╕з представниками КДБ через в╕рш початк╕вця з лейтмотивом: «Мы – пыль» (бо ╕ насправд╕ в масштабах в╕чност╕ та Всесв╕ту ми ма╓мо н╕ск╕льки не б╕льше ваги), за що мене нав╕ть погрожували зв╕льнити з редакторсько╖ роботи.
╤ ось знадобилося прожити ц╕ле життя, щоб зрозум╕ти: осп╕вувати безсилля людини перед обличчям не нами писаних закон╕в, смакувати ╖╖ неминуч╕ страждання ╕ смерть - багато розуму не треба. В╕д тако╖ «правди життя» лише опускаються руки, нас охоплюють в╕дчуття страху ╕ безнад╕╖, й отакий стресовий стан лише провоку╓ хвороби ╕ наближа╓ сумний ф╕нал, - все, чого ми так бо╖мося. У той час житт╓дайн╕ мотиви зд╕йснюють психотерапевтичний ефект, п╕двищуючи наш тонус ╕ ст╕йк╕сть до удар╕в дол╕ та стаб╕л╕зуючи здоров'я. Моя т╕тка Варвара, яка померла в╕д ╕нсульту у 72 роки, завжди говорила, що п╕сля перегляду хорошого доброго к╕ноф╕льму к╕лька дн╕в не стражда╓ в╕д п╕двищення тиску. ╤, можливо, якби подивилася такий ф╕льм напередодн╕, й в╕дсунулася б ╖╖ чорна дата.
Завжди були охоч╕ ╕ поглузувати над осп╕вуванням в л╕тератур╕ так званого трудового подвигу народу. Тут ╕ д╕йсно було чимало надм╕рно╖ тр╕скотн╕, оск╕льки ситуац╕я вимагала особливих майстерност╕ ╕ такту. Бо х╕ба ж це просто - примусити читача позаздрити «б╕лою» заздр╕стю тим, хто копа╓ землю, кладе цеглу, задиха╓ться в╕д спеки в гарячих цехах чи году╓ собою комар╕в десь на л╕сосплавах? Але ж працювали ц╕ люди на благо усього сусп╕льства, хто знав, що пл╕д ╖хн╕х зусиль невдовз╕ стане «священною» власн╕стю окремих товстосум╕в?
Рос╕я й сьогодн╕ намага╓ться в╕дродити мережу профтехосв╕ти, бо заповнювати ваканс╕╖ квал╕ф╕кованих прац╕вник╕в роб╕тничих профес╕й за рахунок «перевиробництва» банк╕р╕в, юрист╕в, перекладач╕в та психолог╕в справа невдячна: ╕ не тямлять, ╕ не стараються, бо не до того готувались, але важел╕ впливу на тих, хто обира╓ профес╕ю, безнад╕йно втрачен╕. Л╕тература не лише не пропагу╓ться, як за колишн╕х час╕в, але ╕ взагал╕ практично припинила сво╓ ╕снування. П╕знавальна ╖╖ функц╕я д╕сталася ╤нтернету, а ╕нш╕ просто в╕дмерли за непотр╕бн╕стю. ╢дине, що залишилося «майстрам слова», - прим╕тивними засобами розважати невибагливу публ╕ку, та ╕ це майже повн╕стю перебрав на себе телев╕зор з╕ сво╓ю специф╕кою. А щоб телеглядач╕ не думали про себе зайвого, ц╕ла низка передач присвячу╓ться тому, аби вони сприймали себе просто як агрегат для травлення ╖ж╕ чи манекен для демонстрац╕╖ модних костюм╕в.
╢ в мене така гра: переглядаючи той чи ╕нший телесюжет художнього ф╕льму, що склада╓ться значною м╕рою ╕з д╕алог╕в, я намагаюся вгадати наступн╕ слова його учасник╕в, ╕ майже в половин╕ випадк╕в вгадую, можна сказати, слово до слова. Почала нав╕ть п╕дозрювати себе в екстрасенсорних зд╕бностях, бо не хот╕лося в╕рити, що справа просто у вульгарн╕й заштампованост╕ мови ╕ мислення тих, хто готу╓ для нас ╕з нап╕вфабрикат╕в духовн╕ харч╕.
Для тих, хто не проти переконатися, що я не переб╕льшую, пропоную заздалег╕дь озбро╖тися такими кл╕ше, що допоможуть читати чуж╕ думки. Головна геро╖ня (герой) виховувалася в дитячому будинку (у бабус╕). Батьки загинули в автокатастроф╕ (або один ╕з них). У геро╖н╕ ма╓ з'явитися позашлюбна дитина. Взагал╕, автокатастрофа – нев╕д'╓мний елемент будь-якого сюжету. Не маючи тями його «розрулити», сценарист «перезавантажу╓» х╕д под╕й з допомогою авар╕╖, одн╕╓╖, друго╖, третьо╖, ск╕льки знадобиться, аби прикрити цим свою творчу безпом╕чн╕сть. ╤нод╕ справля╓ться враження, що в автокатастроф╕ побувала кожна друга людина, хоча, на щастя, серед сво╖х знайомих ╓ лише одна пара, що серйозно потерп╕ла в так╕й авар╕╖ на власному автомоб╕л╕, так само, як я знаю лише одну людину, що виховувався в дитячому будинку. Але як же ╕накше в╕дправити геро╖в к╕но в реан╕мац╕ю, а дал╕, бажано, на ╕нвал╕дне кр╕сло, аби пот╕м треба було шукати грош╕ на операц╕ю?
Т╕, хто створю╓ для нас к╕но, за в╕дсутност╕ таланту намагаються «ви╖хати» за рахунок критичних вибухонебезпечних ситуац╕й, що сам╕ вже по соб╕ мають викликати сильн╕ емоц╕╖, а чи травму╓ це чиюсь псих╕ку, питання взагал╕ не сто╖ть. Та ╕ яке ж к╕но, якщо там не вбивають, не розсл╕дують злочини ╕ обов'язково за участю ж╕нки, тако╖ розумно╖, ╕, як правило, начальниц╕? Проб╕ж╕ться по телеканалах – хоча б на одному з них в будь-яку мить дня ╕ ноч╕ ви побачите направлений на людину п╕столет (на щастя, тут з «правдою життя» теж не все гаразд: под╕бно╖ сцени в реальност╕ мен╕ не доводилося бачити жодного разу). До реч╕, чи не зв╕дси у молод╕ спотворене уявлення про смерть, що н╕бито ╓ просто розвагою, ╕ невм╕ння ц╕нувати н╕ свого, н╕ чужого життя?
╤ все це у той час, як насправд╕ навкруги ст╕льки ц╕кавого, а людина – просто ц╕лий св╕т, ╕ сильн╕ емоц╕╖ можна пережити не обов'язково б╕ля закривавленого трупа. Хто з нас не бачив хоча би раз╕в 10 телеф╕льм «З легкою парою», де н╕хто н╕кого не вбива╓, ╕ вс╕ хитросплет╕ння сюжету – просто переплутан╕ московська ╕ лен╕нградська квартири, ╕ у кого повернеться язик цей ф╕льм розкритикувати? А чому б сучасним рос╕йським сценаристам, якщо вони вже не можуть без «гарячого», на створити на основ╕ реальних досл╕джень художн╕й ф╕льм про те, як звичайний хлопчина (про таких здеб╕льшого найкращ╕ в╕дгуки) перетворю╓ться на терориста, як борються в ньому нормальна людська мораль з отим новим, неп╕двладним нашому розуму, що примушу╓ в╕ддавати сво╓ молоде життя ради смерт╕ ╕нших, н╕ в чому не винуватих людей, в╕д яких за великим рахунком н╕що не залежить?
Або ж спробуйте довести з допомогою художн╕х образ╕в доц╕льн╕сть заборони секти «Св╕дки ╤╓гови» (днями таке р╕шення, ймов╕рно, буде прийнято), аби ми зрозум╕ли, у чому тут справа, хочеться спод╕ватися, що не лише в ╖╖ безпосередньому зв'язку з ненависною Америкою. Але сюжет ма╓ бути повноц╕нним, в образах, а не пол╕тичною аг╕ткою, як це практику╓ться в документальних ф╕льмах. Чимало вар╕ант╕в може передбачати ╕ б╕блейський сюжет «Повернення блудного сина», присвячений виправленню людини, який дару╓ над╕ю кожн╕й заблукал╕й овечц╕.
Однак у вс╕х цих випадках запорукою усп╕ху може бути лише глибокий психолог╕чний анал╕з та волод╕ння ус╕м багатством л╕тературного ╕нструментар╕ю, за що дилетантам д╕йсно не варто братися. Але ж Рос╕я, не маючи потреби в справжн╕й л╕тератур╕, втратила потребу ╕ в письменниках! Це ж колись вони мали р╕зноман╕тн╕ п╕льги, що заохочували до творчого зростання, а гонорари давали можлив╕сть бути в╕льними в╕д сторонн╕х турбот. У той же час люди з письменницькими амб╕ц╕ями могли в╕дв╕дувати л╕тературн╕ студ╕╖, як╕ вели профес╕йн╕ майстри слова, за що теж одержували винагороду. Де це все в тепер╕шн╕й Рос╕╖?
Щоправда, московський Л╕тературний ╕нститут ╕м. Горького таки ╕сну╓, але зовс╕м не для зд╕бних представник╕в роб╕тничого класу ╕ селянства, як це колись задумувалося Горьким, в╕н став одним ╕з найдорожчих комерц╕йних заклад╕в кра╖ни. Тож не варто дивуватися тому, як╕ «ген╕╖» виходять ╕з його ст╕н. Х╕ба ж таким в╕н був у 70-т╕ роки, коли я там навчалася! Один ╕з мо╖х однокурсник╕в на ╕м'я Мурад вир╕с в глухому узбецькому кишлаку, де на той час збер╕галося багатожонство. У Мурада теж було три матер╕ – так д╕ти називали ус╕х батькових дружин. Назавжди запам'яталась ╕ розпов╕дь аварця Магомеда про його мову, що мала близько сотн╕ д╕алект╕в, бо кожен аул, в╕дгороджений високими горами, ╕снував як окрема м╕н╕-держава з╕ сво╓ю мовою. А як подобалася мен╕ трикутна шапка киргиза Ег╕мберди, який ще недавно пас у себе в степу отару! ╤ таких, як ц╕ хлопц╕, була переважна б╕льш╕сть. Вивчившись, вони мали повернутися у сво╖ кишлаки ╕ аули, несучи ╕з собою знання ╕ культуру, бо писали р╕дними мовами. Тих, хто намагався перейти на рос╕йську, жорстко критикували не лише однокурсники, але ╕ кер╕вники творчих сем╕нар╕в.
Але про це я згадала лише так, принаг╕дно. Що вже говорити про мал╕ народи, якщо ╕ у велик╕й Рос╕╖ з ╖╖ «великим и могучим» функц╕ю л╕тератури перебрала на себе прим╕тивна заангажована ╕ брехлива журнал╕стика, ╕ з цього не виходить н╕чого путнього. Днями у мене мала заночувати знайома, що при╖хала ╕з Дн╕пропетровська, котра майже все сво╓ життя прожила в Криму ╕ т╕льки-но продала тут хату, а тепер мусила сплатити пов'язан╕ з цим податки. Дов╕давшись про гостю, вихован╕ рос╕йською пресою сус╕ди влаштували такий скандал, що ображена ж╕нка п╕шла шукати соб╕ ╕нший дах над головою, бо вони вигукували: «Вот такие приезжают, а потом взрываются дома!» ╕ погрожували пол╕ц╕╓ю. Коли я це згадую, у мене й дос╕ горять щоки в╕д сорому.
То невже ╢вген ╢втушенко, як ╕ б╕льш╕сть великих, над╕лений властивостями провидця, саме в╕д цього ╕ вт╕к в Америку ще у далекому 1991 роц╕, а повернувся вже не до людей, а до земл╕, що увесь цей час залишалася для нього р╕дною? На ц╕й земл╕ ╕ сьогодн╕ колосяться пшениця та жито, т╕льки вже тривалий час не вродилося жодного таланту, жодного письменника чи поета, що м╕г би г╕дно ╖╖ осп╕вати…

Тамара СОЛОВЕЙ
м. С╕мферополь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 14.04.2017 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18404

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков