Версiя для друку Обговорити в форумi

Воскресіння Христове, або ж Великдень — найвизначальніше церковне свято, так само і в народному календарі українців. Започатковується обряд удосвіта, після виносу й “поховання” плащаниці, радісною звісткою, що лине з уст священика у храмі: “Христос Воскрес!”. А миряни хором відповідають: “Воістину Воскрес!”. І так вітаються (“христосуються”) один з одним протягом сорока днів, аж до свята Вознесіння Христового.
Після урочистого обходу навколо церкви й Богослужіння починається освячення пасок, крашанок, інших великодніх страв, писанок. Щоправда, дехто це вже зробив напередодні у суботу. Але, дотримуючись давніх традицій, люди старшого віку освячують пасхальний кошик таки у неділю, на сам Великдень, бо “великодня паска таки смачніша...”.
Повернувшись додому з церкви, сім'я сідає за святковий стіл. Шинка, ковбаса, сало, свячене яєчко... Які вони смачні після Великого посту!
Та найпершими поверталися зі всеношної дівчата. Відразу вмивалися водою, у яку клали освячені крашанки, “щоб гарнішими личка були, виглядали, мов та крашанка”. Господар зі свяченої паски обрізав з трьох боків скибочки, а після закінчення Великодніх свят (у середу) “віддавав на здоров'я худобі”. Такий обряд і тепер зберігається в окремих селах Волинського Полісся.
Великдень, насамперед. - родинне свято. Тому в гості майже не ходять (особливо у перший день). Після сніданку поспішають на цвинтар, аби сповістити померлих: “Христос Воскрес!”. Зрештою, слово “померлі” у ці дні навіть не вживають. Бува, що й на сам Великдень, а не тільки через тиждень на Провідну неділю, на кладовищах відбуваються поминальні відправи за участю священика.
Протягом усіх трьох днів свят не перестають дзвонити церковні дзвони. Такими “повноваженнями” наділені діти (хлопці). Легенда стверджує: допоки на Великдень дзвонять дзвони у церквах і люди вітаються “Христос Воскрес!”, сатана не буде правити світом.
А вже о другій половині дня, ближче до вечора, на церковному подвір'ї розпочиналися дитячі й молодіжні хороводи з веснянками та гаївками; обмінювалися писанками і крашанками, у яких домінуючим є червоний колір — нагадування про кров Ісуса Христа. Дівчина заздалегідь готувала таку крашанку і дарувала тому парубку, якого “мала на приміті” чи то “лежало до нього серце”. Діти ж “лупцювалися” крашанками, стискаючи їх у долоні. У кого витримає, не трісне свячене яєчко — у того “голова мудріша”...
До речі, обряд Паски, Пасхи (ще одна народна назва Великодня) у давнину у східних слов'ян асоціювався з помираючими і воскреслими богами. Очевидно, звичай їх пекти і фарбувати яйця (яйце — основа, праобраз всесвіту життя ще з часів трипільської культури) зберігся з дохристиянських вірувань. І це один з небагатьох випадків, коли церква підтримала язичницький обряд.
Не менш цікавими в обрядових діях є великодні обливані понеділок і вівторок. У понеділок хлопці обливають водою дівчат, накликаючи жаданий дощ на ниви, або ж беруть відкуп тими ж крашанками та писанками. У вівторок дівчата “зводять порахунки” з хлопцями. Ось тут відкупним вже не обійдешся. Терпи, козаче!..
У народі кажуть:
- Не кожен день Великдень... (Не щодня Великдень...).
- Дороге яєчко до Великодня.
- На Великдень обійдемося і без гречаної паски.
- Хоч і лихацька сорочка, але на Великдень вона завжди біленька.
Оскільки Великдень припадає, як правило, на квітень (рідше — на початок травня), то його ще називають — Святом квітня.
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 14.04.2017 > Тема "Душі криниця"