"Кримська Свiтлиця" > #17 за 28.04.2017 > Тема "Душі криниця"
#17 за 28.04.2017
ОРКЕСТР ╤ ЙОГО ДИРИГЕНТ
З чергово╖ по╖здки на батьк╕вщину в березн╕-кв╕тн╕ цього року я привезла красиве св╕же видання твор╕в член╕в л╕тературно╖ студ╕╖ «Горгани», що активно д╕╓ при Рожнят╕вськ╕й районн╕й б╕бл╕отец╕ на ╤вано-Франк╕вщин╕, з автографами та побажаннями в╕д автор╕в книги, над╕слано╖ на мою ки╖вську адресу. Мен╕ пощастило зустр╕тися з цим творчим колективом на ╖х територ╕╖ п╕д час перебування минуло╖ осен╕ на в╕дпочинку в панс╕онат╕ НСПУ в Трускавц╕, а читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» вже неодноразово мали насолоду знайомитися з творч╕стю поетес л╕тстуд╕╖ Натал╕ Данилюк та Лес╕ Шмигельсько╖. Книга, подарована мо╖ми новими друзями, що ма╓ мелод╕йну назву «Карпатська симфон╕я», вийшла у св╕т з порога ╤вано-Франк╕вського видавництва «М╕сто НВ» при ф╕нансов╕й допомоз╕ депутат╕в обласно╖ ради та ╕нших доброд╕╖в. Це видання – п╕дтвердження сл╕в голови Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Михайла Сидоржевського на позачерговому з’╖зд╕ письменник╕в в березн╕ м╕сяц╕: «Хай прикладом для ╕нших областей, зрештою ╕ столиц╕, стане вид╕лення кошт╕в на укра╖нське книговидання ╤вано-Франк╕вською обласною радою в розм╕р╕ 1 млн. 200 тис. гривень щор╕чно». Л╕тератори област╕ мають потужну п╕дтримку в╕д чиновник╕в, п╕дпри╓мц╕в та небайдужих людей прикарпатського краю, про що св╕дчать ╕ подарован╕ мен╕ авторськ╕ видання п╕д час зустр╕ч╕ в жовтн╕ 2016 року. Як недавню гостю, до участ╕ в першому колективному зб╕рнику поез╕й та прози рожнят╕вських поет╕в та проза╖к╕в, голова студ╕╖ Любомир Михайл╕в люб’язно запросив ╕ мене, тож ш╕сть мо╖х поез╕й теж знайшли м╕сце в цьому достойному виданн╕. Хочу в╕дм╕тити, що поряд з творами письменник╕в з вагомим творчим напрацюванням, таких як Леся Шмигельська, Наталя Данилюк, Любомир Михайл╕в, Ольга Парадовська, Ольга Мацьк╕в-Романишина, Богдана П╕лецька, Володимир Кондур та ╕н. (всього 19 автор╕в) в книз╕ «Карпатська симфон╕я» представлен╕ ╕ юн╕ л╕тератори, серед яких школярка Д╕ана Данилюк з м. ╢нак╕╓ве Донецько╖ област╕ (з початком во╓нних д╕й на Сход╕ пере╖хала в смт. Рожнят╕в) та минулор╕чний випускник Перег╕нсько╖ ЗОШ №1 з сус╕днього з Рожнят╕вським Долинського району – нин╕ студент Любл╕нського ун╕верситету (Польща) Олег Бойко. «Наша книга художн╕х твор╕в л╕тературно╖ студ╕╖ «Горгани» «Карпатська симфон╕я» – н╕би музика симфон╕чного оркестру, де партитура до кожного ╕нструменту пишеться окремо» – так образно дав оц╕нку зм╕сту книги голова студ╕╖ Любомир Львович Михайл╕в. Я щиро под╕ляю рад╕сть автор╕в «Карпатсько╖ симфон╕╖» ╕ вдячна дол╕, що звела мене з цими св╕тлими людьми на житт╓вому шляху. В сьогодн╕шн╕й поетичн╕й доб╕рц╕ – поез╕╖ Любомира Михайл╕ва, члена Нац╕ональних сп╕лок письменник╕в, журнал╕ст╕в та кра╓знавц╕в Укра╖ни, голови товариства «Просв╕та» ╕м. Т.Г.Шевченка, лауреата л╕тературних прем╕й ╕м. Василя Стефаника, Ярослава Дорошенка та ╕нших, автора понад двадцяти книг поез╕й та прози, оч╕льника л╕тстуд╕╖ «Горгани». Галина ЛИТОВЧЕНКО Бахчисарайський район
Любомир МИХАЙЛ╤В
П╤ДУ У РАНОК
П╕ду у ранок, в╕н мене полюбить, Бо я люблю цей в╕льний б╕лий св╕т, Який доповнюють земля свята ╕ люди, ╤ птиц╕ одиноко╖ пол╕т. Я ближчим стану до трави ╕ листя, Я стану вищим в╕д Карпатських г╕р, ╤ зрозум╕ю: тут життя криниця, Тут барви л╕та серцю дорог╕. Неначе тут знаходжу все, що втратив, ╕ що в душ╕ я для людей бер╕г, Стаю душею на роки багатий, Бо ранок цей, неначе обер╕г Мойого краю ╕ мо╓╖ дол╕, Мо╖х дор╕г ╕ обр╕ю мого, Де починався шлях у нев╕дом╕сть, Де ╕скри н╕с, аби м╕й жив вогонь. Де шл╕фував св╕й крок на кожн╕м кроц╕ – Так, як р╕ка шл╕фу╓ валуни. Де сплеск сльози погас п╕д сплеск емоц╕й, Коли шукав ключ╕ в╕д та╖ни. М╕й день, м╕й час – мо╖ пок╕рн╕ слуги ╤ друз╕, ╕ розумн╕ вчител╕. Стр╕чаю ранок, мов стр╕чаю друга, З яким я р╕с для р╕дно╖ земл╕.
* * * Коли сонячна рука Гладить по гол╕вц╕ мо╓ м╕сто ╤ всю Укра╖ну, Я в╕дчуваю, Що ростемо ми, гей! Як сказав поет. Та коли материнська сльоза Торка╓ться труни сина, Що побратими привезли ╕з фронту, Великою краплиною сльози Ста╓ серце матер╕ ╤ уже не верта╓ться У перв╕сний стан н╕коли.
* * * Черств╕╓ небо в кольорах сльоти, Ста╓ слюдою св╕тло-кам’яною. Неначе розколисан╕ мости Провисли пом╕ж кожною горою.
Неначе св╕т ╕ див, ╕ та╓мниць Спресований ╕ вистр╕лив грозою, Розпроду╓ земля з сво╖х крамниць Прохожим вс╕м по келиху озону.
Скоцюрбилося л╕то, наче к╕т, Лежить соб╕ – живе ╕ завмира╓, Лиш птах╕в не спиня╓ться пол╕т – Тому ╕ з╕р м╕й спокою не ма╓.
Л╤ТО В РОЖНЯТОВ╤ Око примружене сонця С╕ло на стовпчик тину, Гори лежать на осонн╕, Наче в колисц╕ дитина.
Кури гребуться в грядц╕, Дин╕, немов лисиц╕, А коло хати в запасц╕ Цямрини сто╖ть криниця.
В Л╕вниц╕ й Чечв╕ небо, Наче у ночвах кисне, Возять п╕дводами щеб╕нь, Наче роки колишн╕.
В райцентр╕, що без заводу ╤ без колгоспу також, Носить веселка воду Галицьким древн╕м трактом.
До гурту з╕йшлися хати, Вс╕лися межи липи, А на веретах д╕вчата Сушать гербар╕й-липень.
Р╤КИ ╤ СТЕЖКИ Писати про любов потр╕бно, як про хл╕б, Про хл╕б душ╕, вона без нього гасне, На терезах – ╕з корисним прекрасне, Св╕т без любов╕ вже б давно осл╕п.
Про хл╕б писати – означа╓ щоб Без фальш╕, без лукавства, обережно, Ц╕нител╕в багато, та належно Оц╕нить достеменно хл╕бороб.
Про р╕дний край писати треба так, Щоби кор╕нням входити в глибини, В╕дчути кожен кап╕ляр калини, Пром╕ння прочитати м╕ж г╕лляк.
Чи, може, захот╕лось з перших рук Почути про людей – вони ж титани, Вони – ходяч╕ пов╕ст╕ й романи – С╕дай, записуй ╕ здавай у друк.
Записуй, поки шепчуться листки, Приймай усм╕шку молодо╖ кв╕тки, ╤ аж тод╕ узна╓ш ти: ось зв╕дки Беруть початок р╕ки ╕ стежки.
* * * Горшки, звичайно, л╕плять не свят╕ Й не т╕, що мають за спиною крила. Та часто так бува╓ у житт╕, Що б’ють горшки не т╕, що ╖х л╕пили.
Живуть ╕деями не власники ╕дей, А т╕, що ╖х купують на торжищах, ╤ часто не за тими люд ╕де, Хто по ранжиру духу значно вищий.
Вим╕рююсь на вектори життя: ╤з низу – вверх, а часто – зсередини, Щоб в╕дштовхнутися, потр╕бно опертя З бетонних плит, а не з п╕ску ╕ глини.
* * * Буде св╕танк╕в гарячих! Буде ще сонця в рос╕! Кв╕ти так╕ дитяч╕ – Наче з дитинства вс╕.
Наче з дитинства верби, Що обн╕мали мене, А пот╕чки, як вени, Син╕м горять вогнем.
Сонця мала краплина У молоц╕ бер╕з, Миле усе, дитинне, Я би сказав, до сл╕з.
Нав╕ть павук на стежц╕ На рад╕сть, не на б╕ду, Яблун╕ пильно стежать, Де я в╕д них ╕ду.
Небо в╕дкрило оч╕, Дивиться на село, Л╕с пов╕да╓ мовчки, Як то колись було.
* * * Поринаю в б╕лу зиму ╤ по шию – в б╕лий сн╕г. Наче в╕рш╕, наче рими, Ялинки б╕ля дор╕г.
Наче птахи, що лет╕ли, Повс╕дались на дроти, ╤ кому до того д╕ло - Н╕ про╖хать, н╕ пройти.
Як ╕ завжди, нове диво Сипле сн╕г ╕з рукава, Сн╕г шуму╓, наче пиво, Аж хмел╕╓ голова!
* * * У душу з╕рка осен╕ влет╕ла ╤ на нов╕ вершини повела, Торкнулась ос╕нь ╕ душ╕ ╕ т╕ла, Але душа в╕д того розцв╕ла.
╤ т╕ло ╕ душа помолод╕ли В╕д золотих мелод╕й та октав, Та я ╓ я. Кому до того д╕ло, Що я посеред жовтня ╕ншим став?
* * * Ой, сумна планида наша нин╕ – Не воскреснуть мертв╕ ╕з могил, Робим все, як треба, що повинн╕, Та як завше, щось ╕ не змогли.
Губиться в╕дкладене на завтра М╕ж под╕й, у вихор╕ доби, Вс╕х проблем у вузол не зв’язати, Час усе розкидав, подробив.
Та усе ми в╕римо у справжн╕сть, Що л╕ку╓ душ╕ ╕ т╕ла, Хоч дощ╕, сн╕ги, чи сонце пражить, Але ╕стина завжди живе й жила.
╤ речей нема╓ випадкових – Все у кол╕ замкнуто одн╕м, Ми ╕з сонцем у одному кол╕ – Й сонцелик╕ часто творим дн╕.
Хоч сумна реальност╕ планида, Та ╕ сум – наш ворог. Не сумуй! Бо життя – не казка, а корида: Мчать бики. ╤ зустр╕ч ╖м готуй!
* * * Ми у трави духмян╕ ляжем ╤ розстелим, як б╕сер, сн╕г, Ми залишим багато вражень На полян╕ палких ут╕х.
Споглядатиме нав╕ть стежина Кожен рух наш ╕ кожен крок. Ми неначе на мить загинем За межею сво╖х думок.
Трохи станемо щаслив╕ш╕ – Розпливемося пом╕ж трав, Пот╕м станеш ти мо╖м в╕ршем, Тим, що я ще не написав.
* * * Ти росинка моя, св╕тлогрань пром╕нця, досконал╕сть, ╤ без тебе, авжеж, не п╕знав би я зм╕сту краси. ╤ на б╕лому св╕т╕ я був би самотн╕м, як палець, Ти росинка моя. А св╕танок – що варт без роси?
Ти р╕ка голуба, наче Л╕мниця. Я, наче берег, Той найвищий, що з р╕чкою завжди до моря ╕де. Що до моря ╕де ╕ назад вже н╕коли не верне, Ти р╕ка голуба, ти буяння р╕ки молоде.
Ти ╕ кв╕тка моя, що цв╕ла на найвищ╕й вершин╕, Я цю кв╕тку з╕рвав ╕ в долонях, як диво, тримав, Ти росинка моя. Ц╕лий св╕т м╕й в╕дбився в краплин╕, Покохавши тебе, зрозум╕в, що живу недарма.
* * * Проснись, кохана, слухай солов’я, В╕н полюбив об╕йстя наше й хату, Бо соловей – сп╕вучий тв╕й характер, Моя ти пташко, радосте моя.
Не часто лл╓ться в хату п╕снепад, Коротк╕, наче мить, п╕сн╕ св╕танку, В╕дкрий в╕кно ╕ в╕дхили ф╕ранку – Там, наче авансцена, нин╕ сад.
О, соловейку наш, ти наче р╕дний, О, як тебе нам часто не ста╓. Сп╕ва╓ соловей – та й св╕т жи╓, ╤ щастям ранок св╕титься пог╕дний.
смт. Рожнят╕в ╤вано-Франк╕всько╖ обл.
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 28.04.2017 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18464
|