Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2002 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 08.11.2002
З-ПІД ПЕРА МИХАЙЛА ЧАЛОГО
Григорій ЗЛЕНКО

Перші камені у підмурівок біографічної Шевченкіани покладено одразу після такої передчасної кончини поета. Спливуть два десятиріччя, доки з'явиться та книжка, яка найповніше для свого часу осягне життєвий і творчий подвиг Кобзаря, перевершить, як сказала дослідниця цієї царини шевченкознавства Валерія Смілянська, усі попередні біографії, подасть багато нових відомостей, значення яких важко переоцінити.
Сьогодні книжці вже сто двадцять літ. Вона стала тією рідкістю, якою пишаються найкрупніші бібліотеки і найзавзятіші бібліофіли. Її авторові торік виповнилося сто вісімдесят п'ять літ, а нинішньої зими минуло дев'яносто п'ять літ від дня його смерті. Він увійшов до пантеону визначних діячів української культури. Отже, є слушна нагода згадати і книжку, й того, хто написав її, добрим словом.

...Переді мною четверта сторінка 187-го номера "Одесского вестника" за неділю 22 серпня (3 вересня) 1882 року. На ній виразно видніється високий стовпець рекламної оповістки:
"Надійшла у продаж книжка "Життя і твори Тараса Шевченка (Зведення матеріалів для його біографії)" з портретом, ним самим намальованим (1843 р.) і ніде ще не надрукованим".
Відтак наведено зміст книжки, який зайняв двадцять два рядки широкого формату. І, зрештою, сказано:
"Ціна книжки (близько 18 друкованих аркушів, на кращому папері)1 р. 75 к., з пересиланням 2 р. [...]
З вимогою слід звертатися безпосередньо до самого автора на таку адресу: в Києві, Кадетський провулок, будинок № 9, Михайлові Кор-нійовичу Чалому".
Колись, подаючи рекламу, видавець газети неодмінно вказував порядковий номер замовлення і число публікацій. У правому горішньому кутку зазначено і те, й те. Оповістка мала вийти ще чотири рази. І справді, її бачимо в номерах "Одесского вестника" за 1 (13), 4 (16), 8 (20) та 17 (29) вересня 1882 року. Все на тій самій четвертій сторінці.
Я не зупинився на цьому, став гортати газету до кінця важезної підшивки. Виявилося, що оповістка друкувалася ще... п'ятнадцять разів: від 18 (30) вересня до 29 жовтня (10 листопада), з номера 207-го до номера 241-го. Читачеві "Одесского вестника" нагадували про появу присвяченої Шевченкові книж-ки впродовж десяти тижнів. Випадок у практиці газет Одеси поодинокий, вражаючий, коли й не феноменальний!
Зосереджую увагу на цих відомостях, аби ще раз ми навіч пересвідчилися у культурних потребах старої Одеси, котра разом зі всією Україною переживала руйнівницький удар русифікації: від сумнозвіс-ного Валуєвського циркуляра минуло дев'ятнадцять літ, від Емського указу царя - шість років. Спротив, звісна річ, чинився навіть числом оповісток про вихід біографії Шевченка. Як тут не пригадати слова відомого історика Одеси Олексан-дра Де-Рібаса: "Малоросійська мова лягла в основу нашої одеської народної мови... У нас чудово знали Котляревського, і Шевченка, й Основ'яненка, і Стороженка".
 Не знаю, чи Михайло Чалий коли-небудь приїздив в Одесу. Либонь, хтось із знайомих у нього тут був; одначе листів - передовсім до бібліографа Михайла Комарова, з яким через пошту спілкувалася вся Україна, - не виявлено. Попри це чорноморське місто захоплено зустріло книжку колишнього педагога, який 1 січня 1875 року вийшов у відставку з поста директора ліцею князя Безбородька в Ніжині, замешкав знову у Києві і зосередився на збиранні, вивченні й публікації документальних матеріалів про Шевченка.
З поетом Чалий був знайомий з літа 1859 року, коли той подорожував Україною і зупинився на київській квартирі давнього приятеля - художника Івана Сошенка. Пізніше вони листувалися - і ті листи дійшли до нас. Шевченко подарував Михайлу Корнійовичу свого "Кобзаря" 1860 року. Чалий брав участь у перенесенні праху поета на Чернечу гору, говорив над домовиною; згодом став, кажучи услід за Сергієм Єфремовим, "одним з найдіяльніших піонерів" шевченкознавства.
Редактором "Одесского вестника" на пору появи праці Михайла Корнійовича був Павло Зелений. Народжений у єлисаветградських степах, вихований у Харківському університеті, де панував неголосний культ українського письменства, започаткований ректором Петром Гулаком-Артемовським, він, хоч і писав російською мовою, усе ж палко прихилявся до проблем України, надто на царині духовного життя. Зелений заприязнився з багатьма літераторами Наддніпрянщини й Галичини, якраз тоді, коли вийшла книжка Михайла Чалого, писав програму "Землероба" - першої української газети для села. Все це кидає яскраве світло на ту увагу, якої надав "Одесский вестник" першій ґрунтовній біографії Шевченка.
Однією рекламною оповісткою, як показує пошук, не обійшлося. Разом з п'ятою публікацією її на першій сторінці газети за п'ятницю 17 (29) вересня 1882 року з'явився відгук Земляка "Нова книжка про Шевчен-ка". Хто він, цей автор, чиє слово загубилося на шпальтах "Одесского вестника" і ніколи не привертало дослідників, досі не встановлено. Мені здається, відгук написав Павло Зелений. Підтвердження цього слід шукати  в його колосальному архіві, що зберігається в Одесі і дуже повіль-но залучається до наукового обігу, а рівночасно в архіві Михайла Чалого, який, на щастя, не втрачено в Києві. У відгуку, зосібна, говорилося:
"Книжка... являє вищою мірою цінний вклад у небагату дослідженнями про життя і твори письменників та поетів українську літературу. Відомо, що про генія України
Т. Г. Шевченка писалося і говорилося більше, аніж про першого-ліпшого іншого поета: від  дня його смерті і до останнього часу, отже впродовж майже двадцяти двох літ, не минало року, щоб у газетах та журналах, або в окремо виданих книжках, не йшла мова про життя і твори Кобзаря. Утворилась доволі велика література, так би мовити, шевченківська, не зведена ще в одне ціле. Хто знайомий з цією літературою, той не міг не помітити в ній однієї суттєвої прогалини, а саме: не було хоч трохи ґрунтовної біографії поета.
[...] Душею радіємо, що хоч ХХІІ річницю смерті найбільшого поета України зустрічаємо з книжкою, яка дає усе для характеристики особистості поета, що може бути здобуте зусиллями однієї людини, яка присвятила себе нагромадженню матеріалів упродовж багатьох літ. [...] Матеріали так ретельно зібрано, так прагматично згруповано, за виїмкою небагатьох ділянок, що дає цілковиту можливість легко скласти ясне й повне розуміння особистості Шевченка, позбавляючи того, хто цікавиться долею поета, необхідності вдаватися до неохайних і невміло зроблених видань. [...] Виклад у д[обродія] Чалого не грішить і супроти умови гарної біографії - розгляду життя поета у сув'язі з його творами. Зв'язок цей витримано вповні, і зіставлення зроблено так вдало, що зведення матеріалів для біографії може незрідка слугувати і чудовим коментарем до різних ділянок "Кобзаря"..."
Скільки примірників книжки Михайла Чалого потрапило до Одеси, ніхто не годен сьогодні сказати. Так само, як нікому не відомо, скільки їх заціліло на білому світі. Праця уважно - хоч і не без помітного впливу ідеології радянського періоду - розглянута в монографіях Максима Комишанченка "З історії українського шевченкознавства" (1972) та Валерії Смілянської "Біографічна Шевченкіана" (1861 - 1981)" (1984), у колективному дослідженні "Шевченкознавство. Підсумки й проблеми" (1975). До неї звертатиметься й нова генерація шевченкознавців, незважаючи на те, що вона, за словами Івана Франка, "далеко не вдовольняє всіх справедливих вимог". Шевченкознавство - рухома частина літературознавчої науки, без засвоєння досягнень і промахів попередників вона буде позбавлена імпульсів для подальшого розвою.
...В Одесі я знав лише той примір-ник книжки Михайла Чалого, що належав основоположникові шевченківської бібліографії Михайлові Комарову. Придбаний невтомним "книгогризом" у магазині С. Я. Чаплигіна, який містився у Києві на Фундукліївській (нині вулиця Богдана Хмельницького), 20, він перейшов від родини Комарова в Українську державну бібліотеку імені
Т. Г. Шевченка, що протягом
1920 - 1930 років функціонувала в "столиці Чорномор'я", а відтак став на одну з полиць Одеської державної бібліотеки.
Про це ми гомоніли одного грудневого вечора, повертаючись удвох з Мироном Наумовичем Фішером, який викладав в Одеському педагогічному інституті, з чергового засідання секції книги при Будинку вчених. Фішер уважно слухав мене і загадково посміхався. Через тиждень-другий домашні мої сказали, що до мене приходив якийсь чоловік і залишив пакунок. Я розгорнув його. До взятої у "глуху" чорну оправу книжки було додано каталож-ну картку, на якій зазначалося:
"...З Новим роком! Шкода, що не застав Вас, однак М. Чалий Ваш. Так йому буде краще. Це від Діда Мороза на Новоріччя. 31 грудня рушаю у Сочі".
Більше Мирона Наумовича я, на превеликий жаль, не бачив. Хтось казав, що він виїхав до Австралії.
Такому дорогому для мене дарункові бракувало авантитула й титульного аркуша. А загалом він добре зберігся і, як видно з доданої квитанції, був прийнятий букіністичною книгарнею в Одесі 1 березня 1989 року; продажну ціну виставили вельми помірну, вочевидь, не знаючи справжньої ціни цьому виданню.
Мені виготовили ксерокопію титулки з того примірника, що належав Михайлові Комарову. До першого форзаца я наклеїв записку Мирона Наумовича Фішера. Примірник набрав меморіального характеру зусібіч.
Думаю про його подальшу долю...
Григорій ЗЛЕНКО,
письменник, заслужений
діяч мистецтв України.
м. Одеса.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2002 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=185

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков