Версiя для друку Обговорити в форумi

18 травня відзначається День пам'яті жертв депортації 1944 року. 73 роки тому усіх кримських татар повантажили у вагони і відправили у вигнання. Через нелюдські умови висилки у перші роки життя у республіках Середньої Азії та в різних регіонах Росії загинуло 46% кримських татар. Про те, який біль досі відчуває народ і про що думає в цей день, «Укрінформу» розповів відомий кримськотатарський художник Рустем Скибін.

- Рустеме, про що ви думаєте в цей день, 18 травня, і що для вас означає депортація кримських татар?
- Я думаю про невинних людей, які несправедливо постраждали. Думаю про те, що ми втратили, і як складно це відновити. Постраждали наші матеріальні і нематеріальні культурні цінності, ми втрачаємо цілі пласти нашої культури. Щодня ми бачимо наслідки цієї депортації, стикаємося з нею, але дуже гостро відчуваємо її саме в цей день – 18 травня.
- Відомо, що ви є переселенцем з Криму номер один. Чому з першого дня появи російських силовиків у Криму ви були рішуче налаштовані виїхати на материкову частину України?
- По-перше, стояло питання про безпеку моєї родини, ми бачили пересування колон військової техніки, і я відразу оцінив ситуацію. Друга причина – у мене є деякі, дуже дорогі для мене предмети мистецтва, які, в разі якоїсь серйозної ескалації, могли вкотре безслідно зникнути. Розуміючи, які втрати в нас уже були, й усвідомлюючи, що це може повторитися, я прийняв рішення вивезти їх. Я дуже дорожу своєю колекцією сучасного кримськотатарського мистецтва, вона є моєю особистою власністю і власністю моєї родини.
- Київ для вас і раніше був не чужим містом. Тут постійно проходили ваші виставки і майстер-класи, як учасника проекту "Кримський стиль". До того ж художник Скибін володіє власним брендом. Які практичні поради ви можете дати тим, хто приїхав з Донбасу чи Криму, і чиї справи не складаються так, як їм хотілося б?
- Головне – постаратися знайти свою справу, зайняти себе чимось корисним, тим, що буде затребуване у людей. І друге – бути в суспільстві, з людьми, близькими по духу, з якими комфортно. Саме в групах з реалізації своїх ідей – професійних, національних чи культурних - люди вирішують свої проблеми. В принципі, за моїми спостереженнями, в Україні все так і відбувається – суспільство об'єднується, це дає людям стимул і поштовх до дії.
- Життя в Києві вас змінило чи, може, чогось навчило?
- Звичайно, наше життя і ситуація змінюються майже щомісяця, і моє сприйняття навколишнього світу теж змінюється, коли я пропускаю події через себе, це відбивається на моїй творчості і громадській позиції. Я гостріше став відчувати, хто я за громадянством, з того часу, як почали відбуватися події на Майдані...
- А ставлення українців до кримських татар змінилося з тих пір?
- Так, і суттєво. Після подій у Сімферополі на площі перед кримським парламентом кримськотатарський народ показав свою позицію, і я знаю, що це не залишило байдужими українців. У дні, коли в Криму почали переслідувати церкву Київського патріархату, кримські татари запропонували свої мечеті віруючим українцям для проведення служби. Всі ці події змушують нас переглянути історію наших взаємовідносин, яка за джерелами радянської історіографії була аж ніяк не райдужною. Тепер ми розуміємо, що насправді у наших двох народів багато спільного. Якби за всі 600 років нашого спілкування ми тільки воювали, в нас не було б такого великого запасу спільної побутової лексики. В її основі - мирне життя і добросусідське спілкування.
Про це, до речі, наш проект "Чумацький Шлях", у рамках якого ми відкриваємо вже четверту виставку напередодні 18 травня. У проекті взяли участь близько 50-ти художників. Усі наші виставки розповідають про взаємовплив і взаємопроникнення наших культур, розкривають витоки сучасного мистецтва народів і демонструють побут українців і кримських татар, все це - результат розриву шаблонів і спроба показати справжню історію відносин народів.
- Розкажіть про свої українські корені. Ким ви себе відчуваєте більше - українцем чи кримським татарином?
- Я українець кримськотатарського походження і відчуваю себе 100-відсотковим кримським татарином, незважаючи на те, що під Черкасами є рідне село моїх предків Скибіних по лінії батька і його батьків. Під час Голодомору вони пішки пройшли до Казахстану і там зустрілися з іще однією частиною моєї гілки – німецькою. У них теж трагічна історія родини, переселеної Катериною з Німеччини в Маріуполь. Кримський татарин я тільки з маминого боку. Вона народилася вже у депортації, а її батьки - родом із Південного берега Криму. Прадід був знаменитим перукарем. За розповідями, він стриг царську сім'ю, і в нього була перукарня у центрі Кореїза. Але незважаючи на таке розмаїття крові, я з раннього дитинства знав, що я кримський татарин, і ним себе відчуваю.
- Мама розповідала вам про депортацію?
- У нашій родині мало розповідали про депортацію. Дітей шкодували, оберігали, намагалися не травмувати. Я більше чув розповіді про це у сім'ях наших родичів.
- У вас нема ностальгії за Кримом, які місця там любите найбільше, куди б поїхали відразу?
- Крим люблю весь, і тягне туди, де ще не був. Не був у багатьох місцях. І так само, як люди все життя подорожують світом, готовий усе життя подорожувати по Криму.
- Я знаю, що у вас в Криму залишилася майстерня, яка була центром навчання дітей, місцем, наповненим людьми і спілкуванням про культуру і мистецтво.
- Так, ми часто розмовляли там про нашу культуру, етнографію, музику. Я радий, що в Криму залишилися мої учні, зараз вони створюють керамічні вироби, і це дозволяє їм утримувати свої сім'ї. Тут, у Києві, я відкрив нову майстерню і вже в орендованому приміщенні теж займаюся з дітьми у центрі творчості "Ель чебер". Насправді, навчити інших і передати новому поколінню свої секрети - найголовніше. Для будь-якого художника-початківця ідеальний варіант навчання - це спадкоємність, пошук учителя. І у мене, на щастя, із цим також склалося. А взагалі ми повинні ділитися своєю культурою з усіма народами, щоб знаходити сподвижників у світі. Наприклад, спілкування з митцями з Тибету, де живе невелика народність із багатющою культурою, показує, що попри нечисленність її носіїв, вона має багато прихильників у всьому світі. Я проектую цю ситуацію на кримських татар.
- Ви постійно вдягаєте і часто фотографуєтесь у тюбетейці, яка не характеризує вас як кримського татарина. І своїх друзів у ній фотографуєте. Чому?
- Ця тюбетейка з Таджикистану, подарунок моїх друзів. Вона вже друга за рахунком, одну я зносив, ця теж уже добряче потріпалась. Я фотографую в ній своїх друзів і сам ношу її постійно. І незважаючи на те, що вона таджицька, є одним з елементів ідентифікації мене як кримського татарина. У даному випадку вона засвідчує те, що у нас практично втрачені ось такі легкі головні убори, яких ми потребуємо. Втім, зараз потихеньку матеріал починає збиратися, і надалі планується проект із виготовлення таких головних уборів, тільки кримськотатарських. Але поки вони не з'являться, я носитиму таджицьку, бо вона дуже схожа на нашу, дуже функціональна, рятує від спеки і красиво виглядає. І це також пам'ять про місця депортації і про той народ, поруч з яким ми проживали. Я народився в Самарканді, де дуже багато таджиків і узбеків, і прожив там 25 років.
- Ви відчуваєте вплив середньоазіатської культури на собі?
- Багата, насичена культура Середньої Азії дуже сильно відбилася на моєму становленні і формуванні. Я закінчив в Самарканді училище мистецтв, займався прикладним мистецтвом, графікою, станковим живописом. Повернувшись до Криму, я зрозумів, що практично нічого свого не знаю. Я опинився в іншому світі, без опори і простору, до якого звик. Цю порожнечу почав заповнювати мій народ - його мова, орнаменти, мелодії, традиції. Я захопився етнографією і зрозумів, що недостатньо вивчати культуру і нести її в собі. Її треба практикувати, жити в цьому і вносити в скарбничку світової культури. Якщо ти її не практикуєш у житті, вона стане тільки надбанням музею.
- Рустеме, розкажіть про символи, які зображені на вашій кераміці?
- Це те, що нам прийшло від старшого покоління з наративних джерел, це філософія наших предків, їх спосіб мислення і життя, який був зумовлений їх бажаннями і прагненнями. Все це відображають символи, які є в моїй творчості. Серед них найголовніше і найцінніше - продовження роду і прагнення, щоб цей рід був здоровим, щасливим, багатим. Це уособлює дерево. Інші елементи рослинного орнаменту - квіти, гілки, листя - алегорично розповідають про членів сім'ї. Сина уособлює тюльпан, дочку - мигдаль. Образ батьківщини - дім, мінарет - душа, духовність. Крім того, я даю свої інтерпретації символів. Наприклад, багато тюльпанів - це доблесть, захист, охорона, це символ воїна. Два гранати - символ дружби.
- Що дає вам відчуття щастя сьогодні?
- Щастя для мене в тому, що я роблю свою роботу, тобто, в процесі і результаті зробленого. Це можливість відкрити ще одну недоступну раніше сторінку культури. Я думаю, що наші політики сьогодні повинні знайти механізми для створення інституцій, які займатимуться культурою, для підвищення рівня освіти та збереження своєї інтелектуальної еліти, яка, на жаль, у світлі останніх подій продовжує виїжджати в інші країни. Я щасливий, що у нас є Україна, і ми можемо, тимчасово перебуваючи тут, у Києві, реалізовувати свої плани, так само, як і в Криму.

Гульнара Курталієва

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 19.05.2017 > Тема "Крим - наш дім"