"Кримська Свiтлиця" > #20 за 19.05.2017 > Тема "Ми єсть народ?"
#20 за 19.05.2017
«СПОД╤ВАЮСЯ З ДОПОМОГОЮ СВОГО ЛИСТА ТЕЖ ПРИСЛУЖИТИСЯ УКРА╥Н╤, ╥╥ ОЧИЩЕННЮ В╤Д НЕПРАВДИ ╤ НЕСПРАВЕДЛИВОСТ╤…»
Р╕вно м╕сяць тому А. Щекуну, директору Нац╕онального газетно-журнального видавництва у Ки╓в╕, яке ╓ видавцем «Кримсько╖ св╕тлиц╕», були передан╕ ╕з С╕мферополя дов╕реност╕ та лист в╕д Т. Ф. Соловей, яка працю╓ в газет╕ практично з моменту ╖╖ заснування – майже чверть в╕ку, але останн╕й р╕к ╕ п'ять м╕сяц╕в не отриму╓ за свою працю жодно╖ коп╕йки – з проханням визначити ╖╖ статус ╕, якщо вона д╕йсно з якихось причин вже зв╕льнена, розрахувати ╖╖ зг╕дно з чинним законодавством. Ця кричуща, дика ситуац╕я була описана на сайт╕ «КС» - http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=18468, там, зокрема, наводяться запевнення А. Щекуна про те, що з Т. Соловей найближчим часом зв'яжуться (взяли нав╕ть номер ╖╖ телефону), заявля╓ться, що «ми це питання вир╕шимо… юридично не порушивши чинне законодавство… ╕ оф╕ц╕йно пов╕домимо особисто Тамару Соловей щодо вир╕шення проблеми». М╕сяць минув (власне, р╕к ╕ майже п'ять м╕сяц╕в – невизначеного статусу!), а пан╕ Тамар╕ нав╕ть не зателефонували. Якби Тамара Федор╕вна мала трохи б╕льше здоров'я ╕ могла хоч зр╕дка вибратися «на материк» - по╖хала б до Ки╓ва розбиратися, та, зрештою, й до суду подала б. Але за нин╕шн╕х обставин у не╖ просто нема ╕ншого способу, щоб заявити про свою б╕ду, про знущання над нею, ╕ домагатися справедливост╕ через оцю – найвищу ╕ вже справд╕ останню ╕нстанц╕ю…
Президенту Укра╖ни Петру ПОРОШЕНКУ Коп╕я: Генеральному прокурору Укра╖ни Юр╕ю ЛУЦЕНКУ СОЛОВЕЙ Тамари Федор╕вни, редактора в╕дд╕лу газети «Кримська св╕тлиця» м. С╕мферополь, вул. Красних Зорь, 20
ЗВЕРНЕННЯ
Шановний Петре Олекс╕йовичу! В╕тання Вам з окупованого Криму, який пол╕тики (кр╕м, зрозум╕ло, рос╕йських) називають укра╖нським, хоча життя показу╓, що на його укра╖нськост╕ вже давно поставлено хрест. ╤ не три роки тому, а ще на етап╕ створення незалежно╖ Укра╖ни. Це ми, укра╖нськ╕ патр╕оти-кримчани, за власною ╕н╕ц╕ативою, а не за розпорядженням згори, в к╕нц╕ 1992 року створили тут газету «Кримська св╕тлиця», яка увесь час так ╕ залишалася ╓диною укра╖номовною; пост╕йно змушен╕ були боротися за ╖╖ хоча б жалюг╕дне державне ф╕нансування. Однак наст╕льки жалюг╕дне, що ус╕ досв╕дчен╕ укра╖номовн╕ журнал╕сти, як╕ боролися за створення ц╕╓╖ газети, невдовз╕ махнули на не╖ рукою ╕ п╕шли працювати туди, де добре ╕ вчасно платили, хоча б вполовину того, як оплачувалася праця в кримських в╕дверто антиукра╖нських виданнях, бо см╕шно думати, що ╕нформац╕йна в╕йна з Рос╕╓ю – це щось новеньке, кра╖на-сус╕дка н╕коли не шкодувала на не╖ кошт╕в, отже ╕ перемогла. Особисто я працюю в газет╕ ╕з самого початку, в той час як маю не журнал╕стську осв╕ту – зак╕нчила московський Л╕тературний ╕нститут ╕м. Горького. Працюю вже 25 рок╕в, хоча м╕й нин╕шн╕й статус п╕д великим сумн╕вом, що, зокрема, ╕ спонукало мене до написання цього листа. Невдовз╕ п╕сля анекс╕╖ паперове видання газети припинилося, однак ми встигли показати людям ╕ рос╕йську во╓нну техн╕ку на кримськ╕й земл╕, ╕ «зелених чолов╕чк╕в», з в╕дпов╕дними коментарями. Наш видавець – Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво, що в Ки╓в╕, з╕ зрозум╕лих причин не могло забезпечити нормальне функц╕онування «Кримсько╖ св╕тлиц╕», тож ми продовжили пробиватися до людей лише в ╤нтернет╕, як це в╕дбувалося паралельно ╕ ран╕ше ╕ було звичним для читач╕в. Маю зауважити, що попри непросте наше життя ╕ невелик╕ тираж╕, важко зустр╕ти кримчанина, який би не чув про «Кримську св╕тлицю» або не читав ╖╖. Особливо це стосу╓ться наймолодших, для яких ╕снували додатки «Джерельце» ╕ «Будьмо», з газетою в руках вчител╕-укра╖н╕сти проводили уроки л╕тератури, мови ╕ народознавства, редакц╕я орган╕зовувала р╕зноман╕тн╕ конкурси, спрямован╕ на популяризац╕ю державно╖ мови, розширення знань про Укра╖ну та виховання патр╕отизму. Неодм╕нним другом газета стала ╕ для старших людей – колишн╕х переселенц╕в, яким некомфортно жилося у зрос╕йщеному, агресивно налаштованому Криму. ╤ в тому, що сьогодн╕ близько чверт╕ населення Криму продовжують називатися укра╖нцями, ╓ й наша заслуга. Та ось Газетно-журнальне видавництво очолив наш земляк, кримський переселенець Андр╕й Щекун, який категорично заявив, що колектив газети мусить перебиратися до Ки╓ва, бо в╕н не ма╓ права ф╕нансувати людей на окупован╕й територ╕╖ (не дуже й здивував, бо ус╕ ц╕ понад 20 рок╕в з нами поводилися так, н╕бито справд╕ «не мають права» нас ф╕нансувати). Зрештою, на момент ц╕╓╖ заяви все наше щом╕сячне ф╕нансування (вс╕╓╖ редакц╕╖!) вкладалося у 13 тисяч гривень, ╕ ця цифра пост╕йно зменшувалася – люди не витримували тако╖ скрути. Не оплачувалися ╕ наш нап╕вп╕дп╕льний оф╕с, електроенерг╕я, засоби комун╕кац╕╖. Наш╕ видавц╕ ╕ гадки не мали, аби спробувати якось узаконити газету, власне, це було малореально, бо перере╓страц╕ю за рос╕йськими законами не пройшло жодне ЗМ╤ з б╕льш-менш пом╕ркованою позиц╕╓ю. Тим не менше, т╕, кого ми ма╓мо вважати сво╖ми ворогами, таки мирилися ╕ продовжують миритися з нашим ╕снуванням – нас не кинули до в'язниц╕, не було н╕ обшук╕в, н╕ попереджень, у той час, як редакц╕я твердо сто╖ть на сво╖х колишн╕х позиц╕ях, в╕дстоюючи ╕нтереси Укра╖нсько╖ держави, ╕ нав╕ть п╕дпису╓мось ми сво╖ми справжн╕ми ╕менами. Та ╕ нав╕що потр╕бен ворог, якщо ╓ земляки ╕ «друз╕», котр╕ все зроблять сам╕? Пан Щекун, н╕бито стурбований нашою безпекою, не дочекавшись пере╖зду кримського колективу, на що в╕дводилося два м╕сяц╕ (мо╖м знайомим для цього знадобилося понад два роки), разом з╕ спец╕ально створеною ком╕с╕╓ю пров╕в рейд, аби заф╕ксувати нашу в╕дсутн╕сть в ст╕нах НГЖВ у Ки╓в╕, ╕ видав наказ, яким зв╕льнив з роботи «прогульник╕в» за статтею. Наск╕льки мен╕ в╕домо, з таким наказом людина ма╓ бути ознайомлена особисто п╕д розписку, але бачив його щодо себе лише наш головний редактор В╕ктор Качула, стосовно мене, то у в╕дд╕л╕ кадр╕в на вимогу мо╖х колег в╕дпов╕дного наказу так ╕ не знайшли, тож, якщо його ╕ видали, то задн╕м числом – зовс╕м у дус╕ «дотримання законодавства» - це улюблений аргумент А. Щекуна. Отже, не побачили мо╖ колеги н╕ наказу про мо╓ зв╕льнення, не отримали ╕ розрахунку хоча б за перше п╕вр╕ччя минулого року та невикористан╕ в╕дпустки, на що я давала головному редактору дов╕рен╕сть, хоча в першому п╕вр╕чч╕ ми ще працювали у звичному режим╕ – попередження над╕йшло лише в травн╕ 2016 року. Не в╕ддав Щекун ╕ мо╓╖ трудово╖ книжки, без яко╖ я не можу одержати статусу ветерана прац╕, через що вже втратила доплату до пенс╕╖. Сама при╖хати до Ки╓ва «вибивати» документи ╕ грош╕, тим б╕льше, пере╖хати туди на пост╕йне помешкання, я не могла ╕ не можу. Мен╕ вже 64 роки, з яких 19 я перебуваю на ╕нвал╕дност╕ по загальному захворюванню. Третю групу одержала лише завдяки сльозам ╕ письмов╕й в╕дмов╕ в╕д друго╖ неробочо╖, бо н╕нащо було жити. Проте третю групу мен╕ дали безстроково ще 11 рок╕в тому, у той час як нав╕ть людей з ампутованими к╕нц╕вками заставляють з'являтися на ком╕с╕ю, аби перев╕рити, чи бодай у них не виросли нов╕ руки ╕ ноги. Щодо умов прац╕ - в дов╕дц╕ вказан╕ певн╕ обмеження, серед яких емоц╕йно-нервова напруга, роз'╖зди та в╕дрядження. Ще одним обмеженням для мо╖х мандр╕в стала 98-р╕чна неходяча мати, з якою проживала пост╕йно, яку доглядала одна ╕ яку поховала два м╕сяц╕ тому. Пов╕рте, тут теж не об╕йшлося без заборонено╖ ком╕с╕╓ю нервово-емоц╕йно╖ напруги, ╕ сьогодн╕ я вже й сама практично потребую догляду ╕ обходжусь без цього лише тому, що його н╕кому зд╕йснювати. Але А. Щекун, з яким ми в Криму рок╕в 15 разом, здавалося б, боролися за сп╕льну справу ╕ який зна╓ про мою ситуац╕ю, не побажав ув╕йти в мо╓ становище. В╕н заявив, що буде д╕яти «зг╕дно ╕з законодавством». А де в╕н бачив таке законодавство, що дозволя╓ не розраховувати людину впродовж року, чи тепер ╕ д╕йсно, як волають рос╕йськ╕ ЗМ╤, в Укра╖н╕ панують сваволя ╕ беззаконня?! Нашу «Кримську св╕тлицю», в╕д╕бравши ╖╖ у кримчан, Щекун вида╓ тепер в Ки╓в╕ новим колективом, який увесь пер╕од «нов╕тньо╖» - п╕сля 2014-го року - ╕стор╕╖ не ступав на кримську землю. Ну, звичайно, ╖м видн╕ше, ╕ кримська тематика з Ки╓ва, напевне, ближча… Увесь цей час наш головний редактор бореться в судах за право видавати д╕йсно «кримську» Св╕тлицю, а не «ки╖вську», ╕ д╕йсно для людей, як╕ задихаються на чужин╕ ╕ роками не чують р╕дного слова. А поки що в╕н, запеклий «прогульник», який за 20 рок╕в фактично не використав жодно╖ в╕дпустки ╕ сьогодн╕ не ма╓ жодних засоб╕в для ╕снування, щотижня готу╓ з нашою допомогою газету в ╤нтернет╕ на громадських засадах, що виклика╓ неабиякий гн╕в у наших ки╖вських «конкурент╕в». До реч╕, л╕кв╕дац╕я кримського колективу «КС» якимось дивним чином сп╕впала з постановою Верховно╖ Ради, зг╕дно з якою журнал╕ст╕в державних ЗМ╤ (такими вважалися ╕ ми) за р╕внем оплати прац╕ мали прир╕вняти до держслужбовц╕в. Гадаю, що саме це ╕ стало могутн╕м стимулом для розправи над нами. ╤ це не голосл╕вне припущення: вся Укра╖на могла спостер╕гати за сер╕╓ю громадських протестних акц╕й, п╕д час яких прац╕вники НГЖВ на чол╕ з╕ Щекуном п╕д ст╕нами Каб╕нету М╕н╕стр╕в вимагали подво╖ти ╖м бюджет, а оплату прац╕ п╕дняти мало не до депутатсько╖. Причому, не лише журнал╕стам, як те передбачено постановою, але ╕ численн╕й адм╕н╕стративн╕й верх╕вц╕. Не знаючи, що робити з таким сплеском «патр╕отизму», М╕н╕стерство культури, яке Щекун активно використовував для нашого знищення, було змушене вийти ╕з числа сп╕взасновник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» та ╕нших культуролог╕чних видань, що об'╓дну╓ НГЖВ. В одному з ╕нтерв'ю Щекун заявив, що це не справа «КС» - займатися пол╕тикою, вона ма╓ писати про культуру ╕ спорт, а поверненням Криму перейматиметься в╕н разом з ╕ншими державними д╕ячами. Нехай би ╕ так, але чомусь не видно результат╕в. Для початку хоча б повернув зароблен╕ мною грош╕, як╕ через зм╕ну курсу долара вже й так подешевшали на третину, а нам ус╕м – бодай крихту над╕╖, що Укра╖на-мати д╕йсно пам'ята╓ про нас ╕ розум╕╓ всю повноту нашо╖ трагед╕╖. Даруйте, якщо цей лист вийшов надто войовничим для кволо╖ пенс╕онерки. Пом╕ж тим, часто пригадую ╓дину ж╕нку з «Небесно╖ сотн╕» - вона була мо╓ю ровесницею. Заздрю ╖╖ красив╕й смерт╕ «на барикадах» - це зовс╕м не те, що, ус╕ма покинутою, в злиднях, вимолювати у сво╓╖ р╕дно╖ держави от╕ вже зароблен╕ «партизанськ╕» коп╕йки. Але це не ╓дина моя мета – спод╕ваюся з допомогою свого листа теж прислужитися Укра╖н╕, ╖╖ очищенню в╕д неправди ╕ несправедливост╕. Якщо буде Ваша ласка, пане Президенте, дати мен╕ в╕дпов╕дь - дал╕ вказую адресу сво╖х ки╖вських друз╕в, бо пошта, нав╕ть менш в╕дпов╕дальна, н╕ж Ваша, президентська, в Крим не доходить.
Тамара СОЛОВЕЙ
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 19.05.2017 > Тема "Ми єсть народ?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18557
|