Версiя для друку Обговорити в форумi

Саме там 365 років тому було доведено, що Україна має регулярне козацьке військо, здатне перемагати ворога не кількістю, а вмінням

Не без старання російського «старшого брата» на початку ХХ століття поле трагічної для козаків Берестецької битви забудували православними храмами, що мали увічнити пам’ять про загиблих і нагадувати про благодіяння царя Московії, який взяв під самодержавну руку «недолугих» братів-українців.
Історикам добре відомо, що московська політика повільного очікування зазнала кардинальних змін аж через рік після страшної поразки військ Хмельницького під Берестечком. Причиною пробудження інтересу царя до українських справ стала тріумфальна перемога козаків під Батогом й одруження Богданового сина Тимоша з донькою господаря Молдови Василя Лупула, що стало європейським проривом України й загрожувало відкинути Московію на периферію політичного життя.
За руку прекрасної Розанди Лупул змагалися знані польські магнати: син брацлавського воєводи Потоцького, князь Дмитро Вишневецький і овдовілий коронний гетьман Мартин Калиновський. Однак Богдан Хмельницький за підтримки кримського хана і сприяння турецького султана домігся згоди Василя Лупула на одруження його доньки з Тимошем. Ішлося про династичний шлюб, адже союз України й Молдови створював передумови для противаги Польщі.
Не дивно, що сам коронний гетьман Мартин Калиновський вирішив завадити одруженню суперника, ставши на шляху нібито нечисленного загону Тимоша, що навесні 1652 року вирушив до Молдови. Це була не помста ображеного жениха, якому піднесли гарбуза, а початок нової повномасштабної війни для повного знищення України. Не зайве нагадати, що вкрай невигідну і принизливу Білоцерківську угоду, нав’язану Хмельницькому після поразки під Берестечком, польський сейм не ратифікував, розв’язавши руки для продовження бойових дій.
Охочих «боронити прекрасну княжну від шлюбу з диким хлопом» виявилося багато, адже і юні романтики, й досвідчені воїни були впевнені, що козаки мало на що здатні після катастрофічного розгрому під Берестечком. У таборі поблизу гори Батіг біля сучасного села Четвертинівки Тростянецького району Вінниччини, зібралось понад 30-тисячне військо, на підмогу якому прямували все нові загони з Польщі.
Поляки були настільки впевненими у швидкій перемозі й легкій славі, що сприйняли надісланий Богданом Хмельницьким Мартинові Калиновському лист із проханням «відійти зі своїм військом» і не заважати походу Тимоша до Молдови «для вирішення особистої справи» не як застереження, а як свідчення слабкості супротивника.
Услід за 20-тисячним загоном на чолі із сином Хмельницького йшли чотири найкращі козацькі полки під проводом самого гетьмана.
1—2 червня (22—23 травня ст. ст.) відбулася битва, яку сучасники заслужено прирівняли до перемоги Ганнібала під Каннами. Через самовпевненість Мартина Калиновського польська кіннота покинула укріплений табір, погнавшись за ворогом, який нібито відступав, а вже невдовзі гусари з величезними втратами змушені були пробиватися назад під захист артилерії й німецьких найманців-піхотинців, що займали оборону в шанцях.
Битва під Батогом стала першою без участі селян-повстанців. Саме тут доведено, що Україна має регулярне козацьке військо, здатне перемагати ворога не кількістю, а вмінням. Ще одна особливість битви під Батогом — те, що шляхтичі-гусари в паніці спробували вирватися з табору, покинувши напризволяще обози, піхоту і командуючого, за наказом якого по втікачах відкрили вогонь.
Однак ніщо вже не могло зарадити нищівному розгрому. За свідченням сучасників, «і ста не врятувалося». Горду Річ Посполиту охопив такий жах, що шляхтичі масово втікали на лише з українських земель, а й навіть у Польщі відсилали жінок і дітей про всяк випадок на західні креси.
Саме після перемоги козаків під Батогом Московія активізувала переговори, що за півтора роки завершилися Переяславською радою.
Та Богдан Хмельницький укотре не скористався можливістю покінчити з розгромленою Польщею, вважаючи, що козакам чужа земля без діла. Тим часом поляки послали військо на підмогу правителям Валахії й Трансільванії і спільними зусиллями усунули від влади Василя Лупула.  
Однак навіть чергова успішна інтрига Речі Посполитої не врятувала країну від розгрому. Не менш марними стали пошуки Хмельницьким допомоги в сусідніх державах, а не у власного народу.

Віктор ШПАК
«Укрінформ»
(Картина художника Андрія Ляха)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 16.06.2017 > Тема ""Білі плями" історії"