Версiя для друку Обговорити в форумi

Останні дві «свіжоспечені» книги, подаровані її автором, запорізьким поетом Миколою Білокопитовим, оригінальні що за формою, що за змістом. Одна називається «Чортзнащо наснилося мені», а інша - «Сповідь екс-ловеласа». Видані вони в запорізькій друкарні «Дніпровський металург». До речі, він автор ще десяти поетичних збірок. Помимо їдких сатиричних віршів, у них чотири добірки снів. А в тих снах - усе, що відбувається сьогодні з нами, що нам дошкуляє та хто винен у всіх наших бідах. Перенесення у сни – прийом не новий і можна сказати універсальний. Чимало митців слова ним користувалося. Зокрема, і наш незабутній Тарас Шевченко.
Коротше, Микола Білокопитов, наслідуючи давні літературні традиції, зобразив гостро, а почасти й карикатурно проблеми нинішнього світу, починаючи з містечкових і закінчуючи столичними та глобальними. Щоправда, автор в одному з віршів скромно зауважує:
Хоч у них і біль, і правда щира -
Визнати доводиться сповна,
Що чим актуальніша сатира,
Тим недовговічніша вона.
І з цим аж ніяк не можу погодитися. Адже саме критика – і добра, і нищівна – то засіб, без якого неможливо викоренити суспільні вади, зокрема й подолати такі ганебні явища як корупція, хабарництво, продажність, брехня, кумівство, нехлюйство тощо. Так що в будь-якому випадку сатира та гумор мають творчий заряд, більше того, допомагають суспільству та й самій владі рухатися правильним шляхом.
А тепер щодо змісту Миколиних «снів». Якось в одному з них він залетів до розкішного кабінету, та не якогось, а антикорупційного. На радощах навіть випалив: «Це нагода знищити корупцію – я ж «не брав» ніколи й «не давав». І навіть насварився:
Начувайтесь митники-хабарники,
Прокурори, судді і менти,
Бюрократи - всяких пільг наварники!
Вам сліди не вдасться замести!»
І сатиричний герой почав діяти – спіймав на хабарі десятигривеннім стрілочника. Уявляєте улов?! Але який резонанс ця «боротьба» мала! «Преса, телебачення і радіо збуджено, як вулики, гудуть і усім повідомляють радісно, що реформи в нас таки – ІДУТЬ!». Більше того, за це їх хвалить президент. Хіба це не нагадує «безкомпромісну боротьбу» відповідних силових структур? Чи хоч одного крупного корупціонера засуджено в Україні? Їх виявляють, ловлять і відпускають. І вони, приспівуючи, живуть собі поза кордонами на вкрадені в українців кошти.
Та автор у своїх снах копає глибше і докопується, чому так відбувається. Бо тому «борцеві» піднесли конвертик з сімома нулями, мовляв, це тобі за «самовіддану боротьбу», і приписочка: «Тільки є малесеньке проханнячко: ти кого не треба – не чіпай». А далі автор переноситься в зал парламенту, де головний корупціонер виголошує клятву: «А коли збрехав у цьому храмі я і якщо без вас хоч щось візьму – прив’яжіть мені до шиї каменя й киньте в річку, як Німий Муму!».
Скільки чиновників самих різних рангів клялися-обіцяли… І що за тими словесами? Що змінилося? І ту ж таки тему нерівності в українському суспільстві автор подає у сні про базар. Бідарі копійки рахують, продаючи свій товар, потом омитий. А олігархи? «А багатша за монархів невситима та братва. Апетити мають хижі, тільки шара на умі (Весь народ у них в ярмі!) І при цім у них ні грижі, ні прописки у тюрмі». Це вони, грабуючи народ, «задарма підносять… кризу ще й податками товчуть». Однак поет вірить, що все ж над Майданом зійде сонце і «проб’є розплати час». Сказав – і проснувся. Проте з огляду на дійсність, в якій править беззаконня, подумав, що за такий сон його можуть заслати туди, «де Макар телят не пас».
Та сни не дають спокою Миколі Білокопитову. І якось відправляють його до уряду, де ділять бюджетний кошик, а також «хитромудрий транш», який умить реструктуризувався у «пра-пра-правнучі борги». Після цього урядовці раді й ситі себе розхвалюють, бо провернули «добру» справу. А далі поет іронізує:
А весь народ на тищутриста,
Плюс-мінус сто, сто п’ятдесят –
Жирує, мов панота чиста,
І вибирає: чи поїсти,
Чи… по Європах погасать?
Звісно, такі думки рояться не лише в автора. Судячи з політики, яку здійснює правляча «еліта», вона дбає не про інтереси народу, а про визиск людей. Таке враження, що вона сіла в крісла, аби дбати про власне благополуччя. Нищівний висновок робить автор в одному із своїх снів: «Недоосмислено обрані в недонароді недополітики граються в недовійну». Як не погодитись:
Жирують владні мародери…
А найдивніша із глупот:
Там найбагатші мільярдери
І на субсидіях народ.
І якось автор у сні потрапив на закордонний аукціон. Там серед усякого мотлоху побачив, як «державу «Україна» пускають з молотка». І охочих її придбати більше, ніж треба. «А тут ще й обізвався якийсь носатий хам: «А без народу можна? Удвічі більше дам!». Можна сказати, що сатирик за звичкою перебільшує. Але коли після усіляких так званих «реформ» українцям живеться все гірше, то такі думки небезпідставні. Немає гарантії, що якомусь «носатому» не захочеться скупити за безцінь найцінніші у світі чорноземи… А може він уже й торбу грошей для того приберіг?
Ох ці сни! Які тільки каверзи вони не підсовують! Скажімо, стоїть автор серед ланів та городів на рідній землі. І чує голос: «Країну твою, як осінній город, хтось чистить дощенту… під іншу культуру, а швидше за все – і під інший народ». І це виводить автора з рівноваги навіть уві сні. Він починає бунтувати і закликати народ до спротиву:
Але ще не пізно, якщо заходитись
Порядок наводити в хаті своїй,
І в цьому вам мусить таки знадобитись
Не рабська молитва, а клич бойовий!
І зовнішній враг, як і внутрішній ворог,
Повинен вас бачить по-доброму злих,
Готових непотріб зітерти на порох!
Інакше все піде за планом чужих.
Отакі сни у Миколи Білокопитова, кошового Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», лауреата Всеукраїнських літературних премій імені Степана Руданського, Остапа Вишні, Василя Юхимовича, а нещодавно він став ще й лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Олійника. Хоч він і пише, що «вже власних снів боюся – хоч спати не лягай», однак без бойової сатири нині українському суспільству не обійтися. Тож хочеться побажати йому нових відвертих снів і нових книг, сповнених турботи про рідний край.

Віктор СТУС,
письменник, журналіст

На знімку: Микола Білокопитов читає свої гуморески

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 23.06.2017 > Тема "Смішного!"