Версiя для друку Обговорити в форумi

Популярна російська радіостанція «Эхо Москвы» починає нечувану справу: мовлення українською для українців

Один з рупорів так званої кремлівської пропаганди – радіостанція «Эхо Москвы» (згоден, не зовсім звичайний рупор, а, так би мовити, «ліберальний» чи «прогресивний») починає мовити українською. Кожної середи, починаючи з 28 червня, по півгодини. Сам факт має значення лише, якщо це «перша ластівка». Якщо від півгодини на тиждень буде збільшення і тривалості, і частоти україномовних передач, аж до виникнення в Росії окремих україномовних ЗМІ.
Важко собі уявити, що поява україномовної передачі з Москви – це всього лише творча примха конкретних журналістів. Ні, у час, коли громадяни України і Російської Федерації стріляють один в одного з автоматів, гранатометів, гармат, танків, «Градів» і далі вгору по калібрах зброї, це не може бути чиєюсь приватною примхою і взагалі рішенням поза російською державою.
Отже, Росія починає говорити з Україною українською мовою. Якими б підступними не були справжні наміри тих, хто дозволив трьом ведучим «Эха Москвы» започаткувати півгодини українською, ми маємо право оцінити подію як свою безумовну перемогу. Це визнання нашої окремішності, фактичне заперечення тези про єдиний народ, скільки б її у минулому і в майбутньому не повторювали російські державні і недержавні діячі, включно з самим Путіним.
Досі Росія вважала, що пропаганду серед громадян України достатньо вести російською. Це – логічно, адже російську в Україні знають всі без винятку. На Заході Кремль пропагує свої ідеї англійською, німецькою, французькою, тобто – місцевими мовами.  Тому «Russia Today», а не «Россия сегодня», та «Sputnik», а не «Спутник». Тобто, росіяни проявляють певну повагу до тамтешнього населення – об’єкта своєї пропаганди, точніше – розуміння, що, приміром, німці та росіяни – це не один народ, а тому треба бути хитрішим. Українці навіть такої мінімальної поваги, звісна річ, не заслужили у росіян, тому таких російських ЗМІ як «Росія сьогодні» та «Супутник» нема. Логіка тут, погодьмося, є і вона «залізна», бо випливає з основної ідеологеми Кремля щодо України: незалежної України нема, є «Малороссия». І ось нате вам! Згадана «залізна» логіка продовжує визначати суть всієї політики Кремля щодо України, але на ній з’являються перші плями іржі. Чому?
Насамперед, війна породила появу потужного психологічного фактора: ті українці, які не вагаються з визначенням Росії як агресора проти їхньої Батьківщини, а особливо ті з них, хто готовий збройно її захищати від російських вояків, психологічно не сприймають російською мови, яка лунає з Москви. Тобто, вести серед них московську пропаганду стало абсолютно безглуздою справою.
Але чи потрібно Кремлю взагалі їх агітувати, раз вони вже визначили своє вороже ставлення до Росії? Виявляється, дуже потрібно.
По-перше, російськомовні громадяни України, а якщо точніше – громадяни України, які з тих чи тих причин (включно з тими, котрим «какая разница?») прихильно ставляться до Росії, ще зовсім недавно – до війни - становили невелику, але більшість нашого електорату. Сьогодні тверду більшість становлять їх опоненти, ті, хто «за Європу» і проти Росії, бо вона агресор. І саме вони визначають, якою буде українська влада. І Кремлю, щоб мати вплив на формування української влади, на її практичну політику, не можна обмежуватися роботою з українською «проросійською ватою», конче необхідно мати хоч якийсь вплив на проукраїнський електорат України. А звертатися до нього (через згаданий психологічний фактор) треба вже не російською, а українською.
По-друге, російська пропаганда серед проукраїнського електорату не обмежується лише питаннями війни (Донбасу і Криму). Тут його агітувати і справді нема сенсу – хоч українською, хоч російською. А ось у питаннях ставлення українців до своєї влади, зокрема – покритикувати чинну українську владу (чи похвалити), росіянам треба ж втокмачити якусь свою тезу більшості українського електорату. Як сформулював це головний редактор «Эха…» Олексій Венедиктов, програма потрібна, щоб люди знали про те, що насправді відбувається «на Україні». Тобто, з Москви українцям українською будуть пояснювати, що «насправді».
По-третє, є ще завдання перед Кремлем утримати серед більшості українців повагу до російської нації, до російської культури, яка, знову ж таки через війну та через те, що абсолютна більшість нинішніх представників російської інтелектуальної та культурної еліти підтримали агресію проти України, стрімко зменшується. Якщо вже Віктор Шендерович – послідовний критик російського політичного режиму та особисто його очільника – примудрився поховати свій моральний авторитет серед українських колег, то за таких темпів втрати поваги до всього російського дуже скоро вплив Московії на Україну не врятує навіть спорудження у Москві пам’ятників Степану Бандері та Івану Мазепі.
Зрештою, щоб пропаганда мала вплив, треба щоб її принаймні слухали, а якщо її не слухають тільки тому, що вона російською мовою, то геть цю російську, давай ту мову, яку згодні слухати. Кремлівські вожді завжди були дуже прагматичними людьми і задля досягнення своїх політичних цілей готові жертвувати якими завгодно принципами, навіть своїми так званими «скрепами».
Питання, чи зможуть у Кремлі налагодити таку пропаганду українською, щоб її слухали україномовні громадяни України? Якщо й зможуть, то нескоро. Все-таки традиція зневаги, закладена в принцип спілкування з громадянами України виключно російською мовою, теж має свою потужну силу інерції. Ось і тут, передачу «Эха Москвы» українською попередньо назвали «А шо там у хохлов?»; у цій назві стільки зневаги до України та українців, що її, зрештою, треба думати, не затвердять. Матвій Ганапольський, хоч і уродженець Львова (а з липня минулого року ще й  громадянин України) і має певну практику спілкування з слухачами українською мовою, але й він явно не носій мови, говорити українською йому важко, аж надто видно, що вона йому не рідна. А решта двоє ведучих – Олексій Соломін та Олексій Наришкін – взагалі тільки почали вчити українську. Їм, певно, здається, що це справа зовсім нескладна, вони – знавці російської – подужають її «одной левой». Це ж бо не англійська, не французька, тим більше – не китайська, а так, діалект рідної російської. А запросити ведучими носіїв української не дозволяє все та ж прихована зневага до української, а ще, мабуть, елементарна жадібність (щоб не ділитися заробітком з «хохлами-емігрантами»).
Утім, є велика ймовірність, що «перша ластівка» так і залишиться єдиною і не долетить до середини Дніпра. Дуже швидко Кремль побачить, що українці не такі дурні, як він про них думає, і що загарбання Криму і Донбасу не розміняти на «суржик» чи навіть бездоганну українську ведучих московських теле- чи радіостанцій.

Юрій Сандул
«Укрінформ»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 30.06.2017 > Тема "З потоку життя"