Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 14.07.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 14.07.2017
ПАН╤ ╥МОСТЬ
Наталка ЯРЕМА

ПРОЗА ЖИТТЯ

Наталка ЯРЕМА
ПАН╤ ╥МОСТЬ

Славка ╕шла в поле сапати буряки, аж раптом почула, як хтось плаче. Плач було чути з подв╕р’я панотця. А плакала… пан╕ ╖мость.
«Йой, Боже», – подумала Славка. «Що ж там таке с╕ стало? Треба зайти запитати. Може, пан╕ ╖мость потребу╓ яко╖ допомоги».
– Слава ╤сусу Христу, пан╕ ╖мосте, що с╕ стало? Чого так г╕рко плачете? Не дай Боже, дитина захвор╕ла чи з панотцем що? Чи з Вами? Я перепрошую, може, л╕зу не в сво╖ справи, але…
Пан╕ ╖мость п╕дняла оч╕. ╥й стало трохи н╕яково, що почули, як вона плаче. Вже р╕к минув, як при╖хали вони з отцем в оце село на параф╕ю. Глухе село, до якого з обласного центру ╖хати ╕ ╖хати. В сел╕ н╕ школи, н╕ с╕льради, ан╕ л╕карн╕. Люди майже вс╕ тут працюють у пол╕. Отак╕ прост╕ с╕льськ╕ люди. А вона… вона н╕як не може звикнути тут. Н╕коли в житт╕ не могла подумати, що життя закине ╖╖ в село.
Л╕ля в╕д народження жила у великому м╕ст╕. Там зак╕нчила ун╕верситет. Там минуло ╖╖ дитинство та юн╕сть. Там зустр╕ла вона Тараса, голубоокого юнака, який любив ╖╖ вс╕м сво╖м серцем. Не розлучались вони н╕ на секунду! Завжди були разом. Друз╕ називали ╖х нерозлийводою, а пот╕м вже ╕ с╕м’╓ю! Розмовляти вони могли годинами. ╥м н╕коли не було скучно. Все життя ╖╖ було заповнене Тарасом. Ну так п╕д╕йшли одне одному. Вона вже у думках, у сво╖х д╕вочих мр╕ях майже збудувала з Тарасом с╕м’ю, аж раптом одного разу в╕н прийшов до не╖ весь якийсь чужий. То вже був не ╖╖ Тарас, голубоокий хлопець з чар╕вною усм╕шкою ╕ гарним почуттям гумору. Говорили, був якийсь неуважний, ╕нколи перепитував ╖╖ про щось дв╕ч╕. Вона не могла зрозум╕ти, що ко╖ться, але боялась запитати. А в╕н, зда╓ться, боявся ╖й про щось розпов╕сти. Так тягнулося, певно, з тиждень. Л╕ля в╕дчувала щось недобре, щось п╕дказувало ╖╖ серце. ╤ Тарас все-таки з╕знався, що покохав ╕ншу.
– Л╕лю, я не знаю, як так вийшло. Ми п’ять рок╕в були разом. Я був впевнений у сво╖х почуттях. Я кохав тебе, але, вибач, я покохав ╕ншу. Ще раз вибач мен╕.
Для Л╕л╕ тод╕ вмерло усе. Чорн╕ т╕н╕ поселились у ╖╖ серц╕, душ╕ ╕ душили, душили так, аж ставало геть зле ╕ вона валилася з н╕г. Вже й не пам’ята╓ добре, як пережила це все.
А весною родич╕ познайомили ╖╖ з Андр╕╓м. Андр╕й вчився у духовн╕й сем╕нар╕╖. Гарний, спок╕йний, вихований, толерантний. А ще в╕н був чесним. Коли запропонував Л╕л╕ вийти зам╕ж, вона погодилась. На Тараса уже перестала чекати. Знала точно, що назад дороги нема. Перед висвяченням Андр╕я в╕дгуляли вес╕лля. У м╕ст╕ параф╕ю знайти було неможливо. Андр╕я направили у село. ╤ в╕н дуже швидко погодився. Знав завжди, що хороший пастир потр╕бен усюди. Люди любили свого панотця. В╕н вм╕в завжди вислухати людину та розрадити у гор╕.
╥мость не могла признатись Славц╕, чого вона плаче.
– Ну, добре, пан╕ ╖мосте. Не плачте. Див╕ться, як гарно сонечко св╕тить! Не варто плакати, за плачем не пом╕ча╓ш добра! П╕ду я сапати буряки.
╥мость дивилась ╖й всл╕д ╕ думала: «Боже, ну що я могла розпов╕сти т╕й ж╕нц╕? Чи вона може зрозум╕ти мене? Вона все життя прожила тут, у свому р╕дному сел╕. Н╕где не ви╖жджала, не треба було звикати до чужих людей. Любить землю. Певно, ще й ма╓ чолов╕ка ╕ п’ятеро д╕тей, як майже вс╕ селянки».
Славка ╕шла полем ╕ думала: «Боже, та чого ж вона така молода, здорова, красива плаче? Вона ж така пан╕, люди ╖й в ноги кланяються. Чолов╕к, дитина. Та то я маю плакати. Батьки повмирали давно. Зам╕ж не вийшла, д╕тей не маю. Вже й стар╕сть прийшла. А ложку води подати н╕кому. Але жити треба! Раз Бог да╓ життя, то треба жити! ╤ дякувати Богу за все».
До об╕ду повернувся панотець. ╥мость розказала, що до них приходила пан╕ Славка.
Панотець вислухав, задумався ╕ мовив:
– Знаю паню Славу, гарна параф╕янка. А самотня, не ма╓ н╕ д╕тей, н╕ чолов╕ка. Треба було б, може, чим помогти.
╥мость прислухалась ╕ т╕льки тепер зауважила, що Андр╕й ц╕кавиться параф╕янами, зна╓ майже усе про кожного, живе церквою та життям села. ╤ раптом подивилась на нього зовс╕м ╕ншими очима. До не╖ по травичц╕ б╕гла донечка. Т╕льки тепер вона зрозум╕ла, що насправд╕ щаслива!
Поле зелен╕ло веселими бурячками, в╕терець дихав на диво легко. То ж як гарно! Бог посилав знову людям усю цю красу!
А тим часом пан╕ Слава зв╕льна йшла широким полем, що, зелен╕ючи врунами, стелилося – ген, аж до мр╕ючого синьою смужкою горизонту, ╕ тихо усм╕халася чи то сво╖м думкам, чи високому, чистому небу.

СТО ТИСЯЧ

Галька поверталася з роботи вся на нервах. Ех, життя - хоч в пр╕рву! Чолов╕ка на робот╕ скоротили, ╖й виплачують ту нещасну м╕н╕малку. Тих грошей як к╕т наплакав, а д╕тей дво╓. Треба вбрати, взути, ╖сти щось дати. А тут нема зв╕дки. По дороз╕ глянула у поштовий ящик ╕ побачила великий кольоровий конверт. Отако╖! Що б то могло бути ╕ зв╕дки? Галька кинулась швидко в╕дривати кра╓чок того конверта, розгорнула великого кольорового аркуша ╕ мало не прис╕ла! На не╖ дивились велик╕ букви, як╕ складались у «ВИ ВИГРАЛИ 100 000!» «Н╕чого соб╕», - подумала Галька. «Ото щастя привалило! Отак неждано, негадано!» Поки зайшла до хати, то склала соб╕ ц╕лий список покупок. Уявила себе панею у шуб╕, з д╕тьми, ладно вбраними, у церкв╕! А, може, ще й машина вийде! Все-таки сто тисяч - то грош╕ велик╕! Просто величезн╕! Ото будуть ╖й заздрити сус╕ди, кол╕жанки ╕ вс╕ навколо! Помруть в╕д заздрощ╕в, як д╕знаються, що Галька тепер багачка! Багачка на ц╕лу околицю! Т╕ сто тисяч крутились ╖й в голов╕, перед очима, всюди! Голова йшла обертом. Галька усм╕халась сама до себе ╕ гладила того конверта.
Галька вже настро╖лась на т╕ сто тисяч таки серйозно, але раптом побачила др╕бненьким шрифтом чорним по б╕лому ще якусь писанину. Що ж то може таке бути? Приглед╕лась добре. Аж тепер побачила, що там була умова, яку Галька мала виконати, аби отримати тих сто тисяч! Гальц╕ треба було придбати амулет Всевидяще око! Те Око мало врятувати Гальку в╕д р╕зних негаразд╕в, захистити в╕д заздр╕сник╕в, всякого пороб╕тку, в╕д╕гнати зло в╕д хати ╕ ще багато чого зробити, аби Гальчина доля таки зм╕нилась в л╕пшу сторону. А для того треба було лише купити чистий конверт, у нього покласти тисячу гривень ╕ в╕д╕слати за даною адресою. В Гальки тисяч╕ не було. А де було взяти? Кинулась до сус╕дки. Та здивованими очима глянула на не╖:
– Галько, ти що здур╕ла чи що? Зв╕дки я ти в╕зьму так╕ грош╕? Мому Васильков╕ треба яку сорочину купити, бо геть чисто подер. Носить лахм╕ття. Та й ╤ринц╕ здалаби с╕ яка обновка. Н╕, Галько, хочиш с╕ гн╕вай, а хоч н╕, але грошей ти не позичу!
Гальц╕ н╕ц с╕ не лишило робити, як продати сво╖ коштовност╕. Мала к╕лька перстеник╕в, кульчики, один кулон у вигляд╕ серця ╕ золотий ланцюжок. Чула, що ╓ такий ломбард, до якого можна занести т╕ коштовност╕ ╕ д╕стати за них грош╕. Рано-раненько Галька ╖хала до м╕ста, аби обм╕няти сво╖ коштовност╕ на грош╕. В ломбард╕ Галька ще раз жал╕сним поглядом попрощалась з╕ сво╖ми коштовностями. Йой, бо таки були ╖й дорогими. Ото чолов╕к подарував, а кульчики сестра з чолов╕ком на тридцятил╕ття спрезентувала. Але що було робити? Сто тисяч - то не жарти. Як ╖х буде Галька мати, то такого соб╕ накупить, що ого-го!
В ломбард╕ дали за т╕ вс╕ вироби, як на Гальчин розсуд, то коп╕йки. Отак люди купують те золото, лежить воно в них у вузликах, а як хочеш продати, то так╕ коп╕йки дають – аж см╕шно! Галька зал╕пила тисячку в конверт ╕ в╕д╕слала.
Тепер чекала з дня на день, що ╖й пришлють амулет ╕ тих сто тисяч. Амулет Гальц╕ прислали. З медальйону якогось невизначеного кольору на Гальку дивилось те око. На робот╕ на Гальку косились сп╕вроб╕тники, дивились на медальйон, в якому Галька прийшла зам╕сть золотого ланцюжка. Галька ходила запишена ╕ вс╕м розказувала, що той медальйон приносить щастя.
Сто тисяч так ╕ не прийшло, зате разом з медальйоном в кольоровому конверт╕ була ще одна умова, яку Галька мусила виконати, хоч-не-хоч! Тепер вона мусила ще раз вислати тисячку ╕ отримати книжку в╕домого мага, який писав про дорогу до щастя. В книжц╕ можна було знайти в╕дпов╕д╕ на вс╕ питання, але що ц╕каво, там мало бути якесь особисте послання для Гальки!
Галька знову кинулась шукати грош╕. Поб╕гла до сестри. Сестра сказала, що грошей не ма╓, але нав╕ть якби мала, то на всяк╕ глуп╕ книжки б ╕ не дала. Галька згадала, що можна ще в банку взяти позику. Знову по╖хала до м╕ста. В банку мусила придумати якусь причину для позики грошей. Там ╖╖ фотографували з╕ вс╕х стор╕н, давали заповнювати купу папер╕в, дзвонили до Гальчино╖ найл╕пшо╖ кол╕жанки, чи та руча╓ться за не╖. Нарешт╕ кредит Галька д╕стала.
Знову зал╕пила грош╕ у чистий конверт ╕ в╕д╕слала. Тепер точно знала – разом з книгою в╕домого мага «Дорога до щастя» прийде сто тисяч! Ото ╕ буде ╖╖ щастя. Галька рахувала дн╕. Минув тиждень. Минуло два. Аж в п’ятницю отримала книжку в╕домого мага. Книжка прийшла, але без грошей. Зате в лист╕ було завдання для Гальки. Аби ж╕нка зажила щасливо, то книжку тре було положити в морозилку. На ранок п╕сля того, як стор╕нки промерзнуть, на чист╕й стор╕нц╕ в к╕нц╕ книжки мало бути особливе послання для не╖. Гальчин чолов╕к покрутив б╕ля скрон╕, як побачив, що вона кладе книгу у морозилку. Але Галька в╕дмахнулась в╕д нього.
Зранку кинулась до холодильника. Чиста стор╕нка так ╕ залишилась чистою. З обкладинки на Гальку дивився весь замерзлий маг з величезною шевелюрою ╕ вказував кудись рукою. Певно, показував дорогу до щастя.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 14.07.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18787

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков