Версiя для друку Обговорити в форумi

Стус В.І. Вольному – воля. Повість-версія про пригоди Тараса Шевченка на Миргородщині восени 1845 року. – Дніпро, Lizunoff-прес, 2017.

Узявши цю книгу до рук, одразу відчуваєш її вагу. Спочатку в прямому сенсі: добротний папір, блискуча обкладинка з репродукцією малюнка художника Мирослава Добрянського. Що ж до значення переносного, то одним реченням тут не скажеш. Адже хоч би скільки не читав-перечитував, її цінність щоразу зростає, дивуючи і захоплюючи водночас. Сама лише назва чого варта, та й підзаголовок не менш інтригуючий.
І ще таке спостереження. У творчому доробку Віктора Стуса тринадцять книг, що побачили світ у період з 2011-го по 2017-й роки, а саме: три історико-пригодницькі романи - «Помста атлантів. Стріла для мудреця», «Арійський Спас», «Зловити характерника», одинадцять повістей – більшість на історичні теми. А ще три п’єси, що також відображують події нашого роду-народу в різні епохи. Слід зазначити, кожен із його творів – невідома або не досить відома сторінка в історії України, давньої чи новітньої. Сам по собі цей історико-пригодницький жанр чомусь напівзабутий у сучасній нашій прозі. Йдеться не про пригодницьку белетристику (її нині – хоч греблю гати, на всі смаки і кольори), а якраз про історико-пригодницькі твори.
Взявши на озброєння цей жанр і, по суті, ступивши на територію забутого, Віктор Стус взявся її орати. І не випадково. На переконання письменника, щоб позбутися українського комплексу меншовартості, сьогоднішньому читачеві, особливо дітям і юнацтву потрібна динамічна література, огорнута пеленою романтики та історичної таємничості. Така література дає змогу знайти власну точку духовної опори серед облуд споживацької психології.
Дивом дивуєшся: у художньому світі, що його витворив Віктор Стус, навіть заїжджені догми аж ніяк не дратують, позаяк продиктовані відповідною стилістикою «під давнину». Автор уміє вести за собою читача у різні історичні епохи, спонукає співставляти з реальним часом і змусити переживати за долю персонажів – чи то сміливої, з незвичайною долею Берегині (повість «Таємниця Берегині», чи благородної цариці сарматських амазонок (повість «Цариця Амага – донька мага»), чи легендарного Івана Сірка (роман «Зловити характерника»), чи решти героїв художніх творів автора.
В тих епохах письменник пристрасно шукає істину, що базується на скрижалях правди, добра і лицарства. І хоча не завжди вдається все те осягнути, захоплює прагнення автора по-новому висвітлити одвічний антагонізм двох полярних начал: добро – зло, правда – кривда, любов – ненависть, вірність – зрада. В повісті «Вольному – воля» прозаїк не зраджує собі – разом з головним героєм дошукується правди, сповідуючи оту віковічну парадигму дуалістичної єдності життя. Та й сама дефініція жанру – повість-версія – передбачає «лови» омріяної жар-птиці – ІСТИНИ.
В книзі голос Віктора Стуса звучить піднесено-лірично, кращі її сторінки нагадують поезію в прозі. В них багато музики, яка досягається простотою і ясністю фраз, що до снаги лише справжньому майстрові. Напрочуд тонко та виважено автор оповідає про перебування Тараса Шевченка у Миргороді восени 1845 року. Варто сказати, що про життя і художній світ нашого генія Еверест написаного і створеного у різних видах мистецтва. Та, як мовиться, «неосяжного не осягнути». Чимало «білих плям» зокрема і в період відвідин Тарасом Шевченком популярного Миргороду. Прозаїк скористався по крихті зібраними свідченнями місцевих краєзнавців і, напруживши уяву, написав повість-версію. Слід зазначити, що саме та осінь стала найпліднішою в багатогранній творчості митця. Втім, як дізнаємося з авторської передмови, більшість персонажів повісті – реальні особи. З ними Тарас зустрічався в Миргороді та інших навколишніх селах Полтавщини.
Найцікавіші й найбагатші сторінки повісті – це, безперечно, ті, де змальовується образ Тараса Шевченка не «канонізованого», в кожусі та смушеві шапці, а звичайного, проте геніального, з його думами, переживаннями, уподобаннями, без ретуші і прикрас. Часом сприймати їх не просто, бо це не розважальне чтиво на сон грядущий, а, сказати б, проза високої проби, що відтворює з пильною увагою до деталей і навіть незначних епізодів сутність неординарного людського буття, становлення душі, входження в чарівний світ мистецтва.
Тарас Шевченко чимало розмірковує над історією України та її красою: «Яка ж справді живописна Полтавщина! Як і вся Україна! Тільки щастя та долі немає. Відібрали, украли, продали… Чужі і свої злодії…А ці пейзажі так і просяться на полотно… Я підготую офорти… І створю альбом, при перегляді якого панам стане соромно… За те, що на тлі цих красот у ярмі та бідності тримають народ». І тут же заперечує: «Ні, не офортами можна їх переконати. А гнівним словом, протестами… Якщо не поможе, то вилами чи сокирою!»
Доволі докладно автор оповідає про любовні, глибоко драматичні пригоди нашого поета в Миргороді. Власне, вузлові моменти сюжету і на тлі його відносин з священиком Кошицем, поміщиками Шершевицьким і таким собі Ігнатовічем, нерозділеного кохання до Феодосії, стосунків з миргородського молодицею Маланкою. Останні дещо обтяжують текст, проте зриміше виявляють благородство поета. Тарас не приймає її любові: «Аж раптом він здригнувся і загукав у сні: «Тодосю, щастя моє, радість моя, кохання моє! Як я за тобою знудився! О Тодосю!». Звісно, Маланка зрозуміла, хто зайняв серце поета і, як мовиться, відійшла убік.
Психологічною деталлю все сказано. І взагалі як досвідчений письменник Віктор Стус щедро користується цим художнім засобом – основи прози. Ще приклад: «А молодиця, спроквола мнучи в руках рушник, яким витирала посуд, просто дивилася на нього великими карими очима, ніби зачарована. Тарас зрозумів той погляд – погляд закоханої жінки».
Автор повісті уважний, вдумливий читач Шевченкових творів. В цьому переконують наведені уривки з поезій Кобзаря. Сам він зізнається у своїй передмові: «Чимало його поезій цитую. І це теж роблю зумисно, аби нагадати сучасникам твори Шевченка та переконати, наскільки він був далекоглядний, як безкомпромісно боровся за кращу долю свого народу і України в цілому – за визволення з-під національного та соціального гніту. Недарма його називають українським Пророком».
Насамкінець хочеться трохи поміркувати. Як відомо, основний критерій в літературі, звичайно ж, - цікаво чи ні. Твір може бути бездоганно стилістично виписаний, але якщо він нудний і в’ялий, то не полонить, не зачаровує. Не скажу, що все у творчості Віктора Стуса бездоганне, одначе даром приваблювати читача він володіє.
На превеликий жаль, рецензована повість вийшла надзвичайно малим накладом – всього сто двадцять примірників. (Прикро, але на це сьогодні приречені чесні й талановиті твори). Хоч і віриться, що вона не загубиться у книжковому морі, що доля у неї буде щаслива й довга.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Національної спілки письменників України, Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 21.07.2017 > Тема "Душі криниця"