Версiя для друку Обговорити в форумi

Тільки якщо ти людина,
Жити тобі буде важко!
Світу народиш дитину,
Світ щоб змінити на кращий…
…Нащо тобі стільки парканів,
Стільки гектарів різних кущів?
В мене ж на крилах, і так було завжди,
Вистачить місця лише для душі, -
пише молода поетеса Ірина Гаркуша, яку війна на сході України змусила залишити рідне місто Курахове Донецької області.
- Ірина, хто ви за освітою?
- Я закінчила факультет грецької філології Маріупольського державного університету.
- Хто ваші батьки?
- Мама – вихователь дитсадка, тато працював шахтарем, будівельником.
- Як давно ви пишете вірші?
- З чотирьох років. Я беру участь у конкурсах. В школі писала твори віршами і отримувала гарні оцінки. Моя мрія – писати прозу. Мене дуже цікавить соціальна тема. Вірші писати простіше, вони коротші. Зараз я пишу дитячі казки українською мовою.
- Чи маєте ще якесь захоплення?
- Я люблю подорожувати. У 2008 році, навчаючись в університеті, їздила працювати у дитячому таборі в США. Там ми займалися з дітьми 5-7 років. В американському таборі один вожатий на двох дітей. Але я працювала помічником кухаря. Мета таборування – спілкування з природою. В таборі були кролики, мишки, свиня з поросятами. Діти доглядали за тваринами, годували їх. В таборі вчили стріляти з лука, плавати на байдарках, розпалювати багаття. Там працювали молоді люди з Іспанії, Угорщини, Великобританії. Я продовжую спілкуватися з деякими з них. Ми зустрічались в Польщі. В студентські роки я танцювала в грецькому ансамблі. Ми їздили в виступати в Грецію, двічі їздили з танцями в Італію. В університеті я вивчала італійську мову. З чоловіком їздили в Чорногорію, Болгарію, Грузію.
- Хто ваш чоловік?
- Системний адміністратор. Нині працює програмістом.
- З чого розпочалися ці жахливі події на Донбасі?
- Я була вагітна, їздила в жіночу консультацію і раптом побачила на вулиці рідного міста танк. Мені треба родити, а там розпочиналася війна. Ми мусили виїхати.
- Чи була мовна проблема?
- Я не розумію, в чому тут проблема. Моя бабуся живе в селі на Донеччині і розмовляє українською мовою. Мама розмовляє українською. Тато розмовляє російською і шанує грецьку культуру. Його мати – грекиня. Я пишу вірші українською і російською. Українською почала писати на задані теми, а російською про те, що мене особисто цікавило. Коли ми їхали сюди, то думали, що в Києві всі розмовляють українською. А тут телефонуємо українською в офіційну установу, а нам відповідають російською.
- Куди найбільше тікають від війни люди з Донбасу.
- З тих, кого ми знаємо, у Крим і Росію виїхало мало. Більшість перебралася в Київ і Західну Україну.
- Чому ви обрали для проживання Бучу?
- Буча належить до десятки кращих міст Київської області. Всі установи в межах пішої доступності. Це мені особливо подобається, бо я з дитиною. Пологовий будинок у сусідньому селищі Ворзель. Я вдячна медпрацівникам, які там у мене приймали пологи. До того ж тут ліс. Тому в Бучі приємно жити. Але в липні ми перебралися в Київ, тому що там працює мій чоловік.
- Чи берете ви участь у творчому житті краю?
- З нинішнього року я – учасниця проекту «Віддзеркалення». По суті, це поетичний театр, який з однодумцями організувала ірпінчанка Марина Науменко. В ньому бере участь переважно молодь. Ми виступали на фестивалі «Тарас Бульба» в Дубно, на поетично-бардівському фестивалі «Ірпінський Парнас», у Києві та Бучі. Я обожнюю еквіритмічні переклади пісень (коли мовленнєві наголоси відповідають акцентам і ритму музичної фрази) з різних мов. Я перемогла в конкурсі еквіритмічного перекладу рокових пісень від проекту «Книга року 2017» (радіо ROKS) з англійської на українську. Восени має вийти книга, де вміщено кілька моїх творів.
Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 11.08.2017 > Тема "Душі криниця"