Версiя для друку Обговорити в форумi

Нині 750 жителів міста Бердянськ Запорізької області зі зброєю в руках захищають Україну від російських загарбників. 450 бердянців стали волонтерами. 517 жителів Бердянська станом на 1 січня 2017 року мають посвідчення учасника бойових дій в АТО. Дванадцять бердянських героїв віддали своє життя за вільну і незалежну Україну.
Нещодавно в Мелітополі вийшла друком книга «Наші Атланти: вистояти і перемогти!» редактора Бердянського державного педагогічного університету «Університетське слово», поета і волонтера Степана Гериліва. Це третя книга хроніки волонтерської організації «Наші Атланти» з Бердянська.
У передмові до книги секретар координаційної ради при виконкомі Бердянської міської ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя Ігор Зубрицький звертається: «Шановні представники організації «Наші Атланти»! Усі ваші три книги про волонтерську діяльність можна назвати щоденниками, згустком ваших хвилювань та надій, якими ви ділитеся на сторінках книг з мешканцями нашого міста, Запорізького краю і всієї України. Своїми волонтерськими подвигами ви вже сформували і продовжуєте формувати в Бердянську когорту синів і доньок України, славних нащадків Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Степана Бандери, Євгена Коновальця, Романа Шухевича. В ідеологічній війні з російським агресором, коли не дозволяється говорити українською, спалюють державний Прапор України чи витирають об нашу святиню ноги, ми спільно: міська влада і патріотична громадськість, - маємо ефективно розвивати і популяризувати в Бердянську державну мову, яка століттями піддавалась утискам та заборонам. Нині, коли маємо не лише збройну війну, а й війну інформаційну, необхідно разом надійно захистити нашу мову і культуру від посягань «русского міра». Дуже важливо, шановний пане авторе, Степане Миколайовичу, що Ви в своїх книгах і в житті говорите, пишете і спілкуєтеся українською мовою, яка не тільки творить український дух і тим утверджує Україну на землі, але й зміцнює основи української держави. Це обов’язок кожного українця перед Богом, перед предками і нащадками своїми. Тому мужні благодійні вчинки «Наших Атлантів» від початку збройної боротьби з російським агресором стали взірцем для бердянців і всього українського народу та є важливим прикладом для виховання майбутніх поколінь. Сьогодні все більше бердянців стають національно свідомими, відчуваючи власну відповідальність за долю країни, за майбутнє своїх дітей, за право вільно жити на рідній землі. Все більше українців записуються добровольцями до Української армії, беруть зброю до рук, щоб захищати свободу, незалежність і територіальну цілісність України».
Перегорнемо сторінки книги. Ось як зустрічали Новий рік українські воїни: «О 23:10 пролунала команда (з явним російським акцентом): «Рассвет, парни» і стало зрозуміло, що зараз буде атака. Почали наступати з усіх боків, щоб взяти в оточення і знищити дислокацію наших військ. Вогонь тривав майже дві години, били з усіх видів зброї: РПГ, АГС, кулеметів, гранатометів. Десять чоловік (Шарк – ротний, Борман, Вікінг, Грек, Рівненський, Ралі, Гаррі, Шумахер, Кощій, Скіф) витримали атаку, не дали прорватися ворогові».
До діяльності «Наших Атлантів» долучаються люди з інших областей України. Особливо розчулює розповідь однієї дівчини: «Мене звати Ольга Лукань, живу я в чудовому селі Жураки Богородчанського району, що на Івано-Франківщині. Мені 29 років, 28 з них я не можу ходити. Дуже тяжка хвороба – спинальна міопатія. Я стала сама молитися, дуже багато. У храмі були чудові ікони, вишиті хрестиком. Я у храмі відчула, що повинна вишивати. Я почала вишивати свою першу ікону саме в той час, коли у мене була сильна нудота та головний біль від ацетону. Так ось, коли почала вишивати, то це все якось зникало. Я вишила хрестиком три ікони, потім стали дуже боліти очі і згодом я перейшла на бісер. Потім у фейсбуці я прочитала статтю Наталі Іванченко про Віталія Матьовку. Так ми стали друзями. Я познайомилася з бердянськими волонтерами «Наші Атланти» - Наталією Іванченко та Анеттою Омельченко. Вони допомагають хлопцям в АТО, збирають для них все необхідне, а Анетта все відвозить на передову, що жертвують люди. Коли почалася війна, я прочитала про ікону, яка називається «Велика Надія», що колись таку ікону брали на війну, що вона приносить мир. Я попросила Наталю, щоб передала ікону на фронт. Анетта Омельченко відвезла її на передову. Ця ікона вже там, на війні, і я дуже вірю, що вона буде рятувати життя нашим захисникам. Ось саме так і почалася і моя віра в Бога, і моя вишивка. Я дуже мрію, хоч як можу, допомагати нашим воїнам і кожного дня молюся за них».
Анетта Омельченко розповідає: «Сьогодні, 26 липня, представники університетської волонтерської групи «Наші Атланти» відвідали хлопців в Широкіно. Були на самій передовій, де вже давно немає місцевого населення. Як в тій пісні: «Там птицы не поют, деревья не растут, и только мы плечом к плечу врастаем в землю тут». Усі будинки розбиті, немає світла, хлопці сплять в бункерах, стоїть тиша. Ніби якась вселенська катастрофа, і тільки постріли нагадують, що зараз йде війна. Від Широкіно до окраїн Маріуполя 13 кілометрів, хлопці не дають бити ворогові у східну частину міста. Дуже гарне село, я ніколи там не була, але зараз від нього залишились побиті дерева, підірвані машини, ями від різного калібру снарядів. Своєрідний «музей» хлопці зробили у себе. Уся зброя російського виробництва. Є навіть номер і знак країни. Ось з чим приходить «рускій мір» на нашу землю. Є такі види зброї, які заборонені міжнародною спільнотою. Повсюди – таблички, які попереджають про міни. Ми були на останній українській точці, навіть не змогли нормально сфотографуватися, бо нас попередили, що працює снайпер. Хлопці, як завжди, нам раділи. Ми їм привезли овочі (картоплю, моркву, помідори, цибулю…), фрукти (персики, сливи, яблука), миючі засоби, печиво, вчора завершену маскувальну сітку. Хлопці пригощали нас смачною їжею. Біля місць, де вони живуть, чисто, старші піклуються про молодих бійців».
Газета «Університетське слово» висвітлює фестиваль «З країни в Україну»: «Бердянськ увійшов до числа 11 міст України, які об’єднав фестиваль «З країни в Україну». Волонтерська організація «Наші Атланти» також взяла активну участь в цьому патріотичному заході. Почався фестиваль з автопробігу під національною символікою і символікою національних меншин міста. Організатори хотіли показати, що Бердянськ – це багатонаціональне місто, але усі його мешканці українці. Фестивальну колону очолювала автомашина з «Нашоатлантівцями». На початку всі представники автопробігу заспівали гімн України. Великий інтерес у мешканців міста викликала друга частина заходу: на приморській площі було розташоване наметове містечко, де представники групи плели маскувальні сітки, а потім Анетта Омельченко та Сергій Шарай розповідали про університетську волонтерську організацію «Наші Атланти», підтверджуючи сказане десятками світлин».
Наталя Іванченко згадує, як «Наші Атланти» святкували день Незалежності Батьківщини: «На День Незалежності України ми просто плели сітки. На вулиці, в парку, поряд з прекрасною молоддю з Цивільного корпусу «Азов», поряд з фотографіями загиблих хлопців… До нас приєднувалися люди, часто з маленькими діточками, які дуже гордо, дуже старанно зав’язували своїми маленькими рученятами такі неслухняні вузлики. Знаєте, це було прекрасно – і діти, які завжди будуть любити Україну і пишатися своїми захисниками, і дорослі – втомлені від спеки, але які не проміняли б таку працю в цей день ні на які шашлики та пиво. Це найкраще святкування Дня Незалежності України в моєму житті! Ми сплели дві сітки, які вже завтра можуть відправитися на передову. Дякуємо тим, хто був з нами! Приходьте до нас, ваша допомога неоціненна, бо вона врятує не одне життя. Сітки дуже-дуже потрібні! Я люблю свій народ. Ми обов’язково переможемо!»
Українцям допомагають друзі з колишніх республік СРСР. Волонтер Олег Назаренко звітує російською мовою: «Звонок от Друзей из Латвии – «Едем, будем такого-то, груз везем в госпиталь Днепра, Мариуполя, Госпитальерам, воинам 8 УДА и 5 УДА, здесь тебе Друзья из Литвы тоже груз передали, выгружаем у тебя?» Говорю: нет, везем все сразу парням. Ребята приехали двумя бусами уставшие, более 10 часов на границе, поспали часа два и опять в путь, по дороге созвонились с Анетт, договорились о встрече, встретились в Днепре, отдали часть груза в госпиталь, немного пообщались – и в путь в Бердянск. Друзья из Бердянска приютили нас, утром сытно и вкусно накормили, показали немного город (красивый город, хоть и не сезон) и в путь на Мариуполь. По дороге на Мариуполь заскочили на базу 8 УДА, выгрузили груз из Латвии и Литвы и медикаменты с лимонами, которые Вы мне, Друзья, помогли собрать (часть отложил на 5 УДА). Ребята были в восторге, как малые дети радуються игрушкам, эти радовались разгрузкам и форме, одна из разгрузок литовских сразу поехала на передок побратиму Марадоне, он именно такую хотел… Груз выгрузили, пора бы ехать, но бойцы не отпускают – хоть чаем и кофе напоим… Попили чайку, пообщались, узнали проблемы, проблем просто выше крыши, опять не забываем – государство их не содержит, содержит народ. По быстрому заскочили в Мариуполь, выгрузили груз в госпитале, и на Широкино. Встретились в 8 УДА уже на фронте, отдали еще груза».
Голова ОУН Богдан Червак наголошує на значенні книги Степана Гериліва «Наші Атланти»: «Її унікальність ще й у тому, що вона слугуватиме безцінним джерелом для істориків, письменників, журналістів, режисерів, які неодмінно писатимуть і зніматимуть фільми про цю страшну війну, яку Україна приречена виграти. Чому приречена? Відповідь на це питання є на сторінках книжки, вона у долях людей, які стали її героями. Тут кожна сторінка промовляє: ця війна не тільки проти Москви. Ця війна, передусім, за Україну і її велич, історичну перспективу української нації, яка нездоланна і непереможна».
Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 22.09.2017 > Тема "З потоку життя"