Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

Новорічне свято, очевидно, бере свій початок ще з часів життя найдавніших народів-хліборобів (у нас такими були трипільці), які вшановували культ Сонця, оскільки саме від нього найбільшою мірою залежить майбутній врожай. Отож, напевно, у найкоротший день року первісні люди неабияк лякалися, що сонце може зникнути назавжди, “померти”, і тому вони розкладали багаття, запалювали факели, вірячи в те, що таким чином додадуть сонцю сил для відродження, омолодження.
Тривалий час в Київській Русі Новий рік святкували двічі: 1 березня і 1 вересня. На те були свої і “не свої” причини.
1 березня — прихід весни, коли все оживає, відроджується (сонце так само “молодшає”). Спочатку це було суто язичницьке свято. Але згодом, з прийняттям християнства, за церковним календарем дата виявилась приуроченою до римської традиції святкування Нового року. Вона подарувала нам ще й традицію запалювати вогні на новорічних ялинках. За часів Київської Русі запалювання вогнів стало обов'язковим елементом у прагненні випросити в духів, божеств багатий майбутній врожай, бо мова не тільки про християнського Бога, адже зберігалися пережитки язичництва.
1 вересня — так званий “цивільний Новий рік”, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня Цар нібито вершить суд. 1 вересня (тепер 14 вересня — на свято Симеона Стовпника) — початок нового церковного року. Однак не забуваймо: тоді у давнину справляли ще й свято врожаю і розпочинали ярмаркувати. Ялинки, інші дерева, не зрубуючи їх, також прикрашали, але не тільки барвистими стрічками, а й овочами та фруктами з нового врожаю. Масово запалювали свічки, бо дня вже помітно меншало.
Поступово всі європейські народи Новий рік почали святкувати 1 січня. На теренах України це було впроваджено 1700 року. Щоправда, на Західній Україні — значно раніше.
Для українців споконвіку традиційним символом на Новий рік вважалася не ялинка, а дідух, який виготовляли з першого зжатого снопа хлібних злаків (найчастіше жита, бо “жити”, пшениці). Слово “дідух” має давнє, навіть язичницьке походження чи, радше, коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, дідівський дух — символічного репрезентатора роду-родоводу. Тож і традиційно в нашого народу був високо розвинутий культ пращурів. У кожній українській родині поіменно знали і, відповідно, шанували всіх попередників до сьомого коліна, молилися за їхні душі (за тих, хто відійшов у Вічність), доглядали могили, молилися за здоров'я сущих. І це часто були сімейні (колективні) молитви, що мало неабияке виховне значення для молоді. Присутність дідуха привносила в родину святковість, затишок, урочистий, піднесений настрій. Тепер його здебільшого ставлять у світлиці перед Різдвом Христовим на Святий Вечір...
Але ялинка — також не погано! Особливо для дітвори, коли під деревце кладуть подарунки і запевняють, що це чи то від Святого Миколая, чи то від Діда Мороза...

ЩО НА ВІКНАХ У ДЕНЬ ГНАТА?..

За церковним календарем, яким послуговуються християни східного обряду, 2 січня — свято Ігнатія Богоносця; у народному побуті українців — Гната. Цей день, як й інші передріздвяні дні, сповнений цікавих обрядів, певних пересторог, хоч останні слід вважати марними.
Наприклад, на Гната заборонялося прясти та прати білизну, одяг. (Наголошуємо, вважайте це марновірством, забобонами!). Натомість, заздалегідь ретельно прибравши оселю, дівчата та жінки здебільшого пекли обрядове печиво. На вечорницях юнки виготовляли хатні прикраси, яким відводилась особлива роль. Тож робили так звані “голубці” у вигляді птахів, найчастіше — голуба. Для цього брали шкаралупу з-під яйця (цілу, непошкоджену), з обох боків проколювали два отвори та просували крізь них кольоровий папір — крильця. Такі вироби підвішували до сволока хати. Як відомо, фігурки птаха ототожнювалися у наших давніх предків з небесним світилом — сонцем.
Робили “павуків”, “їжаків”, “коників”, “півників” тощо. Їх згодом також підвішували на конячій волосинці до сволока, де вони мали висіти від Різдва до Водохреща.
Як відлуння давнього ритуалу, дотепер зберігся звичай напередодні і в часі Різдвяних свят (особливо перед Водохрещем) прикрашати вікна. Такі прикраси із соломи найчастіше виготовляли на Гната. “Конструювали” різноманітні ромбики, кубики, зірочки, сніжинки, хрестики (як оберіг від нечистої сили) та вставляли їх на вікна, приклеювали білком від свіжого яйця до скла. За матеріал також використовували білий, кольоровий папір. Гарно виходило! Ці вироби створювали особливий новорічно-різдвяний настрій.
...Те, як виглядає оселя цього дня, наскільки в ній затишно та комфортно для душі і тіла, вважалося у народі, впливає на подальшу долю дівчини. Тож кожна юнка намагалася якнайкраще причепурити хату, не оминути жодного куточка...

СТАРІ Й МАЛІ ГОТУЮТЬСЯ ДО СВЯТА

4 січня християни східного обряду вшановують Святу Анастасію. У народі її називають пестливо — Настя, а день святої — Настин, Настиним.
З життєпису відомо, що вона була християнкою, яка вийшла заміж за поганина Публія. Боячись гніву чоловіка, Анастасія потайки прислуговувала ув'язненим християнам — носила їм їжу, скріпляла їх у дусі, лікувала рани. Після смерті чоловіка побожна жінка повністю присвятила себе опіці над ними. Своїми добрими ділами Анастасія здобула ласку в Бога і любов у людей.
За часів переслідування християн у місті Сірміюм (Панонія) Анастасію ув'язнили та жорстоко катували, а потім спалили живцем, бо мужня праведниця навіть під тортурами не зреклася Христової віри. Це сталося 300-го року. Християнський люд пам'ятає її жертву в ім'я Ісуса та Святої віри, тому і встановив церковне свято. Хоча воно не належить до числа великих, але Анастасія здійснила таки великий духовний подвиг, стала прикладом для багатьох християн, плекала у їхніх серцях мужність і відвагу, закликала бути стійкими, непохитними заради Христової Правди.
У народному побуті українців цього дня вже в розпалі підготовка до Святого Вечора, Різдва Христового. Старі й малі клопочуться по господарству, прибирають в оселі, намагаються принести хоч якусь користь, допомогти один одному, сусідам, заготовляють всі необхідні продукти для майбутньої святкової вечері. Нерідко саме на Анастасії кололи свиню.
Якщо у Настин день падає сніг, то кажуть: “Настя на санках Різдво везе!”.
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 30.12.2017 > Тема "Душі криниця"