Версiя для друку Обговорити в форумi

РОЗДУМИ З ПРИВОДУ ОДНОГО "КРУГЛОГО  СТОЛУ"

ДОКОЗАКУВАЛИСЬ...
Отож ще один "круглий стіл" (як завжди, з гострими кутами). Вельми обіцяючий порядок денний: "Про стан та перспективи розвитку освіти українською мовою в регіоні". Учасники - заступники директорів шкіл з навчальної роботи та провідні вчителі-україністи Совєтського району. Організатор - відділ освіти і, власне, його начальник Ольга Іванівна Ковардіна. Мабуть, не тільки з обов'язку, а з глибокою вірою в можливість зрушити "лежачий камінь", під який, як відомо, вода не тече, зібрав відділ освіти на це засідання своїх союзників і супротивників. Він, цей "круглий стіл" (слава Богу, що така форма діалогу дійшла нарешті й до глибинки!) започаткував корисну розмову, під час якої майже всі учасники ствердно відповіли на першу частину невмирущого питання: бути чи не бути? Йшлося про відкриття в кожній з 14 шкіл району українських класів. Діють поки що лише два в Совєтській ЗОШ № 1 (директор П. І. Новак). До слова, в інших регіонах Криму їх теж негусто. В минулому навчальному році в 40 російськомовних школах діти вчились в 141 українському класі, цьогоріч - уже в 70 школах є 170 класів. Беру оці цифри з постанови колегії міністерства освіти автономії від 22 серпня цього року. І нехай читач дарує за рясноту чисел, вони тут доречні.
Добре, що є така міністерська постанова і рекомендації, як її виконувати. Але ж ріст українських класів і, тим паче, шкіл (їх всього чотири) йде черепашачими темпами. Для порівняння: в автономії відкрито тринадцять шкіл з кримськотатарською мовою, причому дві з них цього року, майже у півтора раза збільшився набір у перші класи. Як тут не сказати словами поета: "Ростемо ж ми, гей!" А ми? До чого ж ми з вами докозакувались, дорогі українці, що за одинадцять літ незалежності України спромоглися відкрити два "рідних" класи в степовому районі, де мешкає нас близько тридцяти відсотків? Два - це ж краплинка в морі! Знаю, що скажете: не вистачає, мовляв, учителів, підручників і т. д. і т. п. І це свята правда! Але ж не можна лише очікувати кращих часів - треба діяти! Як це роблять кримські татари.
Втім, на хвильку полишимо емоції задля отих гострих кутів, що аж випирали на засіданні "круглого столу". Розумію, в моїх міркуваннях не все сприйнятне, можливо, комусь вони видадуться наївними, можливо, так воно і є, однак мене хвилюють факти нашої дрімучої пасивності, байдужості, вишукування причин замість копіткої роботи.
Не хотілося б, аби у читача склалося враження, ніби на цьому засіданні були одні пусті балачки. Затверджені рекомендації для кожної школи, є підстави сподіватися, що зацікавлений діалог дасть добірний урожай і, головне, його учасники відчують більшу відповідальність за розвиток освіти державною мовою.
От написав "зацікавлений" і подумав, що цей приємний епітет сповна стосується лише організаторів справді небуденного як для глибинки заходу та ще вчителів-україністів. Що ж до решти учасників, тобто заступників директорів шкіл, саме тих, від кого значною мірою залежить доля україномовної освіти, то тут вкотре виявилися, хоча й не досить чітко, дві позиції. Ні, боронь Боже, ніхто з них нібито не був проти. Та ось почалася конкретна розмова і кожен зайняв свої позиції. Чи були вони справжніми, в душі щирими? Хто знає. Адже ще древні казали: "Коли я говорю - одіваю маску, коли роблю - знімаю її". Якби ж то всі добрі справи чинились без маски...
Які ж ті позиції, сиріч гострі кути "круглого столу"?

"БАТЬКИ НЕ ХОЧУТЬ"...
Ця думка щораз - на пальцях не перелічити - звучала з уст заступників директорів. Нічого не вдіємо, батьки не хочуть віддавати дітей в українські класи, плакались вони. Робимо спільно з учителями все від нас залежне, щороку оголошуємо набір в перші класи з державною мовою навчання, а заяв од батьків - як кіт наплакав. Залізна логіка, чи не так?
Справді, в школах району, - про це розповідали присутні вчителі та й сам я можу посвідчити, - робиться чимало, аби діти полюбили українське слово: вечорниці, конкурси, олімпіади і навіть театральна студія "Натхнення" (керівник - О. Л. Оліфер) в Совєтській ЗОШ № 3 з кримськотатарською мовою викладання (!). Але ж батьки рідко бувають на таких заходах, "агітаційне"  зерно яких промовляє саме за себе. По-друге, ті, від кого залежить найбільше (але далеко не все!) - адміністрації шкіл, агітують батьків непереконливо, формально. Оголосили набір - от і все. Чи треба нагадувати, що в такій делікатній справі повинна бути копітка індивідуальна робота? Часом дехто з педагогів, певна річ, не словесників, вдається і до заборонених прийомів - агітує навпаки: навіщо, мовляв, вчити українську мову? Далебі, якось навіть незручно переповідати все це. Та що вдієш - адже і таке було, й нині ще трапляється, і не аж десь за тих часів. А якщо до цього додати зловтішні виступи деяких "незалежних" кримських газет проти "українізації" надуманої...

ДЕЩО ПРО АНАТОМІЮ ГАЛЬМУВАННЯ
Проблемою з проблем для кожної школи скрізь і завжди є проблема кадрів. Гріх було б нарікати, що ця проблема в Прудах чи загалом в Совєтському районі дошкуляє більше, аніж, скажімо, в Сімферополі чи в іншому якомусь місці. З відомих причин нині в багатьох школах наявні вчительські вакансії з різних навчальних предметів. Що вже говорити, як не- просто знайти вчителя, який проводив би державною мовою всі без винятку уроки, в українські класи, особливо в середні та старші!
Як би там не було, перед нами проблема не з тих, що тепер прийнято називати глобальними. Її вирішують на місцях, де переконались: за нас цього ніхто не зробить. Як саме? А так, як вирішували і двадцять, і тридцять років тому: кращих випускників школи, схильних до педагогіки, направляють на пільгових умовах у вузи. Якщо бодай половина з них вернеться у рідне село вчителями-україністами (чи іншого фаху), вважайте, що відстань до розв'язання кадрової проблеми зменшиться. Ось і нині, за два останніх роки, зі шкіл Совєтського району поїхали на безкоштовне навчання в Тернопільський педагогічний університет 13 випускників. Є й інші шляхи. Про них знають керівники шкіл. Потрібна принаймні  одна передумова - бажання діяти.
Така передумова аж напрошується для подолання ще однієї гальмівної сили, на яку звикли кивати супротивники україномовної освіти. Маю на увазі підручники для українських шкіл і класів. Таки-так: їх не вистачає, але ж з ними скрутно і в російськомовних школах. Як стверджує згадувана постанова міністерської колегії, школи і класи з державною мовою викладання забезпечені підручниками на 85 відсотків. Не так вже й мало. А де ж взяти оті 15 відсотків? Запитайте в директорів Совєтської ЗОШ № 1 Петра Івановича Новака чи Зеленогірської ЗОШ Катерини Федорівни Воробйової, і вони вам скажуть: допомогли політичні партії та громадські організації. Треба не сидіти склавши руки, не чекати манни небесної...
Що іще можна сказати на захист українського шкільництва в Криму? (І тут я чую голос читача: хіба на дванадцятому році нашої незалежності воно ще потребує якогось захисту? Я тільки можу вигукнути: ого, ще й як потребує!..) Ну, ще таке: на часі навчання та виховання дітей державною мовою в дошкільних навчальних закладах; створення, про що мовиться в міністерських рекомендаціях, базових шкіл з українською мовою навчання в усіх містах та районних центрах (якщо, звісно, такі школи будуть відкриті).
Та зрештою закінчимо цю частину роздумів ще кількома рядками зі згаданих рекомендацій: "Пункт 3.9. "Підтримати проведення всеукраїнською громадсько-політичною та літературною газетою "Кримська світлиця" мовно-літературно-історично-пісенно-компютерного конкурсу серед шкільних команд АРК та інших областей України!" Точнісінько подібне записано і в рекомендаціях нашого "круглого столу", на засіданні якого автор цих роздумів, капітан-керівник команди "Гілея", ділився досвідом, як заохотити дітей до участі в цьому прецікавому престижному конкурсі.
Зважте, рекомендації ухвалені міністерською колегією ще в цьогорічному серпні. Чому ж так мало відгукнулося шкіл: всього - 21, серед них - 4 з Донецької та Запорізької областей? Тут уже винна не якась там гальмівна "нечиста сила", що не має плоті і яку не помацаєш руками, а завинили ми керівники шкіл і вчителі. Гідна подиву байдужість! Від подібної "оперативності" страж-
дають діти, маємо втрати, вартість яких не підрахує найталановитіший математик, узявши собі на підмогу найсучасніший суперкомп'ютер, бо не все піддається обрахунку...

НАСАМКІНЕЦЬ
Сумно, невесело мені було, коли писав ці роздуми. Подумалося: а чи варто взагалі братися за перо? Ну, буде ще один виступ у пресі, на який, може, й уваги не звернуть ті, від кого залежить-таки справді багато в реалізації стратегії в Криму. Хіба мало було цих виступів за останні одинадцять років, коли Україна здобула нарешті незалежність? Он лише в одній з моїх папок назбиралося близько сотні публікацій різних авторів (і моїх теж) про складний і тернистий шлях українізації (без лапок!) кримського шкільництва. Статті мовчки сусідять з офіційними документами, скріпленими підписами найвищих державних діячів. Заява кожного з цих документів щораз зігрівала серце, та воно потім остигало не один, не два і навіть не три рази. Бо намічалась купа практичних заходів, а справа - як вода у пісок. І знову точать сумніви, чи не доведеться невдовзі, за нашою печальною традицією, і цим рекомендаціям канути у пісок. А потім будеш бідкатися з приводу втрачених можливостей, не називаючи, однак, поіменно тих, хто так майстерно ось уже впродовж одинадцяти років не дає ходу українським школам і класам.
Що можна до цього додати? Хіба те, що, скільки б  не проводилось "круглих столів" чи інших заходів, до бажаного результату ще ой як далеко! Адже йдеться про справу загальнодержавного масштабу. А вона потребує фінансових затрат на ті ж українськомовні підручники, наочні матеріали, методичні посібники, на підготовку вчителів, на будівництво нових шкіл і дитсадків.
Отож ця стаття писалася і для представників влади з надією, що, може, хтось із них, прочитавши, раптом замислиться і над цією своєю функцією. Хоча, передусім, стаття, адресується нашому брату українцеві, кому і за одвічним покликанням совісті, і за велінням громадського обов'язку, і з точки зору здорового глузду підніматися супроти явних і таємних недругів українськомовної освіти на теренах Криму і без утоми долати всілякі механізми гальмування. Іншого виходу нема.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель Прудівської ЗОШ
Совєтського району,
учасник "круглого столу",
відмінник освіти України.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2002 > Тема "Резонанс"