Версiя для друку Обговорити в форумi

Не забудем пом’янути незлим, тихим словом…

Ось і закінчилась наша зовсім не зимова кримська зима. І в Севастополі, і в районі Феодосії снігу майже не було, морозів теж майже... Мабуть, марними були наші сподівання, що морози знищать ту заразу, яку завезли з якихось країн разом із саджанцями самшиту, і яка спочатку оголила наші чудові самшитові шари, а потім і зовсім їх знищила. Стоять голі... Сумно. Та голі не тільки кущі самшиту, голі околиці кримських шляхів. Якось їхала недавно вночі з Феодосії, і весь час здавалося, що везуть мене не тою дорогою, бо кругом стелилися голі поля, зникли навіть ті тополі, які в дитячому віршику топали по дорозі в Сімферополь: «У Зуи остановился, из ручья воды напился, и так понравилась вода, что остался навсегда». Та, на жаль, не навсегда, а лише до нової анексії багатостраждального Криму.
В ту нічну поїздку нашу ненавантажену легку машину мало не перевернув на голому шляху різкий порив кримського вітру...
А нині дорога взагалі нагадує не то місячний, не то марсіанський пейзаж: величезні купи землі, цілі котловани-ями, бо ж будуємо шестиполосну трасу з Керчі в Севастополь. Хотіла запитати - навіщо? - та й так зрозуміло...
Та це так, не дуже ліричний відступ. Почався березень, і, як завжди, потягнуло мене до нашого дорогого Кобзаря, бо ж завіщав нам не забувати і згадувати незлим, тихим словом.
Зараз нічого нового для себе не вивчила, але читала. Читала не тільки Кобзаря, а ще й поезії моїх сучасників, які писали і завжди будуть писати, відгукуватись на безсмертні рядки Шевченкової поезії.
Ось “Пагіння Шевченкового сіву” незабутнього нашого кримського поета, журналіста, невтомного борця за український Крим Ореста Корсовецького.
Ось як писав про Корсовецького один з найкращих українських поетів Максим Рильський: “Вірші його наповнені любов’ю до рідного краю, до Вітчизни, до людей і до природи, показують безперечну здатність до свого бачення світу, і до свого виявлення душі”.
Всі поезії названого вище циклу - відгук на рядки Шевченкової поезії, рідні для кожного українця. Це - і “Думи мої, думи”, з рядками, які йдуть від серця до серця:
 Мовою своєю ви усі початки,
 страхом не впокорені в пори лихолітні.
 Ви - гіркі набутки, ви - багаті статки,
 наші, не позичені, наші заповітні.
 Ось поезія без назви, а епіграф - рядки з Шевченкової поеми “Єретик”:
 “Щоб усі слов’яни стали добрими братами”.
 Годі, брате, старшувати,
 Каїнове діло -
 Чвари, звади та утрати...
 В душах наболіло.
 Брате, ми хотіли брата,
 Чом лихі нажитки?
 Наша нива разом жата -
 Наші тільки збитки.
 
 Правда гнівна, мова рідна
 Стали в оборону,
 Бо не має гидь негідна
 Впину - угомону.
 Чорне діло губить згоду,
 В пам’яті не гине.
 Рід не хоче переводу,
 Брате-слов’янине.
 Не оманюй же в омани,
 Скличнемся дотями,
 Бо дружилися слов’яни
 Вільними братами.
 
 * * *
 І помоляться на волі
 Невольничі діти.
 Це - з Шевченкового “Стоїть село в Суботові”, 1845
На волі! На волі! Раділи, як діти,
Невольники з віку у вік.
Промови, знамена, оркестри і квіти,
І лементи злих недорік.
 На волі! На волі! Молитви і дзвони,
 Забута жага молитов,
 А обіч обмови, намови, прокльони,
 Щоб ринула з Авеля кров.
На волі! На волі! А в душах корою
Невольничий дух, як смола,
Єдине хотіння: аби з ковбасою
 Зневага, наруга, хула.
 Та хай перекори, жалі, скавуління -
 Прекрасних доходимо літ,
 Щаслива година, великі радіння
 Тому, хто приходить у світ!
 
 * * *
  Учітесь, читайте,
  І чужого научайтесь,
  Й свого не цурайтесь...
 ( Т.Шевченко “І мертвим, і живим, і ненародженим... 1825)

 Читали, думали, впевнялися:
 Чуже під себе підмина.
 О як же яросно вчинялися
 Ослава, гана, трутина!

 Мов самоцвіти пограновані
 Своє привлащене чужим.
 Обвеселяли пограбовані
 Сумні дбайливці Третій Рим.
 
 Чужими війнами спустошені,
 Синів давали на побій.
 Чужим толочені, мотлошені
 В сім’ї чужилися своїй.
 
 Та гречкосії-поштурховища
 Душеубогі не були
 І самоцвітові рожовища,
 Своє в собі, уберегли.
 
 І мла не стала безпросвітною,
 Де і недогибки слабі,
 Бо дивизною самоцвітною
 Палахкотить своє в собі!

 * * *
 І осудять губителей
 Судом своїм правим
 (Т.Шевченко “Давидові псалми”, 149, 1845 р.)

 За все відповісте в суді на лаві,
 Керманичі, на вічні пори.
 На суд, на суд, губителі криваві,
 на лаву, людовбивці, людомори!

На суд, на суд, ретиві славослови,
На лаву, лицеміри, фарисеї,
 Удатливі на ошуки й обмови,
 І думкою послужливі лакеї!

На суд, на суд, слухняні та покірні,
Терпіти звиклі, тихі та смиренні,
За що лихі набутки невимірні,
 Погибельні, нікому не прощенні!

 Чи не на суд в боротьбі з корупціїю закликають нас безсмертний Кобзар разом з Орестом Корсовецьким? А знаменитий заклик Тараса Шевченка  “Борітеся - поборете, Вам Бог помагає!”, який став епіграфом ще одної поезії Корсовецького, актуальний і зараз, і завжди, і не тільки для тих, до кого звертався Кобзар, а й для нас, і для всіх народів, які шанують свою волю і незалежність.
Такими думками мені захотілось поділитися з читачами нашої газети, читаючи поезії кримчанина Ореста Корсовецького, який відійшов в інший світ 7 вересня 2000 року.
Підбірку його поезій “Вітер часу” мені подарували колись в редакції “Кримської світлиці”. Книжечка вийшла невеликим тиражем, і дуже цінно, що крім поезій, є там і нариси про незвичайну долю Ореста Корсовецького - українського поета, публіциста, педагога, лауреата премії ім. І.Огієнка, якого ми, читачі, любили і поважали. Я й зараз зберігаю в своїй домашній бібліотеці досить велику статтю Ореста Корсовецького про Велесову книгу, яка друкувалась з продовженнями в семи номерах “Світлиці”.

Алла ОСАДЧА
м. Феодосія

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2018 > Тема "Українці мої..."