Версiя для друку Обговорити в форумi

Останніми днями, для когось, схоже, цілком неочікувано, загострилася тема Криму. Приводом для того стала вже довший час мусована на персональних сторінках ФБ, на сторінках деяких інтернет-видань, в групах та на форумах полеміка навколо надання кримській автономії нового статусу. Думки щодо того, щедро приправлені емоціями, вихлюпнулась в радіо- та телеетери. Обговорення перспективи надання Криму статусу національно-територіальної автономії в програмі «Міст» (телекомпанія ATR, ведучий Ленур Іслямов), виявило не лише цілком зрозумілі прагнення одних і прикре нерозуміння інших, але й деякі тенденції, вектор яких тяжіє до надто небажаних наслідків.
Декому, можливо, всі ці дискусії навколо зміни в українському правовому полі статусу Криму – півострова, до якого українська влада наразі підступитися не може, видаються намаганням ділити шкуру невбитого ведмедя, пустою грою в слова. В усякому разі, саме так подають цю тему кремлівські владоможці, їхні кримські маріонетки та московські ЗМІ, які не менш пильно моніторять її, аніж їхні спецслужби. З того, як таке бачення підхоплює дехто в Україні, можна зробити висновок, що останні одним лише спогляданням та аналізом не обмежуються.
Насправді ж, законопроект, який вже майже рік перебуває на стадії опрацювання Робочої групи, очолюваної відомим правознавцем, колишнім суддею ЄСПЛ Володимиром Буткевичем, не має жодного стосунку до гри в слова. Це надзвичайно важливий стратегічний крок, і того, хто цього не усвідомлює, можна лише пожаліти. Якщо це політик, то він має знати, що політик з нього нікчемний. Петро Олексійович, треба визнати, належно оцінив його важливість. Ще два роки тому, під час жалобних заходів, присвячених пам’яті жертв депортації кримцівЮ він публічно заявив таке: «Ми, хоч і з запізненням, усвідомили необхідність створення в Криму національної автономії кримських татар із повним, зрозуміло, гарантуванням рівних прав і свобод етнічним українцям, росіянам та іншим етносам півострова... я звернуся до конституційної комісії із закликом створити найближчим часом із членів конституційної комісії, представників Меджлісу, експертів робочу групу з підготовки змін і доповнень до зазначеного розділу». Розумна і переконлива мова, чи не так? Рік тому, з не меншою переконаністю в голосі, її було повторено на біс.
А проте ж, маємо констатувати, що серед українського політикуму чимало й таких, які й досі з різних причин відверто не сприймають право кримців бути господарями на своїй землі. Більше того, попри розтиражоване гасло «Крим – це Україна», українському суспільству, на превелику втіху вже згадуваних тут спецслужб, а певно ж і з їх подачі, старанно прищеплюють віруси, які в разі їх приживлення здатні не лише затягнути процес відновлення справедливості щодо корінного народу Криму до безкінечності, але й гарантовано торпедувати саму можливість повернення півострова. Одним з найбільш токсичних вірусів є спроквола, але настійно впроваджувана в свідомість українців думка про відмову від вже окупованих територій. Творцями тої зарази є, поза всяким сумнівом, провідні ідеологи сусідньої держави. Але як же гидко, коли її активними розповсюджувачами на наших теренах стають лідери думок, люди мистецтва, культури. Свідомо чи підсвідомо, але одним з таких мідіаторів інфекційної політики Кремля є відомий письменник Василь Шкляр. «Кримська світлиця» неодноразово критикувала його висловлювання щодо недоцільності повернення «скацаплених», не колонізованих вчасно земель. Осідлавши хвилю небажання певної частини крайньохатого українства застоювати щось, що лежить поза межами їх городів, він, безумовно, відчуває підтримку. Але чи то державницька позиція? На думку автора, жодним чином ні. Це позиція Бунші, з фільму "Іван Васильович міняє фах", коли той з легкістю дарує шведам Кемську волость (https://www.youtube.com/watch?v=xfm3tTRYqi0). Якби ВВП вдалося загарбати Одещину, Херсонщину, Харківщину, то з такою позицією напрочуд легко знайти аргументи, доводячи, що ніякі то не українські землі, що просмерділі кацапським духом, вони тотально невиправні, не варті зусиль на їх повернення. Ця його пропаганда відступництва є ще небезпечнішою від того, що подається разом з цілком слушними думками щодо важливості мови для утвердження і успішної розбудови держави. Але ж чимала армія шанувальників його літературного таланту сприймає кожне його слово як істину. Тож навряд чи комусь з тої спільноти спадає на думку, що так гарно виписаний паном Шклярем Чорний Ворон за такий зрадливий чин без затримки стяв би голову своєму творцеві.
Принагідно, як мешканець Криму, де за всі роки Незалежності паном Шкляром і не пахло, не чути було його патріотичного, надихаючого, українізуюче-колонізуючого слова, хотів би зауважити, що будь-які розбалаки про проведення нині "референдуму" на півострові, який би довів справжні уподобання кримчан, про що пан Шкляр згадує в своєму інтерв’ю Антіну Мухарському (див.: http://m.tyzhden.ua/Culture/189179 ), є так само активною промоцією думки, яку вже зо два роки на всіх рівнях пропихає Кремль. Референдум такий, насправді, можливий, але не раніше як років за п'ять після повернення Криму під суверенітет України.
Але то пан Шкляр. А що ж українська держава? На превеликий жаль, нинішня політика української влади щодо Криму, попри всі її популістичні лозунги, попри розвішування по всьому Києву ликів кримських українців в екзилі з нагадуванням про те, що "Крим – це Україна", насправді , є… продовженням його здачі Московії. Ну, як можна пояснити, скажімо, те, що моя влада навіть на четвертому році окупації нізащо не хоче скасувати закон, який, на злам мізків всьому світу, визначає загарбаний Московією Крим вільною економічною зоною - той самий закон, який забезпечив таку необхідну економічну підтримку окупаційній владі в непростий для неї перший рік, одночасно, перетворивши всіх кримчан, включно з тими, що перебралися на материк, на нерезидентів з правами багато в чому ще меншими за права іноземців, тих самих московитів зокрема...
Ми вже згадували в попередніх статтях про непродумані рішення, якими українські громадяни з окупованих територій фактично піддаються неприкритій дискримінації з боку власної держави. Одне лише це, вкупі з відверто демонстрованим небажанням влади очистившись від роз’їдаючої лепри корупції, реформувати Край, виводити його не на одних словах лише на європейський рівень, аж ніяк не стимулює їх гарячого прагнення щонайшвидше повернутися в лоно України.
Боюся, але та ж політика повною мірою стосується і решти України. Імпотентне рукоблуддя в базовій сфері - в економіці, розвал фінансової системи, відверте нищення науки, відсутність державницької мовної політики... Сумно, але ряд цей надто довгий.
Тим часом, Московія – де апелюванням до скрєпов, де страхом, де силою, де рублем – ні на мить не припиняє зусиль по наверненню на свій бік кримчан, які – хай там що кажуть – далеко не всі сприйняли «переїзд до нової гавані» з приписуваною їм ейфорією. А ще, витісняючи дисидентів, вона водночас активно стимулює своїх громадян перебиратися на півострів. Чи треба пояснювати, що така тактика, за безвольної, а десь і зрадницької політики Києва, веде до вростання Криму в замшіле дно "гавані", в яку його перетягнули.
Але… може я грішу на нашу владу? Може вона, сердешна, й справді робить все можливе для повернення бездарно зданих ворогу земель? Можливо. От, лишень, власний досвід свідчить про щось інакше. Адже не кремлівськими спецслужбами, а безмозкими нищуками-кириленками-щекунами на другому році окупації було знищено редакцію єдиної україномовної державницької газети Криму "Кримська світлиця" (див: http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article..., https://wordpress.com/post/valentineboot.wordpress.com/1400), витворено натомість імпотентного, незареєстрованого клона з такою ж назвою в Київі. Дуже хотів би помилятися, але, схоже, щось подібне відбувається і з анонсованим наданням Криму статусу політичної автономії, де на законодавчому рівні були б закріплені невід’ємні права автохтонного народу.
Сумно було спостерігати як під час згаданого тут обговорення на телепрограмі «Міст», не один лише пан Коханівський, але й правник за освітою пан Леонов і навіть високоповажна екс-представниця України в Венеційській комісії пані Ставнійчук невинно «плутали» автохтонний народ з нацменшинами, посилаючись на те, що надання національно-територіальної автономії кримцям може, мовляв, стати поштовхом для подібних вимог з боку тих же мадярів чи румунів. (див: https://www.facebook.com/atr.channel/videos/1829014923786401/).
Схоже, багато кому мариться, що Крим повернеться в Україну таким самим, як його здали Кремлю. Затягування з винесенням цього законопроекту до сесійної зали ВР, заяви деяких політиків про те, що мовно-культурної автономії буде, мовляв, цілком достатньо, свідчать саме про такі уявлення. Проте, маємо розуміти, що уявлення ті геть хибні. Ще стародавні знали, що неможливо двічі увійти в ту саму річку. А проста логіка і відчуття гідності мали б підказати нашим владцям, що наполягати на своїх умовах, після безславної здачі ворогові цілого народу, який не маючи права на своє військо, не будучи належним чином представленим у місцевій владі, міг покладатися лише на захист від української держави, від українського війська, є ще більшим підірванням довіри.
Фахівці вважають, що Крим може повернутися під український суверенітет в разі енергійного, активного подолання багатьох відтинків віртуальної дорожньої карти. І згода на утворення політичної автономії кримців, з внесенням відповідних змін до Конституції України є одним з її ключових етапів. Головна ж умова – усвідомлене прагнення не лише окремих членів Меджлісу, які сьогодні намагаються з усією можливою толерантністю просувати рішення цього питання, не лише киримлар, але цілого українського суспільства, яке застоюючи свою волю не може відмовляти в ній тим, хто пліч-о-пліч з ними протистоїть агресії Кремля. І саме тому будь-які цукерки в барвистій обгортці на кшталт мовно-культурної автономії (формально мають її навіть в сьогоднішньому Криму), прогнозовано будуть сприйматися кримцями як вияв нещирості, недовіри, бажання і далі узурпувати їх законні права і інтереси. Тож не втрачаймо гідності, товариство. Не даймо заскнілості знищити безцінний дар довіри між нашими народами. Маємо підтримати киримлар в їх прагненні бути не квартирантами, але господарями у власнім домі.

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 06.04.2018 > Тема "Резонанс"