Версiя для друку Обговорити в форумi

Шістдесят восьмий день голодування Володимира Балуха, дванадцятий – Олега Сенцова… Навіть там, в неволі, не маючи інших способів, ці незламні хлопці спалюють свої життя, відстоюючи Україну. П’ятий рік несхиляння перед окупаційною владою найбільшої організованої групи українських громадян Криму – його корінного народу. П’ятий рік невмотивованих обшуків, затримань, арештів, судилищ, викрадень, вбивств… Позавчорашнє викрадення і побиття депутата Курултаю Асана Егіза чергове в тому ряду. І кінця того ряду не видно. П’ятий рік продовжує тримати часточку українського неба над Кримом «Кримська світлиця».
Що ж робить моя влада, аби той жертовний спротив не став марним, не звівся до актів відчаю від безпросвітної безвиході? І далі вимахує прапорцями? Лякає клятого агресора вишиванками, погрозами наскаржитися дядьку Трампу? Скандує: «Крим-це-Україна» і оте, сумновідоме ще з 2014: «Тримайтеся»?
Скільки ще протримається Балух? А Сенцов? А десятки тисяч тих, хто, попри зраду власної влади, відкрито відстоювали Україну на півострові в часі агресії? А сотні тисяч тих, які хоч і не виходили на жодні демонстрації, але не відхрестилися від свого українства, які ще сподіваються і чекають? Як часто моя велеречива влада згадує про них, окрім чергової річниці початку окупації та вшанування пам’яті жертв депортації? І чи згадала б вона про полишених під владою окупанта своїх громадян, якби не згуртованість кримців, якби не їх перманентний тиск на неї?
– Безпідставні наклепи на першу за всі роки народну владу! – чуємо на те від записних патріотів – отих, що радять забути назавжди про скацаплений Крим, про «інфікований русским миром» Донбас, тих, що на догоду окупанту розіп’яли «Кримську світлицю», тих, що синіють від крику, опонуючи навіть самій думці про появу національно-територіальної автономії автохтонного народу в часі повернення півострова під українську юрисдикцію. – Що, мовляв, може українська влада там, де Кремль навіть перемовників з Заходу ігнорує!
А й справді, що ж від неї можемо вимагати там, де навіть дядько Трамп нічого не може вдіяти?
Найперше, мала б познімати з себе облудні шаманські брязкальця на кшталт «рехвоматорська», «проєвропейська», «проукраїнська», за якими так легко ховати мафіозне мурло. Влада має бути виконавцем волі української нації, отже, ніяка не про-, а українською за духом і суттю своєю. Ця вимога є ключовою, не виконавши якої, прирікаємо країну на подальшу деградацію, з дуже скорою втратою Незалежності і самої державності.
Якісно нові вибори, які маємо застояти саме зараз, є єдиною можливістю приведення у владу порядних, фахових людей – державців – замість грошових мішків чи їх ставлеників – відвертих мафіозі, нікчемних політиканів, брехливих популістів.
Мої обранці, замість влаштовувати шоу, будь те під банею ВР, чи в телеетерах, замість безкінечних «парламентських» канікул, футбольних матчів, депутатських спартакіад в часі війни з виїздами на пляжі Чорноморська, замість продукування тонн нестерпно смердячого шахрайством законодавчого мотлоху, яким введено в ступор весь державний механізм, мали б, натомість, забезпечити виконання Конституції – головного закону держави. Лише узгодивши всі закони відповідно до її статей, зможемо рухатись далі.
Мій Президент, замість пхати свого носа до парафії виконавчої влади, замість керування своїми парламентськими тітушками, замість намагання кувати гроші на зліплених на скору руку «богданах», на малопридатних в морських умовах річкових катерах, мав би згадати про накладені на нього Конституцією обов’язки верховного головнокомандувача, сконцентруватися саме на них. Адже Мінські угоди, автором яких він себе вважає, попри весь шквал критики, спущений на них, надали йому найголовніше – час для приведення оборони країни в стан, коли подальша агресія стає неприйнятною для ворога через непоправні втрати, які б він при тому зазнав. Наскільки ж продуктивно використано час, виміняний на поступки, за які ще доведеться платити малоприйнятну ціну? Може наші танкові заводи забезпечили українське військо найсучаснішими танками? Може ми збудували бодай сотню-другу вкрай потрібних нам бойових літаків, гелікоптерів власного виробництва, а чи закупили їх в Сполучених Штатів? А може ми, замість знищувати Південмаш, замість тримати його на голодному пайку, завантажили його замовленнями на бойові ракети найновіших модифікацій – для ракетно-космічних військ, для авіації, для флоту? З останнім, на щастя є певні зрушення: «Вільха», «Нептун», комплекс «Сапсан». Дуже хотілося б сподіватися, що то не лише демонстраційні зразки, що військо вже в найближчий час поставить їх на бойове чергування. Мовилось навіть про ПКР. Але ж чому тоді мій головнокомандувач списує на голки майже готовий потужний ракетний крейсер, який можна було б озброїти тими протикорабельними ракетами? Може мова йде про ПКР, заплановані виключно для будованого на його заводі «москітного» флоту?
Тим часом, махінації придворних жучків з металобрухтом, який поставляють у війська під виглядом бронетранспортерів, «заробляння» мільйонів на неякісному паливі для бойової техніки, перманентні нищення складів з десятками тисяч тонн неймовірно дорогих боєприпасів і відверте небажання пана Президента брати на себе відповідальність не лише за те неприкрите злодійство, а й за оборону Краю в цілому, мимоволі наводить на дуже невеселі думки.
Непорядність моєї влади, її невситима зажерливість, її корумпованість, її готовність заробляти на крові дуже скоро стали очевидними для урядів країн НАТО, яких вона патетично зве «нашими західними партнерами», і не лише для них. Є великі сумніви щодо того, наскільки радо вони самі визнають себе партнерами наших привладних ділків. В західному світі достатньо шахраїв, але владні інституції вибудувані таким чином, що доступ для непорядних людців туди практично закритий, а ті, що все ж просочуються, мають гарантовані шанси опинитися за гратами при першій же спробі переступити закон. Впевнений, що якби наша влада була якісно іншою, дбала б про свою націю, замість визискувати з неї останнє, якби на її слово можна було покладатися, мали б ми в нашій скруті підтримку з боку Заходу зовсім іншої якості і об’єму.
– От, знову, замість викривати хижацьку сутність Путіна, замість співчутливих слів Балуху, Сєнцову, він знову присікується до нашої влади, навколо якої – яка вже вона не є – мали б гуртуватися в часі цього лихоліття, – закинуть мені.
Найперше, маю великий сумнів щодо того, щоб мої бідкання, а чи сльозливі співчуття могли втішити Володимира чи Олега, хоч якось полегшити їх долю, наблизити час визволеня. Тут би на повну потугу мала викладатися держава, задіюючи не якогось одного медведчука, а всі можливі засоби – від міжнародних судів і правозахисних організацій, до омбудсменів і залучення впливових третіх осіб з країн, які мають партнерські стосунки з Москвою. Все те дуже непросто, але ж чого варта держава, яка мовчки спостерігає, як нищать її громадян?
Ще сумнівніше, щоб від моїх викриттів пану Путіну стане хоч якось зле. Путін – проблема Московії, і саме їй вирішувати її. Ще раз наголошую, що проблема не в путіних, які сьогодні одні, а завтра інші. Проблема навіть не в одвічній захланності Московії. Проблема якраз в нас самих. Продовжуючи миритися з засиллям наднаціональної мафії, не очистивши від неї владні структури, не навчившись контролювати свою владу на рівні інституцій, ми мало того, що прирікаємо себе на злидні, своїми руками руйнуємо власну країну, але й робимо її беззахисною перед зовнішніми посяганнями. Недарма ж кажуть, що на похиле дерево і кози скачуть. Маємо припинити врешті-решт дивитися на світ очима запобігливих пахолків, безруких, безмозких ідіотів, які лише й уміють, що скакати навприсядки за кусень з чужої тарілки. Не дозволяймо нашим привладним шахраям багатіти під виглядом збирання для нас, сірих, з миру по нитці.
Маємо поводитись гідно і робити правильні кроки. Не боротьба з корупцією – докорінне її знищення є правильним кроком. Маємо вирізати цю ракову пухлину зі свого організму безжально і якнайшвидше, доки вона не знищила нас. Те ж зі злодіями у владі. Правильним кроком є відсторонення грошових мішків від владних структур. Правильним кроком є позбавлення Президента дотичності до виконавчої влади з ліквідацією розгалудженої системи адміністрацій Президента, залишення за очільником держави представницьких функцій та функції верховного головнокомандувача.
Та навіть знищивши корупцію, навіть прибравши злодіїв від влади, країни не підняти, не реанімувавши її економіки. Економіка є серцем всякої держави, так само, як фінанси є її кров’ю. Лише запустивши ледь пульсуюче сьогодні серце української економіки, лише розігнавши по жилах животворну кров фінансів, зможемо збудувати справді потужне військо, з надійним ракетним щитом, з авіацією, флотом. Лише економічно потужна, надійно захищена держава з власним баченням свого шляху може розраховувати на належну повагу сусідів, незалежно від того, звати їх путіни чи качинські, межуємо з ними на сході чи на заході.
Ще однією болісною проблемою в Україні є мова. Нещодавно в одному телеінтерв’ю пані Ірина Фаріон цілком слушно докоряла московомовним українцям за упослідження, занехаяння мови української, ганила їх за те, що виїжджаючи в чехії-америки, вони легко навчаються щебетати чужою мовою, а українською гордують, віддаючи перевагу мові окупанта. Маємо справді величезну проблему з тим. Але вирішити її одними лише адміністративними заходами – жорсткими законами, постановами, які б заганяли хохлів в лоно калиново-солов’їної, як те пропонує пані Ірина, неможливо. Тут має бути цілий комплекс ініційованих і координованих державою заходів – системна політика на оздоровлення нації, де можливості освіти, чітко виписане мовне законодавство і привабливість країни з динамічно зростаючою економікою, країни, яка впевнено крокує до успіху, не залишать місця для сумнівів щодо того чи варто в Україні знати українську мову. Але про те іншим разом.
Сьогодні ж тиснемо на наших владців, аби швидко знаходили спосіб витягти з московської хурдиги засуджених нізащо наших хлопців!

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2018 > Тема "Резонанс"