Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2825)
З потоку життя (5960)
Душі криниця (3330)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1635)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАТР╤АРХ, ПИСЬМЕННИК ╤ ПОЛ╤ТИК ПРО УКРА╥НУ
12 липня в столичн╕й книгарн╕ «╢» в╕дбулася презентац╕я книги «Три розмови про...


Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
Спита╓те: проти кого боролись? Проти вс╕х, хто не хоче бачити Укра╖ну незалежною демократичною...


КОЛК╤ВСЬКА РЕСПУБЛ╤КА – ТЕРИТОР╤Я УКРА╥НСЬКО╥ СВОБОДИ У ВИР╤ В╤ЙНИ
Що ви зна╓те про республ╕ку, яка про╕снувала на окупован╕й н╕мцями Волин╕ ц╕лих п╕вроку?


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д К╤ММЕР╤ЙЦ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ В КАРТАХ
Презентац╕я ╕сторичного атласу «Terra Ucrainica» в╕дбулася в столичн╕й книгарн╕...


ЧОМУ КРИМ МОЖЕ БУТИ Т╤ЛЬКИ КРИМОМ, А НЕ ТАВРИДОЮ АБО ТАРТАР╤╢Ю
Слова "Кирим" ╕ "киримли" – однокоренев╕ ╕ говорять сам╕ за себе – чий насправд╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2018 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 01.06.2018
Оксана К╕сь, ╕сторик, автор досл╕дження про укра╖нок – пол╕тв'язн╕в ГУЛАГу: У ТАБОРАХ РОЛЬ СВЯЩЕНИКА БРАЛИ НА СЕБЕ Ж╤НКИ, НА ЩО В НОРМАЛЬНИХ УМОВАХ У ЖОДН╤Й ЦЕРКВ╤ НЕ МАЛИ Б ШАНСУ

Попри те, що репрес╕╖ проти укра╖нц╕в за ╖хн╕ нац╕ональн╕, пол╕тичн╕ та рел╕г╕йн╕ переконання ╓ одн╕╓ю ╕з найб╕льш траг╕чних стор╕нок нов╕тньо╖ укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, в╕тчизняна ╕сторична наука дос╕ не запропонувала жодного грунтовного досл╕дження повсякденного життя укра╖нських пол╕тв’язн╕в ГУЛАГу. Ц╕лковито невивченим залиша╓ться нев╕льницький досв╕д укра╖нських ж╕нок, тисячам з яких довелось в╕дбути багато рок╕в у радянських таборах та в’язницях.
Оксана К╕сь – автор першого ╕сторико-антрополог╕чного досл╕дження повсякденного життя укра╖нок – пол╕тв’язн╕в ГУЛАГу. У ╖╖ книз╕ «Укра╖нки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти» – понад сотня спогад╕в тих, кому пощастило вийти з-за колючого дроту. Зрештою, пощастило – не зовс╕м точне слово. Вистояли ╕ вижили т╕, хто мав незламну волю, хто чинив спротив гнобителям, хоча б др╕бний ╕ непом╕тний, але спротив. А головне, т╕, хто збер╕г моральн╕ ╕ християнськ╕ ц╕нност╕. Про це – наша розмова ╕з доктором ╕сторичних наук Оксаною К╕сь.
- Пан╕ Оксано, ви взялися за надзвичайно важку тему: ж╕нки ГУЛАГу й ╖хн╕ подальш╕ дол╕. Чому саме на не╖ припав ваш виб╕р?
- Загалом мене ц╕кавила ж╕ноча стратег╕я виживання у незвичайних обставинах. ╤ перша тема, до яко╖ я звернулася ран╕ше, була тема Голодомору. Виживання, пристосування, спротив, як ж╕нки давали соб╕ раду...
На вражених голодом теренах залишилися переважно ж╕нки ╕ д╕ти, бо чолов╕к╕в або репресували, або вони вт╕кали, ховаючись в╕д арешт╕в. Тому мене ц╕кавило, як ж╕нки рятували себе ╕ сво╖ родини, що з ними в╕дбувалося. Дал╕ вир╕шила подивитись на ╕нш╕ аспекти: на ж╕нок у нац╕онал╕стичному п╕дп╕лл╕, в ОУН, УПА. Бо це теж в╕йна, протистояння, ╕ досить лог╕чно в╕д ц╕╓╖ теми я перейшла до ГУЛАГу, бо багато п╕дп╕льниць були заарештован╕, засуджен╕ на дуже довг╕ терм╕ни ╕ в╕дбули ╖х у таборах та в’язницях. ╤ в ╖хн╕ спогади, кр╕м п╕дп╕лля, включений досить розлогий сюжет про табори.
Я вир╕шила звернути на це увагу, бо це така екстремальна ситуац╕я, коли укра╖нки вирван╕ ╕з свого природного соц╕ально-культурного середовища, опинились у дуже чужому ╕ нав╕ть ворожому оточенн╕. У мене була ╕люз╕я, що оск╕льки для укра╖нц╕в тема пол╕тичних репрес╕й ╓ дуже бол╕сною, ╕ год╕ знайти в Укра╖н╕ родину, яка б так чи ╕накше не постраждала в╕д пол╕тичних пересл╕дувань, мабуть, про це вже написано. Але з прикрим подивом виявила, що не написано. Що спогади ╓: опубл╕кован╕, неопубл╕кован╕. Арх╕вн╕, у форм╕ ╕нтерв’ю, але якось досл╕дники не завдали соб╕ труду проанал╕зувати, як люди виживали у тих обставинах, у нелюдських умовах.
╤ коли я це зрозум╕ла, то вир╕шила, що  мушу це зробити. Хоча емоц╕йно дуже важко у ц╕ спогади занурюватись. Особливо, коли ти ╕з цими ж╕нками под╕ля╓ш ╕ ту саму нац╕ю, ╕ ту саму стать. Але, з ╕ншого боку, ц╕ ж╕нки пишуть про себе, ╕ про св╕й досв╕д не т╕льки як жертви, хоч фактично вони зазнали нелюдських страждань, принижень, перейшли через страшн╕ терп╕ння. ╥хн╕ розпов╕д╕ про пережите – це розпов╕д╕ людей, як╕ перемогли. Розпов╕д╕ людей, яким вдалось вижити ╕ самим фактом свого виживання подолати режим, який був нац╕лений на ╖хн╓ знищення. ╤ розпов╕даючи про пережите, вони роблять це з горд╕стю ╕ г╕дн╕стю. Саме цей в╕дт╕нок ╖хн╕х спогад╕в допом╕г мен╕ писати книгу в такому ключ╕ – про силу духу ж╕нок, про ╖хню сол╕дарн╕сть ╕ про ╖хню г╕дн╕сть.
- У вас в родин╕, чи серед знайомих не було репресованих?
- В мо╖й родин╕ не було, а в мого чолов╕ка д╕дусь був репресований. Це був осв╕чений чолов╕к, в╕н знав к╕лька мов ╕ п╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ був змушений утримувати родину, працюючи на пошт╕. ╤ коли повернулися радянськ╕ в╕йська, його було засуджено як колаборанта ╕ вислано до табору в Караганд╕, де в╕н перебував 18 рок╕в. Зв╕дти повернувся ╕ ф╕зично, ╕ псих╕чно скал╕ченим. Як розпов╕дала свекруха, яка тод╕ була д╕вчинкою-п╕дл╕тком, перше, що в╕н зробив, це понав╕шував замки на вс╕ шафки, де збер╕галися продукти. Очевидно, що людина дуже терп╕ла в╕д голоду. Хоч дружина, яка виживала сама ╕з трьома д╕тьми, посилала йому посилки ╕з харчами, завдяки яким в╕н вижив. Але переступивши пор╕г р╕дно╖ хати, в╕н упав: сили залишили.
Тобто, це ╓диний сюжет ╕ не те, що спонукало мене зац╕кавитися ж╕ночим нев╕льництвом. Колись давно я мала ╕нтерв’ю в межах зовс╕м ╕ншого ╕сторичного проекту: з колишньою остарбайтеркою, яка була на примусових роботах у Н╕меччин╕. П╕сля цього в СРСР ╖╖ звинуватили у колаборантств╕ й заслали в радянськ╕ табори. Вона дуже коротко про це розпов╕дала: к╕лька еп╕зод╕в страждань, хвороб, смерт╕, про те, в яких умовах жили, але говорила з дуже дивною ╕нтонац╕╓ю: «Вони хот╕ли нас убивати, а ми жили. Ми були дуже хитр╕, ми виживали, варили трави, л╕кували наш╕ рани ╕ хвороби»...
Коли ми ма╓мо справу з╕ спогадами, повинн╕ розум╕ти, що це св╕дчення людей, як╕ вижили, подолали режим. Т╕, хто загинув, уже н╕чого не може розпов╕сти, тому в спогадах ╓ дуже багато сюжет╕в про ╕нших ж╕нок. Мен╕ зда╓ться, що це сво╓р╕дний спос╕б сол╕дарност╕, коли ж╕нки, розпов╕даючи про тих хто вже не може про себе розпов╕сти, таким чином доносять до нас ╕ ╖хн╕ ╕стор╕╖.
У мо╖й книжц╕ використан╕ спогади 120 ж╕нок. Не вс╕ вони укра╖нки, ╓ ╓врейки, рос╕янки родом з Укра╖ни, деяк╕ – ╕ноземки, як╕ були в таборах поруч з укра╖нками. Але б╕льш╕сть ╕з них – мешканц╕ Зах╕дно╖ Укра╖ни, звинувачен╕ у зв’язках ╕з нац╕онал╕стичним п╕дп╕ллям. Вони почували певну м╕с╕ю – засв╕дчити про злочин тотал╕тарного режиму, про те, що вони пережили в таборах. Тому це специф╕чна група, яка не презенту╓ вс╕х ж╕нок Укра╖ни.
- Що вас найб╕льше вразило у цих спогадах?
- Мене вражали р╕зн╕ реч╕. Було багато одкровень. Найб╕льше мене вразило те, що пов’язано ╕з християнською в╕рою ╕ рел╕г╕йними практиками. Очевидно, що в таборах, у в’язницях в╕дразу п╕сля ув’язнення п╕д час допит╕в, сл╕дства ж╕нки дуже страждали, над ними знущалися ╕ ф╕зично, ╕ сексуально, ╕ психолог╕чно. Тому ж╕нки в╕руюч╕ зверталися за п╕дтримкою духовною, за силою до Бога, до Матер╕ Божо╖. Персональна молитва, ╕нтимне сп╕лкування з Богом було поширеною практикою. Багато ж╕нок пишуть про р╕зн╕ одкровення, про явлення Богоматер╕ в снах. Для них це була значуща частина життя. Вони молилися ╕ гуртом: на вервичц╕, за здоров’я одна одно╖, коли хвор╕ли, коли вели на допити, коли були велик╕ терп╕ння... Але для б╕льшост╕ ж╕нок ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни щонед╕льна служба Божа була нев╕д’╓мною частиною ╖х життя. ╤ потреба в н╕й спонукала ╖х влаштовувати ╕мпров╕зован╕ Богослуж╕ння у ж╕ночих таборах, де не було священик╕в, де було заборонено будь-як╕ в╕дправи. Вони служили Л╕тург╕╖, в╕дновлювали Службу Божу по пам’ят╕, сам╕ виконували рол╕ священика, дяка, хору... Та╓мно, бо за це карали. Сп╕йман╕ на гарячому, вони могли опинитися в карцер╕, бараках посиленого режиму, а це майже вирок.
╤ попри все вони намагались це робити. Часом роль священика виконувала монахиня, в ╕нших спогадах – донька священика, ще в ╕нших – д╕вчина, яка була л╕дером п╕дп╕лля ╕ в╕дчувала моральний обов’язок п╕дтримати  сво╖х подруг. Ц╕ ж╕нки в таборах, позбавлен╕ вс╕х прав, вс╕х можливостей, вс╕х ресурс╕в, абсолютно безправн╕ люди на меж╕ життя ╕ смерт╕, виснажен╕, хвор╕, голодн╕ тим не менше отримали ун╕кальний досв╕д емансипац╕╖, випробували себе в т╕й д╕лянц╕, коли в нормальних умовах не могли б зд╕йснити цю м╕с╕ю. Н╕ тод╕, н╕ тепер, ан╕ в греко-католицьк╕й церкв╕, ан╕ в православн╕й в звичайних обставинах вони не мали шанс╕в на це. Лише там.
- Як розц╕ню╓ це церква?
- Я припускаю, що церква суворо до цього ставиться. Але що важливо: в╕руюч╕ люди, вони ж св╕дом╕ були, що порушують церковний канон, але духовно-християнська потреба перевищила церковне табу. ╤ ж╕нки, як╕ виконували рол╕ священик╕в, ╕ т╕, хто були присутн╕ми на таких службах, пишуть про це з таким п╕днесенням, з такою горд╕стю про те, який вплив це мало на присутн╕х там ж╕нок, як це п╕дн╕мало ╖хн╕й моральний дух, якою це було для них важливою нагодою трохи збадьоритися в тих гн╕тючих обставинах... Кр╕м  того, вони використовували це як нагоду поговорити про батьк╕вщину, про р╕дних, згуртуватися довкола сво╓╖ культури, сво╖х традиц╕й.  Вони повертались до того, що ╓ справжн╓, значуще,  ╕ таким чином збер╕гали сво╓ людське ╓ство.
- Д╕тей, народжених у таборах, теж ж╕нки-священики хрестили?
- З хрещенням д╕тей було складн╕ше, хоча д╕ти у таборах були, ж╕нки потрапляли у неволю ╕ ваг╕тними, ╕ з д╕тьми на руках. Але д╕тей утримували окремо в╕д ж╕нок – у яслях за межами табор╕в. Вони вважались «в╕льними громадянами» Радянського Союзу. Ж╕нок допускали лише до годування малюк╕в, поки було молоко. Якщо молока не ставало, то на тому зак╕нчувалися й побачення. Я чула, що д╕тей хрестили на п╕зн╕ших етапах ГУЛАГу уже п╕сля смерт╕ Стал╕на, були деяк╕ пом’якшення режиму, л╕берал╕зац╕я правил. Траплялися випадки, що можна було комусь доручити, передоручити ╕ дитинку охрестити та╓мно чи нап╕вта╓мно. З╕ шлюбами було складн╕ше, хоча ╓ к╕лька задокументованих випадк╕в укладення шлюб╕в п╕д час повстань, зокрема, норильського, коли в’язн╕ на якийсь час встановили свою владу в таборах. Тод╕ священики обв╕нчали к╕лька пар.
- Я знаю багатьох людей, як╕ попри пережит╕ неймов╕рн╕ страждання у таборах ╕ тюрмах дожили до глибоко╖ старост╕. ╤ зараз ╓ ще чимало св╕дк╕в тих под╕й. Як ви дума╓те, що дало ╖м довгол╕ття: незламний дух, тривале голодування, до якого наш╕ сучасники вдаються як до л╕кувально╖ процедури, чи ще щось?
- Читала я, що у людей, як╕ пережили суворий голод, щось в╕дбува╓ться в орган╕зм╕, зб╕льшу╓ться тривал╕сть життя. Наск╕льки це правда – не можу судити. Мабуть, про це потр╕бно запитувати ф╕з╕олог╕в. Але це в╕домий феномен. ╤нша р╕ч, що п╕сля тривалого перебування в таборах у багатьох ╕з них дуже п╕д╕рване здоров’я. Ж╕нки набули таких хрон╕чних захворювань, кал╕цтв, як╕ залишилися з ними на все життя. Але мене вража╓ ╕нше: людям, як╕ перейшли через таке жах╕ття, вдалося в╕дновитися психолог╕чно ╕ залишитися людьми у повному сенс╕ слова. Створити родини, мати друз╕в, не озлобитись ╕ адаптуватись у сусп╕льство, яке вчинило над ними таку жорстоку наругу.
- Наск╕льки досл╕дження рос╕йських вчених правдив╕ ╕ наск╕льки в╕др╕зняються в╕д вашого?
- Рос╕йськ╕ досл╕дниц╕ (╖х ╓ к╕лька, як╕ дуже глибоко анал╕зують тему ГУЛАГу, зокрема, ╕ ж╕нок-нев╕льниць), вони зосереджуються на темах, як на мене, як╕ лежать на поверхн╕. В чому ж╕ноча особлив╕сть – материнство, сексуальне насильство. Ц╕ теми у них досить докладно пропрацьовано ╕ рос╕йськ╕ публ╕кац╕╖ можна пом╕тити. Сама особлив╕сть ж╕нок-рос╕янок поляга╓ в тому, що б╕льш╕сть ╕з них не були в опозиц╕╖ до радянського режиму. Це були радянськ╕ ж╕нки: дружини «зрадник╕в батьк╕вщини», часом – нав╕ть парт╕йн╕ актив╕стки, в╕ддан╕ комун╕стки, як╕ в таборах почувались дещо розгубленими ╕ вважали, що це сталась помилка. У них було менше чинник╕в, як╕ могли спонукати до спротиву проти того, що з ними в╕дбувалось. Укра╖нки, як╕ мали пол╕тичн╕, нац╕онал╕стичн╕ погляди, як╕ почували, що Радянський Союз – це ╓ ворог, вважали сво╓ перебування в таборах продовженням боротьби. ╤ це давало ╖м мотивац╕ю жити, бо загинути, значить, здатися. Пол╕тичн╕ погляди, як╕ мали укра╖нки, польки, ж╕нки ╕з прибалт╕йських кра╖н, яких також було чимало, це був власне той чинник, який сприяв виживанню, оск╕льки спонукав ж╕нок протид╕яти руйн╕вному впливов╕ режиму.
В рос╕йських спогадах, ╕ сам╕ рос╕йськ╕ письменниц╕ це зазначають, протистояння радянському режиму, його критики у ╖хн╕х сп╕вв╕тчизниць фактично не було. Вони у розпач╕ в╕д приводу того, що в╕дбува╓ться, але вони не опонують.
- Ви заторкнули тему, яка тривалий час була п╕д «сором’язливим» табу: тему таб╕рного насилля, зокрема, сексуального. Що спонукало вас це зробити?
- Рос╕йськ╕ досл╕дниц╕ зазначають, що нав╕ть при величезн╕й к╕лькост╕ спогад╕в ця тема зрина╓ вкрай р╕дко. ╤ практично ╓ лише одне, дуже натурал╕стичне, жорстоке у сво╖й правдивост╕ одкровення – в╕дома публ╕кац╕я ╢лени Гл╕нки, яка назива╓ться «Колимський трамвай». Про групове згвалтування в’язнями-крим╕нальниками ж╕нок у трюм╕ корабля, яким ╖х етапом везли до табор╕в по ╢н╕сею. Дуже криваве – боляче читати, але це ╓дине св╕дчення. Сам╕ ж╕нки про це практично мовчать, хоча об’╓ктивно, як вважають досл╕дники ГУЛАГу, жодна ж╕нка не була убезпечена в╕д згвалтування. ╤ в╕рог╕дно, дуже багато ж╕нок справд╕ зазнали сексуально╖ наруги не т╕льки у форм╕ роздягання, оголення при обшуках, а й у форм╕ згвалтувань.
╤нша справа, що в укра╖нськ╕й, ╓вропейськ╕й культур╕ загалом ╓ тенденц╕я стигматизувати жертв насильства. Як правило, ж╕нок-жертв згвалтування звинувачують, що вони неправильно повелися: спровокували, дозволили... ╤ оця загроза, осуд ╕ сором, який ж╕нки почувають за те, що з ними в╕дбулося, ╖х додатково травму╓ ╕ спонука╓ мовчати. Вони не говорять про це  тому, що бояться, що ╖х засудять, що ╖х не почують, не зрозум╕ють, а зроблять винними за те, що сталося. В спогадах якщо ╕ йдеться про це, то якимись натяками. Мовляв, я чула, це сталося з мо╓ю подругою, але н╕коли це не св╕дчення про особисте.
Наприклад, в одному ╕з спогад╕в йдеться про те, що в’язн╕-крим╕нальники ув╕рвалися до бараку. Адм╕н╕страц╕я ╕ охоронц╕ потурали цим речам ╕ часом нев╕льницями розплачувалися ╕з крим╕нальниками за певн╕ послуги. ╤ ось колишня нев╕льниця розпов╕да╓, що крим╕нальники гвалтували вс╕х ж╕нок, жорстоко били ╖х при цьому, але к╕льком ╕з них, включно з автором цих спогад╕в, вдалося заховатися в кутку ╕ уникнути наруги. В╕рог╕дно, ╖м не вдалося цього уникнути. Але ж╕нка не готова це визнати, розпов╕сти, под╕литися.
Про це не прийнято говорити, але якщо така велика к╕льк╕сть ж╕нок зазнала таких травм, ми мусимо подумати, як це позначилось на ╖хньому житт╕, як це позначилось на ╖хн╕й подальш╕й повед╕нц╕, на ╖хньому ставленн╕ до власних д╕тей. Бо колективн╕ травми не зникають, якщо вони не проговорен╕, не пропрацьован╕, не вив╕льнен╕. Вони можуть передаватись покол╕ннями, под╕бно як травма Голодомору, Голокосту...
Про Голокост почали говорити ран╕ше ╕ це може бути для нас моделлю, як нам потр╕бно працювати з нашими нац╕ональними травмами. Це дуже болючий досв╕д, в╕д якого можна було б в╕двернутись, адже т╕ люди вже майже в╕д╕йшли, а ми цього не знали, то може краще ╕ не знати....
Неправда, не знати – не означа╓ зв╕льнитися. Тому що ц╕ реч╕ могли залишатися у повед╕нкових практиках, як╕ працювали в родинах.  ╤ якщо ми це не витягнемо ╕з себе, воно продовжуватиме отруювати наше життя. Воно буде таким яким ╓ – безпорадним у багатьох в╕дношеннях, пасивним, корумпованим...
Я щиро в╕рю, зараз почалися грунтовн╕ досл╕дження, якими займаються соц╕альн╕ психологи. Вони досл╕джують,  як проявля╓ себе м╕жпокол╕нн╓ва травма Голодомору, як вона познача╓ться не лише на наших харчових звичках ╕ традиц╕ях, але й на соц╕альних вза╓мод╕ях, питаннях дов╕ри.
Зокрема, фетишистське ставлення до хл╕ба притаманне лише в Укра╖н╕. ╤ ще одне: люди, як╕ пережили трагед╕ю табор╕в, трагед╕ю репрес╕й та Голодомору, дуже мало про це говорили нав╕ть р╕дним для того щоб убезпечити ╖х. Багато з них так ╕ померли, а нащадки не знали, що ╕з ними в╕дбувалось, що вони пережили. Але разом ╕з тим набут╕ в родин╕ ц╕нност╕, як╕сь повед╕нков╕ реч╕, як╕сь практики вони несуть дал╕. ╤ якщо ми не спробу╓мо зазирнути в те першоджерело, то навряд чи зможемо роз╕братись, чому молодь така, чому ми сам╕ н╕як не можемо виборсатись ╕з радянського ментал╕тету.
Тому я дуже хочу в╕рити, що моя книжка допоможе у цьому д╕алогу.  Я св╕домо включала у не╖ багато цитат ╕з спогад╕в ж╕нок, бо ╕ншого способу ╕з цими спогадами познайомитись нема╓. Багато ╕з них недоступн╕ ф╕зично. Або дуже малий наклад публ╕кац╕й, або це арх╕вн╕ матер╕али. Я дуже хот╕ла, щоб ╖хн╕ голоси звучали, щоб ц╕ ж╕нки проговорили св╕й б╕ль. ╤ зна╓те, вже п╕сля того, як книжка вийшла, мен╕ почали писати зовс╕м незнайом╕ люди. Пишуть, у мене там були бабуся ╕ д╕дусь, вони н╕чого не розпов╕дали ╕ вже померли. ╤ в мене таке в╕дчуття, н╕би я поговорила ╕з ними...
╤ я раптом зрозум╕ла, що це може ╕ так працювати. А з другого боку мен╕ б дуже хот╕лося, щоб ми почали слухати людей, як╕ перейшли кр╕зь так╕ жах╕ття.  Власне, не для годиться, не тому, що зараз такий проект. Бо  колись Ющенко п╕дняв тему Голодомору, вс╕ поб╕гли записувати спогади, опубл╕кували ╖х ╕ все. Треба зрозум╕ти, що в╕дбулося ╕з тим покол╕нням людей ╕ що це означа╓ для нас в результат╕.
- Якою була реакц╕я на книгу, чи не звучало на вашу адресу якихось погроз?
- Якось Бог милував. Поки що в╕дгуки, як╕ я чула, були вдячними. Б╕льше того, коли книжка вже вийшла, до мене почали зголошуватись р╕зн╕ люди з тим, що у них також ╓ спогади родич╕в. Часом, нав╕ть опубл╕кован╕, але м╕зерним накладом, брошуркою, так би мовити, для родинного вжитку, як с╕мейн╕ пам’ятки, як╕ роздавали лише родичам ╕ друзям. Я про них не знала ╕ була б так ╕ не д╕зналась, якби вони не почули про мою книжку ╕ не зрозум╕ли, що це ма╓ ц╕нн╕сть не т╕льки як родинна ╕стор╕я, але як ╕сторичний документ ╕ що цей спогад важливий, щоб зрозум╕ти складн╕ш╕ реч╕. Якщо мова п╕де про перевидання книжки (вже ╓ так╕ ╕де╖), то я включу туди ширше коло спогад╕в, як╕ вже зринули п╕сля того.
- Ви презенту╓те свою книгу у р╕зних рег╕онах. Чи ╓ р╕зниця у сприйнятт╕ ц╕╓╖ страшно╖ правди?
- Загалом сприймають добре. ╤нша справа, що в кожному м╕ст╕ р╕зна аудитор╕я,  ╕нший склад присутн╕х, ╕нша реакц╕я, ╕нш╕ запитання. Часами це дуже непрогнозовано.
Скаж╕мо, в Одес╕,  де «ж╕нки-пол╕тв’язн╕» - не найактуальн╕ша тема, в обласн╕й ун╕версальн╕й б╕бл╕отец╕, де в╕дбувалась презентац╕я, кр╕м ц╕лком  оч╕куваних мною студент╕в, фахових ╕сторик╕в, викладач╕в, досл╕дник╕в, було чимало людей середнього ╕ старшого в╕ку, як╕ ╓ актив╕стами громадських правозахисних орган╕зац╕й. ╤ ╖хн╕ запитання дуже в╕др╕знялися в╕д того, про що зазвичай питають студенти. ╥х ц╕кавили питання, пов’язан╕ з реаб╕л╕тац╕╓ю цих ж╕нок, досв╕д ре╕нтеграц╕╖ п╕сля зв╕льнення. Тобто зрозум╕ло, що сам╕ запитання були зумовлен╕ профес╕йними чи громадськими ╕нтересами.
Але кр╕м всього ╕ншого, в Одес╕ я дуже гостро в╕дчула, що для людей, як╕ з╕бралися в зал╕, було дуже важливо, що це укра╖нська мова,   укра╖нська книжка, укра╖нська тема. В Одес╕ – де укра╖нське питання ╓ чутлив╕шим, н╕ж у Тернопол╕ чи в Луцьку. В Харков╕, в ун╕верситет╕ було б╕льше студент╕в, молодих досл╕дник╕в, яких б╕льше ц╕кавили методики анал╕зу, робота з джерелами, тобто техн╕чний б╕к справи.
- А сам╕ люди, ╖х дол╕ зач╕пають?
- Дуже. П╕сля завершення зустр╕ч╕, коли слухач╕ п╕дходили за книгами, автографами, одна ╕з них сказала, що проплакала всю мою лекц╕ю.  Я сама, коли працювала ╕з цими матер╕алами, не могла в╕дсторонитися, думала, що це т╕льки у мене проблема ╕з дистанц╕юванням, емоц╕йною заангажован╕стю, але прочитала про ╓врейок-досл╕дниць, як╕ вивчали ж╕ночий досв╕д Голокосту ╕ також ототожнювали себе ╕з жертвами, ╕ зрозум╕ла: вибору нема. Це безальтернативно – ти сп╕впережива╓ш.
╢дине, що  я намагалася – не ятрити рани. Не ман╕пулювати ╖хн╕м болем, ╖хн╕ми стражданнями.  Звичайно, я пишу про те,  що вони терп╕ли ╕ як терп╕ли, але сво╖м завданням я бачила показати ╖хн╕ зусилля, прийоми, практики, завдяки яким вони намагалися залишатися людьми, ж╕нками, християнками, нац╕онал╕стками, укра╖нками, як вони намагалися зачепитися за будь-яку нагоду п╕дтримувати свою соц╕альну ╕дентичн╕сть, п╕дтримувати сво╖ погляди, переконання, триматись за т╕ ц╕нност╕, як╕ давали ╖м шанс збер╕гати свою особист╕сть, не зруйнуватися у таборах.
Тому з одного боку ця книжка про страждання, а з ╕ншого – про зусилля, як╕ ц╕ ж╕нки докладали, щоб за всяку ц╕ну вижити ╕ вижити з г╕дн╕стю.
- Ще одна дражлива тема: зрадництво. Чи було воно серед тих, кому ви присвятили свою книгу?
- Я припускаю, що було ╕ не могло не бути. В таких жорстоких умовах далеко не в ус╕х людей проявляються найкращ╕ якост╕. В критичних обставинах люди поводяться по-р╕зному. Багато досл╕дник╕в пишуть, ╕ в спогадах, переважно чолов╕чих, ╓ про вовч╕ закони. Але, що характерно – в укра╖нських спогадах нема╓ згадок про те, що хтось поводився не так – зраджував, стукачив, намагався вижити за рахунок ╕нших. Мен╕ було прикро, що нема╓ тако╖ ╕нформац╕╖. Це дало б можлив╕сть показати р╕зн╕ сторони. Але пот╕м зрозум╕ла, чому ж╕нки говорять про позитивн╕ практики й ╕гнорують негатив. Вони так активно пишуть про сол╕дарн╕сть, вза╓модопомогу, п╕дтримку,  про р╕зн╕ форми ж╕ночо╖ сп╕впрац╕, бо саме це сприяло виживанню!
- Як пояснити, що багато ж╕нок, пройшовши пекло табор╕в ╕ вийшовши на волю, залишались у м╕стах ╕ селах неподал╕к сво╓╖ каторги?
- Деяк╕ ж╕нки в спогадах пояснюють це. На  к╕лька рок╕в вони мусили залишатись на примусовому поселенн╕. Але чимало залишились ╕ на довший час. Насамперед, тому, що ╖м не дуже було куди повертатись. ╥хн╕ родини були вивезен╕ на Сиб╕р, знищен╕ по таборах.
Друге – повертатися з чим? Намагалися заробити соб╕ якийсь стартовий кап╕тал, щоб почуватися впевнен╕ше. Але часто р╕к зв╕льнення був роком одруження ╕ наступний – народження дитини. Ц╕ ж╕нки намагалися надолужити втрачене, тому не ст╕льки думали про повернення на батьк╕вщину, а про те, щоб встигнути прожити нормальне людське життя, створити св╕й куточок ╕, обростаючи родиною, ос╕дали там.
Кр╕м того, вони не були там одинок╕: створювали там громаду, д╕аспору, тобто середовище людей, як╕ под╕ляли сп╕льний досв╕д. Для них це була сп╕льнота. За таб╕рн╕ ворота вони виходили н╕ з чим ╕ могли покладатись лише на сво╖х посестер, як╕ виходили ран╕ше ╕ вже могли под╕литись ╕з ними куточком, коп╕йчиною чи бодай шматком хл╕ба. Таке нев╕льницьке побратимство працювало не т╕льки в таборах, але й поза ними ╕ для багатьох т╕, з ким вони були в невол╕, були найближчими ╕ найр╕дн╕шими людьми. Адже родина не бачила,  через що вони пройшли.
- Яким буде нове досл╕дження?
- Я ще не можу з цього приводу н╕чого сказати, бо щойно захистила докторську, але це також означа╓, що треба думати про перспективи ╕ншого досл╕дження, я ще не вир╕шила якого. Думаю, що цю книжку доведеться перевидати, адже несправедливо, що до не╖ не ув╕йшли спогади, як╕ тепер виринули на поверхню. Деяк╕ з них – з ун╕кальними сюжетами, ╓ ╕дея про переклад на англ╕йську мову.
Н╕нель Кис╕левська
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2018 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20034

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков