Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2825)
З потоку життя (5960)
Душі криниця (3330)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1635)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОК╤П: “ДАЙ, БОЖЕ, ДОЖАТИ!”
У день Прокопа (21 липня) на б╕льшост╕ терен Укра╖ни, окр╕м п╕вдня, де хл╕б дозр╕ва╓ скор╕ше,...


ПОЕЗ╤Я ОЛЕГА КРАВЧЕНКА
Ветеран укра╖нсько╖ журнал╕стики Олег Олекс╕йович Кравченко народився в с╕м’╖ вчителя 29...


Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
(Продовження. Початок у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» №23-28)


СВ╤Т ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Нещодавно в Ки╓в╕ в рамках М╕жнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко ╓дна╓...


ПЕТРО ПОЧИНА╢ ЗАЖИН
Свято апостол╕в Петра ╕ Павла (12 липня) символ╕зу╓ п╕дготовку до жнив; а в деяких рег╕онах...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 01.06.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО

ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ

Автор ц╕╓╖ доб╕рки, Володимир Петрович САЧКО, об’явився на св╕т в бойк╕вськ╕й хат╕, при потоц╕ р╕ки Оп╕р, в багатод╕тн╕й с╕м’╖ зал╕зничника Сачка Петра Григоровича, в сел╕ Лавочне Славського району Дрогобицько╖ област╕. Л╕тнього ранку, 11-го червня 1954-го року, вперше криком сво╖м спов╕стив гори про св╕й прих╕д. Продовжу╓ кричати й зараз у сво╖х поетичних творах – художн╕ми засобами в картинах, пам’ятниках, мемор╕алах борцям за волю Укра╖ни.
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного братерства». З Молитвою в серц╕, Ангелом – Охоронцем на плеч╕, з оптим╕змом ╕ в╕рою в день прийдешн╕й творив, творить ╕, дай, Боже, творити буде на славу р╕дному Краю: Бойк╕вщин╕, Галичин╕, Неньц╕-Укра╖н╕. Мешка╓ ╕ працю╓-творить у м╕ст╕ Львов╕.

Володимир САЧКО
 
Опов╕дка про Божу Справедливость майбуття
Так Бог в Гааз╕ надоумив суд, -
щоб вже пов╕к позбутися облуд
недолюдк╕в безбожного кремля
забрати в пекло! - т╕шиться земля!
Гаазький Трибунал постановив:
Союз Москв╕ ╕ Пеклу присудив!
Зласт╕вков╕ли миру голоси, -
кордони визнали УКРА╥НИ-РУСИ.
╤ Дон, й Кубань чудово знають Мову.
Орел в╕ддали, Брянщину чудову.
Ворон╕жчина почала благати,
щоб ╕ ╖╖ взяли брати до хати.
Й згорьований Сиб╕р, й Зелений Клин,
й на Магаданщин╕ сид╕в з нас не один…
╤ Колима, ╕ Соловки, й ╤нта, -
повсюдно правда пам’яти свята.
К╕стками нашими прокладен╕ дороги
до м╕ст московських: тюрми ╕ остроги,
кат╕вн╕, божев╕льн╕, каземати –
на все ╓ право: ВКРА╥Н╤ЗУВАТИ!!!
Мемор╕алом стане Московщина, -
насадимо топол╕ ╕ калину…
Топол╕ - щоби в╕ттями до Бога!
Калину - щоби кв╕тнула Дорога!!!

***
О, Бойк╕вщинО! Прядена сльозами,
плачами виткана ╕ вишита ╕з болю, -
в жалоб╕ за загиблими синами,
що боронили Незалежн╕сть, Волю.
Стежки буремн╕ з синьо-жовтим смутком,
повстанськими шляхами йшла до Вол╕,
вже й Незалежн╕сть – зоряним здобутком
╕ жертв на в╕втар складено довол╕…
Обрусом чистим застели ридання,
пла╖ ╕зранен╕ пристелюй рушниками!
╤з ночи пр╕ч! – Стр╕чай сво╓ св╕тання!
До сонця в╕дкривай св╕танку брами!!!

Сх╕д. Д╕ти в╕йни
Покатовано топол╕, шанц╕ зрит╕ –
небо в╕д багрянц╕в палахке.
Мерзнуть по ру╖нах «недобит╕», -
у д╕тей в╕йни життя жахке.
Трет╕й р╕к ховаються в╕д страху, -
школи поруйновано давно.
╤з АТО «артисти дали маху» -
майже, як в «сов╓цькому к╕но»…

Кордони – Благодать Божа
В╕нчик сонця злототканий в розкв╕тах хрест╕в.
Св╕т мовчить, не скоро встане, - з страху он╕м╕в.
Св╕т стурбован╕сть покаже ╕ занепоко╓ння.
Буде в нас з тобою, враже, «мирне заспоко╓ння»!
Проженемо вор╕женьк╕в промосковську рать, -
На кордонах стануть веж╕ – Божа Благодать!

З╕рки Геро╖в
Нам в╕сник лине в╕д престолу ╕стини, -
стежинами в╕д сонечка летить.
Просв╕тлен╕ стежки з╕рками ╕скряно -
з╕рки Геро╖в зорять щастя мить.
З св╕туч╕стю з╕рок пан╕кадильною
пройдем дороги райдужно-огненн╕,
з жертовн╕стю, ╕з свят╕стю нед╕льною
у мирн╕ дн╕ Христом благословенн╕.

Голуб над Укра╖ною
Жайвори с╕ють сонячн╕ зерна,
тонко тр╕олями перекладають.
Благословення Господн╓ поверне
мирне життя для стражденного краю.
Благословенн╕ ус╕, хто проща╓,
щоб без злоп╕мсти ╕з ядью зм╕╖ною…
Голуб у неб╕ безпечно л╕та╓,
в мирному неб╕ понад Укра╖ною!

Плащаниця й розп’яття на перехрест╕ шлях╕в
В нов╕й сорочц╕ райдужиться день,
на обр╕╖ медова сонця чаша.
У п╕днебесс╕ пташок розтелень,
а перед нами – Плащаниця наша.
На роздор╕жжу - перехрестях Дол╕
об╕цянок зм╕╖них повна хата –
гучних об╕цянок наслухались довол╕,
а при дороз╕ НЕНЬКА роз╕пнята…
╤ найб╕дн╕ша за вселенську паству,
найкорумпован╕ша серед жебрак╕в…
Не даймо, браття, МАТЕР╤ пропасти
на перехрест╕ обраних шлях╕в!

Кордон
Вежа – круча,
З╕ сходу кривди т╕нь падуча
поля розцв╕чу╓ на мак.
Зведем кордони, веж╕ – круч╕,
щоб «рус – с – ск╕й м╕р» в багн╕ закляк.

Дух В╕ри
Десь в вишин╕, в небес височин╕
летять до вир╕╖в думки в самотин╕.
Полин у росах з горя посив╕в,
а смуток з серця в небо сполов╕в…
До сторож╕в, що неба вись пильнують,
до ковал╕в, що Правду Божу кують, -
Дух В╕ри добувають ╕з вогн╕в, -
в горнил╕ Неба, - там наш ДУХ розцв╕в!

Московська с╕ть кайдан╕в
Розперезався пут╕нський гармидер,
╕з Укра╖ни Крим п╕дступно видер…
Нема╓ меж нахабству св╕токрад╕в –
отруйн╕ жала у кремл╕вських гад╕в.

Стурбован╕сть Америки й ╢вропи
не в╕двернули агресивн╕ стопи.
Крик дипломат╕╖ в ООН розтанув, -
Кремль Св╕тов╕ накинув с╕ть кайдан╕в…

Весняна злива в Карпатах
Роз╕рвав гр╕м хмари, зливи, -
блискавка по горах –
змиг спис╕в палахкотливий
у н╕чних просторах.
У гроз╕ небес в╕дкрилась Ласка Божа файна:
╕ Дар Божий, й Божа Мил╕сть, - сила живодайна.

Ос╕нь в Карпатах
П╕д блакитним дзвоном неба
велич г╕р барвиста.
Букам пломен╕ти треба
в вишиттях вогнистих.
╤з пал╕трою – фарбами
йде скарбник л╕с╕в, -
осен╕ малю╓ брами –
св╕т весь спломен╕в.

Де Воля?
Припрядуться з╕рки,
в чорн╕м неб╕ зчорн╕ла безодня…
Рабство йде кр╕зь в╕ки, -
де ж об╕цяна Воля Господня?

Бойк╕вський Дух
Бану╓ серце г╕р, - б╕ду╓.
Жах варварства й глупоти чу╓.
Дух пломен╕ючий потух, -
карпатський бойк╕вський наш Дух.
В наплив╕ блискавок – неволя,
знов в неб╕ гом╕н грозовий.
╤де до нас жебрацька доля, -
в опришки Дух йде, пок’ живий…

Рад╕ю весн╕
Владично в╕нценосне сонце гр╕╓,
несе тепло ╕ св╕тло, й мир, над╕ю.
По замет╕лях, лют╕м сн╕гов╕ю –
блакить весняна. Знов весн╕ рад╕ю!

Бентежн╕ стежки
Пломен╕╓ калина по ноч╕,
вербам п’яним сорока скрекоче:
новину пов╕домити хоче
про бентежн╕ стежини д╕воч╕.
М╕сяць обручем стежечку топче, -
щось д╕вчатам у сни напророчив.

Досв╕тн╕й образок
╤скрижан╕в, здалечин╕в –
щербатий м╕сяць помарн╕в, -
посеред зоряних примар,
сво╖х розгублених отар.
В безодн╕ неба, серед хмар,
в просв╕тт╕ став Волосожар.
Змарн╕лий м╕сяць побл╕дн╕в, -
в захмар’я неба в╕длет╕в.

Переджнив’я
Жаринн╕сть росяна –
в житах дозр╕л╕сть злак╕в,
лан╕в’я хвилями колоситься, гойда╓…
Твоя гол╕вка у в╕ночку з мак╕в
в зеленохвильн╕м мор╕ потопа╓.

Первоцв╕т
Кадильниц╕ туман╕в - мрак╕в димних
╕з диханням волого-крижаним…
Поточинами в джер╜алах нестримних,
╕з первоцв╕том – духом весняним.

На арфах, сурмах пахощ╕в заграли б╕л╕ л╕л╕╖
Засурмили б╕ло л╕л╕╖
в урочистому цв╕т╕нн╕.
Аромат╕в терпк╕ л╕н╕╖
тонуть в сонячн╕м пром╕нн╕.
Арфами заграли пахощ╕,
понад садом ароматами…
Вт╕к метелик з св╕ту заздрощ╕в
в св╕т з кв╕тковими принадами.

Айстра морозиться
Айстра в морозних об╕ймах кривава –
болеголосо - пелюстково плаче…
Пам'ять розкв╕тла – дитяча уява, -
в пам’ят╕ айстра ╕з личком дитячим…

Поклик думки
Стр╕мка, як вись, як ласт╕вки сл╕ди:
голублячи, - в об╕йми упади;
зор╕ючи, - у серце ув╕йди, -
з╕ мною бездор╕жжям перейди!

╤ досв╕тне,
╕ св╕танне на св╕танку борзо встане:
тепле небо ╕з пташками розсюрлиться соп╕лками,
лан ╕ поле – васильками, розшумляться колосками,
з труд╕вничками-бдж╕лками роздзумляться над гречками…
 До Причаща й ╜азда встане, щоб знайти тепло св╕танне.
День ясний в╕дкри╓ брами ╕з небесними дарами.

Зав╕я
Зав╕я над Карпатами, зав╕я…
Захланн╕сть, фарисейство час розв╕яв.
Порозсипаю зверху сво╖ мр╕╖, -
най проростають паростки над╕╖.
Зав╕я Укра╖ною, зав╕я…
Я сво╓ серце для добра розкрию,
я душу свою св╕тов╕ в╕дкрию, -
най Волею цв╕те одв╕чна мр╕я!

Весна!
Порядки робиш, весно-прочуханко?!
Дай, Боже, щастя! Вс╕х вже розбудила?
╫аздине гожа, чар╕вна коханко, -
розк╕шно-гон╕рна, вродливо-мила!

Поточинами бруд повигр╕бала,
дощем рясним дахи повимивала,
лужанки первоцв╕том закв╕тчала,
д╕вчатам легк╕ вбори повбирала.

╤з сп╕вами, котячими концертами, -
га╖вки у гаях з в╕трами водиш,
з хмарин ст╕ка╓ш грозами роздертими,
весняноживно любиш, - колобродиш!

╤ чар╕вна весняна Незалежн╕сть,
╕ мила серцю сонця Самост╕йн╕сть, -
одв╕чно юна Божа приналежн╕сть –
Весна й Кохання –
в тяглости - пост╕йн╕сть!!!

Божа Правда
Люциферних зелених чолов╕чк╕в
наслало пекло на погибель саду,
щоб потоптати все святе ╕ в╕чне,
та Божа Правда стала на завад╕.

Галузка правди
Назорено мен╕ дор╕г земних чимало,
з джерел, з криниць незнаних спрагло п’ю.
╤ зоряну галузку правди сталу
крильми торкнуся, д’ серцю притулю.

Мамин╕ кв╕ти
Чорнобривц╕ карм╕нно-бархатн╕, багричн╕, -
Мама любили яскраво╕скринн╕сть м╕стичну.
Ясноплом╕нне жар╕ння душею син╕вською чую:
Мамин╕ руки ╕ кв╕ти серцем натхненним ц╕лую.

Б╕ль часу
В процв╕тн╕й суз╕рност╕ л╕та
гардини одв╕чних плач╕в, -
кервавиться маками жито,
в╕д болю наш час одур╕в.

Пробудження
Прозорокрила радосте моя!
Вв╕йшла в фелон╕ ╕з щедротних ранк╕в, -
з дарами чаша у руках с╕я
з мо╖м коханням в╕рним – до останку…

Осанна!
Осанна дню! Осанна!
Вечоровост╕ прозор╕сть промениться,
сила пломен╕в над обр╕й ос╕янна:
в╕нчик св╕точа жар╕ючи, ╕скриться, -
дню прожитому ╕з арф небес: - Осанна!

Серця на редут╕ сов╕ст╕
Розбився св╕т, як дзеркало очей, -
як день в╕йни, як день АТО ╕ зради.
Через жах╕ття палахких ночей:
гатять без передиху м╕ни градом.
На берез╕ бажань ╕ мр╕й розбився, -
безрадна Мати впала непритомна…
Змал╕лий св╕т укотре розгубився…
Та стали на редут серця невтомн╕!

Дорога через пустелю
Пустка з сивосн╕жн╕стю примарною, -
сн╕говиця смутками пристелю╓…
Що ж, - майданний шлях пройшли немарно ми, -
з Богом перейдемо ╕ пустелями.

Почуття
За╕скрились роси, променяться гори,
роз’яснилась просинь над г╕рським простором.
Сонце об╕гр╕ло стежки пота╓мн╕, -
почуття розцв╕ли небом напо╓н╕…

Дорога серця
Гроза у серц╕ перейшла.
Торкнусь небесного крила
╕ щиро помолюся Богу…
Зм╕╓ ненависти, пусти!
На волю серце в╕дпусти,
бо вже знайшло свою дорогу!

В╕д лукавого
Лукав╕сть, - хитра, мов зм╕я, -
╕зв╕дк╕ля? - немов своя? -
з л╕гва п╕дступного кремля
навально шириться, мов тля…
╤з глибовиння, кр╕зь в╕ки:
лукав╕сть, зрада й, - навпаки…
Пригосподарена, своя –
кремл╕вська вош, московська тля…

Молитва сонця
По розпрозорен╕й земл╕ зоряться роси –
немов’я голосне стоболю ╕ стоб╕д.
В регал╕ях ранкових св╕точ просить
для правди неба зоряних поб╕д.

Супроти
Позодягавшись в дим зав╕й,
навалами безодня котить.
╤ду вперед на голос Тв╕й,
щоб разом стати – насупроти!

З Богом!
Розставлено для нас капкани –
пастки на стежках св╕тових.
Рвемо ненависн╕ кайдани
для ненароджених й живих!
╤ проти смерти – милосердя –
через Майдани пронести!
╤, щоб не вбити з пересердя,
прости нас, Боже, й захисти!!!

Серцебиття
Ми вже розд╕лен╕ з тобою –
м╕ж нами б╕ль наш протече…
Я йду на зустр╕ч ╕з весною,
твоя ж в╕д тебе - утече.
В╕д сплеску болю серце стерпне,
не зможе до весни д╕йти.
Знов милосердя проти смерти? –
А що буде, як впадеш ти?

З нами Бог!
Уже над нашими стежками
пром╕нчик - досв╕т просв╕тл╕в…
Вже не сам╕, - Господь ╕з нами!
╤ Неньку вбереже, й Син╕в!

З невол╕
Ступа╓ безборонна бранка
кр╕зь т╕нь, тумани ╕ обман.
Не наречена, не коханка, -
кервавиться в╕д св╕жих ран.
Рубцюються давн╕ш╕ рани
╕з катакл╕зм╕в св╕тових.
Н╕хто не думав, що повстане
легендою серед живих.
Ц╕лющою росою вмилась, -
з надсв╕ття Божий Дар паде, -
╕ оживилась, ╕ зц╕лилась –
в нове життя нестримно йде!

Про нашу Мову
Пролежала Мова у гроб╕ дубов╕м,
в могил╕ премног╕ л╕та…
Заживо схоронена в П╕сн╕, у Слов╕ –
замкнен╕ у Мови вуста.
Майдани ╖╖ розбудили приспалу:
╕ П╕сня, ╕ Слово воскресли!
Уже не раби, - наша Мова повстала
╕ крига байдужости скресла!

Наша Доля
В╕ки пройшли т╕нями вбогими
кр╕зь слоту, крижан╕ тумани.
Майданними йдемо дорогами –
вже наша Доля перед нами!
Серця невтомн╕ ╕ в╕дверт╕ –
нагол╕руч порвуть простори!
Спротив наруз╕, виклик смерт╕ –
про нашу Долю Св╕т говорить!

Ангельськ╕ серця
Нас душать кв╕тниками лж╕, облуд, -
зомбують, фарширують пропагандою…
У ранках росяних змиваймо накип, бруд, -
серця ангельськ╕ йдуть на прю ╕з бандою!

Нас не здолати!
╤ кров на цвяхах запеклася,
на наших муках - розп’ятт╕.
Та Ненька Мови не зреклася:
╕ П╕сня, й Слово – при житт╕!

Сх╕дна брама земель укра╖нських…
Занедбали державн╕ ми брами –
навст╕ж щиро для вс╕х в╕дкривали.
Ворог наш познущався над нами –
не чекали з╕ сходу навали.
Бо посл╕пли, поглухли безпечн╕,
заколисан╕ в зашморз╕ «брата».
Морд, знущання кремля безконечн╕ –
Й… Укра╖на на брам╕ розп’ята.
Час вже вийти ╕з св╕ту ╕люз╕й:
Пр╕ч cфальшовану дружбу, братання!
Час збира╓ приятел╕в, друз╕в, -
час дикту╓ й про час розставання!

Пограниччя серця
Неначе страсна кров – самопожертва, -
скрапа╓ кров’ю серце Укра╖ни.
Жертовник «братн╕й» прагне нас роздерти, -
«шаманять» ненаситн╕ московини.
Попалимо гр╕хи в╕к╕в прог╕ркл╕
╕ посклада╓м страстотерпн╕ жертви.
Кордони серця ╕ душ╕ ком╕рки
в╕дтворюймо! - Не даймо серцю вмерти!

На меж╕ безголосся
Вбережу в╕д розпуки св╕й спомин,
а в╕д смерти сльозу вбережу.
Най коха╓ться серце невтомне,
пок’ душа не зайшла за межу.

Ос╕нн╕ сни
Морозно-п╕нистим вогнем
в╕дкрились оч╕ хризантем.
Складаю ╖м хвалебн╕ в╕рш╕ –
ос╕нн╕ оди снам розкв╕тшим…

Недоучений урок
Вкладу у вазу, для показу,
г╕лки ╕з зр╕заних думок.
Мене щоразу сов╕сть в’язнить
за недоучений урок.
За в╕кнами в╕к╕в, у Лаврах,
московський п╕п у дзвони б’╓.
Анафеми, в кремл╕вських барвах,
героям нашим розда╓.
Лише, коли урок я вивчу,
як зрозум╕ю, хто наш «брат», -
тод╕ буде сво╓ ╕ в╕чне –
без жертв кривавих,
братн╕х втрат…

КРУТИ
Покликали д╕тей в негоду
пречисто юних, мов роса.
Цв╕т укра╖нського народу –
кроваво плачуть небеса…
Вояки вправн╕, дуж╕, вчен╕, -
в який забилися ви кут?
Що проти полчищ нав╕жених
постала юнь геро╖в Крут?
По громовиц╕: хвиля тиш╕ –
розлита, як кервавий сн╕г.
У Крутах серце сво╓ лишу –
тут Дух укра╖нський пол╕г.

Весняними взорами
Розкрите небо рад╕сно всм╕ха╓ться
╕з голуб╕юче-яснющо╖ блакит╕.
В в╕ночок ярий св╕точ зодяга╓ться,
щоб золотим пром╕нням св╕т залити.

Дух Карпат
Мо╓ г╕рське, карпатське горе
зелене кров’ю, з б╕д земл╕.
╤ серце рве! ╤ – смутком горне –
╕знид╕в Дух наш, ╕змал╕в!..

Вран╕шн╕ фантаз╕╖
З небесних книг думки небесн╕
в╕дкрию в океан╕в дн╕:
щез в сиглах щезник, перелесник,
лиш мавки гр╕ються на пн╕.
Природи д╕ти, л╕су бранки –
ф╕алково на пн╕ тремтять…
Для когось пристрасн╕ коханки:
╕ зац╕лують, ╕ навчать…
Вже ранку розкв╕т, - днем очистиш
фантаз╕й торбу, кошик мр╕й..
Когось з╕гр╕╓ш ╕ прихистиш,
комусь зерном лани зас╕й!

З поклоном
Прийшов билинц╕ поклонитися,
що райдужний пильну╓ м╕ст, -
в жив╕й водиц╕ серцем вмитися
╕ св╕ту зрозум╕ти зм╕ст…

Мр╕я про рай
Жал╕ мо╖ читають давню згадку,
що мудрагел╕ вчили по складах.
Той в╕дгада╓ мудрост╕ загадку,
хто у небесних побував садах.

Пожертва весн╕
Допався до багатств барвистих,
до та╓мниць карпатських скринь.
Мен╕ з весни музик тро╖стих
Ти коломийкою прилинь.
Нам хл╕б – вино небес смаку╓, -
колиба наша, - наче храм.
Най наш╕ душ╕ небо вчу╓ –
весн╕ Тво╖й себе в╕ддам…

В╕дторгнення
П╕вн╕чний зм╕й оскажен╕в -
поб╕дно йде жадана Доля, -
збира╓ за столом син╕в
п╕д гавк╕т пс╕в, насм╕шки квол╕.
Прийшли лиш т╕, що П╕сню знають,
що Слово р╕дне вберегли,
т╕, що хребет зм╕╖ ламають
╕ т╕, що вижити змогли…
Ми ст╕л застелимо обрусом,
бо «ЩЕ не вмерла…» йде з в╕йни.
Ми – УКРА╥НЦ╤, - давн╕ РУСИ,
Укра╖ни – Руси сини.
Най Московщина скажен╕╓ –
на злод╕ю «горить ковпак»!
Вона украсти й вбити вм╕╓,
а жити з нею – ну, н╕як!

Переддн╕вок
Супроти розпачу – походом
пл╕тки ╕ пошепти брехн╕.
Роздмухай, в╕тре, правди подих,
най сонце з’явиться в в╕кн╕!

Воскрес╕ння
Над сполохом – супроти смерти,
над трави, по гроз╕ – мокляк.
Серця зум╕ли розпростерти,
щоб вив╕трився переляк.
Серця пров╕трен╕ посв╕дчать
про благов╕сника з небес.
Ми побороли смерть ╕ в╕дчай,
щоб Дух п╕днявся – Дух воскрес!

Вир╕╖
А журавлям безмежжя зголуб╕ло,
розкрилля здуло ╕з хмарин полин.
Змал╕ли гори, - все заосен╕ло –
в захмар’╖ тане журавлиний клин…

Ос╕нн╕стю
Дощ - як з в╕дра! – Гроз╕в’я носить, -
ретельно полива╓ все.
╤де до нас ╜аздиня ос╕нь,
в бесагах урожай несе.
Озимих нивок плахти прост╕
╜азда п╕д дощик простелив.
Вже в гори й маляр ╖де в гост╕, -
мак╤вки г╕р позолотив…

Не намарно
Коло жарин священних хуртовин,
що впали жертвами - Героями майданними,
розкручу╓ться св╕ту часоплин
з ╕деями пречисто-бездоганними.

Д╕агноз
Вс╕ байки про «зелених чолов╕чк╕в»,
про «дуже-дуже вв╕чливих людей»,
про те, що – «це не ми»,
про «зброю в шахтах», про «во╓нторг» -
глибоко закопати!
В могилу «братську»! -
разом з брехачами п╕дступно╖ кремл╕всько╖ палати.
Розправить крила зв╕льнена земля,
чорнозем заколоситься врожайно, -
щоби не чути смороду кремля,
закопуймо потвор в гроби негайно!!!

Крилато мить летить.
Уже розсв╕т отворений в горах,
Розблакитн╕ заслони в╕дкрит╕.
Щось сердечко застукало скоро, -
жде на помах крилато╖ мит╕…

Плач у рукав
Безм╕р’я св╕тла у самотин╕,
плач╕ в рукав з журбою тополиною.
Ма╓тки заробляють на в╕йн╕,
знущаючись над Ненькою–Вкра╖ною…

Л╕с вивозять
Зор╕ – в розсип! - на мороз╕ терпнуть,
змерзлий м╕сяць з холоду тремтить…
Л╕с вивозять, - гори горе терплять.
Бойки, де ви? Серце г╕р щемить…

На роздор╕жжю
В натужн╕м безлад╕ злощастя
спокута скапу╓ з пов╕к:
лиш не прогнутися, не впасти
пом╕ж злод╕╖в ╕ кал╕к.
Життя довершити екзамен –
н╕ч пережити, аж до дня:
хтось все ж впаде, хтось п╕де з нами,
хтось попряму╓ навмання…
Д╕йдуть до Вол╕ укра╖нц╕,
якщо кор╕ння збережуть.
Невол╕ хлепнули «по в╕нця», –
Держава в╕льна – Правди суть!

╤з темен╕ баюр
На сх╕д не оглядаймося, братове!
Св╕й самост╕йний обираймо шлях!
Кайдани враж╕ скинути готов╕
й не сл╕пнути в московських потемках?..
Експерименти з садомазох╕змом,
цин╕зм, облудно-вбивча пропаганда.
Назад, в болото псевдокомун╕зму
затягу╓ «брат╕в» кремл╕вська банда!

╤з св╕ту заздрощ╕в
Братове! Ми - посл╕плен╕ серцями.
Сестричко! В╕днайди до правди ключ!
Нас знов мамона заздрощами манить,
щоб душ╕ наш╕ взяти гол╕руч…
Кому в багно?
Кому у пекло?
За колесом з жахкого часу
жене гризня ол╕гарх╕чна.
Московський п╕п скида╓ рясу,
що прикривала «суть п╕вн╕чну».
П╕д нею й матюки кадильн╕,
й анафеми для Укра╖ни.
Безбожно-п╕дл╕, божев╕льн╕
роздмухують горно ру╖ни.
╥м в Лаврах ситно, в╕льно й тепло,
╕ ол╕гархам в нас прив╕льно…
Чека╓ ╖х «гостинне» пекло:
буде й кадильно, й божев╕льно.

Сво╖ помилки
Де ж т╕ геро╖ в╕д реформ, обнов? –
Веселка хоче в неб╕ в╕дродитися.
Хор солов’╖в мовчить – н╕мий давно, –
знов на сво╖х помилках треба вчитися…

Гать на болот╕
Ми самогубц╕, чи ╕деал╕сти?
╤ де просв╕ток? ╤ з яких стор╕н?
Нам гризтися, чи правд╕ в оч╕ л╕зти?
Чи п’ястуком грозити навздог╕н?..
А дн╕в байдужих дужим не спинити, -
журба в них й жар у потемках б╕жать.
Ж╕нки вдов╕ють, сирот╕ють д╕ти
╕… зацв╕та╓ на болот╕ гать…

Наша жертовн╕сть
Розтринькали уроджену ласкав╕сть
в субсид╕й тлумах, у жебрацьк╕й черз╕.
Байдуж╕сть у знев╕р’я вколисалась…
Жар╕╓ ще жертовност╕ з╕рчезн╕сть!

Божий день
В сонячн╕м собор╕ ласка Божа, -
у блакит╕ день благословиться!
Променяться душ╕ перехожих:
усм╕х на вустах, в очах, на лицях

Св╕точ Вол╕
По небу хмарки соколин╕
весни пророцтво принесуть.
З п╕тьми наш св╕точ Вол╕ лине –
Свободи вимр╕яна суть!

Блокада, чи брехня?
В╕д горя правда збл╕дла серед поля,
спалавши крильно, в борозд╕ упала.
╤з горна громовин жарин довол╕, -
блокада, чи брехн╕ жахка навала?

День пам’ят╕
Серця при храмах горд╕стю розперт╕:
╕ черв╕нцев╕, й ╓вро-доляров╕.
Окрилен╕ жив╕ посеред мертвих
╕ незалежн╕, й в╕льн╕, й гоноров╕…

Мраки на сход╕ Укра╖ни
Вже зоря-зореничка на сход╕
в надвес╕нн╕ обходи проходить.
╤з смолов казанища при вход╕, -
курним шляхом пекельний мрак бродит…

Св╕чка «за порядн╕сть»
Зланцюгували сов╕сть супостати,
в законах визьв╕рили недалекоглядних:
Тариф житейський – хоть вт╕кай ╕з хати!
В цирьковци ставлю св╕чку - «за порядн╕сть»…

Концерти над Карпатами
У травах коники виладжуют скрипки, -
Бо’дай, достойно сонце прив╕тати.
Над нами жайвор╕в кларнети, соп╕лки –
симфон╕ями повняться Карпати.

Признання сл╕дом за думками
Мене думки нечасто, та нав╕дуют, -
по св╕т╕ в╕льнодумному ширяют.
За ними сл╕дом, у людий ся’зв╕даю –
Фортуну добру по вс╕м св╕т╕ мают.
Ба й, байка бойкови, що хтось не розум╕╓,
або й не хоче бойка зрозум╕ти…
Мене Зоря мо╓╖ Неньки гр╕╓,
бо бойки – Укра╖ни в╕льн╕ д╕ти!

Герою Укра╖ни,
Головному командиру УПА, генерал-хорунжому
Романов╕ Шухевичу - Тарасов╕ Чупринц╕
О, як хот╕лось в╕льно╖, сво╓╖!
Як прагнув до Свободи, Незалежности!
В╕н серце сво╓ жертвував для не╖ –
себе для Укра╖ни ╕ Безмежности!
В╕н – Лицар чести, г╕дности ╕ чину –
всього себе, – до крапл╕, до останку,
всього себе – за В╕льну Укра╖ну, –
безкомпром╕сно ╕ безперестанку!
М╕льйоннострунне вистро╖в сп╕взвуччя –
Майданами звучить: Героям слава!
Не дбав за статки, за благополуччя, –
мета одна – Укра╖нська Держава!
╤ в╕дгукнулося! – в╕дбилося майданно, -
в несамовитих грозах, хуртовинах –
Роман Шухевич, як герой постанув,
Тарас Чупринка, як герой – не згинув!
Слава Укра╖н╕! – Героям слава!!!

Оч╕кування перем╕н
В держав╕ визиск╕в й обман╕в
ст╕кають жал╕ крадькома.
А з-за мор╕в, з-за океан╕в
н╕ крихти сп╕вчуття нема.
Н╕ сп╕вчуття, н╕ розум╕ння –
стурбован╕сть ╕ переляк.
Чи це гниття, чи ╕скри тл╕ння? –
не докумекаю н╕як…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20038

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков