Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОЕТИЧНА СВІТЛИЦЯ

Автор цієї добірки, Володимир Петрович САЧКО, об’явився на світ в бойківській хаті, при потоці ріки Опір, в багатодітній сім’ї залізничника Сачка Петра Григоровича, в селі Лавочне Славського району Дрогобицької області. Літнього ранку, 11-го червня 1954-го року, вперше криком своїм сповістив гори про свій прихід. Продовжує кричати й зараз у своїх поетичних творах – художніми засобами в картинах, пам’ятниках, меморіалах борцям за волю України.
Нетерпимий до здирництва, хрунівства, цинічної брехні, зради і до «північного братерства». З Молитвою в серці, Ангелом – Охоронцем на плечі, з оптимізмом і вірою в день прийдешній творив, творить і, дай, Боже, творити буде на славу рідному Краю: Бойківщині, Галичині, Неньці-Україні. Мешкає і працює-творить у місті Львові.

Володимир САЧКО
 
Оповідка про Божу Справедливость майбуття
Так Бог в Гаазі надоумив суд, -
щоб вже повік позбутися облуд
недолюдків безбожного кремля
забрати в пекло! - тішиться земля!
Гаазький Трибунал постановив:
Союз Москві і Пеклу присудив!
Зластівковіли миру голоси, -
кордони визнали УКРАЇНИ-РУСИ.
І Дон, й Кубань чудово знають Мову.
Орел віддали, Брянщину чудову.
Вороніжчина почала благати,
щоб і її взяли брати до хати.
Й згорьований Сибір, й Зелений Клин,
й на Магаданщині сидів з нас не один…
І Колима, і Соловки, й Інта, -
повсюдно правда пам’яти свята.
Кістками нашими прокладені дороги
до міст московських: тюрми і остроги,
катівні, божевільні, каземати –
на все є право: ВКРАЇНІЗУВАТИ!!!
Меморіалом стане Московщина, -
насадимо тополі і калину…
Тополі - щоби віттями до Бога!
Калину - щоби квітнула Дорога!!!

***
О, БойківщинО! Прядена сльозами,
плачами виткана і вишита із болю, -
в жалобі за загиблими синами,
що боронили Незалежність, Волю.
Стежки буремні з синьо-жовтим смутком,
повстанськими шляхами йшла до Волі,
вже й Незалежність – зоряним здобутком
і жертв на вівтар складено доволі…
Обрусом чистим застели ридання,
плаї ізранені пристелюй рушниками!
Із ночи пріч! – Стрічай своє світання!
До сонця відкривай світанку брами!!!

Схід. Діти війни
Покатовано тополі, шанці зриті –
небо від багрянців палахке.
Мерзнуть по руїнах «недобиті», -
у дітей війни життя жахке.
Третій рік ховаються від страху, -
школи поруйновано давно.
Із АТО «артисти дали маху» -
майже, як в «совєцькому кіно»…

Кордони – Благодать Божа
Вінчик сонця злототканий в розквітах хрестів.
Світ мовчить, не скоро встане, - з страху онімів.
Світ стурбованість покаже і занепокоєння.
Буде в нас з тобою, враже, «мирне заспокоєння»!
Проженемо воріженьків промосковську рать, -
На кордонах стануть вежі – Божа Благодать!

Зірки Героїв
Нам вісник лине від престолу істини, -
стежинами від сонечка летить.
Просвітлені стежки зірками іскряно -
зірки Героїв зорять щастя мить.
З світучістю зірок панікадильною
пройдем дороги райдужно-огненні,
з жертовністю, із святістю недільною
у мирні дні Христом благословенні.

Голуб над Україною
Жайвори сіють сонячні зерна,
тонко тріолями перекладають.
Благословення Господнє поверне
мирне життя для стражденного краю.
Благословенні усі, хто прощає,
щоб без злопімсти із ядью зміїною…
Голуб у небі безпечно літає,
в мирному небі понад Україною!

Плащаниця й розп’яття на перехресті шляхів
В новій сорочці райдужиться день,
на обрії медова сонця чаша.
У піднебессі пташок розтелень,
а перед нами – Плащаниця наша.
На роздоріжжу - перехрестях Долі
обіцянок зміїних повна хата –
гучних обіцянок наслухались доволі,
а при дорозі НЕНЬКА розіпнята…
І найбідніша за вселенську паству,
найкорумпованіша серед жебраків…
Не даймо, браття, МАТЕРІ пропасти
на перехресті обраних шляхів!

Кордон
Вежа – круча,
Зі сходу кривди тінь падуча
поля розцвічує на мак.
Зведем кордони, вежі – кручі,
щоб «рус – с – скій мір» в багні закляк.

Дух Віри
Десь в вишині, в небес височині
летять до виріїв думки в самотині.
Полин у росах з горя посивів,
а смуток з серця в небо споловів…
До сторожів, що неба вись пильнують,
до ковалів, що Правду Божу кують, -
Дух Віри добувають із вогнів, -
в горнилі Неба, - там наш ДУХ розцвів!

Московська сіть кайданів
Розперезався путінський гармидер,
із України Крим підступно видер…
Немає меж нахабству світокрадів –
отруйні жала у кремлівських гадів.

Стурбованість Америки й Європи
не відвернули агресивні стопи.
Крик дипломатії в ООН розтанув, -
Кремль Світові накинув сіть кайданів…

Весняна злива в Карпатах
Розірвав грім хмари, зливи, -
блискавка по горах –
змиг списів палахкотливий
у нічних просторах.
У грозі небес відкрилась Ласка Божа файна:
і Дар Божий, й Божа Милість, - сила живодайна.

Осінь в Карпатах
Під блакитним дзвоном неба
велич гір барвиста.
Букам пломеніти треба
в вишиттях вогнистих.
Із палітрою – фарбами
йде скарбник лісів, -
осені малює брами –
світ весь спломенів.

Де Воля?
Припрядуться зірки,
в чорнім небі зчорніла безодня…
Рабство йде крізь віки, -
де ж обіцяна Воля Господня?

Бойківський Дух
Банує серце гір, - бідує.
Жах варварства й глупоти чує.
Дух пломеніючий потух, -
карпатський бойківський наш Дух.
В напливі блискавок – неволя,
знов в небі гомін грозовий.
Іде до нас жебрацька доля, -
в опришки Дух йде, пок’ живий…

Радію весні
Владично вінценосне сонце гріє,
несе тепло і світло, й мир, надію.
По заметілях, лютім сніговію –
блакить весняна. Знов весні радію!

Бентежні стежки
Пломеніє калина по ночі,
вербам п’яним сорока скрекоче:
новину повідомити хоче
про бентежні стежини дівочі.
Місяць обручем стежечку топче, -
щось дівчатам у сни напророчив.

Досвітній образок
Іскрижанів, здалечинів –
щербатий місяць помарнів, -
посеред зоряних примар,
своїх розгублених отар.
В безодні неба, серед хмар,
в просвітті став Волосожар.
Змарнілий місяць побліднів, -
в захмар’я неба відлетів.

Переджнив’я
Жаринність росяна –
в житах дозрілість злаків,
ланів’я хвилями колоситься, гойдає…
Твоя голівка у віночку з маків
в зеленохвильнім морі потопає.

Первоцвіт
Кадильниці туманів - мраків димних
із диханням волого-крижаним…
Поточинами в джерґалах нестримних,
із первоцвітом – духом весняним.

На арфах, сурмах пахощів заграли білі лілії
Засурмили біло лілії
в урочистому цвітінні.
Ароматів терпкі лінії
тонуть в сонячнім промінні.
Арфами заграли пахощі,
понад садом ароматами…
Втік метелик з світу заздрощів
в світ з квітковими принадами.

Айстра морозиться
Айстра в морозних обіймах кривава –
болеголосо - пелюстково плаче…
Пам'ять розквітла – дитяча уява, -
в пам’яті айстра із личком дитячим…

Поклик думки
Стрімка, як вись, як ластівки сліди:
голублячи, - в обійми упади;
зоріючи, - у серце увійди, -
зі мною бездоріжжям перейди!

І досвітне,
і світанне на світанку борзо встане:
тепле небо із пташками розсюрлиться сопілками,
лан і поле – васильками, розшумляться колосками,
з трудівничками-бджілками роздзумляться над гречками…
 До Причаща й ґазда встане, щоб знайти тепло світанне.
День ясний відкриє брами із небесними дарами.

Завія
Завія над Карпатами, завія…
Захланність, фарисейство час розвіяв.
Порозсипаю зверху свої мрії, -
най проростають паростки надії.
Завія Україною, завія…
Я своє серце для добра розкрию,
я душу свою світові відкрию, -
най Волею цвіте одвічна мрія!

Весна!
Порядки робиш, весно-прочуханко?!
Дай, Боже, щастя! Всіх вже розбудила?
Ґаздине гожа, чарівна коханко, -
розкішно-гонірна, вродливо-мила!

Поточинами бруд повигрібала,
дощем рясним дахи повимивала,
лужанки первоцвітом заквітчала,
дівчатам легкі вбори повбирала.

Із співами, котячими концертами, -
гаївки у гаях з вітрами водиш,
з хмарин стікаєш грозами роздертими,
весняноживно любиш, - колобродиш!

І чарівна весняна Незалежність,
і мила серцю сонця Самостійність, -
одвічно юна Божа приналежність –
Весна й Кохання –
в тяглости - постійність!!!

Божа Правда
Люциферних зелених чоловічків
наслало пекло на погибель саду,
щоб потоптати все святе і вічне,
та Божа Правда стала на заваді.

Галузка правди
Назорено мені доріг земних чимало,
з джерел, з криниць незнаних спрагло п’ю.
І зоряну галузку правди сталу
крильми торкнуся, д’ серцю притулю.

Мамині квіти
Чорнобривці кармінно-бархатні, багричні, -
Мама любили яскравоіскринність містичну.
Яснопломінне жаріння душею синівською чую:
Мамині руки і квіти серцем натхненним цілую.

Біль часу
В процвітній сузірності літа
гардини одвічних плачів, -
кервавиться маками жито,
від болю наш час одурів.

Пробудження
Прозорокрила радосте моя!
Ввійшла в фелоні із щедротних ранків, -
з дарами чаша у руках сія
з моїм коханням вірним – до останку…

Осанна!
Осанна дню! Осанна!
Вечоровості прозорість промениться,
сила пломенів над обрій осіянна:
вінчик світоча жаріючи, іскриться, -
дню прожитому із арф небес: - Осанна!

Серця на редуті совісті
Розбився світ, як дзеркало очей, -
як день війни, як день АТО і зради.
Через жахіття палахких ночей:
гатять без передиху міни градом.
На березі бажань і мрій розбився, -
безрадна Мати впала непритомна…
Змалілий світ укотре розгубився…
Та стали на редут серця невтомні!

Дорога через пустелю
Пустка з сивосніжністю примарною, -
сніговиця смутками пристелює…
Що ж, - майданний шлях пройшли немарно ми, -
з Богом перейдемо і пустелями.

Почуття
Заіскрились роси, променяться гори,
роз’яснилась просинь над гірським простором.
Сонце обігріло стежки потаємні, -
почуття розцвіли небом напоєні…

Дорога серця
Гроза у серці перейшла.
Торкнусь небесного крила
і щиро помолюся Богу…
Зміє ненависти, пусти!
На волю серце відпусти,
бо вже знайшло свою дорогу!

Від лукавого
Лукавість, - хитра, мов змія, -
ізвідкіля? - немов своя? -
з лігва підступного кремля
навально шириться, мов тля…
Із глибовиння, крізь віки:
лукавість, зрада й, - навпаки…
Пригосподарена, своя –
кремлівська вош, московська тля…

Молитва сонця
По розпрозореній землі зоряться роси –
немов’я голосне стоболю і стобід.
В регаліях ранкових світоч просить
для правди неба зоряних побід.

Супроти
Позодягавшись в дим завій,
навалами безодня котить.
Іду вперед на голос Твій,
щоб разом стати – насупроти!

З Богом!
Розставлено для нас капкани –
пастки на стежках світових.
Рвемо ненависні кайдани
для ненароджених й живих!
І проти смерти – милосердя –
через Майдани пронести!
І, щоб не вбити з пересердя,
прости нас, Боже, й захисти!!!

Серцебиття
Ми вже розділені з тобою –
між нами біль наш протече…
Я йду на зустріч із весною,
твоя ж від тебе - утече.
Від сплеску болю серце стерпне,
не зможе до весни дійти.
Знов милосердя проти смерти? –
А що буде, як впадеш ти?

З нами Бог!
Уже над нашими стежками
промінчик - досвіт просвітлів…
Вже не самі, - Господь із нами!
І Неньку вбереже, й Синів!

З неволі
Ступає безборонна бранка
крізь тінь, тумани і обман.
Не наречена, не коханка, -
кервавиться від свіжих ран.
Рубцюються давніші рани
із катаклізмів світових.
Ніхто не думав, що повстане
легендою серед живих.
Цілющою росою вмилась, -
з надсвіття Божий Дар паде, -
і оживилась, і зцілилась –
в нове життя нестримно йде!

Про нашу Мову
Пролежала Мова у гробі дубовім,
в могилі премногі літа…
Заживо схоронена в Пісні, у Слові –
замкнені у Мови вуста.
Майдани її розбудили приспалу:
і Пісня, і Слово воскресли!
Уже не раби, - наша Мова повстала
і крига байдужости скресла!

Наша Доля
Віки пройшли тінями вбогими
крізь слоту, крижані тумани.
Майданними йдемо дорогами –
вже наша Доля перед нами!
Серця невтомні і відверті –
наголіруч порвуть простори!
Спротив нарузі, виклик смерті –
про нашу Долю Світ говорить!

Ангельські серця
Нас душать квітниками лжі, облуд, -
зомбують, фарширують пропагандою…
У ранках росяних змиваймо накип, бруд, -
серця ангельські йдуть на прю із бандою!

Нас не здолати!
І кров на цвяхах запеклася,
на наших муках - розп’ятті.
Та Ненька Мови не зреклася:
і Пісня, й Слово – при житті!

Східна брама земель українських…
Занедбали державні ми брами –
навстіж щиро для всіх відкривали.
Ворог наш познущався над нами –
не чекали зі сходу навали.
Бо посліпли, поглухли безпечні,
заколисані в зашморзі «брата».
Морд, знущання кремля безконечні –
Й… Україна на брамі розп’ята.
Час вже вийти із світу ілюзій:
Пріч cфальшовану дружбу, братання!
Час збирає приятелів, друзів, -
час диктує й про час розставання!

Пограниччя серця
Неначе страсна кров – самопожертва, -
скрапає кров’ю серце України.
Жертовник «братній» прагне нас роздерти, -
«шаманять» ненаситні московини.
Попалимо гріхи віків прогірклі
і поскладаєм страстотерпні жертви.
Кордони серця і душі комірки
відтворюймо! - Не даймо серцю вмерти!

На межі безголосся
Вбережу від розпуки свій спомин,
а від смерти сльозу вбережу.
Най кохається серце невтомне,
пок’ душа не зайшла за межу.

Осінні сни
Морозно-пінистим вогнем
відкрились очі хризантем.
Складаю їм хвалебні вірші –
осінні оди снам розквітшим…

Недоучений урок
Вкладу у вазу, для показу,
гілки із зрізаних думок.
Мене щоразу совість в’язнить
за недоучений урок.
За вікнами віків, у Лаврах,
московський піп у дзвони б’є.
Анафеми, в кремлівських барвах,
героям нашим роздає.
Лише, коли урок я вивчу,
як зрозумію, хто наш «брат», -
тоді буде своє і вічне –
без жертв кривавих,
братніх втрат…

КРУТИ
Покликали дітей в негоду
пречисто юних, мов роса.
Цвіт українського народу –
кроваво плачуть небеса…
Вояки вправні, дужі, вчені, -
в який забилися ви кут?
Що проти полчищ навіжених
постала юнь героїв Крут?
По громовиці: хвиля тиші –
розлита, як кервавий сніг.
У Крутах серце своє лишу –
тут Дух український поліг.

Весняними взорами
Розкрите небо радісно всміхається
із голубіюче-яснющої блакиті.
В віночок ярий світоч зодягається,
щоб золотим промінням світ залити.

Дух Карпат
Моє гірське, карпатське горе
зелене кров’ю, з бід землі.
І серце рве! І – смутком горне –
ізнидів Дух наш, ізмалів!..

Вранішні фантазії
З небесних книг думки небесні
відкрию в океанів дні:
щез в сиглах щезник, перелесник,
лиш мавки гріються на пні.
Природи діти, лісу бранки –
фіалково на пні тремтять…
Для когось пристрасні коханки:
і зацілують, і навчать…
Вже ранку розквіт, - днем очистиш
фантазій торбу, кошик мрій..
Когось зігрієш і прихистиш,
комусь зерном лани засій!

З поклоном
Прийшов билинці поклонитися,
що райдужний пильнує міст, -
в живій водиці серцем вмитися
і світу зрозуміти зміст…

Мрія про рай
Жалі мої читають давню згадку,
що мудрагелі вчили по складах.
Той відгадає мудрості загадку,
хто у небесних побував садах.

Пожертва весні
Допався до багатств барвистих,
до таємниць карпатських скринь.
Мені з весни музик троїстих
Ти коломийкою прилинь.
Нам хліб – вино небес смакує, -
колиба наша, - наче храм.
Най наші душі небо вчує –
весні Твоїй себе віддам…

Відторгнення
Північний змій оскаженів -
побідно йде жадана Доля, -
збирає за столом синів
під гавкіт псів, насмішки кволі.
Прийшли лиш ті, що Пісню знають,
що Слово рідне вберегли,
ті, що хребет змії ламають
і ті, що вижити змогли…
Ми стіл застелимо обрусом,
бо «ЩЕ не вмерла…» йде з війни.
Ми – УКРАЇНЦІ, - давні РУСИ,
України – Руси сини.
Най Московщина скаженіє –
на злодію «горить ковпак»!
Вона украсти й вбити вміє,
а жити з нею – ну, ніяк!

Передднівок
Супроти розпачу – походом
плітки і пошепти брехні.
Роздмухай, вітре, правди подих,
най сонце з’явиться в вікні!

Воскресіння
Над сполохом – супроти смерти,
над трави, по грозі – мокляк.
Серця зуміли розпростерти,
щоб вивітрився переляк.
Серця провітрені посвідчать
про благовісника з небес.
Ми побороли смерть і відчай,
щоб Дух піднявся – Дух воскрес!

Вирії
А журавлям безмежжя зголубіло,
розкрилля здуло із хмарин полин.
Змаліли гори, - все заосеніло –
в захмар’ї тане журавлиний клин…

Осінністю
Дощ - як з відра! – Грозів’я носить, -
ретельно поливає все.
Іде до нас ґаздиня осінь,
в бесагах урожай несе.
Озимих нивок плахти прості
ґазда під дощик простелив.
Вже в гори й маляр їде в гості, -
макІвки гір позолотив…

Не намарно
Коло жарин священних хуртовин,
що впали жертвами - Героями майданними,
розкручується світу часоплин
з ідеями пречисто-бездоганними.

Діагноз
Всі байки про «зелених чоловічків»,
про «дуже-дуже ввічливих людей»,
про те, що – «це не ми»,
про «зброю в шахтах», про «воєнторг» -
глибоко закопати!
В могилу «братську»! -
разом з брехачами підступної кремлівської палати.
Розправить крила звільнена земля,
чорнозем заколоситься врожайно, -
щоби не чути смороду кремля,
закопуймо потвор в гроби негайно!!!

Крилато мить летить.
Уже розсвіт отворений в горах,
Розблакитні заслони відкриті.
Щось сердечко застукало скоро, -
жде на помах крилатої миті…

Плач у рукав
Безмір’я світла у самотині,
плачі в рукав з журбою тополиною.
Маєтки заробляють на війні,
знущаючись над Ненькою–Вкраїною…

Ліс вивозять
Зорі – в розсип! - на морозі терпнуть,
змерзлий місяць з холоду тремтить…
Ліс вивозять, - гори горе терплять.
Бойки, де ви? Серце гір щемить…

На роздоріжжю
В натужнім безладі злощастя
спокута скапує з повік:
лиш не прогнутися, не впасти
поміж злодіїв і калік.
Життя довершити екзамен –
ніч пережити, аж до дня:
хтось все ж впаде, хтось піде з нами,
хтось попрямує навмання…
Дійдуть до Волі українці,
якщо коріння збережуть.
Неволі хлепнули «по вінця», –
Держава вільна – Правди суть!

Із темені баюр
На схід не оглядаймося, братове!
Свій самостійний обираймо шлях!
Кайдани вражі скинути готові
й не сліпнути в московських потемках?..
Експерименти з садомазохізмом,
цинізм, облудно-вбивча пропаганда.
Назад, в болото псевдокомунізму
затягує «братів» кремлівська банда!

Із світу заздрощів
Братове! Ми - посліплені серцями.
Сестричко! Віднайди до правди ключ!
Нас знов мамона заздрощами манить,
щоб душі наші взяти голіруч…
Кому в багно?
Кому у пекло?
За колесом з жахкого часу
жене гризня олігархічна.
Московський піп скидає рясу,
що прикривала «суть північну».
Під нею й матюки кадильні,
й анафеми для України.
Безбожно-підлі, божевільні
роздмухують горно руїни.
Їм в Лаврах ситно, вільно й тепло,
і олігархам в нас привільно…
Чекає їх «гостинне» пекло:
буде й кадильно, й божевільно.

Свої помилки
Де ж ті герої від реформ, обнов? –
Веселка хоче в небі відродитися.
Хор солов’їв мовчить – німий давно, –
знов на своїх помилках треба вчитися…

Гать на болоті
Ми самогубці, чи ідеалісти?
І де просвіток? І з яких сторін?
Нам гризтися, чи правді в очі лізти?
Чи п’ястуком грозити навздогін?..
А днів байдужих дужим не спинити, -
журба в них й жар у потемках біжать.
Жінки вдовіють, сиротіють діти
і… зацвітає на болоті гать…

Наша жертовність
Розтринькали уроджену ласкавість
в субсидій тлумах, у жебрацькій черзі.
Байдужість у зневір’я вколисалась…
Жаріє ще жертовності зірчезність!

Божий день
В сонячнім соборі ласка Божа, -
у блакиті день благословиться!
Променяться душі перехожих:
усміх на вустах, в очах, на лицях

Світоч Волі
По небу хмарки соколині
весни пророцтво принесуть.
З пітьми наш світоч Волі лине –
Свободи вимріяна суть!

Блокада, чи брехня?
Від горя правда зблідла серед поля,
спалавши крильно, в борозді упала.
Із горна громовин жарин доволі, -
блокада, чи брехні жахка навала?

День пам’яті
Серця при храмах гордістю розперті:
і червінцеві, й євро-долярові.
Окрилені живі посеред мертвих
і незалежні, й вільні, й гонорові…

Мраки на сході України
Вже зоря-зореничка на сході
в надвесінні обходи проходить.
Із смолов казанища при вході, -
курним шляхом пекельний мрак бродит…

Свічка «за порядність»
Зланцюгували совість супостати,
в законах визьвірили недалекоглядних:
Тариф житейський – хоть втікай із хати!
В цирьковци ставлю свічку - «за порядність»…

Концерти над Карпатами
У травах коники виладжуют скрипки, -
Бо’дай, достойно сонце привітати.
Над нами жайворів кларнети, сопілки –
симфоніями повняться Карпати.

Признання слідом за думками
Мене думки нечасто, та навідуют, -
по світі вільнодумному ширяют.
За ними слідом, у людий ся’звідаю –
Фортуну добру по всім світі мают.
Ба й, байка бойкови, що хтось не розуміє,
або й не хоче бойка зрозуміти…
Мене Зоря моєї Неньки гріє,
бо бойки – України вільні діти!

Герою України,
Головному командиру УПА, генерал-хорунжому
Романові Шухевичу - Тарасові Чупринці
О, як хотілось вільної, своєї!
Як прагнув до Свободи, Незалежности!
Він серце своє жертвував для неї –
себе для України і Безмежности!
Він – Лицар чести, гідности і чину –
всього себе, – до краплі, до останку,
всього себе – за Вільну Україну, –
безкомпромісно і безперестанку!
Мільйоннострунне вистроїв співзвуччя –
Майданами звучить: Героям слава!
Не дбав за статки, за благополуччя, –
мета одна – Українська Держава!
І відгукнулося! – відбилося майданно, -
в несамовитих грозах, хуртовинах –
Роман Шухевич, як герой постанув,
Тарас Чупринка, як герой – не згинув!
Слава Україні! – Героям слава!!!

Очікування перемін
В державі визисків й обманів
стікають жалі крадькома.
А з-за морів, з-за океанів
ні крихти співчуття нема.
Ні співчуття, ні розуміння –
стурбованість і переляк.
Чи це гниття, чи іскри тління? –
не докумекаю ніяк…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2018 > Тема "Душі криниця"