Версiя для друку Обговорити в форумi

Давня шанувальниця, читачка й авторка «Кримської світлиці», учителька з Феодосії Алла Миколаївна Осадча тривалий час очолювала Феодосійську міську організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка. Вона є безцінним авторитетним свідком, безпосереднім учасником боротьби українців у Криму за свої права – освітні, мовні, духовні – конституційні! Тож записані нею сторінки історії феодосійської «Просвіти» - вважайте, наочний посібник для тих, хто ще не втратив віри у можливість відродження українства в Криму. Так само, як і чвертьстолітній архів нашої «Кримської світлиці», на який, схоже, давно махнули рукою штатні київські «борці» за повернення Криму.
Але – нам своє робить. Тому розпочинаємо публікацію спогадів Алли Осадчої і продовжуємо писати нашу «Світличну» кримську українську історію. Можливо, знайдуться однодумці, котрі, окрім традиційних співчуттів (за що також вельми вдячні!), допоможуть видати труд нашої землячки окремою брошурою. Разом з авторкою будемо вдячні за можливі доповнення, документи, фотографії, які розширили б і збагатили ці спогади (надсилайте їх на нашу електронну пошту: kr_svit@meta.ua).
 
  З ВИТОКІВ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА»

  Розповідає Василь Іванович Симонов
Довідавшись з преси та радіо й телебачення про створення Всеукраїнського товариства української мови імені Т. Г. Шевченка й такого ж товариства в Сімферополі, я вирішив створити його і в Феодосії.
Одержавши на це згоду секретаря міського комітету комуністичної партії з ідеології В. Г. Левіної, я почав діяти. Домовився з міськВНО (міський відділ народної освіти) та міськкомом профспілки працівників народної освіти провести організаційну роботу з учителями української мови та літератури.
На серпневому 1989 року засіданні методичного об’єднання учителів української мови, яке відбувалося в середній школі №7 селища Приморського, я виступив із інформацією про стан української мови й культури в Феодосії.
У місті біля 20% населення – українці, але не чути української мови, в бібліотеках майже немає українських газет і журналів, дуже мало літератури українських письменників, у художній самодіяльності майже не виконуються українські пісні, танці, художнє слово.
Із моєю пропозицією створити в Феодосії товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка учителі згодилися.
Тут же був обраний оргкомітет товариства, його голова, заступник і секретар – Репецька П. – учителька школи №17. Із восьми членів комітету шість були вчителі української мови шкіл міста. Усі присутні, а їх було осіб 50, стали першими членами товариства.
Був складений план роботи, у якому крім засідань оргкомітету передбачалась робота на підприємствах, в установах, школах, культурно-освітніх закладах, зокрема по створенню там осередків товариства. Оргкомітет провів певну роботу і по підготовці установчих зборів товариства, яке відбулося 17 грудня 1989 року. На установчих зборах було обрано правління товариства (голова Тарасов Валерій Дмитрович, див. «Победа» за 20.12.1989 року). До складу правління увійшли: В. І. Симонов, В. І. Андрущенко, В. Ф. Горб, А. С. Півненко, Г. І. Хижняк.
Було затверджено Статут. Правління продовжило роботу Товариства.
Але російські шовіністи чинили опір. Я двічі звертався за допомогою до секретаря міськкому партії В. Г. Левіної, але вона одного разу сказала: «Мы не можем волевым методом заставлять подписываться на украинские газеты и журналы или петь украинские песни».
Тоді я про нашу роботу, труднощі й ставлення керівництва Феодосії до товариства написав в «Літературну газету», яка надрукувала мою статтю «На становищі попелюшки» (4 жовтня 1990 р., №40). Але й після цього ставлення до української культури з боку керівництва не поліпшилось. В бібліотеках українських газет, журналів і книжок не збільшилось. Українські пісні співають тільки в самодіяльних колективах клубів панчішної фабрики, міського будинку культури, селища міського типу Приморського і деяких інших. А українську мову в місті майже не почуєш. А якщо дехто й заговорить, то «старший брат» – російський шовініст – дивиться на них, як на інопланетян, не забувши назвати їх бандерівцями, хохлами, западенцями…
Але працювати нам треба наполегливо, систематично, долаючи труднощі і байдуже ставлення керівництва міста до відродження й розвитку української мови й культури в нашому місті.
22 січня 1993 року Товариство української мови було зареєстровано в виконкомі Феодосійської міської ради як Феодосійська міська організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Головою його обрали Володимира Омеляновича Чаграка – директора школи №1. 10 членів «Просвіти» – представників підприємств і шкіл міста стали співзасновниками Феодосійської «Просвіти». Нове правління трохи пожвавило роботу товариства, але більшість не проявляли активності, а тому в серпні 1994 року було обрано нове правління товариства на чолі з Багатовою З. М., яка проявляє активність, залучаючи до роботи усіх членів правління й активістів товариства. Отож побажаємо новому керівництву товариства успіхів у його роботі.
В. Симонов, 10.11.1994
 ***
В листопаді 1994 року члени Феодосійської «Просвіти» були запрошені в Сімферополь на з’їзд чи конференцію кримської «Просвіти». Нас попросили привезти з собою якісь матеріали про нашу роботу. На моє прохання Василь Іванович Симонов написав ці замітки про перші кроки «Просвіти» в Феодосії, а я зберегла цей безцінний матеріал, без якого говорити щось про історію Товариства було б складніше, бо і Василя Івановича, і більшості тих, хто починав цю справу, вже давно нема серед нас, живих...
Розповідь В. Симонова про перші кроки Товариства української мови, а пізніше – «Просвіти» в Феодосії доповнюю я – Осадча Алла Миколаївна.
Я – вчителька математики – зовсім випадково потрапила на установчі збори Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка 17 грудня 1989 року і стала зразу ж чи не найактивнішим членом цього товариства.
Збиралися ми досить часто в різних приміщеннях, але з часом нам дозволили збиратись в бібліотеці Будинку офіцерів.
Наша робота пожвавилася з проголошенням Незалежності нашої України. Дякуючи тому, що в Феодосії працювала контора нафтогазорозвідки, працівники якої приїхали із західних областей України і були щирими українцями, на наші засідання приходило досить багато людей (до 45 осіб). Ми почали знайомитися з історією нашої держави. Володимир Омелянович Чаграк – голова товариства і сам історик, розповідав невідомі нам факти нашої історії і це було цікаво для всіх.
В. О. Чаграк в той час працював директором школи №1, посада досить відповідальна і така, що передбачає безумовну лояльність до місцевої влади, тобто недопустимою є будь-яка діяльність, яка хоч трішки відступає від думки керівників міста.
В той час міським головою був Євген Васильович Костюк, який ще зовсім недавно був першим секретарем комуністичної партії Феодосії, а це означало, що вся влада в місті – це Костюк, а як відомо, комуністи не признавали ніяких національних прав народів, особливо – українців.
Всі, хто наважувався признатися, що він хоче бути чи лишатися українцем, отримували досить небезпечне тавро «українського буржуазного націоналіста» (я так і не зрозуміла, чому саме «буржуазного», а не просто «націоналіста»). Людина, яка мала таке тавро, вважалась ненадійною і не могла претендувати на посаду директора престижної школи, та й взагалі могла втратити роботу, пов’язану з вихованням молодого підростаючого покоління «будівників комунізму». (Пригадую, як один з моїх учнів в школі робітничої молоді №10 в селищі ГРЕС в Севастополі, в якій я працювала в 1960-1967 роках, солдат армії, був дуже здивованим, дізнавшись, що я не є членом комуністичної партії, і запитав мене, як же це мені дозволяють вчити і виховувати людей, не будучи партійною? Довелося пояснити, що біном Ньютона може розтлумачити і безпартійний математик).
 До того ж Комуністична партія СРСР перед розпадом Союзу зробила Україні «щедрий» подарунок – утворивши замість Кримської області України Кримську автономію, причому, не Кримськотатарську, що було б логічно, бо кримські татари, вивезені в 1944 році з рідної землі, почали масово повертатись, а територіальну, хоч таких автономій, здається, не існує в світі. Звичайно, це мала бути російська автономія, або хоч російськомовна (це – теж «подарунок» комуністичної влади: замість розмаїття національних груп людей творилась нова «общность» – «совєцкій народ», з єдиною мовою – російською, «чтобы без Россий, без Латвий жить единым человечьим общежитием» (В. Маяковський). Так що маємо в Криму нову «націю» – російськомовні, і це – не тільки росіяни, а й наші яничари – хохли, які щиро признаються, що вони – хохли, але ненавидять українську мову, а заодно – й Україну, і хочуть повернутися, якщо не в Совєцьку конюшню, то хоча б разом з Кримом в Росію.
Наша українська влада в перші роки незалежності зробила велику помилку, подарувавши всім, хто жив у той час на її території, українське громадянство, не вимагаючи нічого взамін – ні письмової чи хоча би усної заяви з проханням надати їм українське громадянство, чи зобов’язання  –  не шкодити Україні. Можливо, хтось би й відмовився стати громадянином України, і лишився б особою без нашого громадянства, чи повернувся б додому. А так деякі мають підстави говорити, що українське громадянство їм нав’язали.
Все це спричинило антиукраїнську істерію в Криму. Створювались «російські союзи», блоки, партії, проводились мітинги, випускались листівки і т. ін… Ці дії підігрівались і досить щедро фінансувалися з «матушки»-Росії. Навіть президента Криму ми мали – Юрія Мєшкова… Все українське викликало спротив, а розмовляти українською мовою було небезпечно, викликало бажання українофобів хоч якось покарати нас. Про це – в наших заявах до органів влади, в публікаціях у «Кримській світлиці» та інших газетах, які будуть в цій книжечці.
Така довга передмова – для того, щоб пояснити, що директор школи Чаграк В. О. не міг повноцінно працювати, керуючи «Просвітою», не міг «світитися», і діяв майже нелегально. Виступи на зборах «Просвіти» – це все, що він міг собі дозволити.
 
  ЗБОРИ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ ФЕОДОСІЇ

Щоб заявити про присутність українців у Феодосії, в 1994 році були проведені досить багатолюдні збори української громади міста.  Приводжу повідомлення про цю подію.
  Цвіте наш красний,
  Цвіте наш прекрасний,
  Не цураймося, признаваймося,
  Бо ж багато нас є!

13 листопада 1994 року в Будинку офіцерів флоту міста Феодосії відбулися збори української громади. На збори були запрошені представники депортованих народів, різних партій і рухів, міськвиконкому.
З великою увагою заслухані доповіді :
1. «Нагальні проблеми українства Криму» (Сергій Литвин, від організації «Крим з Україною. Соборність»).
2. «Економічні проблеми Феодосії і регіону в світлі економічної платформи Президента України Л. Д. Кучми» (заступник голови міськвиконкому А. Максименко).
Виступили 10 чоловік, і не тільки українці, а й представник ПДВК – Бекішев Ю., депортованих народів – Трубач Деляра, і навіть від РДК – Отморський.Збори прийняли резолюцію, в якій заявили, що вони:
1. Підтримують дії Президента України Л. Д. Кучми щодо втілення в життя економічних реформ і в прагненні мати сильну владу.
2. Збори вимагають державної підтримки в Криму української преси, українських дитячих садочків і шкіл, забезпечення їх учителями та підручниками, неухильного виконання закону «Про державну мову в Україні».
3. Збори вимагають припинення російської шовіністичної істерії по відношенню до українців у Криму, заборони діяльності організацій, що пропонують порушення територіальної цілісності України і сіють міжнаціональну ворожнечу.
4. Щоб покінчити з диктатом однієї нації над іншими, збори пропонують просити Президента, Верховну Раду України внести зміни в Закон України «Про вибори народних депутатів в Україні», для чого внести рівні квоти депутатських місць в органи місцевої та регіональної влади для росіян, кримських татар, українців та інших національностей Криму. Заборонити громадянам Росії, які проходять військову службу в Криму, брати участь у виборах депутатів місцевих та республіканських Рад, в референдумах та опитуваннях щодо СтатусуКриму.
5. Збори вимагають скасування Інституту президентства в Криму і повернення Криму статусу області в складі України.
Голова організаційного комітету Алла Осадча

(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 08.06.2018 > Тема "Душі криниця"