Версiя для друку Обговорити в форумi

Нотатки про нові поезії Єви Пономаренко

Дві нові збірки віршів представила читачам кримська поетеса з Армянська, член НСПУ з 2006 року Єва Пономаренко – «Калинова гілочка народу» та «Впаде роса на суховії». Варто зазначити, що ці дві книжечки помітно відрізняються від багатьох попередніх і тематично, і емоційно, і образно, приміром, таких, як «Мозаїка життя» (2001), «Журавлиний спів» (2005), «Свої слова не стала сповивать» (2011), «Спів, що зринав у голубій блакиті» (2011). Хіба що тональність їх співпадає з поезіями збірки «Заграй, сопілочко!», яка також була опублікована в 2017 році, що виявився досить плідним для авторки.
І цьому є просте пояснення, що грунтується не лише на політичних перипетіях, які відбулися з Кримом навесні 2014 року, а й на особистих переживаннях. Ними й ділиться поетеса. Вона виростила трьох доньок і сина, має п’ятірко онуків та онучку і навіть двох правнуків. «Ось тільки розділила нас доля так, що дві дочки, троє онуків, онучка та правнуки живуть на Дніпропетровщині, а старша дочка з двома синами та мій молодший син, якому зараз 25 років, залишились у Криму, - бідкається вона. – І розривається тепер моє серце від тяжких дум: що то з ними всіма буде?» Часом біль та розпач не дають зімкнути повіки і виливаються у поетичні строфи.
До речі, така незавидна доля не тільки у Єви Пономаренко, а й багатьох кримчан. І краю цьому не видно. Тож якщо прості люди здатні нарікати на ці негаразди у своєму колі або ж, як мовиться, «на кухні», то у авторки є слово, в яке вона може втілювати свої роздуми та уболівання.
Часто вона використовує образ калини, як уособлення не лише України, а й себе особисто на життєвому шляху, інколи полинно гіркому, спекотному, вітряному. Як лишень і виживає та калинонька? А так, як більшість українців. Авторка у власному епіграфі до збірки «Калинова гілочка народу» з оптимізмом пише:
«Я горда тим, що українка зроду.
І, щоб там не судилося мені,
Я, калинова гілочка народу,
Ніколи не схилюся у борні!
А як зламають, кинуть на поталу,
То я червоним гроном упаду.
Пташок малих покличу і помалу
Знов на весні на лузі проросту».
У багатьох віршах вона закликає не коритися бурям, мужньо долати труднощі, відстоювати свої права на істину, на рідну мову та культуру. Тільки так можна досягти омріяних успіхів. Зрозуміло, її калина потребує чимало вологи та турботи. І тут на повний зріст постає у її віршах проблема, що нині хвилює кожного кримчанина. На погляд авторки, порятунок калини, як і всього кримського сільського господарства, і навіть промисловості, - у відновленні постачання дніпровської води Північно-Кримським каналом, що протягнувся більше ніж на триста кілометрів теренами півострова аж до Керчі. Ось як вона пише про це у вірші «Хрущовський» парк» (така місцева назва парку, посадженого на честь першої подачі води, на перехресті Північно-Кримського каналу і Турецького валу):
«Важко тут виживати й калині,
Та весною вона розквіта
І дарує нам грона кармінні,
Як настане пора золота.
Ясени, горобини, тополі
Бачать в снах прохолодні луги…»
Про це снять і багато мешканців Криму. Та й зрозуміло – адже цьогоріч неймовірна посуха змусила оголосити надзвичайний стан у степових районах. Окрім того, через нестачу води виникли великі проблеми у компанії «Титан», у якій протягом 35 літ працювала Єва Пономаренко. Це означає, що трудівники не отримають бажані прибутки і, як наслідок, зарплату. Більш того, неурожай може спричинити ймовірне здорожчання продуктів. Тим паче, що різко зросла вартість паливно-мастильних матеріалів.
Як мовиться, без води ні туди, ні сюди. Поетеса, висловлюючи настрої земляків, з сумом констатує у низці віршів: «Прогірклі сухі полини у степах, Де трави були оксамитні. Тепер вже ніде не гніздиться тут птах – Не хоче в безводдя летіти». А було ж: «Вкраїна дніпровськії води В Крим слала сюди щовесни». Безрадісна картина змальована поетесою у вірші «Вже плаче й коник»:
«В Криму не було місця лиху,
Як води Дніпро присилав.
Тут веселка – усім на втіху –
Коромисло спускала в канал…
…Не хлюпоче вода у каналах,
Плаче коник у спраглих садках.
Та не б’є з нас ніхто вже на сполох,
Душі в нас, як степи, в будяках».
І така згорьованість у багатьох поезіях збірки Єви Пономаренко, висловлена в різних образах: «Вже ластівок нема в нас друге літо, І гуси-лебеді до Криму не летять», «В степу шелестить лиш полин-полиночок, Бо тільки йому ще хватає води. Калина всміхається лише з сорочок, Які вишивали в роки молоді», «Й тепер калинонька цвіла, Та влітку ягода всихає. Й калина журиться сама, що діточок собі не має», «Чорнобривці сохнуть біля хати, Сохне у садочку резеда»…
Ця ж дуже актуальна тема пронизує і чимало віршів у іншій збірці – «Впаде роса на суховії». Вже у заголовку – мрія про квітуючий Крим, який ще донедавна називали краєм садів та виноградників, міжнародною оздоровницею. «Дніпровською цілющою водою Я хочу напоїть свої слова», - каже поетеса. Їй хочеться добром та миром оросити цю землю, що за багато років стала її другою батьківщиною і якій вона віддала чимало сил і душевної наснаги. «І яка ж мені до болю мила Ця земля, де мрії всі мої Народились та знялись на крила», - ділиться авторка. Відчувається її непереборне бажання зцілити півострів, напоїти його водами Дніпра – щоб він квітнув і плодоносив. Про це вона щиро говорить у віршах «Русалкам Дніпровим», «Грала доля на калиновій сопілці», «Не співає в саду соловейко», «З Сивашу віють вітри» тощо. А в поезії «Зацвіти, калино!» Єва Пономаренко, як молитву, виголошує: «Зацвіти, калино, людям всім на диво! Може, прилетять ще у Крим журавлі». Вона вірить, що так і буде. Про це говорить у вірші-зверненні «До земляків»:
«З мого згорьованого серця
Колись калина проросте.
Але тоді, коли відерце
Води хтось в спеку принесе.
Ви щедрі, добрі – я це знаю –
Мої сердечні земляки!
Тож принесіть із мого краю
Ще й вузлик рідної землі.
Посипте під оту калину,
Що з мого серця проросте.
Її плекайте, мов дитину.
І буде дяка вам за те
Від Бога, що всім світом править –
Він теж в біді вас не зоставить!»
Як бачимо на прикладах багатьох віршів, поетесу не полишає надія, що калина відродиться на кримській землі і щедро радуватиме земляків своїм пишним квітом та запашними плодами. Та й шлях проляже не серед чортополохів, а поміж зелених нив та садів.
Віктор СТУС,
письменник, журналіст
 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 22.06.2018 > Тема "Душі криниця"