Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


СП╤ВЧУВА╢МО…
Нехай п╕дтримка р╕дних, друз╕в, колег по письменницькому ╕ журнал╕стському цеху розд╕лить г╕ркоту...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2018 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2018
ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…

У Володимирському собор╕ у столиц╕ пройшло в╕дсп╕вування укра╖нського дисидента, пол╕тика Левка Лук’яненка.
Попрощатися з Геро╓м Укра╖ни, автором Акта проголошення незалежност╕ до собору прийшов ╕ Президент Петро Порошенко з дружиною, пов╕домля╓ кореспондент «Укр╕нформу».
П╕зн╕ше у коментар╕ журнал╕стам глава держави наголосив на невипадковост╕ того факту, що день народження Левка Лук'яненка 24 серпня сп╕впало ╕з днем в╕дродження укра╖нсько╖ державност╕, проголошеним у 1991 роц╕ Днем незалежност╕ Укра╖ни.
"Сьогодн╕, коли держава в╕дроджу╓ться, коли нац╕я розум╕╓ сво╓ ╕сторичн╕ кор╕ння, коли укра╖нц╕ в усьому св╕т╕ один ╕з одним в╕таються "Слава Укра╖н╕!", ╕ не лише укра╖нц╕в в╕таються так, ╕ в╕дпов╕дають на це "Героям слава!", слава таким героям, як Левко Григорович Лук'яненко", - п╕дкреслив Президент.
П╕сля в╕дсп╕вування Левка Лук’яненка поховали на Байковому кладовищ╕.
Як пов╕домив «Укр╕нформ», 7 липня стало в╕домо, що Левко Лук’яненко потрапив до реан╕мац╕╖ кл╕н╕чно╖ л╕карн╕ “Феофан╕я”. Того ж дня в╕н помер.
Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта проголошення незалежност╕ Укра╖ни. Цей документ Верховна Рада ухвалила у день народження Лук’яненка - 24 серпня 1991 року.
Лук’яненко був першим послом Укра╖ни в Канад╕, а пот╕м народним депутатом Верховно╖ Ради чотирьох скликань. Ушанований званням Герой Укра╖ни.
Лук'яненко народився 24 серпня 1928 року в сел╕ Хрип╕вка Черн╕г╕всько╖ област╕. Через п╕дп╕льну антирадянську д╕яльн╕сть у травн╕ 1961 року Льв╕вський обласний суд засудив його до розстр╕лу, проте через 72 доби Верховний суд зам╕нив розстр╕л 15-ма роками позбавлення вол╕. Покарання в╕дбував у Мордов╕╖.
У 1976 роц╕ Левко Лук’яненко вийшов на свободу ╕ став одним ╕з засновник╕в Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи. У наступному роц╕ в╕н був знову заарештований ╕ засуджений до 10 рок╕в тюремного ув’язнення ╕ 5 рок╕в заслання. У 1988 роц╕ Левко Лук'яненко був помилуваний, зв╕льнений ╕з заслання. Таким чином в╕н пров╕в 26 рок╕в свого життя в ув'язненн╕.

«БУДЬТЕ СМ╤ЛИВ╤, ПОКЛАДАЙТЕСЯ НА ДОЛЮ»: ЩО ЗАПОВ╤ДАВ ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО УКРА╥НЦЯМ

Левко Лук'яненко був живим символом незламност╕ укра╖нського духу. «Укр╕нформ» з╕брав п╕дб╕рку найактуальн╕ших його цитат
“Рос╕йська Федерац╕я - зменшена ╕мпер╕я зла - ув╕йшла в суперечн╕сть ╕з техн╕чними, гуман╕тарними й моральними реал╕ями 21 стол╕ття й ма╓ бути демонтована. Задля реально╖ свободи Укра╖ни, задля нац╕онально╖ свободи ╤чкер╕╖, Татарстану, Башкортостану та ╕нших народ╕в, що перебувають у московському колон╕альному ярм╕, - почн╕ть моб╕л╕зац╕ю (на добров╕льн╕й основ╕) людей р╕зних нац╕ональностей, передус╕м громадян колишнього СРСР та кра╖н так звано╖ народно╖ демократ╕╖, до укра╖нсько╖ арм╕╖! Закличте уряди й народи, що дорожать нац╕ональною свободою, до сп╕льно╖ боротьби проти ╕мпер╕╖ зла за зв╕льнення московських колон╕й ╕ в╕льного ╖х розвитку”.
“Укра╖нцям важко повернутися до сво╖х духовних ц╕нностей, до сво╓╖ укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖. П╕сля Революц╕╖ Г╕дност╕ цей процес почався ╕ швидко його не зробиш. Але, безперечно, його вже почали”.
“Шановн╕ колеги, давайте зробимо щось ╕нше, давайте Укра╖ну проголосимо незалежною державою, тод╕ нам не прийдеться хитрувати...”
"Ус╕ велик╕ революц╕онери – юристи. Значить, це найкраща осв╕та, щоб боротися".
“Т╕льки коли москов╕ти створять свою нац╕ональну державу, вони перестануть бути небезпекою ╕ншим державам..."
“Я п╕дняв синьо-жовтий прапор боротьби ╕ я маю пронести його ст╕льки, ск╕льки зможу, до само╖ смерт╕. А пот╕м його п╕дхопить хтось наступний ╕ понесе дал╕. Який я у цьому ланцюгу — не ма╓ значення...”
Левко Лук'яненко – дисидент, сп╕взасновник Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи, народний депутат чотирьох скликань Верховно╖ Ради. В╕дзначений званням Герой Укра╖ни.
Народився 24 серпня 1928 року в сел╕ Хрип╕вка Черн╕г╕всько╖ област╕. За п╕дп╕льну антирадянську д╕яльн╕сть у травн╕ 1961 Льв╕вський обласний суд засудив Лук'яненка до розстр╕лу, однак через 72 доби Верховний Суд зам╕нив розстр╕л 15-ма роками позбавлення вол╕. Покарання в╕дбував у Мордов╕╖.

ЦЕ – ОСТАННЯ РОЗМОВА З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ. СТАТТЯ БУЛА ОПУБЛ╤КОВАНА 18 КВ╤ТНЯ 2018 РОКУ
***
Головний урок свого життя – бути чесним ╕ допомагати людям – Левко отримав в╕д тата.
"Ми з батьком часто ╖здили в л╕с по дрова. В╕н брав ╕з собою нас╕ння груш╕ ╕ садив. Я питаю його: "Нав╕що? Не в╕домо, чи повернемося сюди, та й виросте нескоро". А в╕н: "Не ми, то хтось ╕нший з’╖сть гниличку".
Пам’ятаю, раз ╖хали з дровами додому возом. А в п╕ску лежить сокира – тод╕ це була дорога деф╕цитна р╕ч. Батько п╕дняв ╖╖ ╕ поклав у в╕з. Як п╕д’╖хали на хут╕р – залишив ╖╖ б╕ля криниц╕. ╤ каже: "Той, хто загубив, – буде шукати. Побачить та забере". Не прийшло ж йому в голову привласнити".
Народився ╕ р╕с Левко в сел╕ Хрип╕вка на Черн╕г╕вщин╕ разом з двома братами ╕ сестрою. До батьк╕в завжди звертався на "ви" ╕ з особливою повагою.
Тато Грицько Лук’яненко був мовчазний ╕ не любив владу. Шанував знання ╕ зам╕сть додатково╖ пляшки гор╕лки до свята купував книжку. А ще був майстром на вс╕ руки: м╕г ╕ хату збудувати, ╕ все для не╖ – в╕д грабл╕в до даху.
"П╕сля в╕йни чолов╕к╕в було мало. Бувало, прийде до нас сус╕дка попросити кошик – ╖х батько робив. А пот╕м йому соромно п╕ти забрати. ╤ так та корзина залишалася сус╕дц╕, а батько другу робив".
Мати Наталка Лук’яненко була протилежн╕стю до чолов╕ка. У сел╕ ╖╖ прозвали "адвокатка" – була балакуча ╕ принципова. Д╕тям повторювала: "З в╕рш╕в хл╕ба не ╖дять. Уч╕те арифметику". ╤ любила сп╕вати – саме в╕д матер╕ Левко вперше почув "Ще не вмерла Укра╖на".
Батьки Левка були козацького роду. На будинку матер╕ нав╕ть була табличка "Козак Никифор Скойбидо" – це ╖╖ д╕воче пр╕звище.
"Козаки боролися проти ворог╕в, за Укра╖ну. Якщо я належу до цього козацького дерева, то питання одне: я гнилий паг╕н чи здоровий? Я зганьблю св╕й р╕д чи н╕?" – розм╕ркову╓ Левко.
У дитинств╕ в╕н без к╕нця працював на город╕, а в╕льний час проводив з с╕льськими хлопцями в л╕сах, гаях ╕ р╕чках. Вони гралися в "козак╕в", "чижик╕в у кл╕тц╕", "кегл╕", м╕рялися, хто зал╕зе вище на стовп.
"Найяскрав╕ший спогад? Якось ми розпиляли сиру вербу. Взяв колоду, але вона була широкою. ╥╖ ударом сокири не розколеш. Я поставив клин, а пот╕м обухом сокири вдарив. Верба виявилася сильн╕шою. Клин вискочив, ╕ в╕стря сокири полет╕ло мен╕ в н╕с. Оце такий спогад".
Голодомор пережила вся с╕м’я, бо батькам вдалося сховати трохи ╖ж╕. Левко трохи пам’ята╓ т╕ под╕╖, тож бере пап╕рець ╕ малю╓ св╕й будинок з дитинства:
"Уяв╕ть, що отут стежка, а отут – хата. Батько прокопав ямку на стежц╕, засипав туди картоплю, присипав землею ╕ втоптав. Пот╕м приходили ц╕, з с╕льсько╖ ради, з╕ штирами. Довго шукали заховану ╖жу на город╕ ╕ навколо хати. А на стежц╕ не здогадалися".
Коли з╕йшов сн╕г – батьки розкопали ямку, але вона страшенно смерд╕ла, бо картопля згнила.
"Мати вибрали зв╕дти крохмаль ╕ пекли пампушки з кропивою".

Шлях Наливайка
"Батька моб╕л╕зували у 1941 роц╕. Збро╖ не дали, не одягнули, а так натовпом погнали прямо до Вязьми (Рос╕я, Смоленська область – УП). Там ╖х наздогнали н╕мц╕, взяли в полон ╕ загнали в концтаб╕р у Гомел╕, де щодня помирало 200 людей.
Часом приходила чиясь дружина ╕ казала: "Он м╕й чолов╕к". Н╕мець питав: "Як його звати?". Записував. Пот╕м приходив до чолов╕ка ╕ питав пр╕звище. Якщо сп╕впадало – в╕дпускали. Зв╕дти мати ╕ привела батька додому".
С╕м’я об’╓дналася ненадовго. За р╕к батька знову забрали на в╕йну. До села тод╕ щодня приходило по 10-20, а одного разу 23 пов╕домлення про смерть на фронт╕.
Безтурботно╖ юност╕ в Левка не було. У сьомому клас╕ в╕н провчився два м╕сяц╕ ╕ його теж забрали в арм╕ю.
"Це було в к╕нц╕ 1944 року. Сказали, що треба йти в районний центр на в╕йськов╕ збори. Раз сказали, то треба. Тебе ж н╕хто не пита╓. П╕шов".
Пот╕м оголосили моб╕л╕зац╕ю, але брали переважно д╕тей 1927 року народження.
"Я п╕днявся ╕ кажу: "Я 1928 року, мен╕ 15 рок╕в". Наказали принести дов╕дку, а дов╕дки нема╓ – РАЦС рознесли п╕д час в╕йни. От ╕ прийшлося йти в арм╕ю. Нас учили стр╕ляти, воювати…"
Коли за чотири роки в╕дбувався перепис, Левко вже оф╕ц╕йно записав, що народився у 1927 роц╕ – щоб його ран╕ше демоб╕л╕зували. За документами в╕н дос╕ на р╕к старший.
Запевня╓: страшно йому не було. Зброю любив, а т╕кати не було сенсу – забрали б знову.
"Спочатку служив у Черн╕гов╕, пот╕м – Новгород-Волинський, Житомир, Ки╖в. У 1945 роц╕ перевели в Австр╕ю, де був до 1949-го. Пот╕м Груз╕я ╕ Закавказзя. Аж до 1953-го".
В Австр╕╖ Левко р╕к провчився у школ╕ автомехан╕к╕в. Техн╕ку знав добре, тому переважно поринав у читання. Найб╕льше враження на нього справили роман Етель Л╕л╕ан Войнич "Ов╕д" ╕ поеми К╕ндрата Рил╓╓ва "Войнаровський" та "Наливайко".
Згаду╓, що в Укра╖н╕ тод╕ помирали з голоду, а в╕н день за днем безпом╕чно спостер╕гав, як через Баден ешелони везуть укра╖нську пшеницю в ╢вропу.
"То було велике обурення ╕ несправедлив╕сть, яку я усв╕домлював поступово. Врешт╕, вир╕шив, що п╕ду шляхом Северина Наливайка – буду боротися за самост╕йну Укра╖ну. Я тод╕ став ╕ поклявся перед небом.
Був звичайний день – н╕чого не сталося. Земля як крутилася, так ╕ продовжила крутитися. Але клятву я витримав".

Два обличчя
У Левка завжди було дуже гостре в╕дчуття несправедливост╕. У 1950 роц╕ в╕н з’╖здив у в╕дпустку додому ╕ побачив злидн╕.
"Тод╕ я вир╕шив: найб╕льше для Укра╖ни зможу зробити на висок╕й посад╕ в парт╕╖, що неможливо без вищо╖ осв╕ти".
За к╕лька рок╕в в╕н вступив до комсомолу ╕ парт╕╖, зак╕нчив самост╕йно сьомий клас, у веч╕рн╕й школ╕ в Нах╕чеван╕, в Азербайджан╕, здобув середню осв╕ту. А в 1953 роц╕ вступив на юрфак Московського ун╕верситету ╕мен╕ Ломоносова.
"Ус╕ велик╕ революц╕нери – юристи. Значить, це найкраща осв╕та, щоб боротися".
Але в Москв╕ в╕н почувався дискомфортно. За час навчання його с╕м раз╕в назвали "хохлом". Це були колеги, як╕ так "жартували". Левко, в╕джартовуючись, називав ╖х "кацапами", на що вони смертельно ображалися.
"П╕сля першого випадку я почав уважн╕ше придивлятися до цих рос╕йських ╕нтел╕гент╕в. Вза╓мини рос╕янина й укра╖нця вони уявляють як вза╓мини вершника ╕ коня: з погляду вершника справедливо, що в╕н на кон╕, з погляду коня справедливо, що вершник на його спин╕.
Яке ж може бути сп╕вжиття з таким народом?"
Вчитися було ╕ морально, ╕ ф╕зично складно. ╥ж╕ не вистачало. Якось Левко потрапив у л╕карню, бо зупинився шлунок. Кидати навчання в╕н категорично в╕дмовлявся, казав, "здохне, але зак╕нчить". Тод╕ почав працювати ночами – розвантажувати вагони з кавунами чи хл╕бом.
"В ун╕верситет╕ спочатку в╕дслужувався – був ╕ парт╕йним орган╕затором, ╕ старостою курсу… Але це був неправильний, Мазепинський шлях. Дуже тяжкий пер╕од роздво╓ння. Це почуття мене так обтяжувало… Коли в 1956 роц╕ прочитав два томи Грушевського – вир╕шив зм╕нити тактику".
В╕дбулося це п╕сля двадцятого з'╖зду КПРС. Левко на той час поглинав книгу за книгою, обдумав долю Хмельницького, Мазепи й усв╕домив, що сто╖ть на неправильному шляху.
"Я перестав удавати з себе парт╕йця. Арешт мене не лякав. Я не хот╕в давати москалям п╕дставу казати, що вони вже розгромили УПА, розгромили УНР, ╕ тепер Укра╖на лягла на лопатки.
Вир╕шив: продовжу нести блакитно-жовтий прапор боротьби. ╤ якщо помру, знайдеться ╕нший хлопець, який п╕дн╕ме той прапор ╕ понесе дал╕. Поки Укра╖на не стане незалежною".
Уже за к╕лька рок╕в Левко справд╕ опиниться на волосинц╕ в╕д смерт╕.

Ведмежа послуга
У 1958 роц╕ Левко Лук’яненко разом з актив╕стами Степаном В╕руном ╕ Василем Луцьк╕вим створили п╕дп╕льну парт╕ю "Укра╖нська Роб╕тничо-Селянська Сп╕лка" (УРСС). Вони швидко знайшли однодумц╕в, але боротьба тривала недовго – у 1961 роц╕ б╕льш╕сть ╕з них заарештували.
Льв╕вський обласний суд засудив Лук'яненка до розстр╕лу за звинуваченням у тому, що в╕н "з 1957 року виношував ╕дею в╕дриву УРСР в╕д СРСР, п╕дривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теор╕ю марксизму-лен╕н╕зму".
"Звичайно, мен╕ було шкода, що можу зак╕нчити св╕й шлях так коротко. З дня на день я припускав, чи мене вб’ють.
От о 22-й вечора був в╕дб╕й. Коли я лягав, чув, як за дверима патрони перекидають з ящика в ящик. Звук патрон╕в дуже специф╕чний, я служив 8,5 рок╕в ╕ добре його знаю. То соб╕ думав: "Ага, якщо ви зараз бавитеся перекиданням набо╖в, то по мене не прийдете. Значить, ще якийсь час житиму". Лог╕чн╕сть допомага╓ вийти з ситуац╕╖".
Через 72 доби суд зам╕нив розстр╕л на 15 рок╕в позбавлення вол╕. ╤ Лук’яненка перевезли до концтабору в Мордов╕╖.
"На зон╕ менти час в╕д часу поширювали думку, що буде амн╕ст╕я. То до травня, то до Жовтнево╖ революц╕╖. Я питаю хлопц╕в ╕нших: "Це перший раз об╕цяють, чи ╕ минулого року розказували?". Виявля╓ться, ╕ минулого, ╕ позаминулого. Значить, менти просто кидають людям над╕ю, щоб менше думали про втечу".
Сам Левко в амн╕ст╕ю не в╕рив ╕ вир╕шив скористатися ситуац╕╓ю. У концтабор╕ було близько 1800 людей, з них половина – укра╖нц╕-дисиденти. Також було багато актив╕ст╕в з Прибалтики. Левко розпитував усе про ╖хню боротьбу.
"Це для мене було навчання. Я був радий, що потрапив у середовище, протилежне оф╕ц╕йн╕й систем╕. Влада зробила соб╕ ведмежу послугу. Ми вс╕ спали в одн╕й нерозгороджен╕й секц╕╖, збиралися натовпом ╕ обм╕нювалися ╕нформац╕╓ю".
Через те, що в основ╕ литовсько╖ мови – латинськ╕ л╕тери, литовцям част╕ше вдавалося отримувати якусь заборонену л╕тературу. Левко подружився з одним в’язнем, який перекладав йому книги. Чолов╕к ховав ╖х за пояс, пот╕м обидва с╕дали за колодою, оск╕льки працювали у великому деревообробному цеху, ╕ литовець усно начитував текст.
У с╕чн╕ 1976 року Левка зв╕льнили з в’язниц╕ й привезли у Черн╕г╕в, де в нього була квартира. За пол╕тв’язнем одразу встановили нагляд з квартири поверхом вище, попередньо виселивши квартирант╕в.
Записки ╕ншим актив╕стам в╕н передавав та╓мно. Одного разу в╕н сховав послання у вазон╕ дружини, а вона випадково подарувала його подруз╕. Левко ще довго чекав, що за ним знову прийдуть.
Перше, що в╕н пом╕тив у Черн╕гов╕, – молодше покол╕ння зовс╕м не знало укра╖нсько╖ мови. А ще його вразили пакунки з деф╕цитними продуктами, як╕ давали людям на 1 ╕ 9 травня та до р╕чниц╕ Жовтнево╖ революц╕╖.
"У магазинах не було н╕ м'яса, н╕ ковбаси, н╕ масла, н╕ цукру, н╕ борошна. Усе це давали в тих целофанових торбинках, як подаруночок, у л╕карн╕, де я працював електриком. Я тод╕ думав: "Боже м╕й!". З сьомого поверху мого будинку видн╕╓ться величезний житн╕й лан. А мен╕, як жебраку, дають торбинку на свято з╕ звичайн╕с╕нькими харчами. Це приниження".
У вересн╕ 1976 року Микола Руденко запропонував Лук’яненку створити Укра╖нську Гельс╕нську групу. Засновниками стали 10 людей. Фундатор╕в швидко почали арештовувати один за одним. Не оминула ця доля ╕ Левка.
Загалом за сво╓ життя в╕н пров╕в у тюрмах ╕ концтаборах 27 рок╕в. З них 450 дн╕в – у прим╕щеннях камерного типу ╕ карцерах.

Автор незалежност╕
У к╕нц╕ 80-х його помилували. Тод╕ ж в╕н очолив Укра╖нську республ╕канську парт╕ю (УРП) ╕ став сп╕вавтором Акту про незалежн╕сть Укра╖ни.
"23 серпня 1991 року в мою голову прийшла найважлив╕ша думка. Ми обговорювали порядок денний на 24 серпня. ╤ я запропонував проголосити Укра╖ну незалежною державою. Якби я промовчав, то ми б наступного дня ухвалювали закони Укра╖нсько╖ радянсько╖ соц╕ал╕стично╖ республ╕ки".
У грудн╕ Левко Лук’яненко балоту╓ться в президенти ╕ займа╓ трет╓ м╕сце.
"У глибин╕ душ╕ я, звичайно, розум╕в, що переможе "зрозум╕лий" комун╕ст – Кравчук. Його зна╓ Укра╖на, його знають ус╕ обкоми, вс╕ райкоми. Друкарська техн╕ка, рад╕о – все в його руках. А що в наших руках? Сота часточка того…"
Але в президенти Лук’яненко п╕шов св╕домо, адже статус кандидата давав багато переваг.
"По-перше, безплатне транспортування – ╕ на л╕таку, ╕ на по╖зд╕. По-друге, кожний мав телекореспондента, який ╖здив, фотографував ╕ в╕дправляв касету в Ки╖в. Це попадало на телев╕з╕ю ╕ всю Укра╖ну.
Я використав цей пер╕од на всю котушку, щоб донести нац╕онал╕стичну ╕дею. Об'╖здив ус╕ област╕. Майже кожен виступ зак╕нчував словами "Ваша справа, за якого президента голосувати, але молю: проголосуйте за незалежн╕сть Укра╖ни (перш╕ вибори президента Укра╖ни в╕дбувалися в один день з референдумом – УП)".
Левко згаду╓ той пер╕од як ун╕кальний, оск╕льки вс╕ шестеро кандидат╕в – ╕ комун╕сти, ╕ нац╕онал╕сти, ╕ соц╕ал╕сти – вс╕ аг╕тували за незалежн╕сть. ╤ це дало результат у 90% голос╕в.

Шлях боротьби
"Що сталося дал╕? П╕сля проголошення незалежност╕ почала д╕яти арифметика.Так, комун╕сти проголосували за незалежн╕сть. Але залишилися при влад╕. Хто б ╖х усунув? Сам╕ себе вони не усунуть. А опозиц╕╖ була третя частина…
Тому закони проходили в ╖хн╕й редакц╕╖, а не наш╕й. ╤ ми втратили вплив. В Укра╖ни не вийшло переходу в╕д колон╕ального стану до незалежност╕. Було переповзання. Воно до сьогодн╕шнього дня не завершилося".
Левко визна╓: припускався помилок. Але запевня╓, що завжди намагався робити все можливе, враховуючи обставини.
В╕н бачив, як п╕сля проголошення незалежност╕ в парламент╕ все б╕льше розмивалися меж╕ дозволеного.
"Коли я по╖хав послом у Канаду ╕ вийшов з парт╕╖, рекомендував на голову УРП Михайла Гориня. Його таки обрали.
Кучма ж запропонував йому призначити головою Льв╕всько╖ обласно╖ ради його брата Миколу. Михайло п╕шов на це. Зв╕сно, п╕сля цього його опозиц╕йн╕сть, разом ╕з парт╕йною, зм'якла, втратила зуби. Те саме з ╕ншими парт╕ями – у того донька, у того син. Не вистачило твердост╕. А для когось погляди виявилися важлив╕шими, ╕ в╕н п╕шов".
На думку Левка, у головах значно╖ к╕лькост╕ укра╖нц╕в дос╕ залиша╓ться рабська комун╕стична психолог╕я. А перевчити ╖х не вда╓ться.
"Мойсей виводив ╓вре╖в з ╓гипетсько╖ невол╕ 40 рок╕в. Водив ╖х по пустел╕, поки не померли стар╕ люди ╕ не народилося нове, в╕льне покол╕ння. Старе ж тягнуло в ╢гипет, бо там давали ╖сти ╕ роботу. От у нас ╓ нове покол╕ння, яке народжу╓ться в умовах свободи. Прискорити прогрес майже неможливо".
В╕н не в╕рить у поганий нац╕онал╕зм. Каже, ╓ поган╕ люди. Зараз саме зак╕нчу╓ останню книгу – про те, "за що треба любити Укра╖ну".
У великому дом╕ Левка Лук’яненка пусто: д╕тей в╕н не ма╓. Часто повторю╓, що його дружин╕, Над╕╖ Буга╓вський, не поталанило. Вона мр╕яла про с╕м'ю, а в╕н – про Укра╖ну. Тож Левко не дав ╖й родинного щастя. Але не вважа╓, що обрав шлях одинака. Назива╓ це шляхом боротьби.
"Я поклявся йти шляхом Наливайка. А Наливайко сказав так: "Я знаю, что погибель ждет всякого, кто восстает". В╕н св╕домо йшов на смерть, але це смерть п╕сля боротьби. Те ж саме ╕ я.
Уже нема╓ т╕╓╖ сили й енерг╕╖, що були ран╕ше. Але я працюватиму, доки пам'ять не з'╖сть склероз. Я – ланочка. Малесенька. Чи довго, чи недовго – лиш Господь зна╓".
24 серпня 2018 року, коли Укра╖на святкуватиме 27-му р╕чницю незалежност╕, Левку Лук’яненку виповниться 90 рок╕в. Адже народилися вони в один день.
Натал╕я Судакова
https://www.pravda.com.ua/

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2018 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20168

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков