Версiя для друку Обговорити в форумi

Ситуація з Олегом Сенцовим знов застигла у точці невизначеності. В умовах обмеженої інформації обстановка напружена, нервова. А тут ще «новина» про його нібито звільнення, яка надійшла через відому російську фотожурналістку з хорошою репутацією. Що лише викликало спалах малопродуктивної лайки на адресу російських лібералів – «їм вірити не можна!».
У такій ситуації видається важливим подивитися на поточні події з холодною головою.

ГОЛОДУВАННЯ І ПІДТРИМУЮЧА ТЕРАПІЯ – ЩО БУДЕ
Розгляд «новини» про звільнення Сенцова, яка не підтвердилася, залишимо на фінал, а поки спробуємо склеїти разом кілька різних уламків інформації, які випали з різних джерел.
Ще у четвер ввечері адвокат Дмитро Дінзе в ефірі одного українського радіо сказав, що в тюремній лікарні його підзахисному дають поживну медичну суміш, якою годують пацієнтів у комі. При цьому Дінзе уточнив, що Сенцов вживає лише таку кількість суміші, щоб залишатися у свідомості.
У п'ятницю в ефірі іншого радіо, російського, сенатор Людмила Нарусова (вдова Анатолія Собчака, мама Ксенії Собчак) передала слова, сказані їй кілька днів тому главою російського ФСВП Г. О. Корнієнком: «Умереть (Сенцову, - ред.) мы не дадим».
У суботу російський ФСВП, який не дуже любить працювати на вихідних, мабуть, отримав «чарівний пендель» і продовжив тему, надавши докладну, з цифрами, розповідь про здоров'я Олега Сенцова, про те, як воно підтримується. На початку червня «от Сенцова О.Г. получено письменное согласие на прием питательной лечебной смеси, на ежедневный прием препаратов, улучшающих питание сердечно-сосудистой и нервной систем, которые он принимает регулярно до настоящего времени». Виходячи з названої в цьому прес-релізі середньої суми, яка щодня витрачається на підтримку Сенцова у несмертельному стані (1100 рублів), можна навіть приблизно розрахувати, які саме препарати дають українському режисерові з трьох названих груп: 1) поживна суміш для тих, хто знаходиться в комі; 2) підтримання серцево-судинної системи; 3) зміцнення нервової системи. Виходить, що ціна денної норми кожного з препаратів трохи більше 5 доларів. Це не багато. Але і не мало, принаймні, не плацебо.
Підсумок. Підтримуюча терапія надається і буде надаватися. Але організм Олега вже дуже ослаблений, накопичуються проблеми з серцем, нирками, печінкою. Мало гемоглобіну, розвивається анемія. Німіють кінцівки. Якщо бережеться така тенденція, через якийсь час вже, мабуть, потрібно буде робити масаж рук та ніг.
Тобто все це у будь-якому випадку ризикована гра зі смертю, балансування на межі, яке може ще тривати, але може і обірватися в результаті різкого погіршення. Якщо таке погіршення завершиться не летально, а лише втратою свідомості, то російські лікарі отримають можливість проводити більш інтенсивну терапію (у тому числі годування через зонд великими порціями). Тут з'являється перше запитання: наскільки кваліфіковані лікарі у Лабитнангі або столиці ЯНАО Салехарді, щоб точно і безпомилково провести цю процедуру. Друге запитання в тому, чи не почнуть давати політв'язню, який знаходиться без свідомості, якісь психотропні препарати. У Росії з її досвідом каральної психіатрії, який прийшов з СРСР, тут великий набір можливостей.
І це все запитання без відповідей...

«ЕСТЬ ОЩУЩЕНИЕ, ЧТО ЕСТЬ НЕКОЕ ДВИЖЕНИЕ»
Щодо нинішнього ставлення Кремля до Сенцова та його справи, то тут дещо останніми днями все-таки змінилося. З'явилася заява західних лідерів, не тільки лідерів держав, але і лідерів громадської думки. Так, може вони не дуже рішучі, не дуже наполегливі, але все ж вже є. І це спонукає Кремль якщо і не на реакцію, то хоча б на роздуми – чи варто реагувати.
Цікавою є зміна риторики кремлівського інсайдера і у зв'язку з цим піар-адвоката Путіна Олексія Венедиктова. В останньому суботньому ефірі «Будем наблюдать» він вже зовсім не говорив про «подвійне громадянство» Сенцова, як про якусь проблему. Мантра цього разу була іншою: «О Сенцове говорят, а о других забыли» (Про кого забули? Про Кольченка???). І для нас це непоганий сигнал – вже хоча б «говорять». На запитання про долю Сенцова відповідь була акуратною, але все ж з більшим оптимізмом, ніж раніше: «Есть ощущение, что есть некое движение». Оптимізм, втім, дуже помірний. І рух лише «некий», і лише «ощущение» його наявності. Але все ж...
На тлі такої, більш розумної, ніж раніше, риторики главреда «Эхо Москвы», неприємно вразили слова іншого російського журналіста, який теж помилково вважається лібералом – Юлії Латиніної. Це було в її ефірі, також суботньому. Спочатку її міркування були цілком слушні. Скажімо, припущення, що якщо голодування Сенцова закінчиться найгіршим, то російська влада скаже щось на кшталт: «Голодал 4 месяца почти, а умер от врожденного заболевания почек».
Але потім Латиніна знову з'їхала у свою колію. Розповідаючи про ефесбешних провокаторів, які втягнули російських тінейджерів у підставну організацію «Новое величие», вона мимохідь знову торкнулася справи Сенцова: «Даже, условно говоря, даже тот же Сенцов, в конце концов, хотел взорвать памятник Ленину». Вражаюча впертість популярної журналістки...
Тут, ймовірно, потрібні деякі пояснення. Юлію Латиніну помилково відносять до лібералів. Хоча вона сама це категорично заперечує, називаючи себе «либертарианкой». Втім, всі терміни дещо умовні, і на тій же підставі Латиніну можна назвати «неоконсерватором». Вона любить знущатися на «левым идиотизмом», «мнением либеральной тусовки», не завжди, треба сказати, безпідставно. При цьому, однак, у Латиніної, яка має завищену самооцінку своїх інтелектуальних здібностей, склалися кілька нескладних стереотипів сприйняття.
Один з них – жорстка критика того, як ісламські екстремісти спекулюють на "прекраснодушии" західних захисників прав людини. І завдяки цьому досить часто їм вдається уникати покарання. В одній з методичок терористів Латиніна вичитала, що екстремістам, заарештованим на Заході, рекомендується відразу ж голосно говорити про тортури, які до них застосовують. Латиніна, велика любителька аналогій (часто непомірних і дуже далеких), перенесла цю ситуацію на українських політв'язнів у Росії, зокрема і у справі «кримських терористів». Тому вона не дуже вірить у тортури над Сенцовим, Кольченком, Афанасьєвим, Чірнієм (так, до речі, це ж все прізвища, про які, за запевненнями Венедиктова, ми всі забули).
Інша думка Латиніної полягає в тому, що якщо твою Батьківщину захопили, то ти маєш право на опір. Нічого не скажеш – думка сама собою справедлива. Однак на її підставі Латиніна, осяяна здогадкою (фантазія у неї багата – щоб ви знали, вона ще й хвацько закручені романи пише), робить далекосяжний висновок, що Сенцов дійсно планував підірвати пам'ятник Леніну. Що цікаво, докладно справу «кримських терористів», яка викладалася по ходу процесу на сайті «Медиазона», Латиніна, за її власним визнанням, не читала. А навіщо? Швидко переглянула і миттєво все зрозуміла, тому що їй «це одразу нагадало...».
Відтоді Юлія Латиніна постійно як абсолютно доведений факт повторює, ніби Сенцов хотів підірвати пам'ятник. І тим погіршує його становище. Тому що аудиторія у неї досить широка, вона має репутацію (хоч і помилково) ліберальну. Росіяни ж, задурені зомбоящиком, думають: ну якщо вже лібералка Латиніна стовідсотково підтверджує плани Сенцова підірвати Леніна, то ймовірно, насправді планувалося ще щось гірше. А створення такої атмосфери навколо нього сьогодні є дуже небажаним.
Але чи про це думати самозакоханій авторесі, яка у захваті від своїх дедуктивних осяянь?..

ФЕЙКИ ВЖЕ БУЛИ І ФЕЙКИ ЩЕ БУДУТЬ
Ну і про історію з літаком, «вылетевшим из Салехарда».
Останнім часом в Україні слова «российский либерал», «российские либеральные журналисты» стали практично лайливими. А слідом за ними, як правило, йде інший швидкий висновок: «Та навіщо з ними розбиратися, вони всі однакові».
На мій погляд, позиція помилкова і просто нерозумна. Щоб не розчаровуватися в «российских либералах» і «либеральных журналистах»? Не треба ними зачаруватися. А треба просто бачити реальну ситуацію і знати, хто чого вартий.
Вікторія Івлєва, яка опублікувала у своєму Фейсбуці новину про Сенцова, яка виявилася фейковою, людина з давньою перевіреною хорошою репутацією. І людина видатна, яких одиниці. За фоторепортаж з чорнобильського реактора у 1991 році вона отримала найвищу нагороду World Press Photo – Golden Eye. Під час перебудови-перестрілки Івлєва багато працювала в гарячих точках країни, яка розпадалася і таки розпалася. Була і за кордоном, у тому числі в Руанді під час геноциду.
Я не раз перетинався з Івлєвою у Москві на акціях протесту. І коли була можливість виступити, вона завжди говорила тихо, непафосно, але дуже точно за настроєм. Зараз в Україні вже призабулося, але у 2014 році у видавництві «Дух і Літера» вийшла книга-альбом Івлєвої «МАНДРІВКА, або Подорож фейсбучного хробака по Україні». І ось тоді як анонсувалося це видання:
«Для украинских читателей станет радостным открытием, что мысли и чувства российского журналиста и фотографа до такой степени совпадают с их пониманием и болью. Виктория – человек, который верит не в разделяющие людей стереотипы, но в равенство всего сущего. Оболванивающей пропаганде она противопоставляет личностное суждение, рожденное из опыта встреч с конкретными людьми на Донбассе и в Полтаве, в Киеве и Ивано-Франковске, во Львове и Житомире, из разговоров с детьми, чьи голоса и письма звучат лейтмотивом в этой книге.
Результатом путешествия по Украине весной 2014 года стала эта книга – книга о возможности понимания и примирения, о готовности просить прощение, о великой надежде и ответственности».
Чи припустилася Івлєва помилки, і великої, коли опублікувала таку інформацію, довірившись якомусь джерелу? Хто ж буде з цим сперечатися. Звичайно! Припустилася помилки, за що розкаюється. Але не треба після цього топтатися по ній. Просто Івлєва фотожурналіст, а не новинник. Рефлекс у неї такий: про щось дізналася – камеру в руки і побігла, вже опісля думаючи про підтвердження інформації. А спасіння, звільнення Олега вона дуже чекала, дуже хотіла. Тому й повірила в те, у що не треба було вірити, опублікувала те, що потрібно було перевірити.
У коментах Івлєва уточнила, що отримала інформацію від людини, якій довіряє. А ось вже тій про літак розповіла людина, якій довіряти не варто (імен Івлєва не назвала, взявши провину на себе). І це все, звичайно, дуже схоже на розводку ФСБ. До того ж, як би це сказати, розводку буденну, оскільки великого ходіння і посилань у РосЗМІ вона не отримала. Звичайний технологічний фейк, яких ще буде багато. Та й раніше вони були, ми просто забули про них. Але згадайте! 15 червня Москалькова заявляла – ні більше ні менше – що Сенцов припинив голодування. І тоді один російський аналітик запевняв мене, що це «ж-ж-ж» неспроста, що за цим щось стоїть. Мовляв, не може омбудсмен так нахабно брехати. Виявилося, може.
Створення димової завіси, білого шуму, дезорієнтація суспільства, використання для вкидань не тільки своєї агентури, але і шанованих, однак наївних, не досвідчених в подібних іграх людей – класична практика гебістів.
Тому не варто так гостро реагувати на цей інцидент, не птреба при його розборі зациклюватися на «российских либералах», на особі Івлєвої. Не вона тут головна, і вона не ворог.
Хіба ми не знаємо, з ким маємо справу, щоб так дивуватися тому, що відбувається. Наш супротивник – правляча в Росії і Росією гебня.
Олег Кудрін
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2018 > Тема "З потоку життя"